Словник політологічних термінів

Аболіціонізм

суспільний рух за скасування якогось закон.

Абсентеїзм

ухилення громадян, які мають виборче право, від участі у виборах.

Автократія

система правління, за якої необмежена верховна влада у державі належить одній особі й не контролюється представницькими органами.

Авторитаризм

державний устрій, характерними ознаками якого є режим особистої влади, відсутність демократичних інститутів, диктаторські методи правління.

Авторитет влади

одна з форм легітимного здійснення влади. Це якість, яку може мати або не мати суб'єкт влади.

Активність політична

одна з форм суспільної активності, діяльність соціальних суб'єктів, яка має на меті впливати на прийняття політичних рішень, здійснення своїх інтересів. Політична активність властива як індивідам, так і масам, буває усвідомленою і стихійною.

Амбівалентність політична

двоїстість чуттєвих переживань, котра виражається у тому, що один і той самий об'єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття, тобто неоднозначність у ставленні людини до навколишнього середовища і визначені системи цінностей.

Аполітичність

ухилення від участі у політичному житті.

Виборча система

сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визнання виборів легітимними.

Влада

1) центральне, організаційне й регулятивно-контрольне начало політики, здатність, право і можливість суб'єкта політики нав'язувати власну волю, розпоряджатися іншими людьми, суспільними групами, державами за допомогою авторитету, закону, примусу тощо; 2) система керівних (державних) органів.

Волюнтаризм

1)напрям політичної свідомості, який розглядає людську волю, суб'єктивізм як головний чинник політики; 2)політична діяльність, зумовлена передусім суб'єктивною волею керівних осіб і лідерів панівних політичних угруповань.

Вотум

рішення, прийняте голосуванням. У парламенській практиці часто виражає довіру чи недовіру урядові.

Вплив політичний

дія (або утримання від дії) суб'єкта політики щодо інших суб'єктів або суспільства в цілому з метою реалізації власних цілей і політичних програм.

Геноцид

винищення окремих груп населення за расовими або релігійними мотивами. Конвенцією ООН (1948 р.) геноцид оголошено злочином.

Геополітика

політична доктрина, яка надає переважного значення в обгрунтуванні політики зовнішнім чинникам.

Глобалізм

стиль у політиці, за якого певне питання розглядається і вирішується у контексті загальнолюдських проблем, що потребують для свого розвязання спільного розвязання спільних зусиль.

Громадянство

формально зафіксований правовий зв'язок людини з державою, який передбачає певну сукупність взаємних прав та обов'язків.

Громадянське суспільство

сфера політичних відносин у суспільстві (економічних, духовних, релігійних, приватних, сімейних та ін.) галузь самовияву інтересів і волі вільних індивідів. У демократичних системах громадянське суспільство зумовлює і визначає сферу діяльності держави та її органів.

Громадські організації

добровільні обєднання громадян, які сприяють розвиткові їхньої політичної, трудової активності й самодіяльності, задоволенню і захисту їхнії багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань, цілей, закріплених у їхніх статутах.

Демагогія

облудні гасла, нездійсненні обіцянки, викривлення фактів, використовувані політичними лідерами або угрупуваннями для досягнення власних цілей, переважно здобуття або утримання влади, маніпулювання свідомості мас.

Демократія

форма політичної організації суспільства, яка визначає джерелом влади народ, його право вирішувати державні справи, водночас захищаючи громадянські права і свободи.

Демократизація

втілення демократичних принципів у організації суспільства.

Діяльність політична

невід'ємна складова загальної людської діяльності, специфічна сутність, якої полягає в сукупності дій окремих індивідів і великих соціальних груп, спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання, утримання і використання влади.

Екстремізм

схильність до крайніх політичних поглядів (як "правих", так і "лівих"), прибічники яких вдаються до радикальних (у тому числі насильницьких, терористичних) засобів з метою загострення політичної ситуації, дестабілізації політичного життя.

Електорат

сукупність громадян, яким надано право брати участь у виборах перного органу, політичної партії чи конкретної особи.

Ідеологія

упорядкована, струнка система поглядів, які виражають ставлення до дійсності, цілі й програми, спрямовані на закріплення, розвиток чи зміну суспільних відносин. Як і політика, ідеологія має універсальний характер, тобто охоплює найрізноманітніші галузі думки, діяльності, поведінки, визначає їх спрямованість, цілі й засоби.

Імідж політичний

образ, що цілеспрямовано формується й покликаний справити емоційно-психологічний вплив на певних осіб з метою популяризації, політичної реклами і т.ін. Населення формує своє уявлення про політика не на підставі безпосередніх контактів, як при звичайному знайомстві, а на основі його символічних уявлень в межах суспільних комунікацій.

Інагурація

урочиста церемонія вступу на посаду глави держави або посвячення в сан.

Інтрига політична

збіг у часі і просторі низки різнопорядкових політичних подій і процесів, який завдає якісно новий напрям розвитку політичної ситуації. Як правило, вона є результатом цілеспрямованих зусиль гри політичних сил або окремих політичних діячів для досягнення власних політичних цілей.

Квота

мінімум голосів, необхідних для отримання на виборах депутатського мандату.

Клерикалізм

політична течія, спрямована на посилення впливу релігії та церкви на всі сфери суспільного життя.

Коаліція

союз політичних партій або угруповань, створений на добровільних засадах для спільної участі у виборах або створення спільного (коаліційного) уряду.

Комюніке

офіційне повідомлення про хід і наслідки переговорів між державними і громадськими діячами, делегаціями у міжнародних відносинах.

Консенсус

політичні та практичні позиції, ідеї, питання, які дають змогу різним політичним силам, суб'єктам політики під час переговорів досягти згоди, взаємоприйнятних рішень, встановити взаєморозуміння і взаємодію.

Консерватизм

політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Конфедерація

союз суверенних держав, обєднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, зокрема координації дій у сфері політики (переважно у зовнішньополітичних і військових справах).

Конформізм

згода, примирення, пристосовництво до різних думок і позицій, пасивне сприйняття існуючого ладу, панівних тенденцій, брак власної позиції у політиці.

Корупція

злочинна діяльність щодо використання посадовими особами довірених їм прав і владних можливостей з метою власного збагачення. Типові вияви - підкуп чиновників, політичних діячів, хабарництво, протекціонізм.

Легітимація

процедура суспільного визнання, пояснення і виправдань якоїсь дії особи, факту. Л. Не означає юридично оформленої законності й цим відрізняється від легалізації.

Лібералізм

політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод.

Лідер політичний

глава держави, керівник політичної партії, громадської організації, народного руху тощо, який має високий авторитет, реальну владу і здатний здійснювати її задля розв'язання соціальних і політичних завдань.

Люмпени

декласові й деморалізовані верстви населення, які опинилися на "дні" суспільства й нездатні до самостійного організованого руху, хоча висувають завищені соціальні вимоги й претензії.

Люмпенізація

процес втрати якимось класом, соціальним прошарком характерних рис, перехід в нижчий соціальний статус. Л. здебільшого супроводжується втратою професіоналізму та соціальної ініціативи, безробіття, правовим нігілізмом, зниження рівня культури.

Масова свідомість

один із видів суспільної свідомості, конкретна форма її реалізації. Функціонує як на груповому, так і на індивідуальному рівні. Характеризується збігом у певний момент і за певних умов основних компонентів свідомості великої кількості різних суспільних груп. У М.с. дістають відображення знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють маси і які вироблені в процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичних реалій, інформації тощо.

Монархія

форма правління, за якої верховна державна влада цілком або частково зосереджена в руках однієї особи і передається у спадок. Розрізняють М. Абсолютну (необмежену) - Саудівська Аравія, Оман; конституційну (обмежену) - Бельгія, Данія; виборну - Малайзія, Бутан; теократичну - Катар, Бахрейн.

Націоналізм

1) світогляд і система політичних поглядів, яка проголошує пріоритет національних цінностей щодо усіх інших; 2) один з основних принципів державного устрою, коли нація розуміється як одержавлений етнос.

Національна ідея

акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Н.І. становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості.

Національна свідомість

сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних і зарубіжних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування. Н.С. - універсум буття нації. Основні рівні: буденний, теоретичний, політико-державний.

Національні відносини

відносини між різними соціально-етнічними спільнотами, з одного боку, й урядами, державними і політичними організаціями, установами - з іншого.

Нація

1) історична соціоетнічна, політична, духовна спільнота людей з певною психологією, самосвідомістю, спільними територією, культурою, мовою, економічним життям; 2) сукупність громадян однієї держави.

Обструкція

спосіб вияву протесту, один із методів політичної боротьби, який полягає у спонуканні до зриву засідань або зборів (наприклад, вчинення галасу), щоб не допустити або затримати прийняття небажаного для опозиції рішення, законопроекту тощо.

Олігархія

форма державного правління, за якої політичне і економічне правління здійснюється невеликою групою людей.

Опозиція

1) протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил; 2) виступ проти думки більшості у законодавчих, партійних та інших структурах. Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну).

Опортунізм

політичний курс, який характеризується пристосовництвом, безпринципністю, угодовством, зрадою інтересів певної політичної сили чи ідеології.

Охлократія

1) ситуація заколотів, погромів, безладдя, в якій господарем становища є натовп; 2) влада суспільно-політичних груп, що апелюють до популістських настроїв у їх примітивних, масованих варіантах. Така влада динамічно реагує на суспільні настрої, стереотипи масової свідомості, орієнтується на люмпенізовані та маргінальні верстви, вдається до провокацій для спонукання масових пристрастей і заворушень. Перебування О. у владних структурах спричинює публічний галас, безвихідні ситуації, різні авантюри, бешкети, корупційні скандали. Тому О. - загрозливий політичний феномен, що може призвести суспільство до загальнонаціональної катастрофи.

Паблік рилейшнз

спеціалізована діяльність державних і громадських організацій, що забезпечує взаєморозуміння і доброзичливість у контактах з масами (публікою), соціальними групами. Реалізується поширенням інформації, що розкриває механізми здійснення влади, контактами, які імітують довіру у взаємовідносинах влади і мас. П.Р. - важлива складова управлінської діяльності, покликана забезпечити взаєморозуміння, довіру між сферою управління і широкими суспільними верствами, соціальним середовищем.

Пацифізм

антивоєнний рух, представники якого виступають проти будь-яких воєн незалежно від їх характеру й мети.

Плюралізм

система влади, заснована на взаємодії та співпраці основних політичних сил і організацій.

Політична доктрина

система настанов, які визначають цілі, що за певних конкретно-історичних умов можуть бути прийняті для реалізації державою, партією чи рухом, а також засоби їх досягнення.

Політична культура

сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. П.К. охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян.

Політична система

впорядкована сукупність державних, політичних, громадських організацій та інститутів, сфера політичного життя суспільства. П.С. конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним ладом, формою правління, типом держави, характером політичного режиму, політико-ідеологічними та культурними відносинами у суспільстві, політико-правовим статусом держави, історичною та національною традиціями політичного устрою.

Політична соціалізація

засвоєння особою соціального й політичного досвіду шляхом включення її у політичну систему, в управління політичними процесами. Найважливішими результатами П.С. є політичні переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що роблять суспільство спроможним забезпечити збереження, модернізацію чи зміну політичного режиму.

Політичний режим

сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображує характер взаємовідносин громадян і держави. Визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод. Розрізняють демократичні, авторитарні, тоталітарні, ліберальні, диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські та інші П.Р.

Політичні відносини

відносини між суб'єктами політики у процесі здобуття та утримання політичної влади, реалізації інтересів у сфері політики.

Політичні інститути

сукупність суб'єктів, які беруть участь у політичному житті суспільства (органи державного правління, законодавчі, судові органи, політичні партії, рухи, фронти тощо).

Популізм

загравання влади з народом для забезпечення популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками.

Правова держава

форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить закону. В.П.д. всі державні органи й громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом; реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на (законодавчу, виконавчу, судову).

Самоврядування

надане законом і державною владою право місцевих органів самостійно розв'язувати коло питань, що входять до їхньої компетенції; діяльність щодо реалізації цього права.

Соціалізм

учення про суспільний устрій, для якого характерний підхід до розв'язання всіх соціальних проблем з погляду суспільства як єдиного цілого. Основні тлумачення: 1) марксистське - перша фаза комуністичної формації; суспільство, засноване на загальній власності та засоби виробництва; 2) соціал-демократичне - процес реалізації ідеалів свободи, справедливості, солідарності та інших цінностей; розуміється як вічне завдання.

Суверенітет

незалежність держави, що полягає у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання будь-якої іншої держави. С. Народу - визнання всіх громадян країни джерелом політичної влади. С. особи - право керуватися власними інтересами у взаємовідносинах з іншими політичними суб'єктами.

Теократія

форма державного правління, за якої політична влада належить духівництву або главі церкви.

Терор

особлива форма політичного насильства, що супроводжується жорстокістю, цілеспрямованістю та удаваною ефективністю. Широко використовується як засіб політичної боротьби в інтересах держави, організації чи певної групи осіб. Головний елемент Т. Як метод політичної боротьби у мирний і воєнний час; індивідуальний, організований Т. і Т. як політику держави; Т. як метод внутрішньополітичної боротьби і міжнародні терористичні акти.

Технократія

соціологічна концепція, за якою керівною силою суспільства є науково-технічна інтелігенція.

Тоталітаризм

політичний устрій, за якого державна влада здійснює повний контроль за всіма сферами життя суспільства. Характерні ознаки: відсутність демократичних свобод, громадянського суспільства, насильство, тетор влади проти народу, наявність єдиної державної ідеології, обов'язкової для всіх громадян.

Унітарна держава

єдина неподільна держава, яка не має у своєму складі інших державних утворень (наприклад, автономій), в якій функціонують єдині система права та конституція.

Фашизм

правоекстремістська політична течія та ідеологія, що спирається на войовничий антидемократизм, расизм, шовінізм, доведені до істерії, на звеличування тоталітарної держави, обстоювання сильної, авторитарної партії, що забезпечує абсолютний контроль над людиною і державою.

Фундаменталізм

радикальне і войовниче неприйняття принципів, форм і цілей будь-якої модернізації, обстоювання традиційних життєвих і світоглядних форм.

Харизматичний лідер

громадсько-політичний діяч, ватажок, вождь, авторитет якого ґрунтується на вірі громадян у його надприродні, видатні здібності, виняткові якості, непогрішність, святість.

Шовінізм

крайній вияв націоналізму, що полягає у надмірному звеличенні своєї нації, наданні їй винятковості, робить ставку на гноблення, поневолення "малих" народів, таврування їх за прихильність до своєї культури.

 

Література:

Основна література:

1. Брегеда А.Ю. Основи політології. Підручник. - К., 1997.; 2 вид. К., 2000.

2. Дзюбко І.С., Левківський К.М. Політологія. Навчальний посібник. – К., 1998.

3. Ніконенко В.М. Політологія. Навчальний посібник. – Тернопіль, 1992.

4. Основи політології. Курс лекцій. // За ред. Б.Л. Кухти. – Львів, 1992.

5. Піча С.В., Хома І.Н. Політологія. Навчальний посібник. – Харків, 1998.

6. Політологія. Курс лекцій. Навчальний посібник. // За ред. І.С. Дзюбка. –

К., 1993.

7. Політологія. Підручник. // За ред. О.І. Семківа. – Львів, 1993.; 2вид.

Львів, 1994.

8. Політологія. Посібник для студентів вузів. // За ред. О.В. Бабкіної,

В.П. Горбатенка. – К., 1998.

9. Рябов С.Г. Політологія: словник термінів і понять. - К., 1996.

10. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. Навчальний посібник для студентів. – К., 1996.

11. Конституція України. –К., 1997.

12. Закони України:

- “Про Кабінет міністрів України”;

- “Про місцеве управління та громадське самоврядування”;

- “Про вибори народних депутатів України”.

 

Додаткова література:

 

· Антология мировой политической мысли. В 5 т. – М., 1997.

· Антология мировой философии. В 4 т. – М., 1969-1972.

· Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. – К., 1993.

· Аристотель. Политика // Соч. – М., 1990. – Т.4.

· Бергев А.А. Политическая мысль древнегреческой демократии. – М., 1966.

· Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. – М., 1990.

· Великий українець: 36 праць Михайла Грушевського / Передм. Л.Кравчука. – К., 1992.

· Гоббс Т. Левиафан // Соч. – М., 1991. –Т. 2.

· Грабовський С., Ставрояш С., Шилер Л. Нариси з історії українського державотворення. – К., 1995.

· Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К., 1993.

· Дорошенко Д.І. Нарис історії України: У 2 т. – К., 1991.

· История политических и правовых учений / За ред. Т. Демиденко. – Харьков, 1999.

· История политических и правовых учений / За ред. О.Лейста. – М., 1999.

· История политических и правовых учений / За ред. Нерсесянца. – М., 1998.