Теми для підготовки доповідей

1. Походження терміну Русь.

2. Роль варягів в утворенні Київської держави. Норманська теорія.

3. Економічний розвиток Київської Русі.

4. Торгівля та грошова система у Київській Русі.

5. Міста та ремесла Київської Русі.

6. Трипільці: хто вони?

7. Побут, заняття та вірування скіфів.

8. Київська Русь під час правління нащадків Ярослава Мудрого. Володимир Мономах.

9. Історичні портрети правителів: Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира, Ярослава, Володимира Мономаха.

10. Ослаблення і занепад Київської Русі та його причини.

11. Давня Русь і степ: взаємовідносини (Х- ХІІІ ст.)

12. Історичні портрети: Данило Галицький, Ярослав Осмомисл.

13. Язицькі вірування Давньої Русі.

14. Освіта, письменність ы література Київської Русі.

Бібліографічний список

Основна література: 3, 6, 7, 8,13,15,19.

Додаткова література: 13, 14, 16, 18, 21, 23, 24, 31, 36, 39,55,87,91,93.

 

 

Семінарське заняття № 2

 

Тема 2: Українські землі у складі іноземних держав (ХІV-XVI ст.). Україна у XVI– першій половині XVII ст.

Мета заняття: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

- становище українських земель у складі Польської та литовської держав;

- особливості укладання Люблінської та Берестейської унії (1596 р.);

- проблему православно-уніатсько-католицьких відносин;

- основні культурні досягнення України у ХІV-ХVІ ст.;

- передумови та причини виникнення українського козацтва;

- устрій та досягнення Запорізької Січі;

- заняття, побут, звичаї, військове мистецтво козаків.

 

План заняття

1. Берестейський собор 1596 року.

2. Культура України у ХІV-ХVІ ст.

3. Виникнення козацтва. Заняття, побут, звичаї, військове мистецтво козаків.

4. Запорізька Січ. Боротьба козацтва проти турецько-татарської агресії.

 

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Історія України ХІV – першої половини ХVІІ ст. – це історія колоніальних загарбань українських земель сусідніми державами, розвитку феодальних відносин, боротьби українського народу за незалежність, проти соціального і релігійного гніту.

З ХІV ст. українські (давньоруські) землі, роздроблені на окремі князівства і знесилені золотоординським ігом, були об’єктом експансії Польщі, Угорщини, Литви, Молдавії, Московського князівства, Кримського ханства і Оттоманської імперії.

При розкритті першого питання слід усвідомлювати, що з моменту розколу християнства 1054 р. на православну та католицьку гілки ідея унії (об’єднання) завжди знаходила своїх прихильників. Проте, якщо православні вважали, що унія можлива лише за відмови Римського Папи від ієрархічної першості у християнській церкві, то основною вимогою католиків було визнання православними зверхності Папи. Також, слід звернути увагу на те, що першими занепадом українських земель скористались литовські феодали. Після смерті Юрія ІІ Болеслава на Волині й Галичині у 1340р. закріпився син Гедиміна Любарт. Проникнення литовців на південно руські землі призвело до 40-річного військово-політичного протистояння з Польщею, яка також претендувала на Галицько-Волинську спадщину. Загарбницьку політику щодо українських земель здійснювала Польща. 1340 року король Казимир третій під приводом захисту католиків вдерся зі своїм військом в Галичину, здобув Львів та пограбував княжий палац. Повставши, галицькі бояри вигнали поляків,а провідника бояр - Дмитра Дедька, було визнано правителем Галичини. 1349 року Казимир ІІІ вдруге нападає на Галичину, захоплює Галицько-Холмське та Перемишльське князівства і проголошує себе «Правителем Королівства Русі». Не зрікаючись Галицької землі, Литва розпочинає війну з Польщею. В цьому багаторічному протистоянні остання виявилася сильнішою і у 1366р. підпорядкувала своїй владі Галичину і частину Волині. З 1372 по1378 і з 1385до 1387 року правління в Галичині належало васалу угорського короля сілезькому герцогові Володиславу Опольському. Після Кревської унії 1385р. Польща знову набирає сили і у 1387р, остаточно приєднує Галичину і частину споконвічної Волині(Холмщину) до своїх володінь,утримуючи їх під своєю владою до 1772р. Необхідно запам’ятати подію, яка докорінно змінила становище південно-руських земель. У 1385р. між Польським королівством і Литовською державою у м. Крево було укладено союз (унію), який отримав назву - Кревська унія. На сеймі, що проходив у Любліні з 10-го січня до 12 серпня 1569 р., в результаті об’єднання Польського королівства і Великого князівствам Литовського, була утворена нова держава – «Річ Посполита». Люблінська унія відкрила польським магнатам та шляхті широкі можливості для придбання українських земель. Після Люблінської унії з боку польської влади та католицької церкви в українських землях активізується політика витіснення української мови, культури, православної релігії, загалом насильними шляхами здійснюється ополячення українського народу.

Берестейська унія 1596р. глибоко розколола українське суспільство, посилила позиції католиків. Водночас становище самих греко-католиків було досить хитким. Православні вбачали в уніатах зрадників, а католики не вважали їх рівними до свого сану. Під приводом впровадження унії польська шляхта і католицьке духовенство розгорнули широкий наступ на православну церкву. Загроза існуванню православ’я підняла на його захист здорові сили українського суспільства. Помітно активізували свою діяльність культурно-просвітницькі товариства (братства), їх представники та українські шляхтичі-патріоти захищали інтереси людей грецької віри на сеймах, сеймиках і судах. Православну віру в гострій полемічній боротьбі відстоювали – С.Зизаній, І.Борецький, М.Смотрицький, І.Вишневецький та інші українські патріоти.

При висвітленні другого питання треба звернути увагу на те, що литовське проникнення, польська експансія, татарська агресія суттєво вплинули на перебіг подій в українських землях. У XIV-XVI ст. відбулися значні зміни у всіх сферах суспільного життя. Позитивні зрушення в культурі праці та господарюванні, пов’язані з налагодженням Україною активних торгово-економічних зв’язків з Європою. Поява елементів громадянського суспільства та моделі-зародку (Запорозька Січ) національної державності у політичній та правовій культурі; зростання цивілізованості у сфері побутової культури; суттєві якісні зміни у культурі духовній, зумовлені впливом ідей гуманізму та реформації, створили сприятливий ґрунт для зростання національної свідомості українського народу, зміцнення його віри у власні сили для згуртування в боротьбі за свою землю, віру, права та незалежність.

Аналізуючи третє питання слід звернути увагу на те, що причинами та передумовами появи та формування козацтва були:

1. Існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами у порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями.

2. Досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін.

3. Природне прагнення людей до міграції у пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

4. Зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель.

5. Посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріпачення, наростання релігійного та національного гніту.

6. Зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від нападів турків і татар.

Слід запам’ятати, що на ранньому, побутовому етапі свого розвитку в козацтві поруч із захисними функціями уживалися елементи руйнівного характеру. За прикладом татарських козаків з південноукраїнських замків та сіл виходили в степ ватаги шукачів легкої здобичі. Як пишуть польські джерела, більшу частину часу вони займалися рибальством і добичництвом, вважаючи ворогом кожного, від кого сподівалися отримати більше здобичі. Особливу неприязнь відчували до невірних, насамперед татар. Однак, походи на татарські усули становили тільки одну з сторін діяльності низових козаків. Величезні простори необроблених і незаселених південноукраїнських степів сприяли розвитку уходництва. Зем'яни – шляхта, міщани та селяни навесні відправлялися в південні степи на промисли, де вони займалися мисливством, рибальством, бортництвом, добували сіль. З огляду на постійну небезпеку збройних сутичок татарськими козаками та чабанами, уходи об'єднувалися у невеликі ватаги або громади і відповідно озброювалися. Для зберігання і переробки продукції з промислів та захисту від ординців на уходах споруджувалися тимчасові стоянки-засіки (січі) або ж «городці». З розширенням колонізаційної діяльності створюється ціла система укріплених осередків, розташованих на південь р. Самари аж до татарського прикордоння. Звідси, з глибини Дикого Поля уходники вже не поверталися зимувати до замків-фортець. Необхідно запам’ятати, що соціальну природу козацтва визначали джерела його формування, які під впливом соціально-економічних факторів складалися в різні періоди його існування. Проблеми які довелося розв'язувати литовській владі і порубіжному українському суспільству в другій половині 15-на початку 16ст. спричинили, з одного боку, масове покозачення всього населення прикордонних міст і сіл. На боротьбу з татарами виступали бояри, службові люди, міщани, осілі козаки, що володіли нерухомим майном, наприклад власним будинком, та селяни навколишніх сіл. Варто звернути увагу на те, що в українському козацтві існувала і аристократична, рицарська течія, яскравими представниками якої були Д.Вишневський, відомі шляхтичі С.Копицький, І.Свирговський, Л.Чорнинський, Я.Шах та інші, хто з патріотичних мотивів відмовлявся від своїх багатств, цивільної служби і цілком віддавався «козакуванню».

Розкриваючи четверте питання, слід відзначити, що протягом XV-XVI ст. у суспільстві формується нова соціальна верства - козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу.

Важливу роль у консолідації козацтва, формування його самосвідомості та утвердженні організаційної і військової структури відіграла Запорозька Січ. Про час і місце її виникнення існують різні твердження. Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'являється 1551р. у праці польського історика М. Бєльського «Всесвітня хроніка». Необхідно запам’ятати, що найважливішими причинами заснування військово-організаційного центру козацтва в Нижньому Подніпров'ї були: внутрішня потреба козацтва в своїй організації, у зв'язку із зростанням його чисельності на середину 16ст.; практична потреба в захисті українських земель від зростаючої татарської агресії.; необхідність об'єднання в згуртовані загони на чолі з досвідченим отаманом, в зв'язку з тривалим перебуванням козаків далеко від волостей. На Січі була створена збалансована структура органів управління, яка включала законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Демократичний характер влади на Січі був зумовлений дією таких принципів, як: заперечення феодально-кріпосницької залежності та станової нерівності; рівність у праві на участь в органах управління та володіння землями й угіддями; незалежно від соціальної, національної чи релігійної приналежності тощо. Запорозька Січ послідовно захищала православну віру в Україні. Діяльність Запорозької Січі була спрямована на збереження самобутності мови, культури та звичаїв українського народу. Вона також здійснювала власну міжнародну політику. Щодо аспекту, який розкриває боротьбу козаків проти турецько-татарської агресії, слід запам’ятати наступне: Запорізьке козацтво не тільки відбивало напади турецько-татарських військ, але й самостійно здійснювало походи на їх фортеці в Північному Причорномор'ї. Одним із перших вважається прорив турецької оборони по лінії Бендери – Акерман, здійснений козаками спільно з молдаванами у 1541 р. З другої половини 16 ст. походи українських козаків у пониззя Дніпра та Дунаю набувають постійного характеру. Взірцем військового мистецтва українських козаків стала битва, що відбулася восени 1693р. на р. Кодима, між семитисячним загоном С.Палія та сорокатисячним татарським військом. Зазнавши поразки, кримське військо повернуло в степ. З Кодимським порубіжжям тісно пов'язані події визвольної війни українського народу середини 17 ст., російсько-турецьких воєн 18 ст., гайдамаччина.

 

Ключові терміни

Бум — спекулятивне, короткочасне піднесення промисловості і торгівлі.

Вексель — цінний папір (боргова розписка, заставна), який містить безумовне грошове зобов'язання про сплату певній особі або пред'явнику векселя певної суми і в певний термін.

Воєводство — адміністративно-територіальна одиниця в Литві і Польщі у 15-18 ст., яку очолював воєвода.

Гетьман — командуючий збройними силами; глава Української козацької держави середини 17 ст.; керівник гетьманського уряду на Лівобережній Україні з перервами до 1764 року.

Жупа — адміністративно-територіальна одиниця.

Застава — один із засобів забезпечення виконання договірних зо­бов'язань; у випадку невиконання боржником забезпечених заста­вою зобов'язань, кредитор отримує йому належне із вартості за­ставленого майна.

Іпотека — державна позика, яка видається під заставу нерухомого майна (головним чином землі) на тривалий термін; концентрується в особливих іпотечних банках.

Комітат — округ.

Контракт — терміновий договір, який визначає право і обов'язки сторін.

Кредит — надання грошей або товарів в борг на певний строк на умовах повернення з виплатою певного проценту.

Курінь — військово-адміністративна одиниця Запорозької Січі.

Мито — особлива платня (податок), який сплачували грішми за перевезення товарів, прогін худоби через державні кордони або внутрішні митні застави.

Фільварок – багатогалузеве товарне господарство, в якому займалися землеробством, різними промислами.

Чумацтво – торгово-візницький промисел, який спеціалізувався на перевезенні солі та риби.

Митрополія — велика єпархія, підпорядкована патріархові.

Паланка — адміністративно-територіальна одиниця у Запорозькій Січі.

Патронат — опіка над релігійними установами.

Повіт — адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських, польських, литовських і білоруських землях з другої половини 14ст.

Січова рада — вищий орган законодавчої влади на Січі; загальне зібрання козаків для вирішення головних питань внутрішнього життя та зовнішньої політики, а також обрання органів управління.

Сейм — зібрання.

Собор — з'їзд вищих церковних ієрархів.

Ставропігія — форма управління в православній церкві, що передбачала церковно-правний імунітет від місцевої церковної ієрархії та безпосередню залежність від патріаршої влади.

Унія — угода.

 

Питання для обговорення

1. У чому полягала суть Берестейської унії?

2. Які культурні досягнення України ХІV-ХVІ ст. вплинули на подальший розвиток українського народу?

3. Охарактеризуйте становище українських земель у складі Великого Князівства Литовського.

4. Які чинники зумовили впровадження кріпосного права? Яку роль в цьому процесі відігравав «Устав на волоки»?

5. В чому полягає зміст Магдебурзького права? Яка його роль в розвитку українських міст?

6. Назвіть причини та джерела формування українського козацтва.

7. Дайте стислу оцінку відомих вам концепцій щодо походження козацтва.

8. Розкрийте механізм демократичного устрою Запорозької Січі.

9. Складіть розповіді про військові подвиги найславетніших козацьких вождів.

10. Що змінилося в історичній долі українського народу після проголошення Люблінської унії?

11. Подумайте, яке місце відводилося в духовному закріпаченні українського народу Берестейській унії?

12. Порівняйте політичний устрій Великого князівства Литовського у ХІУ-ХУ ст. та Русі у ХІ-ХІП ст.

13. Аргументуйте (чи заперечте) думку про те, що суть політики польської влади в Галичині у ХІУ-ХУ ст. полягала в руйнуванні ознак її державного минулого, в утвердженні цієї землі як невід'ємної складової Польської держави.

14. Чи є підстави характеризувати Литовську державу як литовсько-руську, як це роблять деякі українські історики? Аргументуйте свою точку зору.

15. Охарактеризуйте становище православної церкви у Великому князівстві Литовському в ХІУ-ХУ ст. Яка, на Вашу думку, роль церкви в житті тогочасних українців.

16. Коли, на вашу думку, завершився процес формування козацтва як соціального стану? Назвіть відповідні аргументи.

17. Реалізація яких функцій забезпечила Запорозькій Січі провідне місце в українському суспільстві?

18. Які події, пов'язані з історією українського козацтва, відбувалися на Дніпропетровщині?