Теми для підготовки доповідей. 1. Боротьба за збереження незалежності України після смерті Б

Мета заняття: засвоєння, поглиблення і систематизація знань про:

- особливості суспільно-політичного устрою українських земель після трьох поділів Речі Посполитої;

- соціально-економічний розвиток Правобережної та Лівобережної України;

- такі поняття, як «ідея народності», «етнос», «народ», «нація»;

- особливості громадсько-політичних організацій на українських землях першої половини ХІХ ст., зокрема Кирило-Мефодіївського товариства;

- значення української історіографії ХІХ ст.

План заняття

1. Три поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795). Приєднання Правобережної України до Росії, Галичини і Буковини - до Австрії.

2. Криза кріпосницької системи на українських землях в першій половині ХІХ ст.

3. Реформи 60-80-х ХІХ ст. та їх вплив на розвиток капіталістичних відносин.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Головною особливістю, що накладала свій відбиток на весь процес історичного розвитку України у XIX столітті, була роздробленість колись єдиних українських земель, їх приналежність до чужих держав. Так, переважна частина територій, на яких розселялись етнічні українці, знаходилася в складі євразійської держави того часу – Російської імперії Романових. Адміністративно ці території поділялися на Лівобережну Україну, Південно-Західний край та Новоросію. Ті українські території, що опинилися у складі Австрійської імперії Габсбургів, також адміністративно не об’єднувались.

Наприкінці XVIII ст. розпочався новий період у житті західноукраїнських земель. Характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII - першій половині XIX ст. було чергування періодів реформ з періодами реакції. Суспільне життя у цей час функціонувало в режимі: “вперед-стоп-назад”. Реформи Марії-Терези та Йосифа II були спробою модернізувати імперію, осучаснити та гармонізувати у дусі освіченого абсолютизму соціальні та національні відносини. Смерть цісаря-реформатора, події Великої Французької революції, егоїстичні бажання феодалів підштовхнули до дії консервативні кола імперії. Тривалий період реакції, що надовго запанував у Австрійській державі, для західноукраїнських земель характеризується поступовим відновленням феодалами втрачених позицій у аграрному секторі, посиленням експлуатації селян, гальмуванням промислового розвитку, перетворенням краю на колоніальну провінцію, поглибленням суспільної кризи. Революційна хвиля, що прокотилася Європою 1848-1849 рр., започаткувала новий етап модернізації імперії - було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

Необхідно відмітити, що визначальним чинником соціально-економічного розвитку обох частин України був феномен кріпосного права. Зростання антикріпосницького руху в Російській імперії змусило царя Олександра II піти на звільнення селян „зверху”, поки вони самі не зробили цього „знизу”. Після певної підготовки, 19 лютого 1861 року з’явився царський маніфест про звільнення селян від кріпосної залежності. Втім, ця реформа враховувала інтереси поміщиків, була руйнівною для селянства. Після скасування кріпосного права почали також здійснювати інші реформи, найважливішою з яких була земська. Зростання податків, викликане реформою 1861р. в Росії, прискорило процес пауперизації селянських господарств. Аграрне питання взагалі було дуже гострим.

Слід пам’ятати, що суспільний рух у XIX ст. розгортався у руслі боротьби за соціальне та національне визволення. Перш за все, розглянемо причини виникнення перших громадських політичних організацій на українських у першій половині ХІХ ст. Після скасування кріпосного права почали також здійснювати інші реформи, найважливішою з яких була земська. Зростання податків, викликане реформою 1861р. в Росії, прискорило процес пауперизації селянських господарств. Аграрне питання взагалі було дуже гострим. Шовіністична політика влади призводила до того, що частина міського населення українських земель ставала російськомовним та німецькопольськомовним. Тому національна свідомість як буржуазних, так і пролетарських елементів українського суспільства проявлялася у послабленій формі. Цьому негативному явищу сприяв сам факт української бездержавності у XIX ст. Перші таємні товариства з’явилися в Петербурзі після війни 1812 р. Вони утворювались з використанням досвіду масонських лож, “занесених” в Росію з-за кордону у XVII ст. Зокрема в 1818 утворився “Союз благоденства”, що поширив свій вплив і на провінцію. В Україні найбільш активно діяла Тульчинська управа на чолі з П.Пестелем. Після самоліквідації “Союзу благоденства”, в 1821р. виникло Південне товариство, яке поставило мету створити в Росії республіку. Поряд з Тульчинською було зорганізовано Кам’янську і Васильківську управи на чолі з В.Давидовим, С.Волконським, С.Муравйовим-Апостолом, М.Бестужевим-Рюміним. Уряд імператора Миколи I жорстоко розправився з декабристами. Згодом виникають й перші таємні політичні організації на західноукраїнських землях. Необхідно запам’ятати, що найбільш значну роль відіграло Кирило-Мефодіївське товариство, що являло собою таємну антикріпосницьку організацію. Воно діяло з кінця 1845р. до березня 1847р. у Києві. Назване було на честь слов’янських просвітників, проповідників православної християнської релігії IX ст. Кирила і Мефодія. Засновниками цього товариства були М.Костомаров, М.Гулак і В.Бєлозерський. Вони виступали за об’єднання слов’янських народів у федерацію зі столицею в Києві. За винятком Гулака, кирило-мефодіївці робили наголос на культурно-просвітницькій діяльності, яка мала створити передумови для соціальних реформ. Незабаром до них приєднався і письменник П.Куліш, який також мав помірковані погляди. У квітні 1846р. членом товариства став Т.Г.Шевченко. За доносом одного з студентів (на початку 1847р.) всі учасники товариства були заарештовані та засуджені, і лише у 1885 р. цар Олександр II амністував їх.

Наприкінці XVIII ст. розпочався новий період у житті західноукраїнських земель. Характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII - першій половині XIX ст. було чергування періодів реформ з періодами реакції. Суспільне життя у цей час функціонувало в режимі: “вперед-стоп-назад”. Реформи Марії-Терези та Йосифа II були спробою модернізувати імперію, осучаснити та гармонізувати у дусі освіченого абсолютизму соціальні та національні відносини. Смерть цісаря-реформатора, події Великої Французької революції, егоїстичні бажання феодалів підштовхнули до дії консервативні кола імперії. Тривалий період реакції, що надовго запанував у Австрійській державі, для західноукраїнських земель характеризується поступовим відновленням феодалами втрачених позицій у аграрному секторі, посиленням експлуатації селян, гальмуванням промислового розвитку, перетворенням краю на колоніальну провінцію, поглибленням суспільної кризи. Реакцією народу на ці процеси було посилення соціального та національного руху. Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько-культурного об’єднання “Руська трійця”. Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.

Революційна хвиля, що прокотилася Європою 1848-1849 рр., започаткувала новий етап модернізації імперії - було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

Слід розуміти, що динаміку суспільного руху визначали українсько-польське протистояння та невщухаюча боротьба між москвофілами, народовцями та радикалами. Наприкінці XIX ст. суспільний рух у західноукраїнських землях вступає у політичний етап свого розвитку, який характеризується утворенням політичних партій, кристалізацією їхніх програм та активною боротьбою за вплив на маси.

Ключові терміни та поняття

Кріпосництво — термін походить від юридичного документу («крепость»), який фіксував прикріплення селян до землі, що належала поміщику, феодалам.

Абсолютизм — (від лат.— безумовний) — необмежена монархія, форма державного правління, за якої політична влада повністю належить одній особі — монархові, та для якої характер­ний найвищий ступінь централізації державної влади.

Імперія — (від. лат. — влада, панування) — велика дер­жава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків. Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, ек­спансії та інших форм поширення впливу наддержави.

Шовінізм (франц. від імені капрала наполеонівської армії А. Шовіні) — агресивна форма націоналізму, проповідь національної виключності, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації, національне забарвлена пихатість, схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.

Декабристи — представники передової частини російського дворянства, які виступили проти кріпосницького гноблення селян. Вони усвідомили неможливість існування старої феодальної системи і пішли на створення конспірованих організацій з метою здійснення державного перевороту.

Кирило-Мефодіївське товариство — таємна антикріпосницька організація, що діяла з кінця 1845 р. до березня 1847 р. у Києві; вона була названа на честь слов'янських просвітників, проповідників православної християнської релігії IX ст. Кирила і Мефодія. Серед членів товариства був і видатний український поет і мислитель Т. Шевченко.

Громади — напівлегальні гуртки, що з'явилися на початку 60-х рр. XIX ст.; вони складалися з представників української інте­лігенції — вчителів, письменників, лікарів, ліберальних поміщиків, а діяльність громад була, в основному, культурно-просвітницькою: розвиток народної освіти, формування історичної свідомості ук­раїнського народу, висування перед владою національно-культурних вимог.

Національне питання — сукупність політичних, економічних, пра­вових, культурницьких, освітніх та інших проблем, що виявляють­ся у процесі взаємного спілкування різних націй, етносів, народностей.

Москвофіли і народовці — представники двох конкуруючих суспільно-політичних течій в освітніх колах українського населення Австрійської монархії; вони відрізнялися підходами до перспектив національно-визвольної боротьби українців, що мешкали в імперії Габсбургів.

Питання для обговорення

1. Які особливості були притаманні економічному розвитку східноукраїнських земель в першій половині ХІХ ст.?

2. Як позначилися реформи російського імператора Олександра ІІ, проведені у 60-х-70-х роках ХІХ ст.., на соціально-економічному розвиткові Наддніпрянщини та національному житті українців?

3. У чому полягала ідейна суть діяльності громадських політичних організацій на українських землях в першій половині ХІХ ст.?

4. Які ідеї визначали програму та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства?

5. Що собою представляв культурно-національний рух в західноукраїнських землях у середині ХІХ – на початку ХХ ст.?

6. Розкрийте роль „Громад” 60-70-х років в українському національному русі?

7. Який характер мали економічні відносини на східноукраїнських землях в першій половині XIX століття? Як можна визначити характер політичного устрою Росії на початку XIX століття?

8. В чому полягає принципова різниця між рухами москвофілів та народовців?

9. Що таке буржуазно-демократична революції, де вони відбувалися протягом XIX ст. і як вплинули на українців?

10. Розкрийте роль церкви у національному русі українців Східної України, Галичини, Буковини і Закарпаття.

11. Як можна оцінити загальний перебіг подій в українській історії в XIX ст.?

Теми доповідей

1. Декабристи й їх діяльність в Україні.

2. Український національний рух в ХІХ ст.

3. Особливості селянської реформи 1861 р. на Наддніпрянській Україні

4. Концепція етичного, громадського соціалізму М. Драгоманова.

5. Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.

6. Революція 1848-1849 рр. в Австро-Угорщині та її відгомін.

7. “Руська трійця”.

8. Становище українського народу під владою Австро-Угорської та Російської імперії.

Бібліографічний список

Мета заняття: засвоєння, поглиблення і систематизація знань про:

- здобутки Української Центральної Ради;

- сутність та значення універсалів УЦР;

- історичне значення третього універсалу та проголошення УНР;

- життя, діяльність та творчість М.Грушевського та В.Винниченка;

- значення «національної ідеї» та «національної ідентичності»;

- назрівання революційної ситуації в Росії у кінці 1916 - на початку 1917 рр.;

- основні тенденції та протиріччя, що визначились в ході розвитку української національної державності в 1918-1919 рр.;

- Українську Гетьманську державу та Директорію УНР;

- події громадської війни на Україні;

- посилення національно-визвольного руху в західноукраїнських землях у 1918 рр.;

- другий та третій радянські уряди в України;

- підсумки й уроки української революції 1917-1920 рр.;

- події громадської війни на Україні;

- акт злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р.;

- причини поразки української визвольної боротьби та перемоги більшовиків у громадянській війні.

План заняття

1. Утворення і діяльність Української Центральної Ради. Боротьба за владу, початок громадянської війни (кінець 1917-квітень 1918 року).

2. Гетьманат П. Скоропадського. Директорія. Відновлення УНР.

3. ЗУНР й Закарпаття в 1918 – 1919 рр.

4. Відновлення Радянської влади в Україні. Денікінщина.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Розкриваючи перше питання слід пам’ятати, що Українська Народна Республіка (УНР) була проголошена 20 листопада 1917 року в ІІІ Універсалі Української Центральної Ради (УЦР).

В Універсалі визначалися межі України, оголошувалося про скасування приватної власності на землю, амністію і відміну смертної кари, реформу судову, про 8-ми-годинний робочий день і контроль над виробництвом, про необхідність переговорів щодо миру. Підтверджувалися свободи: совісті, слова, друку, зборів, мови, професійних спілок, недоторканості особи, житла. Визнавалася національно-персональна автономія, призначено дату скликання Всеукраїнських Установчих Зборів: початок січня 1918 р. В руках Генерального секретаріату був весь державний апарат, у тому числі частина фронтових військ, що знаходилися на території УНР. III Універсал встановлював межі Української республіки. Українська влада перейшла з національно-моральної сфери в державно-правову. Ідею української державності затверджено, реалізовано, введено в життя. 11 січня 1918 р. було ухвалено IV Універсал, яким проголошувалася самостійність УНР. Універсал став поворотним пунктом української революції, бо ним Україна рішуче заявила, що метою визвольних змагань українців є суверенна держава, яка заступає інтереси українського народу. Проголошення самостійності республіки започаткувало новий етап державно-політичного життя. В IV Універсалі говорилося про незалежність Української Республіки, але знову зазначалося, що Українські Установчі Збори, які мають бути скликані якнайскоріше, повинні вирішити питання про федеративний зв’язок з колишньою Російською державою.

Перший період існування УНР закінчується з падінням УЦР 29 квітня 1918 року. Відновлення УНР відбулося у грудні 1918 року, коли до влади прийшла Директорія. Сильною стороною Директорії було й те, що вона об’єднала хоч і різних за поглядами, але досить впливових та авторитетних лідерів: В.Винниченка, С.Петлюру, М.Шаповала, М.Порша та ін. Наприкінці 1920 р. Директорія остаточно втрачає контроль над територією України і С.Петлюра емігрує за кордон. Як відомо, структури УНР проіснували на українських теренах до 20 листопада 1920 року.

При розгляді другого питання рекомендується осмислити історичне значення нового державного утворення – гетьманату «Українська держава». Історики констатують факт певного економічного піднесення України періоду гетьманату Скоропадського, вказують на успіхи у сфері зовнішньої політики, а також на помітні зрушення в галузі культурного життя і духовній сфері. У цей час було налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства та біржі. Поступово було відновлено залізничний рух, реорганізовано і зміцнено державний флот. Влітку 1918 р. Німеччина, Болгарія й Туреччина ратифікували Брестську угоду та обмінялися з українською стороною ратифікаційними грамотами. Переговори про встановлення дипломатичних відносин з Україною вели нейтральні країни: Голландія, Данія, Іспанія, Іран, Норвегія, Швейцарія, Швеція, але з юридичними визнаннями «Української держави» вони не поспішали. На той час українці вже намагалися встановити контакти з представниками Америки, Франції, Англії. Значними були досягнення в галузі культури і освіти. Створено понад 150 українських гімназій; вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників; відкрито державні університети у Києві та Кам’янці-Подільському; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ. У листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію Наук. Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення Української автокефальної православної церкви. Та все ж, незважаючи на це П.Скоропадському не вдалося на довго втримати владу.

Поразка Німеччини у війні позбавила Українську державу опори, 14 грудня 1918 р. П.Скоропадський був змушений зректися влади.

Період діяльності УЦР з 20 березня по 20 листопада 1917 року, який передував створенню УНР, можна вважати підготовчим.

Третє питання необхідно розпочати з визначення партій, які створили директорію, її складу. Слід розкрити, як розгорнулося повстання проти гетьманату, які обіцянки декларувала Директорія. Приділити треба значення пошуку союзників Директорією, я в рядах якої були прибічники угоди з Радянським урядом (В.Винниченко), та Антанти (С. Петлюра). Останній поступово зосереджує в своїх руках всю політичну і військову владу. Він знайшов підтримку з боку Української Галицької армії, яка зазнала поразки в боротьбі з польськими військами і перейшла Збруч. Уряд С. Петлюри повів боротьбу з радянською владою, відновленою практично на всій території України. Завершити розгляд цього питання необхідно аналізом причин поразки Директорії.

Висвітлюючи четверте питання треба звернути увагу на те, що 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Президентом її став голова Національної Ради Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) - лідер національно-демократичної партії К. Левицький. У Станіславі 3 січня 1919 р. Національна Рада проголосила акт злуки (державного об’єднання) ЗУНР і УНР. Західноукраїнську Народну Республіку було перейменовано на Західну область Української Народної Республіки.

На жаль, ця історична подія мала чисто символічний характер і до справжнього об’єднання справа не дійшла, оскільки і ЗУНР і УНР втрачали у цей час власні повноваження на своїми територіями. На початку червня 1919 р. польські війська контролювали майже всю Галичину. Це призвело до реорганізації владних структур ЗОУНР. Уряд С.Голубовича склав свої повноваження, вся повнота військової та цивільної влади, за рішенням Української Національної Ради, перейшла до диктатора ЗОУНР Є.Петрушевича. До речі, за його ініціативою, в кінці 1919 р. Акт возз’єднання зі Східною Україною західноукраїнських земель було денонсовано.

В умовах воєнної розрухи уряд і президент Є.Петрушевич приділяли особливу увагу організації економіки, виведенню її із глибокої кризи. 4 квітня 1919 р. упроваджено в обіг валюту ЗУНР – гривні і карбованці. 14 квітня 1919 р. був ухвалений закон, який визначив основи аграрних реформ. Ліквідувалося велике землеволодіння, заборонялося самовільне захоплення і розподіл привласнених земель. Затверджено державність української мови, обов’язковість її вживання у державних установах, організаціях, громадських інституціях. Водночас національним меншинам залишено свободу усного і письмового діалогу із державними і громадськими структурами на їх рідній мові. Закон про вибори до сейму Західної області УНР передбачав загальні, таємні, прямі вибори по національних куренях. Право висунення кандидатів в депутати надавалося партіям і групам виборців за спеціальними виборчими списками. Проведенню парламентських виборів у червні зашкодили зовнішньополітичні обставини.

Ключові терміни та поняття

Центральна Рада — широкопредставницький громадський орган, сформований у березні 1917 р. у Києві з представників українських партій, наукових освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій; новий революційний парламент української держави.

Аграрна Республіка — державне національно-політичне утворення, різні види якого існували на етнічних українських землях у 1917-1920 рр.: Українська Народна Республіка доби Центральної Ради (листопад 1917 р. — квітень 1918 р.); Західна Українська Рес­публіка (листопад 1918р. — березень 1923 р.); Українська Народна Республіка, єдина (січень 1919 р. — листопад 1919 р.); Українська Народна Республіка (більшовицька) — маріонеткове формування пробільшовицьких кіл України (грудень 1917 р. — січень 1919 р.).

Директорія — формування, створене 13 листопада 1918 р. на таємних зборах опозиційного Українського Національного Союзу за участю Селянської Спілки, профспілки залізничників і командирів загону січових стрільців; керівний політичний орган повстання проти гетьманського режиму в грудні 1918 р.; з 26 грудня 1918р. — парламентське державне утворення. Припинило існування в бе­резні 1921 р.

Гетьманський режим — виник внаслідок державного перевороту П. Скоропадського о 29 квітня 1918 р. підтриманого німецько-австрійським військами. Була створена Українська держава, в якій поряд з авторитарними співіснували республіканські елементи управління. В грудні 1918и р. внаслідок зміни зовнішньополітичного курсу на промонархічний, антиукраїнський режим П. Скоропадського було поновлено.

Питання для обговорення

1. Яким партіям і чому належала провідна роль у Центральній Раді?

2. Який з чотирьох Універсалів УНР, на ваш погляд, мав найбільше значення для процесу державної розбудови незалежної України?

3. Визначте основні причини невдач у діяльності Центральної Ради.

4. Фінансова політика Центральної Ради та Гетьманату.

5. Як виникла і чому впала Західноукраїнська Республіка (ЗУНР)?

6. Який характер носила діяльність політичних партій України в 1919-1920 рр.?

7. Яку політику проводила Директорія УНР і в чому причини її падіння?

8. Яким було історичне значення ЗУНР.

9. За яких обставин була утворена Українська Народна Республіка (більшовицька) у Харкові?

10. Як складалися взаємовідносини Української Народної Республіки з радянською Росією?

11. Яких результатів вдалося досягти українській делегації під час мирних переговорів 1918 р. у Брест-Литовську?

12. Як Ви вважаєте, розгін німцями Центральної ради у квітні1918 р. був випадковістю чи закономірністю?

13. У чому полягали причини і трагізм еміграції українців у зарубіжжя після громадянської війни?

14. У чому полягали підсумки й уроки української революції 1917-1920 рр.?

15. Охарактеризуйте політику Центральної ради, Гетьманату, ЗУНР з національного питання.

16. Порівняйте здобутки зовнішньої політики, яку здійснювала Центральна Рада та уряд Гетьманської держави.

Теми доповідей

1. Універсали Центральної Ради.

2. Фінансова політика Центральної Ради.

3. Володимир Винниченко - перший голова українського уряду.

4. Михайло Грушевський – історик і політик.

5. Підсумки й уроки української революції 1917-1920 рр.

6. “Українська держава” П. Скоропадського.

7. Директорія УНР.

8. Конституція УНР.

9. Західноукраїнська народна Республіка (ЗУНР).

10. Білогвардійський рух на Україні.

11. Встановлення радянської влади на Україні.

12. Політика радянської влади на Україні в період громадянської війни.

13. Національно-визвольний рух в західноукраїнських землях у 1917-1918 рр.

14. Махновський рух.

15. Політичні партії України в роки революції та громадянської війни.

16. Еміграція українців у зарубіжжя після громадянської війни.

Бібліографічний список