Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


¬прави в п≥дчиненн≥ Ѕож≥й вол≥




“епер розгл€ньмо, €к ≥ в €ких речах треба п≥дчин€тис€ Ѕож≥й вол≥.

«агальн≥ життЇв≥ випадки

Ќайперше треба п≥дчин€тис€ Ѕож≥й вол≥ в тих речах, що не залежать в≥д нас самих, бо вони поход€ть в≥д природи, от €к спека, сильн≥ морози, дощ, нужда, пошесть, тощо. Ќе сл≥д тод≥ казати: Ђяка страшна спека! який жахливий мороз! ўо за нещаст€! як≥ нужденн≥ часи!ї або вживати под≥бних вислов≥в, бо вони ви€вл€ють спротив Ѕож≥й вол≥. ћи повинн≥ бажати того, що Ѕог хоче. ÷е ¬≥н керуЇ ходом под≥й.

ќдноњ ноч≥ —в. ‘ранциск Ѕорх≥€ прибув до монастир€ свого „ину. Ќадвор≥ падав сн≥г, —в€тий почав стукати до брами, але н≥хто не в≥дозвавс€, бо ченц≥ спали. як розвидн≥лос€, сп≥вбратт€ жалували, що мус≥в так довго ждати, але —в€тий в≥дпов≥в, що сильно т≥шивс€, бо думав, що це Ѕог посилав сн≥г йому на плеч≥.

“реба так само коритис€ Ѕож≥й вол≥ в тих речах, що ≥нтимно заторкують нас самих н≥би вони походили в≥д нас, от хоча б голод, спрага, вбог≥сть, смуток ≥ зневаги. “ут сл≥д завжди повтор€ти: ЂЅоже, роби так, €к бажаЇш, бо хочу того, чого “и хочеш! я задоволений з усього!ї “ак само сл≥д поступати, каже отець –одр≥гес, €к часом ди€вол напастуЇ нашу у€ву, щоб привести до гр≥ха або принаймн≥ потурбувати нас, от хоча б €к ставл€Ї нам питанн€: Ђякщо б хтось сказав тоб≥ це або те, або зробив тоб≥ те чи це, то що ти вчинив би?ї25). Ќа так≥ питанн€ сл≥д отак в≥дпов≥дати: Ђя в≥дпов≥в би ≥ зробив би те, що Ѕог хоче!ї ќтак потрапимо зберегти себе в≥д упадку та ди€вольськоњ докучливости.

 

ѕриродн≥ похибки

Ќе сл≥д скаржитис€ на природн≥ вади духа чи т≥ла, от хоча б на лиху пам'€ть, тупий розум, брак зд≥бностей, кал≥цтво, слабе здоров'€, тощо. ’≥ба маЇмо право мати або чи Ѕог був зобов'€заний дати нам бистр≥ший розум ≥ досконал≥ше т≥ло н≥ж дав? ’≥ба не м≥г сотворити нас зв≥р€тами? ¬≥н м≥г зовс≥м не творити нас. ’≥ба можна торгуватис€ з тим, хто даЇ дарунки? ќтож д€куймо Ѕогов≥ за те, що в —воњй доброт≥ дав нам, ≥ задовольн€ймос€ тим, що ми так≥, €кими вчинив нас.

’то ж бо годен запевнити нас, що б≥льш≥ таланти, краще здоров'€ ≥ б≥льша краса не вийшли б нам на погубу? —к≥льки то людей погубило себе через те, що мали таланти ≥ сильне здоров'€, бо згорд≥ли ≥ стали погорджувати ≥ншими? Ќа €ку ж небезпеку наражаютьс€ т≥, що наукою та зд≥бност€ми перевищають ≥нших? ƒл€ ск≥лькох людей ф≥зична краса або сила стала нагодою до численних злочин≥в? ≥ навпаки! —к≥льки людей стало св€тими ≥ спаслос€ тому, що були б≥дн≥, хвор≥ або негарн≥? ¬они були б погубили себе, €кщо б були багат≥, здоров≥ або гарн≥ з виду! ќтож будьмо задоволен≥ з того, що Ѕог дав нам, бо —паситель каже: ќдне Ї конечне! (Ћк. 10, 42). Ќ≥ краса, н≥ здоров'€, н≥ бистрий розум не Ї конечн≥. «ате спас≥нн€ Ї конечне.

 

 

‘≥зичн≥ хвороби

ќсобливо треба коритис€ Ѕож≥й вол≥ посеред хвороб, приймаючи њх так ≤ тод≥, €к Ѕог хоче. ўоправда, можна користуватис€ звичайними засобами, щоб позбутис€ њх, бо така Ѕожа вол€. «ате сл≥д п≥дчинитис€ Ѕож≥й вол≥, €кщо ц≥ засоби ви€вл€тьс€ безусп≥шними. ÷е буде корисн≥ше дл€ нас н≥ж саме здоров'€.  аж≥м тод≥: Ђ√осподи, не бажаю н≥ виздоров≥ти, н≥ хворувати. ’очу т≥льки того, чого “и хочеш!ї ÷е правда, що ви€вл€Ї велику чесноту той, хто серед бол≥в не скаржитьс€. ѕроте нема н≥чого злого в т≥м, що хтось ви€вл€Ї сильн≥ бол≥ своњм при€тел€м або нав≥ть благаЇ Ѕога, щоб зв≥льнив його в≥д них.

√оворю про сильн≥ бол≥, бо напевно провин€ютьс€ т≥, що посеред незначних бол≥в ≥ нудьги бажали б, щоб ц≥лий св≥т сп≥вчував њм ≥ плакав над њх горем! —ам √осподь ви€вив —воњ стражданн€ апостолам, €к опинивс€ серед —трастей: ћо€ душа погружена в так≥м смутку, що це може спричинити ћен≥ смерть! (ћт. 26, 38). ўо б≥льше? «асмучений —паситель благав Ќебесного ќтц€ зв≥льнити …ого в≥д цього смутку, кажучи: ћ≥й ќтче, €кщо можливо, нехай ц€ чаша мине ћене! (ћт. 26, 39. ѕроте —ам ’ристос навчив нас, €к поступати по так≥й молитв≥. “од≥ треба п≥дчинитис€ Ѕож≥й вол≥, додаючи: јле нехай не буде так, €к я хочу, а так, €к “и бажаЇш! (ћт. 26, 39).

як сильно помил€ютьс€ т≥, що тверд€ть, що вони бажають здоров'€ не так, щоб б≥льше не страждати, а щоб краще служити Ѕогов≥, збер≥гати чернечу карн≥сть, послуговувати монаш≥й брат≥њ, ходити до церкви на богослужени€, приймати —в€те ѕричаст€, робити покуту, студ≥ювати або займатис€ спас≥нн€м душ, слухаючи њх спов≥дей або пропов≥даючи њм!

Ђћ≥й читачуї, питаюс€ тебе, Ђчому ж ти бажаЇш чинити под≥бн≥ реч≥? ’очеш подобатис€ Ѕогов≥? „ому ж тод≥ сходиш на лиху дорогу, щоб це виконати? “аж ти певний, що Ѕог не бажаЇ, щоб ти моливс€, приймав —в€т≥ ѕричаст€, робив покуту, студ≥ював або пропов≥дав, а щоб терпеливо приймав хвороби ≥ бол≥, що посилаЇ тоб≥! ќтож лучи своњ стражданн€ з ’ристовими!ї

ƒехто може отак в≥дпов≥сть мен≥: Ђћен≥ прикро, що через хворобу € став безкорисним, ба й нав≥ть т€гарем дл€ монашоњ громади або родини!ї якщо ти п≥дчинишс€ Ѕож≥й вол≥, то можеш бути певний, що насто€тел≥ так само погод€тьс€ з нею, бо бачитимуть, що не через л≥нив≥сть, але з Ѕожоњ вол≥ ти ставс€ т€гарем дл€ монастир€!

—л≥д зазначити, що ц≥ бажанн€ ≥ скарги не поход€ть ≥з любови до Ѕога, а з самолюбства, €ке пошукуЇ вим≥вок, щоб противитис€ Ѕож≥й вол≥. „и хочемо подобатис€ Ѕогов≥? якщо так, то за€в≥м …ому, коли хвороба прикуЇ нас до л≥жка: ЂЌехай д≥Їтьс€ “во€ вол€!ї “ак треба часто повтор€ти, бо такою за€вою зробимо Ѕогов≥ б≥льше приЇмност≥, н≥ж вс≥ма можливими вмертвленн€ми ≥ побожними вправами. Ќ≥хто краще не служить Ѕогов≥ н≥ж той, хто радо коритьс€ Ѕож≥й вол≥.

ќтець јв≥л€ отак писав до одного хворого св€щеника: Ђѕри€телю, не думай про те, що м≥г би вчинити, €кщо б був здоровий, але задовольн€йс€ хворобою, €к довго Ѕог захоче, щоб ти хворував. якщо пошукуЇш Ѕожоњ вол≥, то що тоб≥ залежить на т≥м, чи будеш здоровий або хворий?ї. —в€тий слушно так висловивс€, бо не наш≥ вчинки, але п≥дчиненн€ та зг≥дн≥сть з Ѕожою волею прославл€ють Ѕога, ќсь тому —в. ‘ранциск —алес≥й за€вив, що люди краще служать Ѕогов≥ своњми стражданн€ми н≥ж д≥лами.

Ќер≥дко забракне нам л≥кар≥в ≥ л≥карств або л≥кар не потрапить розп≥знати нашоњ хвороби. “ут так само треба коритис€ Ѕож≥й вол≥, бо √осподь чинить це дл€ нашого добра. ќсь що опов≥дають про одного почитател€ —в. “оми  антербер≥йського. «ахвор≥вши, в≥н удавс€ до гробу —в€того, щоб благати уздоровленн€. —тав здоровий ≥ вернувс€ до своЇњ батьк≥вщини. «годом промовив до себе самого: Ђяка користь мен≥ зо здоров'€, €кщо хвороба була б корисн≥ша дл€ мого спас≥нн€?ї «годом вернувс€ до гробу —в€того ≥ зачав благати його, щоб випросив в Ѕога те, що було б корисн≥ше дл€ його душ≥. ѕо ц≥й молитв≥ знову захвор≥в. ’вороба зовс≥м не турбувала його, бо знав, що Ѕог так зар€див дл€ його добра.

—ур≥й опов≥даЇ под≥бний факт про одного сл≥пц€, що в≥дзискав з≥р за посередництвом св€того Їпископа ¬едаста. «годом став благати —в€того, щоб став знову сл≥пим, €кщо в≥дзисканий з≥р не був корисний дл€ його душ≥. ѕо ц≥й молитв≥ знову осл≥п ≥ до смерти залишивс€ сл≥пим.

Ч о Ч

¬оно краще дл€ нас посеред хвор≥б не благати в Ѕога н≥ хвороби, н≥ здоров'€, але коритис€ Ѕож≥й вол≥, щоб Ѕог чинив ≥з нами те, що подобаЇтьс€ …ому. якщо ж благаЇмо здоров'€, то сл≥д бодай ≥з п≥дчиненн€м Ѕож≥й вол≥ благати його, цебто п≥д умовою, що здоров'€ т≥ла буде корисне дл€ нашоњ душ≥. …накше наша молитва буде лиха, ≥ тому Ѕог не вислухаЇ њњ, бо Ѕог не вислухуЇ молитов душ, що не вм≥ють коритис€ …ого вол≥.

„ас хвороби це пробний кам≥нь дл€ духа, бо тод≥ ви€вл€Їтьс€ ступ≥нь чесноти. якщо душа не турбуЇтьс€, не скаржитьс€ та не ви€вл€Ї надм≥рного неспокою, але слухаЇ л≥кар≥в ≥ насто€тел≥в ≥ прит≥м заховуЇтьс€ спок≥йно та п≥дчин€Їтьс€ Ѕож≥й вол≥, то це знак, що вона маЇ сильну чесноту.

ўо ж треба думати про хворого, що скаржитьс€ на те, що ≥нш≥ мало займаютьс€ ним або що його терп≥нн€ незносн≥, або що нема л≥ку на його хворобу або що л≥кар некомпетентний? ўо ж треба думати про тих, що нав≥ть скаржатьс€ на Ѕога, бо ¬≥н посилаЇ њм забагато страждань?

—в. Ѕонавентура опов≥даЇ оцей факт у житт≥ —в. ‘ранциска. ÷ей —в€тий страшно терп≥в. ќдин ≥з недосв≥дчених у духовн≥м житт≥ ченц≥в отак промовив до —в. ‘ранциска: Ђќтче, мол≥тьс€ Ѕогу, щоб лаг≥дн≥ше поступав ≥з вами, бо здаЇтьс€, що ¬≥н занадто докучаЇ вам!ї ѕочувши таку пораду, —в€тий голосно в≥дказав: Ђ—лухай! я вже н≥коли б≥льше не хот≥в би бачити тебе, €кщо б не знав, що твоњ слова поход€ть ≥з простодушности. як важишс€ ганити Ѕож≥ зар€дженн€?ї ѕо ц≥й в≥дпов≥д≥ кинувс€ з л≥жка на землю, хоч був дуже слабий ≤ вичерпаний, ≥ промовив, поц≥лувавши землю: ЂЅоже, д€кую “об≥ за бол≥, що посилаЇш мен≥. Ѕудь ласка, пошли ще б≥льше, €кщо бажаЇш. «находжу насолоду в т≥м, що посилаЇш мен≥ прикрост≥ й не щадиш мене, бо виповненн€ “воЇњ вол≥ це найб≥льша пот≥ха, що в ц≥м житт≥ € годен в≥дчутиї.

 

¬трата дорогих ос≥б

“ут сл≥д згадати втрату ос≥б, що корисн≥ дл€ нашого дочасного або духовного добра. ƒуховн≥ особи тут часто провин€ютьс€, бо не хочуть п≥дчин€тис€ Ѕож≥й вол≥. Ќаше духовне осв€ченн€ походить в≥д Ѕога, а не в≥д духовних пров≥дник≥в. ўоправда, ¬≥н хоче, щоб ми користувалис€ духовними пров≥дниками, коли подаЇ њх нам. якщо ж забираЇ њх, то хоче, щоб прийн€ли …ого зар€дженн€ ≥ скр≥пили дов≥р'€ до …ого доброти. “од≥ сл≥д за€вити: ЂЅоже, “и дав мен≥ цю пом≥ч ≥ тепер забрав њњ. Ќехай завжди д≥Їтьс€ “во€ вол€! “епер —ам заповни њх втрату ≥ покажи, що маю чинити, щоб служити “об≥ї.

“ак само треба приймати з Ѕожих рук вс≥ ≥нш≥ хрести, що Ѕог посилаЇ нам. ƒехто може в≥дпов≥сти: Ђјле ж де€к≥ стражданн€ бувають карами!ї я ж питаюс€ його: Ђ’≥ба не Ї ласками ≥ доброд≥йствами т≥ кари, що Ѕог посилаЇ нам за житт€? якщо образили Ѕога, то треба де€к надолужити Ѕож≥й справедливост≥ в ц≥м або в друг≥м житт≥!ї ќсь тому сл≥д повтор€ти зо —в. јвгустином: Ђ“ут пали, тут р≥ж, тут не щади, але пощади нас у в≥чност≥!ї 31), або зо —в. …овом: Ќехай це буде моЇю пот≥хою, що посилаЇш мен≥ бол≥ (…ов: б, 10). ’то заслужив соб≥ на пекло, той так само повинен т≥шитис€, €к зобачить, що Ѕог караЇ його, бо це ободрюЇ його над≥ю, що Ѕог зам≥р€Ї зв≥льнити його в≥д кар у друг≥м житт≥. ќтож сл≥д повтор€ти посеред кар слова б≥бл≥йного св€щеника ≈л≥€: ¬≥н Ч √осподь; що …ому до вподоби, те й учинить (≤ ÷ар. «, 18).

ƒушевн≥ пригнобленн€

“реба так само п≥дчин€тис€ Ѕож≥й вол≥ посеред душевних пригноблень. як душа зачне провадити духовне житт€, то √осподь зразу звичайно обсипуЇ њњ духовними пот≥хами, щоб стратила прив'€занн€ до земських розкош≥в. якщо ж вона закр≥пить у соб≥ це житт€, то ¬≥н н≥би в≥ддал€Їтьс€ в≥д нењ, щоб випробувати њњ любов ≥ зобачити, чи потрапить служити …ому на земл≥ без чутливих пот≥х. —в. “ереса каже: Ђѕоки живемо на земл≥, то наш духовний поступ не пол€гаЇ в т≥м, щоб ми розкошувалис€ Ѕогом, але щоб повнили …ого волюї32). ƒе≥нде ж додаЇ: ЂЋюбов до Ѕога не пол€гаЇ в н≥жнощах, але в т≥м, щоб душа р≥шучо ≥ пок≥рно служила …омуї 33). ≤ отак к≥нчаЇ: ЂЅог випробовуЇ —воњх слуг духовною посухою та спокусамиї 34).

ќбсипана Ѕожими пот≥хами душа повинна д€кувати Ѕогов≥ за них, але водночас не сл≥д њй попадати в одчай, €кщо Ѕог позбавл€Ї њњ цих пот≥х. —л≥д сильно п≥дкреслити цю точку, бо де€к≥ нерозсудн≥ душ≥, опинившись у стан≥ духовноњ безпот≥шности думають, що Ѕог опустив њх або що вони не годн≥ провадити духовного житт€. ¬ насл≥док такого ставленн€ до ц≥Їњ справи вони залишають розважанн€ ≥ так затрачують все, що дот≥ль здобули. Ќема кращого часу н≥ж духовна посуха, щоб ви€вл€ти п≥дчиненн€ Ѕож≥й вол≥. Ќе кажу, що не будете в≥дчувати прикрости, €к зобачите, що Ѕог позбавив вас духовних пот≥х. ¬оно не можливо не в≥дчувати прикрости. ƒуша не годна не скаржитис€, бо й —ам —паситель скарживс€ на хрест≥, €к закликав: ћ≥й Ѕоже, ћ≥й Ѕоже, чому “и опустив ћене? (ћт. 27, 46). ¬се таки нав≥ть посеред страждань душа повинна завжди п≥дчин€тис€ Ѕож≥й вол≥.

¬с≥ —в€т≥ зазнавали духовноњ безпот≥шности й опущенн€. —в. ¬ернард писав про себе: Ђяк страшно щемить моЇ серце! Ќе маю н≥€коњ приЇмности в духовн≥м читанн≥, розважанн≥ та молитв≥!ї. —в€т≥ здеб≥льша проводили час посеред духовноњ безпот≥шности, а не серед чутливих пот≥х. Ѕог р≥дко наповн€Ї сильн≥ душ≥ пот≥хами. «вичайно даЇ њх слабшим душам, щоб не залишали духовного житт€, бо нагороду пот≥х збер≥гаЇ дл€ неба. «емл€ це м≥сце, де треба збирати заслуги, а заслуги збираЇмо стражданн€ми. «ате рай це м≥сце нагороди ≥ пот≥х. ќсь тому —в€т≥ на земл≥ не бажали ≥ не пошукували почувальних приЇмностей, але благали Ѕога, щоб могли ревно служити …ому та страждати. ќтець јв≥л€ казав: Ђ¬оно куди краще з Ѕожоњ вол≥ зазнавати духовноњ посухи ≥ спокус ан≥ж розкошуватис€ контемпл€ц≥Їю всупереч Ѕож≥й вол≥!ї.

 

Ч о Ч

ћоже дехто в≥дпов≥сть: Ђякщо б € знав, що ц€ духовна посуха походить в≥д Ѕога, то був би спок≥йний. “им часом те, що мучить ≥ непокоњть мене, це побоюванн€, що посуха це мо€ вина ≥ Ѕожа кара!ї Ќехай буде так, €к кажеш. Ќе б≥йс€! “≥льки позбудьс€ оспалости ≥ ревн≥ше служи Ѕогов≥. ’≥ба через це затемненн€ духа будеш турбувати себе ≥ зовс≥м покинеш розважанн€, й так подвоњш своЇ лихо? Ќехай ц€ духовна посуха буде Ѕожою карою, але чи ц€ кара не походить так само в≥д Ѕога? ќтож прийми заслужену кару та п≥дчинис€ Ѕож≥й вол≥. ’≥ба не кажеш, що ти заслужив соб≥ на пекло? „ому ж тепер скаржишс€? ’≥ба ти варта, щоб Ѕог пот≥шав тебе? «адовольн€йтес€ тим, €к Ѕог поступаЇ з вами. ≤д≥ть шл€хом, що вибрали соб≥. Ѕ≥йтес€, що ваш≥ скарги поход€ть з браку покори та слабого п≥дчиненн€ Ѕож≥й вол≥. –обл€чи розважанн€, душа найб≥льше користаЇ тод≥, €к лучитьс€ з Ѕожою волею. ќтож кор≥тьс€ Ѕож≥й вол≥ та за€вл€йте: Ђ√осподи, приймаю з “воњх рук це стражданн€ ≥ приймаю його тому, що така “во€ вол€. √оджус€ всю в≥чн≥сть терп≥ти цю муку, €кщо така “во€ вол€ї. ѕод≥бне розважанн€, хоч €ке воно прикре, буде корисн≥ше дл€ вашоњ душ≥ н≥ж ус€к≥ духовн≥ пот≥хи.

ѕроте сл≥д пам'€тати, що духовна посуха не завжди Ї Ѕожою карою. ≤нколи Ѕог посилаЇ њњ. щоб збер≥гати нас у покор≥. Ѕог дозволив, щоб нечист≥ спокуси докучали —в. ѕавлов≥ й так не дозвол€ли йому гордитис€. ўоб € не став гордий через ц≥ численн≥ об'€вленн€, каже в≥н, то моЇму т≥лов≥ дано колючку - ангола сатани, щоб в≥н докучав мен≥ ≥ не давав чванитис€ {2  ор. 12, 7).

Ч о Ч

Ќе робить н≥чого великого, хто ради духовних пот≥х в≥дбуваЇ розважанн€. —ирах за€вл€Ї: ™ при€тель... до стола, але в≥н не залишитьс€ в≥рним п≥д час недол≥(—≥лр. 6 10). Ќе будете вважати за правдивого при€тел€ того чолов≥ка, що любить гостювати при ваш≥м стол≥, але не хоче помагати вам посеред клопот≥в або тод≥, €к немаЇ з цього користи. Ѕог випробовуЇ —воњх правдивих друз≥в духовною темр€вою та посухою. „ернець ѕал€д≥й зазнавав страшноњ нудьги п≥д час розважанн€. ”давс€ до —в. ћакар≥€ та виложив св≥й клоп≥т. ћакарњй отак в≥дпов≥в йому: Ђ¬≥дпов≥ж, €к спокуса намовл€Ї тебе покинути розважанн€: Ђ« любови до ≤суса ’риста € готовий залишитис€ в ц≥й кел≥њ, щоб берегти њњ мури!ї. ќтак треба в≥дпов≥дати спокусам, що силують нас покидати розважанн€, бо воно видаЇтьс€ стратою часу.  аж≥ть тод≥: Ђ–облю це, щоб подобатис€ Ѕогов≥!ї

—в. ‘ранциск —алес≥й твердив, що наше розважанн€ було б добре, €кщо б ми п≥д час нього не робили н≥чого ≥ншого т≥льки в≥дган€ли розтр≥панн€ ≥ спокусиї. “авлЇр нав≥ть твердить, що Ѕог подасть обильн≥ш≥ ласки тому, хто, не зважаючи на духовну посуху, в≥дбуваЇ розважанн€, н≥ж тому, хто довго та з насолодою молитьс€. ќтець пропускав розважанн€, що не мав сили н≥чого доброго вчинити. —в. Ѕонавентура ≥ √ерсон п≥дм≥чують, що багато краще душа служить Ѕогов≥, €к не в≥дчуваЇ у соб≥ бажаного скупченн€, н≥ж служила б …ому тод≥, €кщо б була скупчена, бо так душ≥ проживають ревн≥ше ≥ пок≥рн≥ше. якщо б в≥дчували скупченн€, то може були б горд≥ й оспал≥, бо думали б, що вже знайшли те, за чим пошукували. —л≥д застосувати до спокус те, що сказано про духовну посуху. ўоправда, треба уникати спокуси, ѕроте не в≥льно скаржитис€, ба й сл≥д нав≥ть п≥дчинитис€ Ѕож≥й вол≥, €кщо Ѕог хоче або позвол€Ї, щоб спокуси проти в≥ри, чистоти або €коњсь ≥ншоњ чесности докучали нам. √осподь отак в≥дпов≥в —в. ѕавлов≥, €к моливс€, щоб зв≥льнив його в≥д нечистих спокус: ћо€ ласка вистачаЇ тоб≥, бо ћо€ сила краще ви€вл€Їтьс€ в твоњй немоч≥{2  ор. 12, 9).

ћи так само повинн≥ повтор€ти, €к зобачимо, що Ѕог не хоче зв≥льнити нас в≥д €коњсь спокуси: Ђ√осподи, роби ≥ поступай так, €к подобаЇтьс€ “об≥. ћен≥ вистачаЇ “во€ ласка, але помагай мен≥, щоб € н≥коли не стратив њњ!її Ќе спокуси, але згода на них позбавл€Ї нас Ѕожоњ ласки. ѕереможен≥ спокуси помагають нам бути пок≥рними, збирати численн≥ заслуги ≥ змушують часто звертатис€ до Ѕога. ќтак не т≥льки не зневажаЇмо Ѕога, але й ще сильн≥ше лучимос€ з Ќим.

 

—мерть

¬к≥нц≥ треба п≥дчин€тис€ Ѕож≥й вол≥ у справ≥ смерти, погоджуюсь на те, коли ≥ €к Ѕог пошле нам смерть. ќдного разу —в. √ертруда йшла на горбок. ѕосовгнулас€ ≥ впала в €му. “оваришки спиталис€ њњ, чи не бо€лас€ померти без св€тих тайн. —в€та в≥дказала: Ђ—ильно бажаю прийн€ти св€т≥ тайни в годин≥ смерти. ѕроте б≥льше ц≥ню Ѕожу волю, бо п≥дчиненн€ Ѕож≥й вол≥ в ц≥й справ≥ це найкраще приготуванн€ до смерти. ќсь тому погоджуюс€ на будь €ку смерть, що √осподь захоче послати мен≥!ї.

—и I риюр≥й опов≥даЇ, що вандали засудили на смерть одного св€щенника ≤ дали йому свободу вибрати соб≥ таку смерть, €ку хот≥в, «асуджений в≥дмовивс€ в≥д вибору та за€вив: Ђѕробуваю в Ѕожих руках. ѕрийму таку смерть, €ку за …ого позволени€м спричините мен≥, бо ≥ншоњ не бажаюї. ÷€ за€ва сильно подобалас€ Ѕогов≥. ¬≥н здержав руку ката, що мав в≥дт€ти йому голову. ÷е чудо спонукало вандал≥в дарувати йому житт€). як ≥де про смерть, то та смерть найкраща дл€ нас. €ку пошле Ѕог. ќтож сл≥д повтор€ти, €к подумаЇмо про смерть: Ђ√осподи, спаси нас, ≥ пот≥м пошли нам таку смерть, €ка подобаЇтьс€ “об≥!ї.

“реба також коритис€ Ѕож≥й вол≥, €к ≥де про час нашоњ смерти. ўо ж таке наша земл€, €к не тюрма, де невпинно страждаЇмо та знаходимос€ в небезпец≥ кожноњ хвилини стратити Ѕога? —аме тому пророк ƒавид кликав до Ѕога: ¬иведи з в'€зниц≥ мою душу, щоб хвалила “воЇ ≥м'€! (ѕс. 141, 8). ÷ей страх змушував —в. “ересу з≥тхати за смертю. ¬она т≥шилас€, €к годинник вибивав годину, бо думала, що проминула ще одна година њњ житт€ ≥ так поменшивс€ час затратити Ѕога. ќтець јв≥л€ твердив, що середньо приготувана людина повинна бажати смерти, бо на земл≥ кожен знаходитьс€ в небезпец≥ стратити Ѕожу ласку.

’≥ба Ї щось дорожче ≥ б≥льше побажане н≥ж прагненн€ щасливою смертю запевнити себе, що вже б≥льше н≥коли не затратимо Ѕожоњ ласки? ƒехто може в≥дпов≥сти: Ђя дос≥ль н≥чого не зробив, ан≥ н≥чого не здобув дл€ своЇњ душ≥!ї ќсь мо€ в≥дпов≥дь: Ђўо ж ти зискав би, €кщо б проживав проти Ѕожоњ вол≥, коли Ѕог хоче, щоб зараз помер? ’то запевнить тебе, що колись матимеш щасливу смерть, про €ку зараз маЇш моральне запевненн€? «рештою, ти й так не потрапив би жити без гр≥х≥в, бодай без легких!ї ќсь тому —в. ¬ернард кличе: Ђ„ому ж рвемос€ за житт€м? “аж б≥льше гр≥шимо, що довше живемо!ї ј1). Ќема сумн≥ву, що один легкий гр≥х б≥льше засмучуЇ Ѕога н≥ж ус≥ добр≥ д≥ла могли б пот≥шити …ого.

ўо б≥льше? ’то слабо тужить за небом, той доказуЇ, що мало любить Ѕога. ’то любить, той тужить за любленою особою. ћи ж не годн≥ бачити Ѕога, поки не покинемо ц≥Їњ земл≥. ќсь тому вс≥ —в€т≥ з≥тхали за смертю, щоб зобачити улюбленого √оспода. —в. јвгустин отак кликав: Ђјби € м≥г померти, щоб зобачити “ебе!ї). —в. ѕавло за€вив: Ѕажаю померти, щоб бути з ’ристом! (‘ил. 1, 23). ÷ар ƒавид так само за€вив про себе; ћо€ душа спрагнена Ѕога.  оли п≥ду ≥ з'€влюс€ перед Ѕожим обличч€м? (ѕс. 41,3). ¬с≥ душ≥, що любили Ѕога, под≥бно поступали п≥д час свого земського житт€.

ќдин шл€хтич п≥шов до л≥са на лови. “ам почув, що хтось дуже весело сп≥вав. ѕ≥дступивши трохи ближче, зобачив прокаженого б≥долаху. …ого т≥ло вже було здеб≥льша зогнило. Ўл€хтич спитавс€, чи це в≥н сп≥вав. Ђ“ак, панеї, в≥дказав б≥долаха, Ђце € сп≥вавї. Ђяк же можеш сп≥вати ≥ почуватис€ щасливим посеред таких страшних бол≥в, що внедовз≥ позбавл€ть тебе житт€?ї Ќа це прокажений отак в≥дпов≥в: Ђѕане, т≥льки це т≥ло стоњть м≥ж мною ≥ Ѕогом. як т≥льки зникне ц€ перепона, то п≥ду огл€дати Ѕога. ќсь тому т≥шус€ ≥ сп≥ваю, €к дивлюс€, що з кожним днем це т≥ло щораз б≥льше розпадаЇтьс€!).

 

ƒуховн≥ добра

Ќак≥нець треба п≥дчинитис€ Ѕож≥й вол≥, €к ≥де про ступ≥нь ласки ≥ слави. ’оч треба ц≥нити справи, що заторкують Ѕожу славу, все таки сл≥д куди б≥льше дорожити Ѕожою волею. ўоправда, треба бажати любити Ѕога б≥льше н≥ж —ерафими любл€ть …ого, але водночас не в≥льно бажати вищого ступен€ любови н≥ж √осподь р≥шив подати нам. ќтець јв≥л€ каже: ЂЌе думаю, що €кийсь —в€тий не бажав бути, н≥ж був. ѕроте це прагненн€ не позбавл€ло —в€тих спокою, бo не прагнули цього з самолюбства, а з любови до Ѕога, ќсь тому пули задоволен≥ з того, що дав њм, хоч менше подав ан≥ж ≥ншим. Ћюбл€чи Ѕога, вони були переконан≥, що задоволенн€ з того, що Ѕог дав њм, мало б≥льшу варт≥сть ан≥ж бажанн€ пос≥дати багатої ∞). ÷е значить, по€сн€Ї отець –одр≥гес, що хоч ми повинн≥ намагатис€ здобути всю можливу нам досконал≥сть, бо йнакше були б спокушуван≥ виправдувати власну оспал≥сть ≥ л≥нив≥сть, €к це робл€ть т≥, що кажуть: ЂЅог мусить мен≥ дати те, чого потребую! я не годен б≥льше вчинити!ї, все таки не сл≥д затрачувати спокою духа або бунтуватис€ проти Ѕожоњ вол≥, €к Ѕог дозвол€ть на €кусь похибку. Ќе в≥льно так само знев≥рюватис€. Ќавпаки, ми повинн≥ негайно п≥дн€тис€ з упадку актом покори ≥ жалю. «аразом сп≥д благати Ѕожоњ помоч≥, щоб продовжати дорогу.

“ак само треба коритис€ Ѕож≥й вол≥ та задовольн€тис€ таким ступенем небесноњ слави, €кий Ѕог у —воњм милосерд≥ подасть нам, хоч можна бажати злучитис€ в неб≥ з хорами —ерафим≥в не тому, щоб запевнити соб≥ б≥льшу славу, а щоб б≥льше прославл€ти Ѕога та сильн≥ше любити …ого, твердить отець –одр≥гес.

Ѕуло б великою похибкою бажати дару надприродного розважанн€, цебто захоплень, вид≥нь ≥ об'€влень. Ќавпаки, кажуть духовн≥ ¬чител≥, душ≥ обдарен≥ Ѕогом под≥бними ласками повинн≥ благати Ѕога, щоб позбавив њх цих надзвичайних дар≥в, щоб могли любити Ѕога звичайним шл€хом, цебто в св≥тл≥ в≥ри, бо такий спос≥б найпевн≥ший.

Ѕагато душ ос€гнуло досконал≥сть без цих надприродних ласк, бо т≥льки чесноти, особливо п≥дчиненн€ Ѕож≥й вол≥, ведуть душу до досконалости. ѕ≥дчин€ймос€ завжди Ѕож≥й вол≥ та благаймо Ѕога, щоб —воњм милосерд€м спас нас, €кщо не хоче п≥дн€ти нас до визначного ступен€ чеснот. якщо так будемо поступати, то наша нагорода не буде мала. ƒобрий √осподь у —воњй доброт≥ подасть нам њњ, бо ¬≥н сильно любить душ≥, що п≥дчин€ютьс€ …ого вол≥.

 

 

«ј ≤Ќ„≈ЌЌя

 оротко кажучи, нам треба бути переконаними, що походить в≥д Ѕога все те, що трапл€Їтьс€ або могло б трапитис€ нам. ќсь тому треба в усьому п≥дчин€тис€ Ѕож≥й вол≥ та все чинити тому, що Ѕог так хоче. Ћюдина потребуЇ певности. ќсь тому сл≥д слухати проводу насто€тел≥в, €к ≥де про зовн≥шн≥ справи, ≥ духовних пров≥дник≥в, €к ≥де про внутр≥шн≥, щоб через них ми могли знати, чого Ѕог домагаЇтьс€ в≥д нас, бо треба дов≥р€ти словам —пасител€, €кий отак висловивс€ про наставник≥в: ’то слухаЇ вас, той слухаЇ ћене! (Ћк. 10, 16).

ѕередовс≥м треба так служити Ѕогов≥, €к ¬≥н хоче, щоб ми служили …ому.  ажу це, щоб перестерегти вас перед обманом, €ким дехто обдурюЇ себе, кажучи: Ђя ставс€ б св€тим, робив би покуту ≥ розважанн€, €кщо б жив у пустин≥, став ченцем або в≥ддаливс€ з дому в≥д р≥дн≥ та знайомих.  ажете: Ђя зробив би...ї, а тим часом не т≥льки не стаЇтес€ св€тими, ба й стаЇтес€ г≥ршими, бо шемраЇте на хрест, що Ѕог послав вам.  оротко, не хочете так поступати, €к Ѕог бажаЇ.

≤нколи под≥бн≥ бажанн€ це ди€вольськ≥ спокуси, бо вони не погоджуютьс€ з Ѕожою волею. ќсь тому сл≥д в≥дкидати њх ≥ р≥шитис€ так служити Ѕогов≥, €к ¬≥н хоче. —танемо св€тими в т≥м стан≥, в €к≥м Ѕог поставив нас, €кщо будемо виповн€ти Ѕожу волю. ¬иповн€ючи Ѕожу волю, напевно д≥йдемо до св€тости в т≥м стан≥, в €к≥м Ѕог хоче. ќтож завжди треба бажати т≥льки того, що Ѕог хоче, бо ¬≥н пригорне нас до —вого —ерц€, €кщо так будемо поступати.

—л≥д засвоњти соб≥ де€к≥ тексти —в€того ѕисьма, що закликають завжди лучитис€ з Ѕожою волею, €кщо бажаЇмо влегшити соб≥ цю працю. ќсь вони:

√осподи, що бажаЇш, щоб € чинив?

ћ≥й Ѕоже, чого бажаЇш в≥д мене, бо хочу це виконати, я Ч “в ≥й, отож спаси мене!

я вже не належу до себе самого. ћ≥й Ѕоже, належу до “ебе, тому чини зо мною, що бажаЇш!

ѕовтор€ймо слова —пасител€, €к трапитьс€ нам €кесь б≥льше нещаст€, от хоча б смерть батьк≥в, затрата д≥бр, тощо: “ак, ќтче, бо така “во€ вол€! (ћт. 11, 26). ћ≥й Ѕоже ≥ м≥й ќтче, нехай так буде, бо так подобалос€ “об≥! “реба особлив≥ше дорожити молитвою, що њњ ≤сус ’ристос навчив нас: Ќехай д≥Їтьс€ “во€ вол€, €к на неб≥, так ≥ на земл≥! (ћт. б, 10).

—ам √осподь сказав —в.  атерин≥ √енуенськ≥й, щоб завжди п≥дкреслювала ц≥ слова, €к проказувала молитву ќтче наш, ≥ щоб заразом благала Ѕога, щоб …ого св€та вол€ так досконало виповн€лас€ в н≥й, €к —в€т≥ повн€ть њњ в неб≥ 52). ќтак поступаймо, й напевно будемо св€тими.

Ч0Ч

Ќехай люди завжди любл€ть ≥ прославл€ють Ѕожу волю та непорочну ƒ≥ву ћар≥ю!

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 419 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

¬ моем словаре нет слова Ђневозможної. © Ќаполеон Ѕонапарт
==> читать все изречени€...

1977 - | 1943 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.034 с.