Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства

Якщо на землях Волині будівничі дотри­мувалися традицій, що склалися на придні­провських теренах, то в Галицькій землі за­стосовували здобутки романської архітек­тури, поширеної в Угорщині, Чехії, Польщі. Галицькі будівничі споруджували храми й палаци з місцевого каменю-вапняка, брили якого старанно обтесували. Вапняні блоки клали на тонкі шари вапняного, без доміш­ки цементівки, розчину.

Особливостями галицької архітектури є надзвичайна різноманітність типів споруд, для оздоблення яких часто використовували білий камінь та спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зо­браженням грифонів, орлів, воїнів, з рос­линним і геометричним орнаментами тощо.

Розквіту архітектура Галицької землі досягла у 12 ст. за князювання Ростиславичів. У стольних містах тоді з'явилися муровані князівські палаци, кам'яні храми, оборонні споруди. Найвідомішою пам'ят­кою галицької архітектури є грандіозний

Успенський собор у Галичі, збудований у середині 12 ст. Фундамент його було від­крито в 30-х pp. 20 ст. То був білокам'яний, оточений галереями храм, прикрашений фігурним та орнаментальним різьбленням. Величний собор, який був трохи менший за Київську Софію, символізував могутність Галицького князівства та її володаря Яро­слава Осмомисла. У соборі під час розкопок фундаменту було виявлено саркофаг самого князя. Єдиною спорудою давнього Галича, що збереглася до наших часів, є церква св. Пантелеймона, побудована в другій по­ловині 12 ст. (нині с. Шевченкове Галиць­кого р-ну Івано-Франківської області).

У 13 ст. значним архітектурним центром був Холм, де продовжували розвиватися традиції галицької архітектури. На жаль, жодна з пам'яток холмської архітектури не збереглася, але Галицько-Волинський літо­пис розповідав про собор Іоанна Златоуста, який князь Данило спорудив і відновив після пожежі Холма 1256 p.

Серед збережених храмових споруд Во­лині найстарішим є Успенський собор у Володимирі, збудований за князя Мстисла­ва Ізяславича в 1160 р. У 13 ст. на Західній Волині з'явився новий тип оборонних спо­руд - великі оборонні вежі-донжони, побудовані з каменю або цегли.

Образотворче мистецтво

З-поміж пам'яток тогочасного образо­творчого мистецтва найбільше вражають монументальні зображення - мозаїки та фрески, якими оздоблювалися храми. Ше­деврами світового рівня є мозаїки Софійсь­кого та Михайлівського соборів у Києві.

Як і мозаїки, фрески в руських храмах творилися за візантійськими традиціями. Крім мозаїк і фресок, храми оздоблювали іконами.

• Перші ікони привозили на Русь із Візантії. Траплялося таке й пізніше. Так, шанованою на Русі була ікона Вишгородської Богоматері. її привезли в середині 12 ст. з Константинополя. Вона прикраша­ла храм святих Бориса і Гліба у Вишгороді, звідки князь Андрій Боголюбський 1155 р. вивіз її до Владимира-на-Клязьмі.

У 2000 році на Волині віднайшовся ще один шедевр константинопольського малярства 11-12 ст. - Холмська ікона Богоро­диці.

Незабаром після впровадження христи­янства на наших теренах виникали місцеві осередки іконопису. Створювали ікони в іконописних майстернях у монастирях. Дія­ли вони в Києві, Чернігові, Галичі тощо. Од­нак переважну більшість ікон княжої доби втрачено. Мало відомо й про тогочасних іконописців. Джерела зберегли відомості про одного з найперших руських іконопис­ців - київського майстра Аліпія. Від нього бере свій початок славетна малярська школа Києво-Печерського монастиря. Унікальною пам'яткою цього малярського осередку є ікона Богородиці зі святими Антонієм та Феодосієм Печерськими, яку за найсучаснішими дослідженнями датують початком 12 ст.

Традиційність тогочасного образотворчого мистецтва пов'язана з його церковним характером. Адже головним завданням, поставленим тоді перед мистецтвом, було наочне розкриття мистецькими засобами провідних ідей християнської віри.

Найвидатнішою і найхарактернішою пам'яткою малярської культури княжої України в іконописі є віднайдена в середині 80-х pp. 20 ст. й повернута із забуття завдяки реставрації ікона Богородиці (остання третина 13 ст.) з Успенської церкви в с. Дорогобужі на Волині.

Відомою іконою українського маляр­ства першої половини 14 ст. є Богородиця з Покровської церкви в Луцьку.

Книжкова мініатюра

Шедевром світового мистецтва є мініа­тюри «Остромирового Євангелія» (1056-1057 рр.).

• Книгу прикрашено численними ініціа­лами, заставками й трьома сторінковими мініатюрами з зображенням євангелістів Іоана, Марка й Луки.

• Про багатство й вишуканість мініатюр «Остромирового Євангелія» свідчить сам лише перелік барв: синя, червона, темно- й світло-зелена, вишнева, червоно-коричне­ва, вохриста, світло-бузкова, золота.

Цікавим прикладом мистецтва книж­кової мініатюри є «Ізборник Святослава» 1073 р.

• На другому аркуші цієї книги, вміщено мініатюру, на якій зображено князя Свя­тослава Ярославича із сім'єю. Це перший давньоруський груповий портрет реальних людей. З мініатюри довідуємося багато подробиць тогочасного життя, зокрема, те, який одяг тоді носили представники за­можних верств.

Поняття та терміни

Етнос, або народ - це історично сформована людська спільнота, яка відрізняється від сусідів окремою власною територією (батьківщиною), культурою, мовою, психологією та свідомістю.

Ікона - (з грец. зображення, образ) - зображення Ісуса Христа, Богоматері, святих, подій Святого Письма. Ікони як правило писалися на дошках, але, по суті, іконами є й розписи на стінах храмів, і мозаїки, й малюнки на сторінках рукописних книг, різьблення по каменю чи дереву тощо. Ікони творили за певними правилами - канонами, які не можна було змінювати. В цьому одна з головних відмінностей ікони від картини.

Фреска - картина, намальована спеціальними фарбами на сирому тиньку.

Книжкові мініатюри - ілюстрації, якими оздоблювали рукописні книги.

Баран