Лекции.Орг
 

Категории:


Макетные упражнения: Макет выполняется в масштабе 1:50, 1:100, 1:200 на подрамнике...


Теория отведений Эйнтховена: Сердце человека – это мощная мышца. При синхронном возбуждении волокон сердечной мышцы...


Классификация электровозов: Свердловский учебный центр профессиональных квалификаций...

Теми для підготовки доповідей. 1. Боротьба за збереження незалежності України після смерті Б



1. Боротьба за збереження незалежності України після смерті Б. Хмельницького.

2. Гетьманування Ю. Хмельницького.

3. “Руїна”: її характер та наслідки.

4. Гетьман І. Виговський.

5. Гетьман П. Дорошенко.

6. Гетьман І. Мазепа. Політичний портрет.

7. Походи П. Дорошенка.

8. Державотворча діяльність І. Самойловича.

9. Політика Петра 1 та її вплив на економіку України.

10. Участь України у Північній війні.

11. Запорізький кошовий отаман І.Сірко.

12. Скасування Гетьманщини та Запорізької Січі.

13. Ліквідація Кримського ханства.

14. Катеринослав у кінці ХVІІІ ст.

15. Економічний стан Буковини в ХVІ-ХVІІІ ст.

16. Економіка Галичини в ХVІ-ХVІІІ ст.

17. Польське панування на Правобережжі і західноукраїнських землях.

 

Бібліографічний список

Основна література: 3, 4, 5, 6, 7, 8, 11,12, 18.

Додаткова література:9, 12, 15, 19, 20, 22, 23, 24, 28, 30,45,49,80,83.

Семінарське заняття № 5

Тема 5: Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій

Мета заняття: засвоєння, поглиблення і систематизація знань про:

- особливості суспільно-політичного устрою українських земель після трьох поділів Речі Посполитої;

- соціально-економічний розвиток Правобережної та Лівобережної України;

- такі поняття, як «ідея народності», «етнос», «народ», «нація»;

- особливості громадсько-політичних організацій на українських землях першої половини ХІХ ст., зокрема Кирило-Мефодіївського товариства;

- значення української історіографії ХІХ ст.

 

План заняття

 

1. Три поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795). Приєднання Правобережної України до Росії, Галичини і Буковини - до Австрії.

2. Криза кріпосницької системи на українських землях в першій половині ХІХ ст.

3. Реформи 60-80-х ХІХ ст. та їх вплив на розвиток капіталістичних відносин.

 

Методичні рекомендації до семінарського заняття

 

Головною особливістю, що накладала свій відбиток на весь процес історичного розвитку України у XIX столітті, була роздробленість колись єдиних українських земель, їх приналежність до чужих держав. Так, переважна частина територій, на яких розселялись етнічні українці, знаходилася в складі євразійської держави того часу – Російської імперії Романових. Адміністративно ці території поділялися на Лівобережну Україну, Південно-Західний край та Новоросію. Ті українські території, що опинилися у складі Австрійської імперії Габсбургів, також адміністративно не об’єднувались.

Наприкінці XVIII ст. розпочався новий період у житті західноукраїнських земель. Характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII - першій половині XIX ст. було чергування періодів реформ з періодами реакції. Суспільне життя у цей час функціонувало в режимі: “вперед-стоп-назад”. Реформи Марії-Терези та Йосифа II були спробою модернізувати імперію, осучаснити та гармонізувати у дусі освіченого абсолютизму соціальні та національні відносини. Смерть цісаря-реформатора, події Великої Французької революції, егоїстичні бажання феодалів підштовхнули до дії консервативні кола імперії. Тривалий період реакції, що надовго запанував у Австрійській державі, для західноукраїнських земель характеризується поступовим відновленням феодалами втрачених позицій у аграрному секторі, посиленням експлуатації селян, гальмуванням промислового розвитку, перетворенням краю на колоніальну провінцію, поглибленням суспільної кризи. Революційна хвиля, що прокотилася Європою 1848-1849 рр., започаткувала новий етап модернізації імперії - було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

Необхідно відмітити, що визначальним чинником соціально-економічного розвитку обох частин України був феномен кріпосного права. Зростання антикріпосницького руху в Російській імперії змусило царя Олександра II піти на звільнення селян „зверху”, поки вони самі не зробили цього „знизу”. Після певної підготовки, 19 лютого 1861 року з’явився царський маніфест про звільнення селян від кріпосної залежності. Втім, ця реформа враховувала інтереси поміщиків, була руйнівною для селянства. Після скасування кріпосного права почали також здійснювати інші реформи, найважливішою з яких була земська. Зростання податків, викликане реформою 1861р. в Росії, прискорило процес пауперизації селянських господарств. Аграрне питання взагалі було дуже гострим.

Слід пам’ятати, що суспільний рух у XIX ст. розгортався у руслі боротьби за соціальне та національне визволення. Перш за все, розглянемо причини виникнення перших громадських політичних організацій на українських у першій половині ХІХ ст. Після скасування кріпосного права почали також здійснювати інші реформи, найважливішою з яких була земська. Зростання податків, викликане реформою 1861р. в Росії, прискорило процес пауперизації селянських господарств. Аграрне питання взагалі було дуже гострим. Шовіністична політика влади призводила до того, що частина міського населення українських земель ставала російськомовним та німецькопольськомовним. Тому національна свідомість як буржуазних, так і пролетарських елементів українського суспільства проявлялася у послабленій формі. Цьому негативному явищу сприяв сам факт української бездержавності у XIX ст. Перші таємні товариства з’явилися в Петербурзі після війни 1812 р. Вони утворювались з використанням досвіду масонських лож, “занесених” в Росію з-за кордону у XVII ст. Зокрема в 1818 утворився “Союз благоденства”, що поширив свій вплив і на провінцію. В Україні найбільш активно діяла Тульчинська управа на чолі з П.Пестелем. Після самоліквідації “Союзу благоденства”, в 1821р. виникло Південне товариство, яке поставило мету створити в Росії республіку. Поряд з Тульчинською було зорганізовано Кам’янську і Васильківську управи на чолі з В.Давидовим, С.Волконським, С.Муравйовим-Апостолом, М.Бестужевим-Рюміним. Уряд імператора Миколи I жорстоко розправився з декабристами. Згодом виникають й перші таємні політичні організації на західноукраїнських землях. Необхідно запам’ятати, що найбільш значну роль відіграло Кирило-Мефодіївське товариство, що являло собою таємну антикріпосницьку організацію. Воно діяло з кінця 1845р. до березня 1847р. у Києві. Назване було на честь слов’янських просвітників, проповідників православної християнської релігії IX ст. Кирила і Мефодія. Засновниками цього товариства були М.Костомаров, М.Гулак і В.Бєлозерський. Вони виступали за об’єднання слов’янських народів у федерацію зі столицею в Києві. За винятком Гулака, кирило-мефодіївці робили наголос на культурно-просвітницькій діяльності, яка мала створити передумови для соціальних реформ. Незабаром до них приєднався і письменник П.Куліш, який також мав помірковані погляди. У квітні 1846р. членом товариства став Т.Г.Шевченко. За доносом одного з студентів (на початку 1847р.) всі учасники товариства були заарештовані та засуджені, і лише у 1885 р. цар Олександр II амністував їх.

Наприкінці XVIII ст. розпочався новий період у житті західноукраїнських земель. Характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII - першій половині XIX ст. було чергування періодів реформ з періодами реакції. Суспільне життя у цей час функціонувало в режимі: “вперед-стоп-назад”. Реформи Марії-Терези та Йосифа II були спробою модернізувати імперію, осучаснити та гармонізувати у дусі освіченого абсолютизму соціальні та національні відносини. Смерть цісаря-реформатора, події Великої Французької революції, егоїстичні бажання феодалів підштовхнули до дії консервативні кола імперії. Тривалий період реакції, що надовго запанував у Австрійській державі, для західноукраїнських земель характеризується поступовим відновленням феодалами втрачених позицій у аграрному секторі, посиленням експлуатації селян, гальмуванням промислового розвитку, перетворенням краю на колоніальну провінцію, поглибленням суспільної кризи. Реакцією народу на ці процеси було посилення соціального та національного руху. Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько-культурного об’єднання “Руська трійця”. Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.

Революційна хвиля, що прокотилася Європою 1848-1849 рр., започаткувала новий етап модернізації імперії - було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

Слід розуміти, що динаміку суспільного руху визначали українсько-польське протистояння та невщухаюча боротьба між москвофілами, народовцями та радикалами. Наприкінці XIX ст. суспільний рух у західноукраїнських землях вступає у політичний етап свого розвитку, який характеризується утворенням політичних партій, кристалізацією їхніх програм та активною боротьбою за вплив на маси.

 

Ключові терміни та поняття

Кріпосництво — термін походить від юридичного документу («крепость»), який фіксував прикріплення селян до землі, що належала поміщику, феодалам.

Абсолютизм — (від лат.— безумовний) — необмежена монархія, форма державного правління, за якої політична влада повністю належить одній особі — монархові, та для якої характер­ний найвищий ступінь централізації державної влади.

Імперія — (від. лат. — влада, панування) — велика дер­жава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків. Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, ек­спансії та інших форм поширення впливу наддержави.

Шовінізм (франц. від імені капрала наполеонівської армії А. Шовіні) — агресивна форма націоналізму, проповідь національної виключності, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації, національне забарвлена пихатість, схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.

Декабристи — представники передової частини російського дворянства, які виступили проти кріпосницького гноблення селян. Вони усвідомили неможливість існування старої феодальної системи і пішли на створення конспірованих організацій з метою здійснення державного перевороту.

Кирило-Мефодіївське товариство — таємна антикріпосницька організація, що діяла з кінця 1845 р. до березня 1847 р. у Києві; вона була названа на честь слов'янських просвітників, проповідників православної християнської релігії IX ст. Кирила і Мефодія. Серед членів товариства був і видатний український поет і мислитель Т. Шевченко.

Громади — напівлегальні гуртки, що з'явилися на початку 60-х рр. XIX ст.; вони складалися з представників української інте­лігенції — вчителів, письменників, лікарів, ліберальних поміщиків, а діяльність громад була, в основному, культурно-просвітницькою: розвиток народної освіти, формування історичної свідомості ук­раїнського народу, висування перед владою національно-культурних вимог.

Національне питання — сукупність політичних, економічних, пра­вових, культурницьких, освітніх та інших проблем, що виявляють­ся у процесі взаємного спілкування різних націй, етносів, народностей.

Москвофіли і народовці — представники двох конкуруючих суспільно-політичних течій в освітніх колах українського населення Австрійської монархії; вони відрізнялися підходами до перспектив національно-визвольної боротьби українців, що мешкали в імперії Габсбургів.

 

Питання для обговорення

 

1. Які особливості були притаманні економічному розвитку східноукраїнських земель в першій половині ХІХ ст.?

2. Як позначилися реформи російського імператора Олександра ІІ, проведені у 60-х-70-х роках ХІХ ст.., на соціально-економічному розвиткові Наддніпрянщини та національному житті українців?

3. У чому полягала ідейна суть діяльності громадських політичних організацій на українських землях в першій половині ХІХ ст.?

4. Які ідеї визначали програму та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства?

5. Що собою представляв культурно-національний рух в західноукраїнських землях у середині ХІХ – на початку ХХ ст.?

6. Розкрийте роль „Громад” 60-70-х років в українському національному русі?

7. Який характер мали економічні відносини на східноукраїнських землях в першій половині XIX століття? Як можна визначити характер політичного устрою Росії на початку XIX століття?

8. В чому полягає принципова різниця між рухами москвофілів та народовців?

9. Що таке буржуазно-демократична революції, де вони відбувалися протягом XIX ст. і як вплинули на українців?

10. Розкрийте роль церкви у національному русі українців Східної України, Галичини, Буковини і Закарпаття.

11. Як можна оцінити загальний перебіг подій в українській історії в XIX ст.?

 


Теми доповідей

 

1. Декабристи й їх діяльність в Україні.

2. Український національний рух в ХІХ ст.

3. Особливості селянської реформи 1861 р. на Наддніпрянській Україні

4. Концепція етичного, громадського соціалізму М. Драгоманова.

5. Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.

6. Революція 1848-1849 рр. в Австро-Угорщині та її відгомін.

7. “Руська трійця”.

8. Становище українського народу під владою Австро-Угорської та Російської імперії.

 

Бібліографічний список

Основна література: 2, 3, 7,9,13,16,19.

Додаткова література: 11, 15, 18, 21, 26, 29, 36, 39,56,62,98.

 

Семінарське заняття № 6

Тема 6. Україна на початку ХХ ст. Українська національно – демократична революція 1917-1920 рр.

Мета заняття: засвоєння, поглиблення і систематизація знань про:

- здобутки Української Центральної Ради;

- сутність та значення універсалів УЦР;

- історичне значення третього універсалу та проголошення УНР;

- життя, діяльність та творчість М.Грушевського та В.Винниченка;

- значення «національної ідеї» та «національної ідентичності»;

- назрівання революційної ситуації в Росії у кінці 1916 - на початку 1917 рр.;

- основні тенденції та протиріччя, що визначились в ході розвитку української національної державності в 1918-1919 рр.;

- Українську Гетьманську державу та Директорію УНР;

- події громадської війни на Україні;

- посилення національно-визвольного руху в західноукраїнських землях у 1918 рр.;

- другий та третій радянські уряди в України;

- підсумки й уроки української революції 1917-1920 рр.;

- події громадської війни на Україні;

- акт злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р.;

- причини поразки української визвольної боротьби та перемоги більшовиків у громадянській війні.

 

План заняття

 

1. Утворення і діяльність Української Центральної Ради. Боротьба за владу, початок громадянської війни (кінець 1917-квітень 1918 року).

2. Гетьманат П. Скоропадського. Директорія. Відновлення УНР.

3. ЗУНР й Закарпаття в 1918 – 1919 рр.

4. Відновлення Радянської влади в Україні. Денікінщина.

 

Методичні рекомендації до семінарського заняття

 

Розкриваючи перше питання слід пам’ятати, що Українська Народна Республіка (УНР) була проголошена 20 листопада 1917 року в ІІІ Універсалі Української Центральної Ради (УЦР).

В Універсалі визначалися межі України, оголошувалося про скасування приватної власності на землю, амністію і відміну смертної кари, реформу судову, про 8-ми-годинний робочий день і контроль над виробництвом, про необхідність переговорів щодо миру. Підтверджувалися свободи: совісті, слова, друку, зборів, мови, професійних спілок, недоторканості особи, житла. Визнавалася національно-персональна автономія, призначено дату скликання Всеукраїнських Установчих Зборів: початок січня 1918 р. В руках Генерального секретаріату був весь державний апарат, у тому числі частина фронтових військ, що знаходилися на території УНР. III Універсал встановлював межі Української республіки. Українська влада перейшла з національно-моральної сфери в державно-правову. Ідею української державності затверджено, реалізовано, введено в життя. 11 січня 1918 р. було ухвалено IV Універсал, яким проголошувалася самостійність УНР. Універсал став поворотним пунктом української революції, бо ним Україна рішуче заявила, що метою визвольних змагань українців є суверенна держава, яка заступає інтереси українського народу. Проголошення самостійності республіки започаткувало новий етап державно-політичного життя. В IV Універсалі говорилося про незалежність Української Республіки, але знову зазначалося, що Українські Установчі Збори, які мають бути скликані якнайскоріше, повинні вирішити питання про федеративний зв’язок з колишньою Російською державою.

Перший період існування УНР закінчується з падінням УЦР 29 квітня 1918 року. Відновлення УНР відбулося у грудні 1918 року, коли до влади прийшла Директорія. Сильною стороною Директорії було й те, що вона об’єднала хоч і різних за поглядами, але досить впливових та авторитетних лідерів: В.Винниченка, С.Петлюру, М.Шаповала, М.Порша та ін. Наприкінці 1920 р. Директорія остаточно втрачає контроль над територією України і С.Петлюра емігрує за кордон. Як відомо, структури УНР проіснували на українських теренах до 20 листопада 1920 року.

При розгляді другого питання рекомендується осмислити історичне значення нового державного утворення – гетьманату «Українська держава». Історики констатують факт певного економічного піднесення України періоду гетьманату Скоропадського, вказують на успіхи у сфері зовнішньої політики, а також на помітні зрушення в галузі культурного життя і духовній сфері. У цей час було налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства та біржі. Поступово було відновлено залізничний рух, реорганізовано і зміцнено державний флот. Влітку 1918 р. Німеччина, Болгарія й Туреччина ратифікували Брестську угоду та обмінялися з українською стороною ратифікаційними грамотами. Переговори про встановлення дипломатичних відносин з Україною вели нейтральні країни: Голландія, Данія, Іспанія, Іран, Норвегія, Швейцарія, Швеція, але з юридичними визнаннями «Української держави» вони не поспішали. На той час українці вже намагалися встановити контакти з представниками Америки, Франції, Англії. Значними були досягнення в галузі культури і освіти. Створено понад 150 українських гімназій; вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників; відкрито державні університети у Києві та Кам’янці-Подільському; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ. У листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію Наук. Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення Української автокефальної православної церкви. Та все ж, незважаючи на це П.Скоропадському не вдалося на довго втримати владу.

Поразка Німеччини у війні позбавила Українську державу опори, 14 грудня 1918 р. П.Скоропадський був змушений зректися влади.

Період діяльності УЦР з 20 березня по 20 листопада 1917 року, який передував створенню УНР, можна вважати підготовчим.

Третє питання необхідно розпочати з визначення партій, які створили директорію, її складу. Слід розкрити, як розгорнулося повстання проти гетьманату, які обіцянки декларувала Директорія. Приділити треба значення пошуку союзників Директорією, я в рядах якої були прибічники угоди з Радянським урядом (В.Винниченко), та Антанти (С. Петлюра). Останній поступово зосереджує в своїх руках всю політичну і військову владу. Він знайшов підтримку з боку Української Галицької армії, яка зазнала поразки в боротьбі з польськими військами і перейшла Збруч. Уряд С. Петлюри повів боротьбу з радянською владою, відновленою практично на всій території України. Завершити розгляд цього питання необхідно аналізом причин поразки Директорії.

Висвітлюючи четверте питання треба звернути увагу на те, що 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Президентом її став голова Національної Ради Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) - лідер національно-демократичної партії К. Левицький. У Станіславі 3 січня 1919 р. Національна Рада проголосила акт злуки (державного об’єднання) ЗУНР і УНР. Західноукраїнську Народну Республіку було перейменовано на Західну область Української Народної Республіки.

На жаль, ця історична подія мала чисто символічний характер і до справжнього об’єднання справа не дійшла, оскільки і ЗУНР і УНР втрачали у цей час власні повноваження на своїми територіями. На початку червня 1919 р. польські війська контролювали майже всю Галичину. Це призвело до реорганізації владних структур ЗОУНР. Уряд С.Голубовича склав свої повноваження, вся повнота військової та цивільної влади, за рішенням Української Національної Ради, перейшла до диктатора ЗОУНР Є.Петрушевича. До речі, за його ініціативою, в кінці 1919 р. Акт возз’єднання зі Східною Україною західноукраїнських земель було денонсовано.

В умовах воєнної розрухи уряд і президент Є.Петрушевич приділяли особливу увагу організації економіки, виведенню її із глибокої кризи. 4 квітня 1919 р. упроваджено в обіг валюту ЗУНР – гривні і карбованці. 14 квітня 1919 р. був ухвалений закон, який визначив основи аграрних реформ. Ліквідувалося велике землеволодіння, заборонялося самовільне захоплення і розподіл привласнених земель. Затверджено державність української мови, обов’язковість її вживання у державних установах, організаціях, громадських інституціях. Водночас національним меншинам залишено свободу усного і письмового діалогу із державними і громадськими структурами на їх рідній мові. Закон про вибори до сейму Західної області УНР передбачав загальні, таємні, прямі вибори по національних куренях. Право висунення кандидатів в депутати надавалося партіям і групам виборців за спеціальними виборчими списками. Проведенню парламентських виборів у червні зашкодили зовнішньополітичні обставини.

Ключові терміни та поняття

 

Центральна Рада — широкопредставницький громадський орган, сформований у березні 1917 р. у Києві з представників українських партій, наукових освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій; новий революційний парламент української держави.

Аграрна Республіка — державне національно-політичне утворення, різні види якого існували на етнічних українських землях у 1917-1920 рр.: Українська Народна Республіка доби Центральної Ради (листопад 1917 р. — квітень 1918 р.); Західна Українська Рес­публіка (листопад 1918р. — березень 1923 р.); Українська Народна Республіка, єдина (січень 1919 р. — листопад 1919 р.); Українська Народна Республіка (більшовицька) — маріонеткове формування пробільшовицьких кіл України (грудень 1917 р. — січень 1919 р.).

Директорія — формування, створене 13 листопада 1918 р. на таємних зборах опозиційного Українського Національного Союзу за участю Селянської Спілки, профспілки залізничників і командирів загону січових стрільців; керівний політичний орган повстання проти гетьманського режиму в грудні 1918 р.; з 26 грудня 1918р. — парламентське державне утворення. Припинило існування в бе­резні 1921 р.

Гетьманський режим — виник внаслідок державного перевороту П. Скоропадського о 29 квітня 1918 р. підтриманого німецько-австрійським військами. Була створена Українська держава, в якій поряд з авторитарними співіснували республіканські елементи управління. В грудні 1918и р. внаслідок зміни зовнішньополітичного курсу на промонархічний, антиукраїнський режим П. Скоропадського було поновлено.

 

Питання для обговорення

 

1. Яким партіям і чому належала провідна роль у Центральній Раді?

2. Який з чотирьох Універсалів УНР, на ваш погляд, мав найбільше значення для процесу державної розбудови незалежної України?

3. Визначте основні причини невдач у діяльності Центральної Ради.

4. Фінансова політика Центральної Ради та Гетьманату .

5. Як виникла і чому впала Західноукраїнська Республіка (ЗУНР)?

6. Який характер носила діяльність політичних партій України в 1919-1920 рр.?

7. Яку політику проводила Директорія УНР і в чому причини її падіння?

8. Яким було історичне значення ЗУНР.

9. За яких обставин була утворена Українська Народна Республіка (більшовицька) у Харкові?

10. Як складалися взаємовідносини Української Народної Республіки з радянською Росією?

11. Яких результатів вдалося досягти українській делегації під час мирних переговорів 1918 р. у Брест-Литовську?

12. Як Ви вважаєте, розгін німцями Центральної ради у квітні1918 р. був випадковістю чи закономірністю?

13. У чому полягали причини і трагізм еміграції українців у зарубіжжя після громадянської війни?

14. У чому полягали підсумки й уроки української революції 1917-1920 рр.?

15. Охарактеризуйте політику Центральної ради, Гетьманату, ЗУНР з національного питання.

16. Порівняйте здобутки зовнішньої політики, яку здійснювала Центральна Рада та уряд Гетьманської держави.

 

Теми доповідей

 

1. Універсали Центральної Ради.

2. Фінансова політика Центральної Ради.

3. Володимир Винниченко - перший голова українського уряду.

4. Михайло Грушевський – історик і політик.

5. Підсумки й уроки української революції 1917-1920 рр.

6. “Українська держава” П. Скоропадського.

7. Директорія УНР.

8. Конституція УНР.

9. Західноукраїнська народна Республіка (ЗУНР).

10. Білогвардійський рух на Україні.

11. Встановлення радянської влади на Україні.

12. Політика радянської влади на Україні в період громадянської війни.

13. Національно-визвольний рух в західноукраїнських землях у 1917-1918 рр.

14. Махновський рух.

15. Політичні партії України в роки революції та громадянської війни.

16. Еміграція українців у зарубіжжя після громадянської війни.

 

Бібліографічний список

Основна література: 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8,17,19.

Додаткова література: 10, 11, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 26, 29, 31, 32, 35, 36.

 

 

Семінарське заняття № 7

Тема 7. Розвиток України в умовах утвердження тоталітарного режиму (1920-1939 рр.)

Мета заняття: засвоєння, поглиблення і систематизація знань про:

- особливості впровадження нової економічної політики та національно-державного будівництва в Україні;

- характеристику соціально-політичного та економічного розвитку українських земель в 20-ті роки.

- сутність та особливості ідеології та політики сталінізму в Україні, а також методи їх впровадження;

- тоталітаризм як явище світового порядку, його суть і особливості в Радянському Союзі;

- політику суцільної колективізація;

- голодомор 1932-1933 рр. і його наслідки;

- підсумки соціалістичного будівництва в СРСР 20-30-х рр.: досягнення і втрати.

 

План заняття

 

1. Нова економічна політика та її здійснення в Україні.

2. Україна й утворення СРСР.

3. Політика форсованої індустріалізації та її наслідки

4. Політика суцільної колективізації в Україні. Голодомор 1932-1933 рр.

5. Політика у сфері культури в 30-х рр. ХХ ст.

 

Методичні рекомендації до семінарського заняття

 

6 січня 1919 р. держава, що стверджувалася в Україні радянськими штиками, одержала назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).

Делегати VII Всеукраїнського з’їзду рад 10 грудня 1922 р. схвалили Декларацію про утворення Союзу РСР і проект Союзного договору. 30 грудня 1922 р. відбувся І з’їзд Рад СРСР. За пропозицією керівника делегації УСРР М. Фрунзе з’їзд затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. Так на політичній арені світу з’явилася нова держава - СРСР, до складу якої ввійшли Україна, Росія, Білорусія та Закавказькі республіки - Грузія, Вірменія, Азербайджан. Для управління такою великою державою були утворені союзні керівні органи - з’їзд Рад СРСР, Центральний виконавчий комітет (ЦВК), Рада Народних Комісарів (уряд), а правлячу більшовицьку партію РКП(б) було перейменовано в 1925 р. у Всесоюзну Комуністичну партію (більшовиків) - ВКП(б) з центром у Москві.

Колосальна централізація управління виробництвом забезпечила тоталітарному політичному режимові майже безмежний контроль за ресурсами країни. Але цей більшовицький контроль був неефективним. Політикою більшовиків були незадоволені усі верстви суспільства: робітники селяни, інтелігенція, червоноармійці. Становище в Україні погіршується в 1921 р. у зв’язку з посухою та голодом. Всеохоплююча криза в країні примусила Леніна змінити політику. З Х з’їзду РКП (б) було запроваджено неп. Важливо розкрити суть непу, розповісти про його найважливіші заходи: дозвіл селянам вести торгівлю сільськогосподарськими продуктами, передача дрібних підприємств у приватну власність, дозвіл на іноземні концесії, запровадження госпрозрахунку на рівні трестів, організація різних форм кооперації, оренда землі, застосування вільнонайманої праці в сільському господарстві, проведення грошової реформи.

Завдяки непу було відновлено промислове виробництво, налагоджена робота транспорту, ліквідовано голод, подолана інфляція, введена тверда грошова одиниця. Крім того було ліквідовано повстанський рух, бандитизм, невдоволення селян, в 1925-26 рр. виробництво зерна майже досягло довоєнного рівня. Однак неп не слід ідеалізувати, бо ця політика не означала повернення до ринкової економіки і ,на жал, проіснувала недовго, лише до 1929 р. Обмеженість і непослідовність нової політики згодом полегшили Сталіну повернення до „воєнно-комуністичних” методів управління державою.

Слід усвідомлювати, що принципово важливою складовою частиною культурних процесів в Україні у 20-30-х роках була політика коренізації, спрямована на те, щоб надати народам, об’єднаним у СРСР, певної “культурно-національної автономії” - реальної можливості розвивати свої національні культури і мови.

Суть політики коренізації полягає у спробі більшовицького керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження на окраїнах.

За порівняно короткий строк було досягнуто вагомих успіхів по втіленню в життя політики українізації. Так, з 1923р. по 1927р. кількість українців серед службовців державного апарату зросла з 35 до 54%. Для того, щоб залишились на своїй посаді державні службовці повинні були обов’язково володіти державною, тобто українською мовою. Внаслідок цього діловодство на українській мові зросло з 20% в 1922р. до 70% в 1927р. Питома вага українців в лавах КП(б)У за період з 1922 по 1933рр. зросла з 23 до 60%. Попри ці позитивні зміни слід зазначити, що відсоток українців у верхніх щаблях партійної ієрархії був непропорційно низьким. Наприклад, в 1930р. у ЦК КП(б)У українці становили всього 43% до того ж, з моменту утворення КП(б)У і аж до смерті Сталіна(1953р.) посаду першого(генерального секретаря) ЦК КП(б)У обіймали не українці (за винятком короткострокового секретарювання з грудня 1921р. до квітня 1923р. Д.Мануїльського). Особливо вражаючими були наслідки українізації в галузі освіти. У 1929р. україномовними були 80% шкіл, понад 60% технікумів, 30% інститутів, понад 97% українських дітей навчалися рідною мовою. Значними були досягнення українізації у видавничій справі. Якщо в 1922р. в Україні видавали всього 10 українських газет і журналів, то в 1933р. з 426 газет 373 були українськими. З 1922 по 1927рр. відсоток книг, які видавалися українською мовою, зріс з 27 до більш 50. З різних причин велику увагу радянське керівництво приділяло ліквідації неписемності. Якщо до революції в містах було 40% писемних, а в селах всього 15%, то в кінці 20-х років їх питома вага підвищилася відповідно до 70 і 50%. Важливим було те, що ліквідація неписемності здійснювалась на основі вивчення представником кожної національності своєї рідної мови, для українців відповідно української. Вагомий внесок в справу українізації внесла українська інтелігенція. Багато вчених, письменників, діячів культури, які щиро прагнули служити своєму народові приїхали повернулися в Україну з еміграції і самовіддано працювали на ниві соціально-економічного та національно-культурного відродження свого народу.

У довоєнний період, починаючи з 1929 р., Україною прокотилися три хвилі масових репресій: перша (1929-1931) - розкуркулення, депортації; друга (1932-1934) штучне посилення конфіскацією продовольства смертоносного голоду, постишевський терор, репресивний спалах після смерті М. Кірова; третя (1936-1938) - доба “Великого терору”.

Необхідно запам’ятати наступне. Першою гучною справою по викриттю «класових ворогів» був так званий «Шахтинський процес» (1928р.). Після «Шахтинської справи» в Україні почалася кампанія масових репресій проти національної інтелігенції. Були сфабриковані сурові процеси над неіснуючими «спілкою визволення України», «Українським національним центром», «Блоком українських національних партій» тощо. Всього за далеко неповними даними, з 1930р. по 1941р. в республіці було «викрито» понад 100 різних «шкідницьких», «диверсійних», «шпигунських», «націоналістичних» організацій. Про масштаби репресій проти української інтелігенції свідчать такі факти: тільки у справі «СВУ» засуджено 45 провідних вчених та письменників. Жертвами тоталітарного режиму стали 250 співробітників Академії наук України. Жахливого удару завдано українській літературі. Не уникли репресій більшість керівників КП(б)У і РНК. З 11 членів політбюро ЦК, обраних після XIII з’їзду КП(б) (1937р.) страчено 10, з 5 кандидатів у члени політбюро 4; із 102 членів і кандидатів у члени ЦК, 9 членів ревізійної комісії загинуло 100. До червня 1938 року було заарештовано 17 членів українського уряду. об’єктом репресій став командний склад військових з’єднань. Загалом необхідно запам’ятати, що репресії 30-х років охопили всі верстви населення.

Дозуючи тиск і відвертий терор, репресивний апарат, який був невід’ємною частиною тоталітарного режиму, мав виконати три головні завдання: ліквідувати організовану опозицію та індивідуальне інакомислення у партії та країні; забезпечити державу через систему ГУЛАГу безплатною робочою силою; тримати під жорстким контролем хід суспільних процесів.

Треба звернути увагу на те, що радянське керівництво, взявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами: кошти, сировина і робочі руки для розвитку індустрії. Одержати все це можна було від селянства, що становило більшість населення. Проте звичні командні методи в економіці не спрацьовували. Сталін і його оточення з часом дедалі більше переконувались у тому, що потреби індустріалізації більш просто і гарантовано можна задовольнити, спираючись не на 25-30 млн. індивідуальних селянських господарств, а на 200-300 тис. колгоспів. Тому визріла думка про кардинальну зміну вектора залежності: не держава мусила залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних селянських господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусили перебувати у залежності від державних структур. До того ж у сталінських планах колективізація - це не тільки зручний засіб забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством, а промисловості - сировиною і робочою силою. Крім цього, вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази диктатури пролетаріату: з одного боку, колективізація стимулювала процес пролетаризації селянства, з іншого - разом з індустріалізацією відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в економіці.

Всередині 20-х років економіка республіки за основними показниками досягла довоєнного рівня, але ця відбудова відбувалася на основі застарілого обладнанні промислових підприємств; в сільському господарстві використовувались застарілі знаряддя праці, «дідівські» методи обробки ґрунту тощо. Досягнута в рамках Непу стабілізація дала можливість більшовицькому керівнику проголосити на XIV з’їзді ВКП(б) в грудні 1925р. курс на індустріалізацію країни. Планувалось здійснити на величезній території з нерозвинутою інфраструктурою при дефіциті кваліфікованих кадрів, обладнання, машин тощо. Для більшовицького керівництва було цілком зрозуміло, що здійснювати такі зміни на великій території можна лише на основі регульованого, свідомо організованого господарства, тобто при наявності чіткого плану. Необхідно запам’ятати, що план – це загальна вказівка напрямів і форм організації оптимально збалансованого розвитку народного господарства країни, який в разі необхідності може бути скорегований відносно до змін господарської кон’юнктури («план – прогноз»). В грудні 1927р. на XV з’їзді ВКП(б), який затвердив директиви першого п’ятирічного плану на 1928-1929-1932-1933рр. господарські роки, проголошується пріоритет державного плану над ринком. Не дивлячись на те, що жодна з довоєнних п’ятирічок не була виконана, індустріалізація призвела до кардинальних змін як позитивного, так і негативного характеру у соціально-економічній сфері України: сталися докорінні зміни в структурі народного господарства; за роки індустріалізації змінилось співвідношення між великою і дрібною промисловістю, на користь першої; одним з наслідків індустріалізації був переважаючий розвиток; модернізація промисловості призвела до появи нових галузей: електрометалургії, кольорової металургії, тракторобудування, маргаринової, комбікормової; розвиток промисловості в роки перших п’ятирічок супроводжувалися бурхливою урбанізацією; соціальна ціна модернізації республіки була занадто великою. Масштабні зрушення в економіці стали можливими, перш за все, за рахунок зубожіння селянства і жорстокої експлуатації робочого класу, мільйонів в’язнів. Таким чином, наслідки індустріалізації були суперечливими і неоднозначними.

Ключові терміни та поняття

 

Унітаризм — державний устрій, який характеризується централізованим керівництвом адміністративно-територіальними одиницями і відсутністю самоврядних засад.

Статус — правовий стан, становище.

Централізм — система управління, при якій центральні органи підпорядковують собі місцеві, не враховуючи особливостей і інтересів регіонів та областей.

Конфедерація — союз держав, що зберігають незалежне існування, але об'єднані з метою координації діяльності в певних, чітко визначених сферах.

Тоталітарний режим - політичний лад, при якому державна влада зосереджується в руках певної групи (найчастіше політичної партії), яка знищує демократичні свободи, повністю підпорядковує всі сфери життя своїм інтересам і утримує контроль над суспільством методами терору, політичного і духовного закабалення.

Авторитаризм — державний лад, який характеризується режимом особистої влади, дикторськими методами управління.

 

Питання для обговорення

 

1. Як здійснювався процес національно-культурного будівництва в Україні в 20-30-ті рр. і якими були його наслідки?

2. Охарактеризуйте сталінський тоталітарний режим і масові репресії в Україні.

3. Як здійснювався процес національно-культурного будівництва в Україні в 20-30-ті рр. і якими були його наслідки?

4. У чому полягали суть і наслідки сталінської політики суцільної колективізації?

5. Які наслідки мав голодомор 1932-1933 рр.?

6. Яке місце займала колективізація сільського господарства в рамках курсу на модернізацію економіки? Чи можна вважати, що колективізація за своєю суттю була державним закріпаченням селян?

7. Чому наслідки індустріалізації вважаються суперечливими і неоднозначними?

8. Чи можна було уникнути голоду 1932-1933 рр.? Зробіть порівняльний аналіз голоду 1932-1933 рр. з голодом 1921-1923 рр.

9. В чому проявлялася асиміляторська політика польського уряду щодо українських земель в 20-30-ті роки? Як українське населення протидіяло асиміляторській політиці Польщі?

10. У чому полягали суть і зміст української національної ідеї Д. Донцова і націонал-комунізму М. Волобуєва, М. Хвильового, О. Шумського, М. Яворського.

 

Теми доповідей

 

1. Репресії 30-х рр. на Україні та їх наслідки.

2. Сталінська політика форсованої індустріалізації та її наслідки для України.

3. Колективізація українського села та її соціально-економічні наслідки.

4. Голодомор 1932-1933 років на Україні та його наслідки.

5. Україна в міждержавних відносинах 30-х років.

6. Тоталітаризм як явище світового порядку, його суть і особливості в Радянському Союзі.

7. Націоналізм як світове суспільно-політичне явище 20-30-х років.

8. Українська національна ідея та націонал-комунізм: Д. Донцов, М. Волобуєв, М. Хвильовий, О. Шумський, М. Яворницький.

9. Створення ОУН і її діяльність в 30-х рр.: Є. Коновалець, А. Мельник, С. Бандера.

10. Провідники сталінізму в ідеології та політиці в Україні: Л. Каганович, П. Постишев, С. Косіор.

 

Бібліографічний список

Основна література: 2, 3, 7,9,13,16,19.

Додаткова література: 11, 15, 18, 21, 26, 29, 36, 39,56,62,98.

Семінарське заняття № 8





Дата добавления: 2015-11-05; просмотров: 254 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.033 с.