Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 9 ќсобист≥сть ≥ пол≥тика. ѕол≥тичне л≥дерство




ѕлан:

1. ѕол≥тичне л≥дерство

2. “иполог≥€ пол≥тичного л≥дерства по ћаксу ¬еберу

3.  ритер≥њ оц≥нюванн€ л≥дер≥в

4. ”роки пол≥тичного л≥дерства

5. ‘еномен ел≥тизму та теор≥њ ел≥т

6. ќсобливост≥ украњнського ел≥тизму

 лючов≥ слова ≥ терм≥ни: пол≥тичний л≥дер, вождь, харизма, культ особи, попул≥зм, номенклатура, ≥м≥дж.

≤.

Ќайвизначн≥ш≥ мислител≥ вс≥х час≥в ≥ народ≥в з давн≥х-давен замислювались над €вищем, €ке у сучасн≥й пол≥толог≥њ прийн€то позначати терм≥ном "пол≥тичне л≥дерство " (в≥д англ. leader Ч вести, керувати).

ѕрагнучи збагнути законом≥рност≥ сусп≥льного житт€, античн≥ мислител≥ п≥дм≥тили, що там, де формуЇтьс€ етнос чи соц≥ум, неодм≥нно знаход€тьс€ й своњ л≥дери. ÷е найдосв≥дчен≥ш≥, найсильн≥ш≥ й найсм≥лив≥ш≥ люди, €ких п≥дтримують ≥ визнають одноплем≥нники, громад€ни. √еродот, ѕлутарх, “≥т Ћ≥в≥й та ≥нш≥ ≥сторики у своњх прац€х ч≥льне м≥сце в≥дводили д≥€льност≥ тих, кого ми називаЇмо сьогодн≥ пол≥тичними л≥дерами, оск≥льки бачили в геро€х, монархах ≥ полководц€х справжн≥х творц≥в ≥стор≥њ.

¬еликого значенн€ проблем≥ пол≥тичного л≥дерства надавали також мислител≥ наступних час≥в, так≥, €к Ќ. ћак≥авелл≥, “.  арлейль, –. ≈мерсон, ‘. Ќ≥цше, √. “ард та ≥н. ’оча вони вкладали неоднаковий зм≥ст у це пон€тт€. “ак, Ќ. ћак≥авелл≥ вважав пол≥тичним л≥дером володар€, котрий заради збереженн€ свого пануванн€ ≥ п≥дтримки сусп≥льного пор€дку не гребуЇ н≥€кими засобами, нав≥ть аморальними. “.  арлейль ≥ –. ≈мерсон були певн≥, що у видатних особистост€х найповн≥ше ви€вл€Їтьс€ божественне провид≥нн€ й творче начало в ≥стор≥њ. ќриг≥нальну теор≥ю, суть €коњ пол€гала в необх≥дност≥ ц≥леспр€мованого створенн€ найвищого б≥олог≥чного типу людини-л≥дера ("надлюдини"), висунув ‘. Ќ≥цше. «начний вплив на сучасне розум≥нн€ пол≥тичного л≥дерства справили погл€ди √. “арда. ¬≥н намагавс€ довести, що основним законом соц≥ального житт€ Ї дотриманн€ масами стереотип≥в повед≥нки пол≥тичного л≥дера. ™диним джерелом прогресу сусп≥льства Ї, на його думку, в≥дкритт€, зроблен≥ ≥н≥ц≥ативними й неперес≥чними особистост€ми.

ѕод≥бна увага пол≥тичних мислител≥в р≥зних час≥в до проблеми пол≥тичного л≥дерства не Ї випадковою. Ћ≥дерство маЇ надто широк≥ об'Їктивн≥ засади. явища, що вкладаютьс€ у пон€тт€ л≥дерства, можна спостер≥гати не лише в сусп≥льств≥, а й у природ≥, зокрема у св≥т≥ тварин, €к≥ ведуть колективний, зграйний спос≥б житт€ (олен≥в, мавп, вовк≥в та ≥н.) ≥ серед €ких завжди вид≥л€Їтьс€ досить сильний ≥ р≥шучий вожак, здатний повести за собою всю зграю. ўо ж до людських сп≥льнот, то й тут ≥стор≥€ переконливо св≥дчить, що роль пол≥тичних л≥дер≥в Ї досить значною ≥ не вкладаЇтьс€ у марксистсько-лен≥нськ≥ догматичн≥ схеми, що зводили њхню д≥€льн≥сть до функц≥њ вираженн€ й реал≥зац≥њ класових ≥нтерес≥в. ѕод≥бне тлумаченн€ повн≥стю н≥велювало сутн≥сть пол≥тичного л≥дерства, спотворювало його значенн€ дл€ розвитку сусп≥льства, що й ви€вилос€ не лише в теоретичних схемах, а й у практиц≥ соц≥ал≥стичних революц≥й ≥ соц≥ал≥стичного буд≥вництва.

 ожна ≥сторична епоха потребуЇ й народжуЇ свого л≥дера. ¬ипадкового пров≥дника, на думку рос≥йського пол≥толога —. јндреева, не буваЇ, оск≥льки в≥н завжди "д≥тище свого часу", своЇр≥дний "в≥дгук на його запит". ¬ипадковими можуть бути окрем≥ пол≥тики, €к≥ не заслуговують на званн€ пол≥тичного л≥дера, хоча нер≥дко дос€гають найвищих державних ≥ парт≥йних посад. —еред численних претендент≥в на цю роль ≥стор≥€ найчаст≥ше вибираЇ того, хто найб≥льше в≥дпов≥даЇ потребам часу. —. јндреев наводить приклад в≥домого пол≥тичного л≥дера ќлександра ћакедонського, €кий з'€вл€Їтьс€ тод≥, коли продуктивн≥ сили рабовласницького сусп≥льства вже не могли розвиватис€ в межах м≥сцевих, замкнених ринк≥в. √рецьк≥ й македонськ≥ рабовласники прагнули захопити багатства сх≥дних крањн, завоювати широк≥ простори дл€ колон≥зац≥њ, одержати нов≥ джерела надходженн€ раб≥в, а декласован≥ елементи грецького сусп≥льства - знайти можлив≥сть прогодуватис€, перебуваючи у найманому в≥йську, очолюваному авторитетним полководцем.

ќтже, л≥дерство - це своЇр≥дна соц≥ально-≥сторична потреба людей в орган≥зац≥њ своЇњ д≥€льност≥. ” сучасн≥й пол≥толог≥њ воно не маЇ однозначного тлумаченн€. ≤снуЇ к≥лька р≥зних п≥дход≥в до визначенн€ л≥дерства: " вплив, авторитет, влада ≥ контроль над ≥ншими " (≈д≥нгер); своЇр≥дне п≥дприЇмництво, що зд≥йснюЇтьс€ на пол≥тичному ринку, де "п≥дприЇмц≥" у конкурентн≥й боротьб≥ обм≥нюють своњ соц≥альн≥ програми ≥ способи розв'€занн€ сусп≥льних завдань на кер≥вн≥ посади (ќпенгеймер, ‘рол≥х та ≥н.); символ сп≥льност≥ й зразок пол≥тичноњ повед≥нки групи, здатний реал≥зувати њњ ≥нтереси з допомогою влади (јмел≥н, Ѕаталов); наб≥р особист≥сних соц≥ально-психолог≥чних €костей л≥дера (’ерманн, ƒженн≥нгс); " функц≥€ певноњ ситуац≥њ " (–≥смен, ‘ромм). ѕопри вс≥ розб≥жност≥, наведен≥ визначенн€ ЇднаЇ сп≥льний предмет науково-теоретичних пошук≥в (пол≥тичний л≥дер) ≥ однозначне його розум≥нн€ €к людини, котра завд€ки своњм особистим €кост€м маЇ переважний вплив на член≥в соц≥альноњ групи. ÷е даЇ п≥дстави сформулювати загальне пон€тт€. ѕол≥тичне л≥дерство Ч процес м≥жособист≥сноњ взаЇмод≥њ, в ход≥ €кого авторитетн≥ особи, над≥лен≥ реальною владою або можливост€ми пол≥тичного впливу на людей, зд≥йснюють лег≥тимний вплив на сусп≥льство чи певну його частину, €к≥ добров≥льно в≥ддають њм частину своњх пол≥тико-владних повноважень ≥ прав.

 ожному етапу сусп≥льного розвитку, кожн≥й соц≥альн≥й груп≥, пол≥тичн≥й систем≥ й пол≥тичному режиму властив≥ своњ методи формуванн€, вихованн€ й рекрутуванн€ пол≥тичних л≥дер≥в. «а умов тотал≥таризму й авторитаризму л≥дер≥в у сучасному загальнодемократичному розум≥нн≥ не ≥снуЇ, а Ї диктатори, номенклатура ≥ бюрократ≥€, €к≥ прориваютьс€ до влади не за законами пол≥тичного л≥дерства, а за своњми власними правилами "захоплюючого права", використовуючи монопол≥ю на знанн€, орган≥зац≥ю й засоби виробництва.

¬ ”крањн≥ теоретичного досл≥дженн€ пол≥тичного л≥дерства €к проблеми пол≥толог≥њ не ≥снувало прот€гом усього с≥мдес€тил≥тнього рад€нсько-тотал≥тарного пер≥оду њњ ≥стор≥њ. ≤ лише з дос€гненн€м незалежност≥ й можливостей дл€ самост≥йного державотворенн€ пол≥тичне л≥дерство опинилос€ в центр≥ уваги пол≥тичноњ науки ≥ практики.

¬ умовах демократизац≥њ та децентрал≥зац≥њ пол≥тичних сил, на думку украњнського пол≥толога ƒ. ¬идр≥на, значно розширилос€ тлумаченн€ самого л≥дерства. ƒо пол≥тичних л≥дер≥в останн≥м часом в≥днос€ть не лише тих, хто об≥ймаЇ оф≥ц≥йн≥ кер≥вн≥ посади у держав≥, а й попул€рних ≥ впливових учасник≥в пол≥тичного житт€ або рег≥ональних пол≥тичних кер≥вник≥в, €к≥ д≥ють см≥ливо, по-новаторському й незалежно. “ому пол≥тичним л≥дером можна вважати будь-€кого учасника пол≥тичного процесу, " €кий прагне ≥ здатен консол≥дувати зусилл€ оточуючих ≥ активно впливати (в межах територ≥њ, м≥ста, рег≥ону, крањни) на цей процес задл€ дос€гненн€ означених ≥ поставлених ним ц≥лей"'.

≤≤.

¬нутр≥шн≥й потенц≥ал пол≥тичного л≥дерства в≥дображаЇтьс€ в його типолог≥њ. ќднак €к не ≥снуЇ у пол≥толог≥њ однозначного тлумаченн€ проблеми пол≥тичного л≥дерства, так ≥ немаЇ Їдиноњ його класиф≥кац≥њ. ќдн≥Їю з найпоширен≥ших типолог≥й л≥дерства Ї запропонована ћаксом ¬ебером, в основу €коњ покладено типи сусп≥льного правл≥нн€. ¬≥дпов≥дно розр≥зн€ютьс€ три основн≥ типи.

“радиц≥йне л≥дерство (перший тип) засноване на звичањ, традиц≥њ (вожд≥ племен, монархи) ≥ передбачаЇ в≥ру п≥длеглих у те, що влада законна, оск≥льки ≥снувала завжди. ¬лада правител€ зд≥йснюЇтьс€ за традиц≥йними нормами, €к≥ Ї основними в управл≥нн≥ сусп≥льством, державою. ѕравитель же, котрий ≥гноруЇ традиц≥њ, може легко позбутис€ своЇњ влади.

ƒругим типом ћ. ¬ебер називаЇ рац≥онально-легальне л≥дерство. ƒо нього належать л≥дери, €ких обрано демократичним шл€хом ≥ €к≥ у випадку зловживанн€ владою несуть в≥дпов≥дальн≥сть перед своњми виборц€ми. ”чений називаЇ цей тип ще бюрократичним, але не в негативному, а в позитивному розум≥нн≥ цього питанн€, заснованому на в≥р≥ в законн≥сть ≥ розумн≥сть ≥снуючого пор€дку, де л≥дер-чиновник виступаЇ €к нос≥й певноњ рац≥онально-державницькоњ позитивноњ функц≥њ.

“рет≥й тип - харизматичне л≥дерство (в≥д грец. charista Ч вин€тковий дар, властивий людин≥) - заснований на в≥р≥ мас в особливий "дар благодат≥", видатн≥ €кост≥ й зд≥бност≥ до правл≥нн€ окремих л≥дер≥в. “акий правитель в очах його прихильник≥в чи п≥дданих над≥лений надлюдською маг≥чною силою, п≥дноситьс€ над повс€кденн≥стю, в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д простих смертних. «а ћ. ¬ебером, харизматичне л≥дерство виникаЇ в критичн≥ пер≥оди розвитку сусп≥льства.

якщо в основ≥ першого типу лежить звичка, другого - розум, то трет≥й спираЇтьс€ на в≥ру й емоц≥њ, що саме по соб≥ здатне створювати ситуац≥ю сл≥пого поклон≥нн€ мас, продукувати умови, коли ≥ндив≥дуальн≥ €кост≥ л≥дера в≥д≥грають другор€дну роль у формуванн≥ його харизми. як св≥дчить ≥стор≥€ XX ст., практично вс≥ тотал≥тарн≥ режими спиралис€ саме на харизматичний тип пол≥тичного л≥дера (Ћен≥н, —тал≥н, √≥тлер, “≥то,  ≥м ≤р —ен та ≥н.). ƒо того ж цей тип спричин€Ї культ особи - крайню, максимально завищену оц≥нку функц≥й ≥ рол≥ пол≥тичного л≥дера в ≥стор≥њ, €ка виникаЇ внасл≥док непом≥рноњ концентрац≥њ пол≥тичноњ, економ≥чноњ ≥ соц≥альноњ влади в руках певноњ людини, а також жорсткоњ залежност≥ п≥длеглих не в≥д результат≥в своЇњ прац≥, а в≥д прихильност≥ начальства. ” поЇднанн≥ з пост≥йною тотальною ≥деолог≥чною обробкою населенн€ така ситуац≥€, в≥дображаючись у масов≥й св≥домост≥, породжуЇ в людей в≥ру в надзвичайн≥ зд≥бност≥ правител€, страх ≥ рабську пок≥рн≥сть. ќднак, на думку основоположника даноњ класиф≥кац≥њ, харизматичний л≥дер у кризов≥ пер≥оди розвитку сусп≥льства здатен стати генератором його революц≥йного оновленн€.

 р≥м названоњ класичноњ типолог≥њ, у сучасн≥й пол≥тичн≥й науц≥ ≥снуЇ чимало ≥нших класиф≥кац≥й, зг≥дно з €кими пол≥тичн≥ л≥дери под≥л€ютьс€: на правл€чих ≥ опозиц≥йних: революц≥онер≥в, реформатор≥в ≥ консерватор≥в (’агемен, “акер); формальних ≥ неформальних: "супермен≥в " (тих, хто ламаЇ устален≥ пор€дки), "героњв" (тих, хто присв€чуЇ своЇ житт€ великим ≥ благородним ц≥л€м) ≥ "принц≥в" (тих, хто прагне панувати над ≥ншими) (ƒженн≥нгс); кризових ≥ рутинних: "л≥дер≥в мимовол≥", "л≥дер≥в зверху", "л≥дер≥в на п≥дстав≥ в≥дбору й дов≥ри", "пол≥тичних кар'Їрист≥в", "л≥дер≥в на в≥ру", "лже-л≥дер≥в" (“ихомиров); великих ≥ малих; пролетарських, буржуазних, др≥бнобуржуазних (марксизм); "бюрократ-пол≥тик≥в", "флюгер-пол≥тик≥в", "≥нфант-пол≥тик≥в", "авантюр-пол≥тик≥в" ( урашв≥л≥); загальнонац≥ональних та рег≥ональних.

ќдн≥Їю з найпоширен≥ших у сучасн≥й пол≥тичн≥й науц≥ Ї типолог≥€, запропонована професором ”н≥верситету штату ќгайо (—Ўј) ћ. ’ерманном. ”чений вид≥л€Ї чотири типи пол≥тичних л≥дер≥в: прапороносц≥в, служител≥в, торговц≥в ≥ пожежник≥в. ѕрапороносц≥в вир≥зн€Ї власне баченн€ д≥йсност≥, ≥деал, задл€ зд≥йсненн€ €кого вони здатн≥ зм≥нити пол≥тичну систему, повести за собою маси. —лужител≥ прагнуть бути виразниками ≥нтерес≥в своњх посл≥довник≥в ≥ виборц≥в, ор≥Їнтуютьс€ на њхню думку ≥ д≥ють в≥д њхнього ≥мен≥. “орговц€м властиве ум≥нн€ подати своњ ≥дењ ≥ плани, змусити маси њх "купити" ≥ включитис€ у процес њхнього практичного вт≥ленн€. Ћ≥дери-пожежники займаютьс€ переважно л≥кв≥дац≥Їю "пожеж", тобто здатн≥ швидко реагувати на найгостр≥ш≥ проблеми, що повс€кчас виникають у сусп≥льств≥. ќднак у реальному житт≥, в пол≥тичн≥й практиц≥ вс≥ назван≥ типи не зустр≥чаютьс€ в чистому вигл€д≥, а поЇднуютьс€ в р≥зних вар≥антах, надаючи особистост≥ пол≥тичного л≥дера неповторност≥.

 

≤≤≤.

јнал≥зуючи ≥снуюч≥ в р≥зних теор≥€х типи пол≥тичного л≥дерства, в≥дм≥нност≥ в њх характеристиц≥, сл≥д поставити питанн€ про критер≥њ оц≥нки пров≥дника: €к вир≥знити його ≥з строкатоњ юрби пол≥тичних д≥€ч≥в р≥зних р≥вн≥в ≥ ранг≥в? Ѕ≥льш≥сть сучасних досл≥дник≥в зосереджуЇтьс€ на трьох критер≥€х: на€вн≥сть власноњ, зрозум≥лоњ дл€ вс≥х пол≥тичноњ програми, €ка в≥дпов≥даЇ ≥нтересам б≥льшост≥ сусп≥льства; особист≥сн≥ €кост≥ (вол€, ц≥леспр€мован≥сть, наполеглив≥сть), глибок≥ знанн€, що дають змогу реал≥зувати свою програму; попул€рн≥сть, здатн≥сть завоювати настроњ мас, ум≥нн€ створити ефективну систему пол≥тичного кер≥вництва.

Ќазван≥ критер≥њ Ї водночас функц≥€ми пол≥тичного л≥дера у найзагальн≥шому њх вираженн≥. Ќайважлив≥шими з них Ї так≥:

1. ≤нтеграц≥€ сусп≥льства, громад€н, об'Їднанн€ мас довкола сп≥льних завдань ≥ ц≥нностей. ѕрикладом практичноговт≥ленн€ ц≥Їњ функц≥њ може бути пол≥тична б≥ограф≥€ ¬≥лл≥ Ѕрандта. …ому в ус≥ пер≥оди д≥€льност≥ на р≥зних постах вдавалось об'Їднати маси у боротьб≥ з неонацизмом, навколо соц≥ал-демократичних ≥дей. «авд€ки прагматизму, вроджен≥й доброзичливост≥, ст≥йкост≥ своњх переконань, наполеглив≥й прац≥в≥н зм≥г п≥дн€ти на небачений р≥вень авторитет Ївропейськоњ соц≥ал-демократ≥њ ≥ дос€гти найвищих посад €к у парт≥йн≥й, так ≥ в державн≥й д≥€льност≥.

2. ѕошук ≥ прийн€тт€ оптимальних пол≥тичних р≥шень. —каж≥мо, ћаргарет “етчер свою третю перемогу на виборах забезпечила, блискуче розпочавши передвиборну кампан≥ю (всупереч ус≥м у€вленн€м про те, €к мусить д≥€ти британський прем'Їр-м≥н≥стр) у  ремл≥, де, зустр≥вшись в≥ч-на-в≥ч з ћихайлом √орбачовим, вийшла переможцем у протиборств≥ двох ≥нтелект≥в.

3. «ахист мас в≥д беззаконн€, самовправства бюрократи, п≥дтримка громадського пор€дку. як засв≥дчуЇ ≥стор≥€, в≥ра в "доброго цар€", "батька народу", €кий прийде ≥ наведе в крањн≥ "пор€док", Ї досить ст≥йким стереотипом масовоњ св≥домост≥ не лише крањн з низькою пол≥тичною культурою, а й держав з в≥ковими демократичними традиц≥€ми. ÷им по€снюЇтьс€ по€ва в пол≥тиц≥ таких феномен≥в, €к "вождь" ≥ "вожак", €к≥ дещо в≥др≥зн€ютьс€ в≥д пон€тт€ "л≥дер" у його демократичному розум≥нн≥. ¬ожд€ми називають авторитетних пол≥тик≥в, €к≥ вм≥ють повести за собою широк≥ парт≥йн≥ й народн≥ маси. ѕричини по€ви таких вожд≥в, €к √≥тлер, ћуссол≥н≥, пов'€зан≥ з недостатн≥м р≥внем пол≥тичноњ свободи в сусп≥льств≥, в≥дсутн≥стю багатопарт≥йност≥, можливостей дл€ пол≥тичноњ та ≥нтелектуальноњ конкуренц≥њ.

¬ожаком вважають того, хто вм≥Ї враховувати й адекватно виражати миттЇв≥ запити та ≥нтереси певного соц≥ального прошарку, а най част≥ше натовпу. ќднак "соц≥альний арб≥траж ≥ патронаж", €к ≥ще називають у пол≥толог≥њ цю функц≥ю, властивий не лише на званим категор≥€м л≥дер≥в. ¬ умовах демократичного правл≥ньн€ пор€д з д≥йсним захистом народу ≥ п≥дтримкою законност≥, що сприймаЇтьс€ масами найчаст≥ше €к належне ≥ не завжди приносить усп≥х пол≥тичним л≥дерам, останн≥ змушен≥ актив но використовувати, особливо п≥д час виборних кампан≥й, елементи попул≥зму.

4. Ќалагодженн€ системи пост≥йного зв'€зку з масами, запоб≥ганн€ в≥дчуженню громад€н в≥д пол≥тичного кер≥вництва. ” зв'€зку з ц≥Їю функц≥Їю наведемо характерний ≥сторичний факт. ” середин≥ XVIII ст. вперше в ≥стор≥њ пол≥тичного житт€ ¬еликоњ Ѕритан≥њ (та й ™вропи в ц≥лому) м≥сцев≥ газети насм≥лилис€ надрукувати репортаж≥ про парламентськ≥ сес≥њ, розкривши де€к≥ подробиц≥ пол≥тичноњ "кухн≥". «а порушенн€ ≥снуючих пол≥тичних традиц≥й та режиму секретност≥ державноњ ≥нформац≥њ журнал≥ст≥в примусили прийти до парла менту, стати на кол≥на й вибачитис€ за розголошенн€ ур€дових таЇмниць. Ќин≥ ж ситуац≥€ кардинально зм≥нилас€. «асоби масовоњ ≥нформац≥њ, €ких недаремно вважають четвертою владою, сам≥ можуть поставити на кол≥на пол≥тичного д≥€ча найвищого рангу. ¬ демократичному сусп≥льств≥ вони створюють л≥дерам широк≥ можливост≥ дл€ безпосереднього сп≥лкуванн€ з народом, налагодженн€ зворотного зв'€зку з масами.

5. ≤н≥ц≥юванн€ оновленн€, генеруванн€ оптим≥зму й соц≥альноњ енерг≥њ, моб≥л≥зац≥€ мас на реал≥зац≥ю пол≥тичних ц≥лей. ’арактерним щодо реал≥зац≥њ названоњ функц≥њ у пол≥тичн≥й д≥€льност≥ ћаргарет “етчер Ї висл≥в американського журнал≥ста  р≥са ќгдена: " ¬она влаштувала славн≥й бабус≥ јнгл≥њ гранд≥озний струс, €кого та потребувала. ¬она в≥дкрила англ≥йц€м нов≥ альтернативи. ” тому числ≥ й психолог≥чно дискомфортне розум≥нн€, що найсерйозн≥ш≥ перешкоди до усп≥ху - в них самих. ¬она в≥дродила нац≥ональну горд≥сть ≥ вказала шл€х до процв≥танн€ - чимале дос€гненн€ в крањ н≥, €ка довго вважала створенн€ багатства чимось не в м≥ру матер≥ал≥стичним, надто несмачним, надто американським".

6. Ћег≥тимац≥€ сусп≥льно-пол≥тичного устрою. Ќа думку пол≥толога ≤вана ≤льњна, названа функц≥€ Ї одн≥Їю з акс≥ом у зд≥йсненн≥ державноњ влади. ¬она означаЇ, що державна влада поза правовим повноваженн€м не може належати н≥кому.

≤”.

ƒ≥€льн≥сть пол≥тичних л≥дер≥в п≥дтверджуЇ одну з неминущих ≥стин: пол≥тика не може бути загальнодоступною справою, њњ найстрашн≥ший ворог - некомпетентн≥сть, особливо войовнича. јдже саме вона пануЇ у царин≥ пол≥тики тод≥, коли в≥д пол≥тичного усп≥ху окремоњ особи залежить дол€ народу ”крањни, за плечима €кого суц≥льна трагед≥€ пол≥тичних невдач у ≥сторичн≥й ретроспектив≥. «в≥дси випливають так≥ найважлив≥ш≥ уроки дл€ пол≥тичних л≥дер≥в.

”рок перший. Ћ≥дерство у пол≥тиц≥ виступаЇ лише €к зас≥б, метою ж може ≥ повинно бути лише сусп≥льне благо. ѕол≥тичний л≥дер будь-€кого рангу завжди мусить пам'€тати, заради чого ≥ кого в≥н прийшов у пол≥тику. “≥льки за ц≥Їњ умови в≥н залишитьс€ на висот≥ свого покликанн€.

”рок другий. ѕопул≥зм - не завжди панаце€, непопул€рн≥сть - не завжди глухий кут. ¬≥дчуваючи свою правоту, пол≥тик нав≥ть перед загрозою поразки на виборах не маЇ права в≥дступатис€ в≥д власних попередньо проголошених програмних положень.

”рок трет≥й. —л≥д завжди збер≥гати у своњх д≥€х ≥ помислах презумпц≥ю доброњ вол≥ опонент≥в. ќстанн≥х, €к в≥домо, не можна полюбити. “а пол≥тичному л≥деров≥ не пристало дошукуватис€ њхн≥х "таЇмних задум≥в", сл≥д хоча б подумки примусити себе збер≥гати презумпц≥ю невинност≥ щодо пол≥тичних противник≥в. ≤накше можна скотитис€ до лайливоњ фразеолог≥њ ("зрадник", "≥уда", "агент", "кап≥тул€нт", "ренегат" ≥ т. ≥н.), €кою був перенасичений пол≥тичний лексикон ¬. Ћен≥на.

”рок четвертий.  омпром≥с - €вище позитивне, але не завжди. «а вс≥Їњ необх≥дност≥ компром≥с≥в у пол≥тиц≥ та њхньоњ корист≥ дл€ пол≥тичного д≥€ча вони можуть стати згубними, €кщо пол≥тик заради миттЇвого усп≥ху легко поступаЇтьс€ принципами демократ≥њ, громад€нською позиц≥Їю, своњми переконанн€ми. “иповим "майстром" компром≥с≥в у пол≥тиц≥ був ћихайло √орбачов. јле ми знаЇмо ц≥ну цього: Ќаг≥рний  арабах, танки на вулиц€х мирних м≥ст, од≥озн≥ постат≥ де€ких пол≥тичних л≥дер≥в у республ≥ках колишнього —–—–.

”рок п'€тий. Ћ≥дер зобов'€заний адекватно в≥дображати ≥нтереси широких мас. ѕол≥тика завжди чигаЇ небезпека абсолютноњ ≥ часто невиправданоњ ≥дентиф≥кац≥њ своњх у€влень та потреб з ≥нтересами мас.

”рок шостий. ≤нновац≥йн≥сть ≥ конструктивн≥сть у д≥€льност≥ - запорука усп≥ху пол≥тика. ѕост≥йне продукуванн€ нових ≥дей, новаторське осмисленн€ настроњв ≥ запит≥в населенн€ спри€Ї авторитету л≥дера. Ќе менш важлива конструктивн≥сть його пол≥тичних ≥дей та програм. ”с≥ в≥дом≥ пол≥тичн≥ д≥€ч≥ ув≥йшли в ≥стор≥ю саме завд€ки ц≥л≥сност≥ й позитивному характеру своњх програм. ќтже, њхн€ д≥€льн≥сть на в≥дм≥ну в≥д "профес≥йних" опозиц≥онер≥в маЇ позначатис€ лише знаком "плюс".

”рок сьомий. ћова пол≥тика - показник його ≥нтелектуального р≥вн€ ≥ спроможност≥ у пол≥тиц≥. ¬≥домий ≥спанський ф≥лософ ’осе ќртега-≥-√ассет писав: "  оли люд€м не€сно, що саме вони збираютьс€ сказати, вони не змовкають, а, навпаки, висловлюють своњ почутт€ в найвищому ступен≥, тобто - кричать. ј крик - звукова преамбула агрес≥њ, в≥йни, кровопролитт€ ".

ќтже, одн≥Їю ≥з складових усп≥ху пол≥тичного л≥дера Ї мистецтво говорити й особливо ум≥нн€ вести публ≥чн≥ диспути, дискус≥њ, збер≥гаючи при цьому спок≥й ≥ р≥вновагу. ƒо того ж " людина просто зобов'€зана говорити правильно ". ÷≥ слова належать ћаргарет “етчер, чи€ мова завжди в≥дпов≥дала загальноприйн€тим правилам ≥ граматичним канонам. “а й не лише це мала на уваз≥ англ≥йська "королева пол≥тики". ћова, €кщо це стосуЇтьс€ д≥€льност≥ пол≥тичного л≥дера, маЇ повн≥стю в≥дпов≥дати т≥й, €кою говор€ть головн≥ учасники пол≥тичного житт€.

”рок восьмий. "ћеч" пол≥тичного л≥дера маЇ бути гостр≥ший за лихосл≥в'€. Ќа шл€ху будь-€кого пол≥тичного л≥дера неодм≥нно зустр≥чаютьс€ не лише доброзичлив≥ люди, а й т≥, хто весь час намагаЇтьс€ чутками, наклепами, розповсюдженн€м анекдот≥в тощо дискредитувати його особу ≥ практичну д≥€льн≥сть. Ќаведемо тут розпов≥дь давньогрецького ≥сторика ѕлутарха: €кось у спартанц€ ‘еар≥да, що гострив св≥й меч, запитали, чи достатньо в≥н гострий. "√остр≥ший за лихосл≥в'€", - в≥дпов≥в мудрий спартанець. ќтже, н≥коли не сл≥д ображатис€ на критику, а конкретними справами розв≥нчувати вс≥л€к≥ спроби дискредитац≥њ д≥€льност≥ л≥дера. ѕ≥дсумком анал≥зу д≥€льност≥ пол≥тичного л≥дера можуть бути слова ≤. ≤льњна: " ѕол≥тика вимагаЇ в≥дбору кращих людей - далекогл€дних, в≥дпов≥дальних, здатних до служ≥нн€, талановитих орган≥затор≥в, досв≥дчених консол≥датор≥в.  ожна держава покликана до в≥дбору кращих людей. Ќарод, €кому такий в≥дб≥р не вдаЇтьс€, йде назустр≥ч розбрату й лиху. “ому все те, що ускладнюЇ, фальсиф≥куЇ або п≥дриваЇ пол≥тично-предметний в≥дб≥р кращих людей, шкодить держав≥ й губить њњ: будь-€ка владолюбна консп≥рац≥€, вс≥л€к≥ честолюбно-парт≥йн≥ ≥нтриги, продажн≥сть, пол≥тичне кум≥вство, будь-€ка с≥мейна протекц≥€, заохоченн€ державно нездатних елемент≥в до голосуванн€, ус€ке приховуванн€, парт≥йне, плем≥нне й ≥дейне висуненн€ непридатних елемент≥в... ’то бажаЇ ≥стинного пол≥тичного усп≥ху, той мусить проводити ус≥ма силами предметний в≥дб≥р кращих людей ".

ѕол≥тична ел≥та в≥д≥граЇ надзвичайно важливу роль у дос€гненн≥ пол≥тичного усп≥ху ≥ соц≥ально позитивноњ спр€мованост≥ пол≥тичних процес≥в. ÷е зумовлено насамперед тим, що вона уособлюЇ найважлив≥ш≥ сутн≥сн≥ риси пол≥тики: владу, авторитет, вплив, кер≥вництво, представництво ≥ в≥дображенн€ сусп≥льно-пол≥тичних ≥нтерес≥в. « точки зору сусп≥льного управл≥нн€, " будь-€ке сусп≥льство може бути под≥лене на два основних стани - б≥льш≥сть, €кою керують, ≥ менш≥сть, що керуЇ, в≥дносини м≥ж ними Ї стрижнем ус≥Їњ пол≥тичноњ ≥стор≥њ ".

ќтже, сенс пол≥тичноњ ел≥ти €к феномена сусп≥льного житт€ пол€гаЇ у зд≥йсненн≥ авторитетного кер≥вництва у сфер≥ пол≥тики. јвторитетною ж, €к правило, Ї влада, сприйн€та тими людьми, на €ких вона поширюЇтьс€. ƒобров≥льно п≥дкор€ючись авторитетним пол≥тичним ел≥там, €к≥ адекватно в≥дображають ≥нтереси громад€н, останн≥ лег≥тим≥зують пол≥тичну владу, спри€ючи њњ ефективност≥, а в≥дтак - стаб≥льност≥ сусп≥льно-пол≥тичного розвитку, дос€гненню сп≥льного блага.

”.

ѕрагнучи всеб≥чно розгл€нути теоретичн≥ проблеми, пов'€зан≥ з пол≥тичною ел≥тою, насамперед необх≥дно з'€сувати етимолог≥ю терм≥на й сутн≥сть цього пон€тт€. ” переклад≥ з французькоњ слово "ел≥та " означаЇ "краще", "в≥дб≥рне", "вибране" ≥ засв≥дчуЇ волод≥нн€ певними €скраво вираженими рисами тих чи ≥нших њх пол≥тичних нос≥њв.

ўо ж стосуЇтьс€ пол≥толог≥чного осмисленн€ даного пон€тт€, то воно пох≥дне в≥д об'Їктивноњ необх≥дност≥ ≥снуванн€ самоњ пол≥тичноњ ел≥ти. „исленн≥ науково-теоретичн≥ досл≥дженн€, а також сусп≥льно-пол≥тична практика довод€ть, що потреба у пол≥тичн≥й ел≥т≥ - законом≥рн≥сть розвитку цив≥л≥зац≥њ. њњ ≥снуванн€ зумовлене д≥Їю таких головних чинник≥в, €к психолог≥чна ≥ соц≥альна нер≥вн≥сть людей, њх неоднаков≥ природн≥ зд≥бност≥, можливост≥ ≥ бажанн€ брати участь у пол≥тиц≥; висока сусп≥льна значущ≥сть управл≥нськоњ д≥€льност≥ й необх≥дн≥сть профес≥онал≥зму задл€ њњ ефективност≥ й конкурентоспроможност≥; на€вн≥сть широких можливостей використанн€ управл≥нськоњ д≥€льност≥ дл€ отриманн€ р≥зноман≥тних прив≥лењв; практичн≥ можливост≥ зд≥йсненн€ контролю за сусп≥льством або певною його частиною; пол≥тична пасивн≥сть широких мас, головн≥ життЇв≥ ≥нтереси €ких, €к правило, лежать поза сферою пол≥тики.

ѕерш≥ спроби науково-теоретичного осмисленн€ феномена ел≥тизму с€гають найдавн≥ших час≥в. —тародавн≥ мислител≥ усв≥домлювали, що народ сам нездатен управл€ти сусп≥льством ≥ що ≥стор≥ю твор€ть вибран≥ представники пан≥вних верств. “ак, китайський ф≥лософ  онфуц≥й вир≥зн€в у сусп≥льств≥ дв≥ основн≥ норми повед≥нки: одна дл€ "вибраних", ≥нша - дл€ народу, що мусить п≥дкор€тис€. √либоке обірунтуванн€ ц≥ ≥дењ д≥стали у ѕлатона, ћак≥авелл≥,  арлейл€ ≥ Ќ≥цше. ќднак перш≥ концепц≥њ ел≥т у њх сучасному розум≥нн≥ з'€вл€ютьс€ лише наприк≥нц≥ XIX Ч на початку XX ст. ≥ пов'€зан≥ з ≥менами √аетано ћоски, ¬≥льфредо ѕарето ≥ –оберта ћ≥хельса.

√аетано ћоска (1858-1941) - ≥тал≥йський досл≥дник, один з основоположник≥в пол≥тичноњ науки - под≥л€в сусп≥льство на пан≥вну менш≥сть (ел≥ту) ≥ пол≥тично залежну б≥льш≥сть (масу). “акий под≥л, на його думку, Ї необх≥дною умовою ≥снуванн€ цив≥л≥зац≥њ. —аме правл€чий "пол≥тичний клас" визначаЇ ≥сторичний процес. ¬ладу меншост≥ над б≥льш≥стю √. ћоска по€снював кращою орган≥зован≥стю. Ќародовладд€, реальна демократ≥€ ≥ соц≥ал≥зм - утоп≥њ, несум≥сн≥ ≥з законами сусп≥льного розвитку ≥ людською природою. ¬лада може бути в≥д народу, дл€ народу, але н≥ в €кому раз≥ владою самого народу. —оц≥альна стаб≥льн≥сть без оновленн€ ел≥ти неможлива.  р≥м того, будь-€ка ел≥та, на думку вченого, маЇ тенденц≥ю до перетворенн€ на "закриту", спадкову, що призводить до њњ в≥дчуженн€ в≥д мас. «апоб≥гти цьому можуть лише в≥льн≥ дискус≥њ у сусп≥льств≥, €к≥ спонукають "пол≥тичний клас" до оновленн€, дають змогу тримати його у певних межах ≥ усувати в тих випадках, коли в≥н б≥льше не в≥дпов≥даЇ ≥нтересам крањни.

¬≥льфредо ѕарето (1848Ч1923) Ч ≥тал≥йський соц≥олог ≥ економ≥ст - обірунтовував свою ел≥тарну теор≥ю б≥опсих≥ч-ними €кост€ми ≥ндив≥д≥в. ѕод≥л на спроможну управл€ти сусп≥льством ел≥ту й неел≥ту в≥н вважав суттЇвою ознакою вс≥х людських сусп≥льств, а кругооб≥г ел≥т (тобто њхню стаб≥л≥зац≥ю ≥ подальшу деградац≥ю) - руш≥йною силою сусп≥льного розвитку. «г≥дно з його концепц≥Їю люди в≥д природи над≥лен≥ схильн≥стю до ман≥пулюванн€, хитрощ≥в ≥ обману (цих представник≥в ел≥ти в≥н називав "лисами") або ж здатн≥стю до використанн€ насильства ("леви"). ¬≥дпов≥дно ≥снують два типи сусп≥льно-пол≥тичного правл≥нн€, €к≥ посл≥довно зм≥нюють один одного. якщо правл€ча ел≥та не займаЇтьс€ ц≥леспр€мованим самооновленн€м, тод≥ вона деградуЇ, що веде до соц≥альноњ революц≥њ. —уть останньоњ пол€гаЇ, на думку ¬. ѕарето, в оновленн≥ персонального складу кер≥вництва сусп≥льством.

–оберт ћ≥хельс (1876-1936) - н≥мецький вчений, один з основоположник≥в пол≥тичноњ соц≥олог≥њ - досл≥див соц≥альн≥ механ≥зми, €к≥ породжують ел≥тарн≥сть сусп≥льства, ≥ вив≥в так званий " зал≥зний закон ол≥гарх≥њ ". —уть його пол€гаЇ в тому, що створенн€ великих орган≥зац≥й веде до њхньоњ ол≥гарх≥зац≥њ ≥ формуванн€ ел≥ти. Ћюдська ж цив≥л≥зац≥€ неможлива без великих орган≥зац≥й, кер≥вництво €кими може зд≥йснюватис€ здеб≥льшого лише вузьким колом ос≥б. ÷е зумовлено насамперед необх≥дн≥стю дос€гненн€ ефективност≥ у д≥€льност≥ тих чи ≥нших орган≥зац≥й, €ка, в свою чергу, потребуЇ кер≥вного €дра й апарату, що поступово, але нев≥дворотно виход€ть з-п≥д контролю р€дових член≥в, в≥дриваютьс€ в≥д них, п≥дпор€дковують пол≥тику власним ≥нтересам ≥ починають турбуватис€ виключно про збереженн€ свого прив≥лейованого становища. ћаси ж через недостатню компетенц≥ю та активн≥сть залишаютьс€ байдужими до пол≥тичноњ д≥€льност≥. ќтже, робить висновок ћ≥хельс, нав≥ть демократичним сусп≥льством завжди фактично править ол≥гарх≥чна, ел≥тарна група.

Ќазван≥ концепц≥њ сучасноњ ел≥тарноњ теор≥њ належать до мак≥авелл≥стськоњ школи. ѕопри вс≥ розб≥жност≥, вони (включаючи сучасних досл≥дник≥в) мають р€д сп≥льних положень:

Ø ел≥тарн≥сть будь-€кого сусп≥льства

Ø > особлив≥ психолог≥чн≥ €кост≥ ел≥ти;

Ø > усв≥домленн€ ел≥тою своЇњ вин€тковост≥;

Ø > право ел≥ти на пол≥тичне управл≥нн€ сусп≥льством, широкими масами;

Ø > незм≥нн≥сть владних в≥дносин м≥ж ел≥тою ≥ простим людом, починаючи з найдавн≥ших час≥в;

Ø > конкурентн≥сть ≥ зм≥на ел≥т у ход≥ боротьби за владу.

ѕор€д з мак≥авелл≥стською школою в зах≥дн≥й пол≥толог≥њ розр≥зн€ють варт≥сн≥ теор≥њ ел≥т, ел≥тарн≥ теор≥њ демократ≥њ, концепц≥њ плюрал≥зму ел≥т, л≥вол≥беральн≥ концепц≥њ та ≥н. ¬арт≥сн≥ теор≥њ ел≥т (X. ќртега-≥-√ассет, ћ. Ѕерд€ев, ¬. –опке та ≥н.) розгл€дають ел≥ту €к найб≥льш продуктивну й ≥н≥ц≥ативну частину населенн€, над≥лену високими моральними €кост€ми. ‘ормуванн€ њњ - результат природного в≥дбору в сусп≥льств≥. —оц≥альна р≥вн≥сть Ї р≥вн≥стю стартових можливостей, що сама по соб≥ спричин€Ї висуванн€ з маси найактивн≥ших ф≥зично й найб≥льш п≥дготовлених ≥нтелектуально представник≥в. «авданн€ ж сусп≥льства пол€гаЇ в тому, щоб зд≥йснювати ц≥леспр€моване рекрутуванн€ (пошук ≥ залученн€) найб≥льш результативноњ ел≥ти.

«начного поширенн€ на «аход≥ набули також ел≥тарн≥ теор≥њ демократ≥њ (–. ƒаль, — Ћ≥псет, Ћ. «≥глер та ≥н.). ¬они розгл€дають ел≥ту €к групу, покликану не лише управл€ти, а й обер≥гати сусп≥льство в≥д неконтрольованого тиску й невр≥вноваженост≥ мас.

ѕлюрал≥стичн≥ теор≥њ ел≥т (ќ. Ўтаммер, ƒ. –≥смен та ≥н.) визнають множинн≥сть ел≥т у будь-€кому сусп≥льств≥. ∆одна з них не здатна дом≥нувати в ус≥х сферах сусп≥льноњ д≥€льност≥. ≈л≥ти под≥л€ютьс€ на профес≥йн≥, рег≥ональн≥, рел≥г≥йн≥ та ≥н., кожна з €ких покликана виражати ≥нтереси своњх базових груп. «г≥дно з цими теор≥€ми, за допомогою р≥зноман≥тних механ≥зм≥в (вибор≥в, референдум≥в, опитувань, впливу преси, груп тиску) можна обмежити або й в≥двернути д≥ю "зал≥зного закону ол≥гарх≥њ", втримати ел≥ти п≥д впливом мас.

Ћ≥вол≥беральн≥ концепц≥њ („. ћ≥ллс, –. ћ≥л≥банд та ≥н.) ірунтуютьс€ на таких основних положенн€х: головний ел≥тоутворюючий чинник - не видатн≥ €кост≥ представник≥в певноњ ел≥ти, а волод≥нн€ командними позиц≥€ми, кер≥вними постами; ел≥та, що зд≥йснюЇ владу в сусп≥льств≥, не обмежуЇтьс€ пол≥тичними д≥€чами, а включаЇ кер≥вник≥в корпорац≥й, найвищих державних службовц≥в, оф≥цер≥в, а також ≥нтелектуал≥в з високим сусп≥льним статусом; м≥ж ел≥тою й масою ≥снують значн≥ в≥дм≥нност≥, реальних шанс≥в зайн€ти висок≥ посади у представник≥в народу майже немаЇ; основна функц≥€ ел≥ти в сусп≥льств≥ -забезпеченн€ власного пануванн€.

” широкому спектр≥ зах≥дних п≥дход≥в ≥ наукових теор≥й досить ц≥каве саме розум≥нн€ ел≥ти. Ќайчаст≥ше до нењ належать: люди, що дос€гли найб≥льших висот у сфер≥ своЇњ д≥€льност≥ (ѕарето); найактивн≥ш≥ у пол≥тичному в≥дношенн≥ люди, ор≥Їнтован≥ на владу (ћоска); особи, що ≥нтелектуально чи морально сто€ть над масою, з розвиненим почутт€м в≥дпов≥дальност≥ (ќртега-≥-√ассет); над≥лен≥ владою люди (≈тц≥он≥); особи, €к≥ мають формальну владу в орган≥зац≥€х та ≥нституц≥€х, що визначають сусп≥льне житт€ (ƒай); особистост≥, над≥лен≥ харизмою (‘ройнд); творча менш≥сть сусп≥льства (“ойнб≥); найквал≥ф≥кован≥ш≥ фах≥вц≥: менеджери, найвищ≥ службовц≥ у систем≥ бюрократичного управл≥нн€ (посл≥довники технолог≥чних теор≥й).  ожен з розгл€нутих напр€м≥в ел≥тарних теор≥й в≥дображаЇ певн≥ аспекти пол≥тичноњ д≥йсност≥, ор≥ЇнтуЇтьс€ на конкретн≥ ≥сторичн≥ пер≥оди й крањни. ќднак попри вс≥ ц≥ розб≥жност≥, найважлив≥ш≥ риси й аспекти сусп≥льно-пол≥тичного розвитку такого феномену дають змогу визначити ел≥ту в найзагальн≥шому розум≥нн≥.

ѕол≥тична ел≥та - це досить самост≥йна, найвища, в≥дносно прив≥лейована частина сусп≥льства, над≥лена неперес≥чними психолог≥чними соц≥альними й пол≥тичними €кост€ми, €ка бере безпосередню участь у прийн€тт≥ та зд≥йсненн≥ р≥шень, пов'€заних з використанн€м державноњ влади або впливом на нењ.

ѕол≥тична ел≥та внутр≥шньо диференц≥йована. ÷е правл€ча ел≥та, €ка безпосередньо волод≥Ї державною владою, ≥ опозиц≥йна (контрел≥та). √оловною метою першоњ Ї утриманн€ влади.  онтрел≥та зор≥Їнтована на в≥двоюванн€ њњ у пан≥вноњ ел≥ти, найчаст≥ше з метою не привласненн€ влади, а реал≥зац≥њ певноњ пол≥тичноњ доктрини, концепц≥њ, програми. –озр≥зн€ють також в≥дкриту ел≥ту, що рекрутуЇтьс€ ≥з сусп≥льства, й закриту, самов≥дновлювану з власного середовища. ≈л≥та под≥л€Їтьс€ на вищу, €ка безпосередньо впливаЇ на прийн€тт€ загальнозначущих дл€ всього сусп≥льства р≥шень, ≥ середню (службовц≥, менеджери, вчен≥, ≥нженери, ≥нтелектуали). ƒо пол≥тичноњ ел≥ти, що безпосередньо бере участь у процес≥ прийн€тт€ пол≥тичних р≥шень, належить адм≥н≥стративна ел≥та, до €коњ вход€ть службовц≥-управл≥нц≥.

ќтже, ел≥тарна природа зд≥йсненн€ управл≥нн€ сусп≥льними процесами Ї незаперечним фактом, доведеним ≥сторично. —проби л≥кв≥дац≥њ ел≥ти в сусп≥льств≥, створенн€ замкнених систем рекрутуванн€ пол≥тичного кер≥вництва призвод€ть до корпоратив≥зму (за типом рад€нськоњ номенклатурноњ системи). ƒл€ демократичноњ держави важливе значенн€ маЇ не намаганн€ п≥дпор€дкувати ел≥ту сусп≥льству (що можливо лише до певноњ м≥ри з допомогою громадського самовр€дуванн€), а утвердженн€ конкретного формуванн€ результативноњ, корисноњ дл€ сусп≥льства пол≥тичноњ ел≥ти через забезпеченн€ њњ демократичного соц≥ального представництва ≥ своЇчасного €к≥сного оновленн€

”≤.

–озгл€нувши науково-теоретичн≥ п≥дходи до проблеми пол≥тичноњ ел≥ти зах≥дних учених, зверн≥мос€ до в≥тчизн€ноњ традиц≥њ њњ осмисленн€. ¬иникненн€ ≥ глибоке обірунтуванн€ ел≥тарних теор≥й пов'€зане в ”крањн≥ з ≥менами ƒмитра ƒонцова ≥ ¬'€чеслава Ћипинського. Ќезаперечно визнаючи необх≥дн≥сть пол≥тичноњ ел≥ти дл€ украњнського сусп≥льства, ц≥ мислител≥ репрезентували кардинально протилежн≥ п≥дходи до њњ характеристики.

ƒ. ƒонцов у своњй теор≥њ ел≥т розр≥зн€Ї "≥н≥ц≥ативну менш≥сть" (ел≥ту) ≥ " пасивного чинника нац≥њ " (народ). ” книз≥ " Ќац≥онал≥зм " (1926) в≥н пише, що ел≥та €к найактивн≥ша група в сусп≥льств≥ формуЇ певну ≥дею, робить ѓѓ доступною мас≥ й, зрештою, моб≥л≥зуЇ народ на вт≥ленн€ њњ. ƒ. ƒонцов, €к ≥ ‘. Ќ≥цше, вважав, що лише " сильна людина ", " чинний нац≥онал≥ст " може зд≥йснити державотворчу й нац≥ональну ≥дею. ѕол≥тична ел≥та здатна збудити приховану енерг≥ю нац≥њ, виховувати маси й наснажувати дл€ участ≥ у тих чи ≥нших пол≥тичних акц≥€х. ƒонцов високо ц≥нував таких визначних л≥дер≥в, €к Ќаполеон,  ромвель, ’мельницький, ћуссол≥н≥ й ѕ≥лсудський, котр≥, за його словами, турбувалис€ про " опануванн€ зреволюц≥он≥зованоњ маси ", а не про моральн≥ принципи. ≤дею " творчого насильства " меншост≥ над б≥льш≥стю, запозичену в ∆. —орел€, ƒ. ƒонцов, однак, не зм≥г поЇднати з вищезазначеною н≥цшеанською ≥деЇю " сильноњ людини ", €ка " прагне боротьби дл€ боротьби ", " кусати того, хто нас вкусив, ударити того, хто нас вдарив ". ¬≥н так ≥ не зм≥г в≥дпов≥сти на важливе запитанн€: схильн≥сть сильноњ людини до насильства Ї творчою чи руйн≥вною?  ритер≥Їм оц≥нки пров≥дноњ верстви маЇ бути, на його думку, нац≥отворча д≥€льн≥сть. ≤ дл€ дос€гненн€ нац≥ональноњ державност≥ год€тьс€ будь-€к≥ засоби й д≥њ пол≥тичноњ ел≥ти. ќтже, ƒонцова з його ел≥тарною теор≥Їю з повним правом можна в≥днести до мак≥авелл≥стськоњ школи.

ƒосить ц≥кавою ≥ самобутньою в ≥стор≥њ украњнськоњ сусп≥льно-пол≥тичноњ думки Ї ел≥тарна концепц≥€ ¬. Ћипинського. ѕередумовою пров≥дноњ рол≥ нац≥ональноњ аристократ≥њ Ї, на його думку, њњ прагненн€ до влади ≥ готовн≥сть боротис€ за нењ. ” прац≥ " Ћисти до брат≥в-хл≥бороб≥в " в≥н звертаЇ увагу на те, що ≥деал≥стичний порив до високоњ ≥ справедливоњ справи завоюванн€ ≥ творенн€ держави можливий у сусп≥льств≥ лише за на€вност≥ " сильноњ, орган≥зованоњ ≥ високовартноњ ≥нтел≥генц≥њ ". ” його друг≥й в≥дом≥й прац≥ "–ел≥г≥€ ≥ ÷ерква в ≥стор≥њ ”крањни" висловлюЇтьс€ сумн≥в, що ”крањну можна створити " голосами плеб≥сциту ". ƒержаву в ”крањн≥, на його думку, можна побудувати лише " розумним ≥ витривалим хот≥нн€м та зусилл€м меншост≥ ". ѕричому не такоњ демократичноњ меншост≥, " €ка править ≥менем народноњ б≥льшост≥ ≥ тому не несе за своњ д≥ла н≥€коњ в≥дпов≥дальност≥ ", а такоњ, що Ї авторитетом серед народу, що бачить своЇ призначенн€ " в найб≥льш≥м посл≥довн≥м ≥ неперервн≥м зусилл≥ своЇњ вол≥, свого розуму, своЇњ власноњ орган≥зованост≥"

ќтже, ¬. Ћипинський, на в≥дм≥ну в≥д ƒ. ƒонцова, не розгл€дав ел≥ту (аристократ≥ю) €к замкнену сусп≥льну верству або касту. ¬≥н вважав, що нац≥ональна ел≥та - це та активна менш≥сть, €ка об'ЇднуЇ найкращих ≥ найактивн≥ших член≥в ус≥х клас≥в, творить матер≥альн≥ та духовн≥ ц≥нност≥ - власн≥сть усього сусп≥льства.

“радиц≥€ осмисленн€ ел≥тарност≥ украњнського сусп≥льства збер≥гаЇтьс€ ≥ в нов≥тн≥х в≥тчизн€них пол≥толог≥чних досл≥дженн€х (¬. ѕолохало, ќ. √арань, Ѕ.  ухта та ≥н.). ” сучасн≥й ”крањн≥, за визначенн€м ¬. ѕолохала, "за умов перв≥сного нагромадженн€ кап≥талу вузьким колом ос≥б, часто т≥сно пов'€заних ≥з колами староњ парт≥йноњ номенклатури, образ "влади" у сусп≥льн≥й св≥домост≥ поЇднуЇтьс€ не з≥ словом "ел≥та", а з≥ словом "маф≥€ ". ќтже, в ”крањн≥ можна говорити не про ел≥ту, а про так звану "псевдоел≥ту" - €вище, "притаманне тотал≥тарним ≥ неототал≥тарним пол≥тичним системам". ќсновною ознакою нин≥шньоњ пров≥дноњ верстви можна вважати "волю до пануванн€ й амб≥валентну природу духовноњ влади" натом≥сть витворен≥й в у€в≥ ƒ. ƒонцова ел≥т≥, €к≥й властив≥ "жертовн≥сть в ≥м'€ ≥дењ" й "особлива духова енерг≥€".

ўо ж стосуЇтьс€ контрел≥ти, то дл€ нењ характерн≥ невиразн≥сть ≥нтерес≥в ≥ слабк≥сть пол≥тичноњ вол≥. Ќайб≥льш конструктивна (нечисленна) њњ частина прагне (без значного усп≥ху в населенн€) протиставити себе пан≥вн≥й ел≥т≥ й зосереджуЇ зусилл€ на створенн≥ нових громадсько-пол≥тичних об'Їднань ≥ незалежних пол≥тичних ≥нституц≥й.

“аким чином, теор≥€ пол≥тичноњ ел≥ти за вс≥Їњ њњ не бездоганност≥ ц≥нна вже тому, що виокремлюЇ правл€чу верству €к особливу соц≥альну групу, зТ€совуЇ њњ пров≥дну роль у пол≥тиц≥, робить обТЇктом наукових досл≥джень, привертаЇ до нењ увагу громадськост≥, ставить њњ п≥д сусп≥льний контроль. ј це особливо важливо з огл€ду на те, що пол≥тична ел≥та в≥д≥граЇ надзвичайно велику роль у сусп≥льств≥. ¬≥д €к≥сного складу пол≥тичноњ ел≥ти залежить €к≥сть самоњ пол≥тики, а в к≥нцевому п≥дсумку Ц €к≥сть житт€ кожного з нас.

 

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 958 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—тремитесь не к успеху, а к ценност€м, которые он дает © јльберт Ёйнштейн
==> читать все изречени€...

1994 - | 1914 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.083 с.