Тема 9: Відродження незалежної України. Суспільно-політичний розвиток України в умовах незалежності

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

- розбудову незалежної української держави;

- функціонування законодавчої та виконавчої влади в Україні;

- соціально-економічний розвиток незалежної України;

- дипломатичне визнання України;

- міжнародну політику України;

- реформування системи освіти.

 

План вивчення теми

1. Політична ситуація в Україні в 2000 - 2006 р. Трансформація соціально-економічної системи у 1991-2005 рр.

2. Розвиток аграрної сфери. Основні напрями розвитку науки і техніки. Розвиток культурної сфери.

3. Включення України до європейського освітянського простору: проблеми та перспективи.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розкриваючи перше питання, слід звернути увагу на те, що проголошена 24 серпня 1991 року незалежність України надзвичайно гостро поставила питання про розбудову держави. Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибутів державності. Важливими віхами на цьому шляху стали:

1. Фіксація кордонів.

2. Визначення громадянства.

3. Визнання національної символіки як державної.

4. Запровадження власної грошової одиниці.

5. Створення власних збройних сил.

6. Прийняття конституції.

Вивчення другого питання студентам можна порекомендувати за таким планом:

1. Глибокий аналіз і осмислення “стартових” можливостей України на момент проголошення її незалежності 24 серпня 1991 р. Необхідні для цього матеріали можна знайти в збірнику “Народное хозяйство СССР в 1990 г. Статистический ежегодник. – М.: Финансы и статистика, 1991. - С.358, 360.

2. Суть, зміст і мета так званих “радикальних ринкових реформ”. Про них багато йшлося і йдеться в численних виступах президента України Л. Кучми і, зокрема, в ході передвиборної компанії 1999 р., які публікувалися і публікуються в центральній і місцевій пресі і з якими студенти можуть і повинні ознайомитися в процесі вивчення даної теми.

3. Суть і характер сучасного спектру ідейно-політичних орієнтацій щодо спрямованості економічних реформ в Україні. Дану проблему студенти зможуть осмислити за матеріалами обговорення і голосування в Верховній Раді законопроектів “правими”, президентсько-урядовими фракціями, які входять до так званої “парламентської більшості” (група “Трудова Україна”, група “Відродження регіонів”, фракція СДПУ(о), фракція “Батьківщина”, група “Солідарність”, фракція УНР, фракція НРУ, фракція НДП, фракція ПЗУ, фракція “Реформи - конгрес”) і “лівими” (фракція КПУ, фракція СПУ), котрі публікуються в центральній пресі.

4. Нарешті, хід і підсумки реформ, причини їх гальмування і невдач. Ця проблема заслуговує того, щоб на ній зупинитися докладніше з тим, щоб студенти змогли краще зорієнтуватися в потоці фактів і конкретніше сприйняти й осмислити їх.

Вивчаючи третє питання, необхідно пам’ятати наступне.

У грудні 1991 р. незалежність України визнали 68 держав. 2 грудня про визнання Української держави оголосили Канада і Польща, 3 грудня - Угорщина, 4 грудня - Латвія і Литва, 5 грудня до них приєдналося одразу п’ять країн - Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія. Для американської адміністрації дезінтеграція Радянського Союзу означала зникнення головного стратегічного противника. 25 грудня 1991 р. США визнали Україну і незабаром встановили з нею дипломатичні відносини. Впродовж 1992 р. Україну визнали ще 64 держави.

В основу моделі зовнішньої політики 1991-1994 рр. було покладено принцип “балансу інтересів”, що зумовлено геополітичним становищем України, її залежністю від партнерів по СНД, суперечливими внутрішніми політичними процесами, уповільненим темпом економічних реформ тощо.

Наша держава має свої інтереси і на Заході, і на Сході, її географічне положення та структура економіки визначили для неї не роль “санітарного кордону” проти будь-кого, а роль мосту для взаємного проникнення і збагачення східної і західної культур. Щоб мати змогу впливати на цей процес. Україна повинна бути представлена як у європейських структурах, так і в СНД.

Визнання особливого значення взаємовідносин України з Росією у новій зовнішньополітичній моделі зовсім не означає дистанціювався від Заходу. Навпаки, саме на західному напрямі республіка мусила зробити найбільший прорив у своїй зовнішній політиці, адже лише забезпечення співробітництва із західними країнами, не менш масштабного, ніж з Росією, дасть змогу утвердити самостійність української держави.

Зовнішня політика України стала спробою не тільки максимально прагматичне підійти до задоволення потреб та інтересів нашої держави, а й намаганням врахувати специфічні риси менталітету, традиції та зовнішньополітичні орієнтації населення республіки. Протягом століть територія України була поділена між кількома державами, і тому населення Східної і Північної України більше тяжіє до тісних контактів з Росією, а жителі Західної України - до зв’язків із країнами Центральної і Західної Європи. Реалізувати і гармонійно поєднати ці відмінні орієнтації можна, на думку сучасного керівництва, лише в моделі “мосту”, тобто, лише проводячи активну зовнішню політику як у східному, так і в західному напрямах.

Західний напрям зовнішньополітичної діяльності став одним із пріоритетних для незалежної України. Українська дипломатія намагалася розширенням політичного діалогу і співробітництва на дво- і багатосторонній основі створити ґрунт для швидкої інтеграції нашої держави до європейських структур. Однак на заваді реалізації цих планів стали різний рівень розвитку України і західноєвропейських держав, нестабільність української економіки, намагання Росії зберегти Україну в орбіті свого впливу, існування потужного українського ядерного потенціалу, що дістався у спадок від СРСР тощо. Зміна акцентів у зовнішній політиці та вирішення проблеми ядерного роззброєння дали змогу Україні інтенсифікувати процес інтеграції у світові, насамперед європейські, структури, налагодити регулярний політичний діалог із США, активізувати двостороннє співробітництво із західними державами, зміцнити зв’язки з НАТО. Ці процеси створили підґрунтя для поступового перетворення України з пасивного об’єкта на активний суб’єкт міжнародних відносин.

Ставлення України до СНД у своєму розвитку еволюціонували. Якщо на початковому етапі незалежності українська сторона вбачала у співдружності лише форму “цивілізованого розлучення”, то з плином часу цей підхід зазнав суттєвих змін. Нині СНД розглядається Україною як міжнародний переговорний механізм, здатний зближувати позиції, збалансовувати інтереси, шукати компроміси, узгоджувати принципи господарської діяльності. Інтеграційний процес у межах СНД має суперечливий характер. З одного боку, певна консолідація країн СНД дає змогу задовольнити взаємовигідні інтереси на основі багатостороннього співробітництва; забезпечує політичну стабільність у міждержавних відносинах; надає переваги у вирішенні таких глобальних проблем як екологія та енергетика. З іншого - все чіткіше в інтеграційному потоці простежується домінуюча роль Росії, її бажання перетворити СНД у наддержавну структуру з міцними координуючими та виконавчими функціями; посилюється вплив на процеси консолідації військово-політичних та ідеологічних факторів; реальною лишається загроза того, що економічна інтеграція в СНД не зможе забезпечити технологічного прориву і в перспективі приведе до консервації господарської, технічної та технологічної відсталості країн співдружності. З огляду на це Україна за основу своєї діяльності в межах СНД взяла концепцію інтеграції на “різних швидкостях”, яка дає змогу зберігати незалежну позицію та реалізовувати національні інтереси.

Аналізуючи третє питання необхідно зазначити, що особливе місце для національного розвитку має розширення україномовної освіти. Проблемні кроки, спрямовані на входження української освіти до світового і європейського простору. Болонський процес веде відлік з 1998 р., коли було прийнято „Болонську декларацію”. На сьогодні приведені у відповідність до міжнародних вимог освітньо-кваліфікаційні рівні та ступені освіти. Зараз в Україні в 350 вузах ІІІ і ІV рівнів навчається 2,5 млн. студентів. Однак стан страв в освітянському просторі не можна вважати задовільним. На якість освіти відбивається незбалансованість системи освіти, низький рівень заробітної плати, недостатня увага і забезпечення навчально-методичною літературою, низький рівень матеріальної бази навчального процесу.

 

Питання для самоконтролю

1. Що визначало процес розбудови української держави?

2. Як відбувалось формування атрибутів української державності?

3. У чому полягають особливості законодавчої та виконавчої влади в Україні?

4. Що являла собою економічна Україна на початковому етапі незалежності?

5. У чому полягають об’єктивні і суб’єктивні причини глибокої системної кризи в Україні?

6. Які Ви знаєте особливості дипломатичного визнання України?

7. Чим обумовлена багатовекторність міжнародної політики України?

 

Бібліографічний список

Основна література: 3, 6, 7, 8, 12, 16, 17, 18.

Додаткова література: 13, 14, 16, 18, 21, 23, 24, 36, 39, 45, 85, 96, 101.

 

3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Модуль І.