Методичні рекомендації до семінарського заняття. При аналізі першого питання, треба усвідомлювати, що складовою частиною руху опору в тилу фашистів після невдалої спроби 30 червня 1941 р

 

При аналізі першого питання, треба усвідомлювати, що складовою частиною руху опору в тилу фашистів після невдалої спроби 30 червня 1941 р. проголосити у Львові відновлення самостійної Української держави стали дії певної частини Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА). Основною стратегічною метою формувань ОУН-УПА було відновлення української державності. Потрапивши у вир радянсько-німецького протистояння, вона активно намагалася відіграти роль “третьої сили”, що представляє та обстоює інтереси українського народу. Така позиція зумовила боротьбу одразу на три фронти - проти німецьких окупантів, радянських партизанів та польських формувань Армії Крайової. Оскільки УПА, на відміну від Руху Опору в Європі, не підтримувала жодна з держав, вона змушена була дотримуватися своєрідної тактичної лінії, в основі якої лежали збереження і зміцнення власних сил, намагання поширити свій контроль на якомога більшу частину українських земель, вичікування слушного моменту для вирішального удару.

Розкриваючи друге питання, необхідно звернути увагу на наступне. Війна зумовила кардинальні зрушення у суспільному житті України. З одного боку - це невигойні рани та гігантські збитки, пов’язані з численними людськими жертвами, грабіжництвом окупантів, руйнаціями. З іншого - з війною пов’язані завоювання Україною авторитету на міжнародній арені, зростання свідомості та віри у свої сили народу, концентрація у межах однієї держави основної частини українських етнічних земель.

Розглядаючи надзвичайно складні умови відбудови народного господарства України, не можна не зупинитися на тих колосальних втратах, які мала республіка в роки війни. Було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, причому 250 були повніс­тю спалені, а жителі страчені. За підрахунками спеціалістів, демографічні втрати України протягом січня 1941—липня 1946рр., які ще й досі уточнюються, склали більше 9 млн. осіб, або понад 22% загальної кількості населення. Та і після закінчення війни продовжували вмирати від ран учасники бойових дій. Поля України, узбіччя доріг, ліси та інші угіддя були нашпиговані такою кількістю не-знешкоджених вибухових пристроїв (мін, гранат, снарядів, авіабомб), що й у 50-ті роки від них постійно гинули люди.

Промисловість і сільське господарство України були вщент зруйновані. Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали величезну суму — 205 млрд. крб., — яка вп'ятеро перевищувала державні витрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт та інших підприємств у роки довоєнних п'ятирічок. А загальні втрати, яких зазнали населення та народне господарство України, склали астрономічну цифру — майже 1,2трлн крб.

Катастрофічне знизилось промислове виробництво республіки» У 1945 р. в республіці було видобуто лише 36% вугілля, вироблено до 20% електроенергії, 17% чавуну (порівняно з рівнем 1940р.). Величезна кількість товарів народного споживання, необхідних для задоволення елементарних потреб (посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, мило тощо) не виготовлялися практично зовсім.

Розкриваючи друге питання треба мати на увазі, характерними рисами відбудовчих процесів в Україні були пріоритетний розвиток важкої промисловості, активна роль командної системи, значна заангажованість в економічній сфері ідеологічного фактора.

Однією з найголовніших передумов переходу до мирного будівництва була демобілізація армії, яка в умовах загострення міжнародної обстановки набула затяжного характеру. В умовах переходу від війни до мирного будівництва постали питання про шляхи подальшого розвитку економіки країни, про її структуру та систему управління. Ішлося не лише про конверсію воєнного виробництва, але й про доцільність збереження моделі економіки, що склалася. Роки війни виявили сильні риси існуючої моделі, зокрема дуже високі мобілізаційні можливості, здатність у короткий термін налагодити масове виробництво висококласного озброєння та забезпечити необхідними ресурсами армію, воєнно-промисловий комплекс (ВПК) за рахунок перенапруження інших секторів економіки. Але війна також із всією силою показала основні недоліки радянської економіки: високу питому вагу ручної праці, низьку продуктивність праці та незадовільну якість невоєнної продукції. Те, що було допустимим у передвоєнні роки та умовах війни, вимагало кардинальної зміни в мирний час.

Проте надії на перетворення в галузі управління економікою залишилися нездійсненними. З кінця 40-х років було взято курс на посилення адміністративно-командних методів керівництва, на подальший розвиток існуючої моделі економіки, а керівники держплану були піддані репресіям. Так, М. О. Вознесенський (голова Держплану) був звинувачений у заниженні показників пла­ну відбудови народного господарства на 1946—-1950 рр. та стра­чений у 1949 р,

Попередня модель управління економікою реалізовувалася тепер навіть з більшою жорстокістю, ніж це відбувалося в довоєнні роки. За сталінським планом остаточно оформлювалося суспільство, в якому було ліквідовано ринкові відносини, а людина повністю підпорядковувалася політико-адміністративній владі. Ця цілісна модель охоплювала як промисловість так і сільське господарство. В цих умовах уряд знов (як і в довоєнні роки) переходить до розширення застосування примусової праці. Обсяг робіт, виконаних ГУЛАГом, тобто системою таборів, де працювали ув'язнені, виріс у повоєнні роки в декілька разів. У короткий термін великі контингенти робочої сили були кинуті в необжиті райони СРСР, туди, де в надзвичайно важких умовах здійснювалося будівництво найважливіших економічних об'єктів. Ця праця носила позаекономічний виробничий характер, і система концентраційних таборів як резерв робочої сили не виправдовувала себе, але ця система була важливим важелем, невід'ємною частиною того політичного режиму, який панував у СРСР.

В Україні більшість виділених коштів спрямовувалася на відродження Донбасу, де на відбудові шахт працювали сотні тисяч мешканців міст та робітничих селиш регіону, а також примусово мобілізованих колгоспників та військовополонених. Серед пріоритетних галузей народного господарства була й електроенергетика. Їй першочергово виділялися кошти, трудові та матеріальні ресурси, транспорт.

Досить успішно йде і відродження металургійної промисловості: з виплавки чавуну та сталі в кінці п'ятирічки У країна-вийшла на рівень 93—95% довоєнного виробництва, випередивши Вели­кобританію, ФРН, Францію з виробництва цих товарів на душу населення.

Зверніть увагу, що процес врегулювання територіальних питань, що розгорнувся на міжнародній арені у середині 40-х років, мав для України такі наслідки: по-перше, остаточне визначення кордонів республіки, їхнє юридичне визнання світовим співтовариством; по-друге, збільшення території УРСР та її демографічного потенціалу; по-третє, об’єднання українських земель у складі однієї держави; по-четверте, майже повне завершення формування державної території (останнім актом цього процесу стало включення у 1954 р. Кримської області до складу УРСР).

У 1957 р. розпочалася масштабна реформа у промисловості, яка передбачала децентралізацію управління і скорочення більшості союзних міністерств. Стара система галузевого, вертикального централізованого управління ліквідовувалась. На її місці постала система раднаргоспів, які здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у рамках відповідних економічно-адміністративних районів. Тепер майже вся промисловість республіки знаходилась у підпорядкуванні Ради Міністрів УРСР. Але на цьому зміни в економіці не закінчились. Настала черга сільського господарства. У березні 1962 р. почалося створення виробничих колгоспно-радгоспних управлінь, які за територією, чисельністю населення і обсягом виробництва значно перевищували сільські райони. Ці зміни не лише не дали бажаних наслідків, але й нерідко давали зворотній результат: не спрощували, а ускладнювали управління, не скорочували, а збільшували управлінський персонал тощо. 14 жовтня відбувся пленум ЦК КПРС, який звільнив М.Хрущова від обов’язків першого секретаря ЦК КПРС, члена Президії ЦК і Голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК КПРС обрано Л. Брежнєва, на посаду Голови Ради Міністрів СРСР пленум рекомендував О.Косигіна.

Вивчаючи друге питання, необхідно знати, що після усунення Хрущова у жовтні 1964 року були здійсненні спроби вмонтувати елементи економічного стимулювання у командно-адміністративну систему. Проте командно-адміністративна система не змогла пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР. Для соціально-економічного розвитку України в період від 1965 до 1985 р. були характерні диспропорційність, затухання, тенденція до стагнації. Кризові явища все більше поглиблювалися. Прийшовши до влади, як “проміжна” постать, що задовольняла і сталіністів, і прихильників демократизації, Л. Брежнєв почав крок за кроком зміцнювати свої позиції. Відродити «класичний» сталінізм брежнєвсько-сусловське керівництво уже не могло, воно лише припинило пошуки альтернативи, розпочаті Хрущовим, які в перспективі могли загрожувати структурі влади. Тим самим сталінська модель соціалізму, дещо пом’якшена і лібералізована, без диктатури і масового терору, продовжувала функціонувати ще понад два десятиліття.

 

Ключові терміни та поняття

Геополітика — політична концепція, яка стверджує, що в основі політики (переважно зовнішньої) певної дер лови лежить співвідношення географічних чинників — просторового розташування країни, розміру території, клімату, наявності природних ресурсів, густоти населення тощо.

Компроміс — згода, порозуміння з політичним противником, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Суверенітет — незалежне від будь яких сил, обставин і осіб верховенство; незалежність держави в зовнішніх і внутрішніх справах.

Фашизм — крайня, антидемократична, радикально-екстремістська політична течія, в основі якої — синтез концепції нації як вищої та одвічної реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; різновид тоталітаризму.

Операція «Вісла» — насильницьке переселення польською владою в 1947 р. українців з їх етнічних земель на захід Польщі.

Парламент — найвищий загальнонаціональний виборний представницький і законодавчий орган державної влади, що діє на постійній основі. Представницький характер парламенту зумовлює його виборність і колегіальність. Діяльність парламенту визначає зміст і характер парламентаризму як системи взаємодії держави і суспільства.

Економічна реформа О. Косигіна — сповнена протиріч економічна програма, спрямована, з одного боку, на розширення господарської самостійності підприємств, місцевої ініціативи, посилення економічних стимулів до праці, з іншого, — посилювались позиції цен­тральних відомств, що означало новий етап надцентралізації.

«Відлига» — процес звільнення радянського суспільства за часів правління М.Хрущова від деяких найбільш одіозних, реакційних рис тоталітарного режиму Сталіна; процес часткової лібералізації деяких сфер життя суспільства, передусім духовної.

Гласність — необхідна умова оптимальної діяльності громадських або державних установ, від яких залежить інтереси окремих осіб і населення країни в цілому, забезпечення громадського контролю над цими органами.

Дисидент — (від лат. — незгодний, в переносному значенні — інакомислячий). У 60-80-х рр. XX ст. у зв'язку зі зростан­ням незадоволення існуючим режимом дисиденство набуло поширення в СРСР та інших країнах соціалістичного табору як вияв протесту протії утисків і переслідувань. Переслідування самих дисидентів полягало у забороні друкування художніх і політичних творів, прилюдних виступів, через судові процеси, ув'язнення в таборах, насильницьке утримання в психіатричних лікарнях, перешкоди у працевлаштуванні за фахом тощо.

 

Питання для обговорення

 

1. Що принесла радянська влада народу Західної України, Північної Буковини і Бессарабії після возз’єднання їх з Українською РСР?

2. В якому стані і як зустріла другу світову війну ОУН?

3. Як розвивалась діяльність ОУН у період окупації України фашистськими військами?

4. Коли, як і з якою метою була створена УПА?

5. Якими були тактика і характер дій УПА у період Великої Вітчизняної війни?

6. Який вклад вніс український народ у всенародну боротьбу проти фашистських агресорів?

7. Як вирішувалась проблема західних кордонів СРСР на заключному етапі і після завершення другої світової війни?

8. Яку роль відіграла Україна в створенні ООН?

9. У чому полягають уроки другої світової війни?

10. Дайте оцінку діяльності ОУН-УПА в роки другої світової війни.

11. Назвіть і охарактеризуйте основні операції по визволенню України від фашистських загарбників.

12. Які задачі постали перед радянським урядом після визволення України від фашистських загарбників.

13. Чим характеризувався соціально-економічний розвиток України в 1956-1964 рр.?

14. Охарактеризуйте головні політичні чинники, що зумовили застій економічного, суспільно-політичного життя в СРСР. Якими були особливості періоду застою в Україні?

15. Якими були основні напрями соціально-економічного розвитку України в 1965-1985 рр.?

16. Особливості Хрущовської «відлиги» в Україні.

Чому економічні реформи Косигіна мали половинчатий характер

 

Теми доповідей

 

1. ОУН у другій світовій війні.

2. Участь громадян України в європейському русі Опору.

3. Створення та діяльність УПА в період Великої Вітчизняної війни.

4. Трудовий вклад народу України в боротьбу з фашизмом.

5. Героїчна оборона Одеси, Києва, Севастополя. Радянське підпілля і партизанський рух на Дніпропетровщині.

6. Дніпропетровськ у роки Другої світової.

7. Возз’єднання українських земель в єдиній державі (1944-1945 рр.).

8. Вклад України в розгром фашистської Німеччини і її сателітів.

9. Україна – член ООН.

10. Уроки другої світової війни.

11. Господарське будівництво 1956-1965 рр.

12. М. Хрущов та його реформи.

13. М. Хрущов та творча інтелігенція. О. Косигін та його реформи.

14. Політичні репресії 1960-1970 рр.

15. Застій в економічному і культурному житті УРСР.

Бібліографічний список

Основна література: 3, 6, 7, 8.

Додаткова література: 10, 14, 31, 36, 39, 23, 56, 89, 90, 91.

 

 

Семінарське заняття № 9

Тема 9: Відродження незалежної України. Суспільно-політичний розвиток України в умовах незалежності

Мета заняття: засвоєння, поглиблення і систематизація знань про:

- історичне значення українського Всенародного референдуму 1 грудня 1991 року;

- роль та значення міжнародного визнання незалежності України;

- особливості політичної ситуації в Україні наприкінці 90-х рр. ХХ ст.

- суспільно-політичний розвиток України протягом 2000-2001рр.

- стан соціально-економічного розвитку українського суспільства на початку ХХІ ст.

- особливості розвитку культури та молодіжної політики в сучасній Україні.

 

План заняття

 

1. Державотворення: політичний, економічний та духовно-культурний розвиток незалежної України.

2. Прийняття Конституції України.

3. Зовнішня політика України на сучасному етапі.

4. Державна символіка України та її історичне походження.

5. Утвердження національної ідентичності українського народу як запоруки духовної єдності.

 

Методичні рекомендації до семінарського заняття

 

Розглядаючи перше питання слід запам’ятати, що саме 24 серпня 1991р. Верховна Рада УРСР зібралася на позачергову сесію і прийняла Акт проголошення незалежності України. Цей доленосний документ підлягав затвердженню на референдумі, який мав відбутися одночасно з виборами Президента України 1 грудня 1991 р. Верховна Рада України визнала за необхідне створити Раду оборони України, Збройні сили України, Національну гвардію, прискорити формування Конституційного Суду України. Урядові доручалося організувати перехід у власність України підприємств союзного підпорядкування, ввести в обіг власну грошову одиницю і забезпечити її конвертування. Президія Верховної Ради України 26 серпня прийняла Указ про тимчасове припинення діяльності Компартії України. 30 серпня, коли було доведено безпосередню участь керівників КПУ в підготовці та здійсненні контрреволюційного путчу, Голова Верховної Ради Л.Кравчук підписав Указ про заборону діяльності КПРС на території України. 1 грудня 1991 р. український народ на референдумі схвалив Акт проголошення незалежності України. Президентом України став Леонід Кравчук. Підтвердження Акта проголошення незалежності України більшістю населення республіки створило якісно нову ситуацію в усьому СРСР. Через тиждень Президент РРФСР Б.Єльцин, Президент України Л.Кравчук і Голова Верховної Ради Білорусі С.Шушкевич зібралися під Мінськом і заявили, що СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє існування. 8 грудня було підписано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня на зустрічі в Алма-Аті до СНД приєдналися ще вісім союзних республік. За цих умов М.Горбачову не залишалося нічого іншого, як оголосити про припинення виконання ним функцій Президента СРСР у зв’язку зі зникненням самої держави. Наприкінці 1991р. закінчилася епоха, що тривала понад сім десятиліть. Народилася нова, демократична Україна.

Необхідно звернути увагу на те, що важливим зовнішньополітичним актом України стала постанова Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. «Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України в сфері зовнішніх відносин», в якому головним напрямом діяльності визнавалось забезпечення безпосередньої участі України у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Справжнім проривом української дипломатії у 1990-1991 рр. став активний розвиток україно-угорських взаємовідносин. Серед важливих подій у сфері зовнішньої політики України став початок переговорів з Румунією про врегулювання проблеми кордонів, а також виїзд голови Верховної Ради Л. Кравчука до США, Канади, Франції та Німеччини. 24 жовтня 1991р. Верховною Радою України прийнято рішення ліквідувати ядерну зброю, дислоковану в республіці. Ідучи послідовним шляхом до без’ядерного статусу, Україна спочатку підписала угоду СНД з питань ядерних озброєнь (грудень 1991р.), Лісабонський протокол (травень 1992р.). 14 січня 1994 р. у Москві підписано тристоронню Заяву Президентів України, Росії та США, за якою Україна має одержати компенсацію за вартість високозбагаченого урану. 16 листопада 1994 р. Верховна Рада прийняла рішення про приєднання нашої держави до договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Це дало можливість лідерам чотирьох держав: України, Росії, Великої Британії та США підписати Меморандум про гарантії безпеки України. Такі ж гарантії безпеки Україні в односторонньому порядку надали Франція та Китай. Відмова України від ядерної зброї позитивно вплинула на її відносини як з провідними державами світу, так і з міжнародними організаціями. Необхідно запам’ятати, що протягом грудня 1991р. незалежність України визнало 68 держав: 2 грудня – Канада Польща, 3 грудня – Угорщина, 4 грудня – Латвія, Литва, 5 грудня – Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія, 25 грудня – США. Впродовж 1992 р. Україну визнали ще 64 держави.

У 1996 р. було прийнято Основний Закон України – Конституцію, а у жовтні 1997 р. Верховна Рада України прийняла Закон про парламентські вибори 1998 р. за пропорційно-мажоритарною системою. Вибори до Верховної Ради у березні 1998 р. пройшли в один тур. Кількість політичних партій на той час була більшою за сотню. Центральна виборча комісія допустила до участі у виборах 30 політичних партій і партійних блоків, які претендували на перемогу у багатомандатному загальнодержавному окрузі. Ліві партії дістали 127 місць, центристи – 98, праві – жодного. Перемога лівих була прогнозованою і пояснювалася незадоволенням виборців діями влади в економічній сфері. Очолюваний непримиренним противником Президента Л.Кучми екс прем’єр-міністром П.Лазаренком регіональний блок «Громада» набрав 4,7 відсотка голосів. Найчисельнішу групу народних депутатів становили люди, які мали свій бізнес і прийшли в парламент, щоб сприяти йому. Розколовся і Народний рух України. Трагічна загибель в автокатастрофі у березні 1999р. лідера цієї партії В.Чорновола загострила внутрішньопартійні суперечності. Виникли дві окремі партії, які очолили Ю.Костенко і Г.Удовенко. Президентські вибори відбулися 31 жовтня 1999р. Результат першого туру не виявив переможця. Президент України набрав 9599 тис. голосів. Друге місце посів П.Симоненко, якого підтримали 5849 тис. виборців. Виявилося, що країна стоїть перед вибором: або підтримати курс демократичних реформ Л.Кучми, або зробити спробу повернутися у минуле. 14 листопада 1999р. за Л.Кучму проголосувало майже 16 млн. виборців, тобто 52, 6 відсотка. 23 грудня Верховна Рада затвердила Главою уряду керівника Національного банку України В. Ющенка. 1 лютого 2000 р. Головою Верховною Ради було обрано І.Плюща (НДП), першим віце-спікером – В.Медведчука (СДПУ(о)), віце-спікером – С.Гавриша («За відродження регіонів»). Депутати ухвалили постанову про заміну радянської символіки на фасаді будинку Верховної Ради державною символікою незалежної України.

Слід усвідомити, що запропонований до розгляду період політичного розвитку в Україні є доволі складним та неоднозначним. Адже, після президентських виборів 1999 р. склад депутатів Верховної Ради не змінився. Проте розподіл політичних сил у парламенті після перемоги Л.Кучми на виборах зазнав кардинальних змін. У січні 2000р. у Верховній Раді була створена більшість у складі 239 депутатів. Депутати більшості зобов’язувалися підтримати курс реформ і взаємодіяти з урядом, який у грудні 1999р. очолив колишній Голова правління Національного банку України В.Ющенко. 29 лютого 2000р. мала розпочатися п’ята сесія Верховної Ради 3-го скликання. У відновленні роботи парламенту були зацікавлені всі депутати. Якби протягом місяця Верховна Рада не змогла розпочати спільні засідання, президент мав би єдину, передбачену Конституцією можливість. розпустити її. Тому ліві фракції змушені були погодитися з переобранням керівництва парламенту і зареєструватися в залі засідань. Початок п’ятої сесії позначився „зникненням” трьох парламентських фракцій, чисельність яких досягла критичного рівня(14 депутатів). Щоб врятувати фракцію О.Ткаченка, комуністи відрядили до неї сімох депутатів. Незабаром утворилася нова фракція „Солідарність” на чолі з бізнесменом П.Порошенко. Боротьба навколо призначеного на 16 квітня 2000 р. референдуму показала, що палітра політичного життя після президентських виборів урізноманітнилася. Раніше на перший план виходило протистояння між лівими і правими політичними силами, в якому праві виступали досить консолідовано. Необхідно відзначити, що Л.Кучма відчував опозицію з боку Прем’єр-міністра. Та розбіжності між Л.Кучмою і В.Ющенком не мали особистого характеру. Кілька місяців протистояння призвели до відставки Прем’єр-міністра В.Ющенка, якого опозиція (нібито всупереч його волі) бажала зробити своїм вождем. Розглядаючи звіт уряду, Верховна Рада висловила В. Ющенку недовіру. Президент України згідно з Конституцією прийняв відставку Прем’єр-міністра і після тривалих консультацій з різними політичними силами запропонував парламенту кандидатуру А. Кінаха. 29 травня 2001р. А.Кінах виступив у парламенті з викладом своєї програми дій. На подив багатьох політиків він був негайно затверджений на посаді Прем’єр-міністра. Отже, внутрішня політика в Україні, на зламі 2000-2001рр., зазнала значних змін, особливо відчутних в держав

Економічну кризу в Україні сучасного періоду, можна повністю пояснити недостатніми темпами і незадовільною якістю ринкових реформ. У нашій країні не було створено належних умов для повноцінної праці. Йдеться передусім про жалюгідну її оплату, яка не стимулює належної віддачі й негативно впливає на створення повноцінного ринкового середовища. Адже протягом тривалого часу так і не було вирішено чималої кількості актуальних питань. Економічний спад спостерігався тільки у двох країнах посткомуністичної Європи, які увійшли до статистичної розробки Світового банку. Лише Хорватія мала гірші показники за глибиною спаду, ніж Україна, хоча і випереджала її за абсолютним рівнем ВВП, розрахованим на душу населення. Проте Хорватія впродовж кількох років вела винищувальну війну із Сербією. На науковій конференції, яка відбулася 16 листопада 2000р. у Києві, цілком слушно зауважувалося, що в країні, яка більше семи десятиліть будувала свою економіку на антиринкових засадах, процес утвердження нового не міг не бути значно тривалішим у часі й на порядок складнішим від того, що здійснювалося в країнах Центральної та Східної Європи. У промові «Формування нової історичної реальності», яка була заслухана на цій конференції, та у Посланні Президента України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2000 році», поданому до Верховної Ради у березні 2001 р., Л.Кучма визнав, що трансформація економіки здійснювалася значною мірою хаотично і безсистемно. Структурні деформації в народному господарстві поглибилися, а різниця у доходах між багатими і бідними значно зросла. Навіть після того, як намітилося стабільне зростання промислової продукції (з квітня 1999 р.), реальна заробітна плата продовжувала знижуватися. У 2000 р. обсяг промислової продукції зріс на 12,9 відсотка, а реальна заробітна плата скоротилася на 0,9 відсотка. У цілому за 1991-2000рр. ВВП скоротився майже на 60 відсотків, обсяг промислової продукції – на 48,9, а сільськогосподарської – на 51,5 відсотка. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,8, а реальні виплати пенсій – у 4 рази. При цьому рівень матеріального добробуту громадян України вже на початку 90-х років набагато відставав від рівня розвинених країн Заходу. На сьогодні питання економічного розвитку також є пріоритетним, від правильного вирішення якого залежить майбутній добробут громадян України.

Починаючи з 2000 р. простежується підвищення рівня розвитку науки, техніки, загалом освіти. Виконуються цікаві та перспективні роботи в галузі енергетики, екології, геології, клітинної біології, генної інженерії, а також у широкому спектрі фізико-хімічних проблем. Міністерство освіти та науки України регулярно проводить ліцензування та акредитацію ВНЗ. Найвищий IV рівень акредитації отримують університети та академії. Вища освіта на сьогодні працює за новим переліком спеціальностей, найпопулярнішими з яких є менеджмент, маркетинг, право, медицина, іноземна мова. В останні роки актуальності набуває молодіжна політика, яка реалізується комітетом у справах молоді і спорту. Студентське самоврядування в ВНЗ забезпечує виконання основних завдань: соціально–правового та духовно-культурного характеру. Загалом розвиток культури в сучасний період української історії зазнав значних змін, як в духовно-культурній так і молодіжній сферах.

Ключові терміни та поняття

 

Децентралізація — управлінська політична система, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціональної ваги, а також реалізації регіоиально-локальних програм.

Еволюція — процес поступових змін, суть яких полягає в спрощенні або ускладненні розвитку чого-небудь або кого-небудь.

Ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей та поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики.

Автономія — самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцією).

Валова продукція — показник, що характеризується розміром і напрямом виробництва продукції національної економіки, окремих промислових чи сільських підприємств у грошовому обчисленні.

Громадянське суспільство — суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних якостей, яке, будучи незалежним від держави, спільно з нею формує розвинуті правові відносини, взаємодіє заради спільного блага.

Демократія — форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип держави, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, рівні можливості для діяльності різних політичних сил, контроль за діями органів влади.

Держава — базовий інститут політичної системи та політичної організації суспільства, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціальне неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загально соціальних потреб.

 

Питання для обговорення

 

1. Проаналізуйте передумови проголошення незалежності України.

2. Історичне значення Всенародного референдуму 1 грудня 1991 р.

3. Визнання незалежної України європейськими державами.

4. Включення України до складу СНД,

5. Політична ситуація в Україні 1998-2000 р.

6. Які фактори сприяли утворенню незалежної Української держави?

7. Як Ви охарактеризуєте процес формування владних структур?

8. Дайте характеристику процесу становлення багатопартійності в Україні?

9. Які тенденції економічного розвитку притаманні Україні наприкінці 1991 — першій половині 1994 р.?

10. В чому полягає суть «релігійного відродження» в Україні та особливості сучасних процесів в цій галузі?

11. Загострення політичної ситуації в Україні наприкінці 2001 року.

12. Соціально-економічний розвиток України наприкінці ХХ ст.

13. Сутність політичного та економічного реформування українського суспільства на зламі 2000-2001 рр.

14. Трансформація культурного розвитку в Україні на початку ХХІ ст.

15. Основні напрямки молодіжної політики в сучасній Україні.

16. Як була вирішена проблема ядерного роззброєння України.

17. До яких міжнародних економічних структур входить Україна?

18. Які перспективи входження України до сучасного освітянського простору?

 

Теми доповідей

 

1. Універсали Центральної Ради.

2. Фінансова політика Центральної Ради.

3. Володимир Винниченко - перший голова українського уряду.

4. Михайло Грушевський – історик і політик.

5. Підсумки й уроки української революції 1917-1920 рр.

6. “Українська держава” П. Скоропадського.

7. Директорія УНР.

8. Конституція УНР.

9. Західноукраїнська народна Республіка (ЗУНР).

10. Білогвардійський рух на Україні.

11. Встановлення радянської влади на Україні.

12. Політика радянської влади на Україні в період громадянської війни.

13. Національно-визвольний рух в західноукраїнських землях у 1917-1918 рр.

14. Махновський рух.

15. Політичні партії України в роки революції та громадянської війни.

16. Еміграція українців у зарубіжжя після громадянської війни.

 

Бібліографічний список

Основна література: 3, 6, 7, 8, 12, 16, 17, 18.

Додаткова література: 13, 14, 16, 18, 21, 23, 24, 36, 39, 45, 85, 96, 101.

4. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО виконання індивідуальнИХ завданЬ

 

Мета і завдання дисципліни “Історія України ” полягають уформуваннітакоїсистеми знань студентів про сучасні процеси та явища розвитку в українському суспільстві, пізнання яких допомогло би зрозуміти об’єктивну та цілісну історію України, яка відображає досвід минулого, без осмислення якого не можливо передбачити майбутнє. Науково-історичний підхід до історії передбачає вивчення різноманітних явищ суспільно-політичного, економічного та духовно-культурного життя у їх хронологічному розвитку, виявлення взаємозв’язку минулого, сьогодення й майбутнього.

Індивідуальні завдання, як форма організації навчального процесу, мають на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти одержують в процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці, розвиток творчих здібностей, актуалізацію мотивів як навчально-пізнавальної, так і наукової та інноваційної діяльності студентів. Адже, для того щоб знати, які ідеї, програми можуть бути реалізовані в українському суспільстві на сучасному етапі, необхідно добре вивчити накопичений суспільством досвід, ретельно зважити його й оцінити. Це особливо актуально сьогодні, коли ми живемо в часи протиборства різних ідеалів, течій, програм, й від того, яку з них молодь обере сьогодні, залежить наше майбутнє.

Консультативні заняття з індивідуальних завдань проводяться у позанавчальний час за окремим графіком.

Індивідуальні завдання виконуються студентами самостійно під керівництвом викладача.

Індивідуальні завдання повинні формувати уміння студентів індивідуально працювати над рекомендованим матеріалом, свідомо висловлювати і захищати власну точку зору, орієнтувати студентів на засвоєння та закріплення головного, суттєвого при вивченні тем програми, розвивати самостійне мислення, навички розумової праці. Індивідуальна робота студента є засобом оволодіння навчальним матеріалом самостійно у вільний від обов’язкових навчальних занять час.

Індивідуальне завдання забезпечує засвоєння предметних знань, навичок, умінь, формує певний енциклопедизм навчання, передбачає самостійне використання набутого, дає змогу реалізувати цілі вищої школи щодо підготовки ініціативних, активних, творчих фахівців.

Контроль за виконанням індивідуальних завдань здійснюється на індивідуальних заняттях.

Індивідуальне завдання необхідно оформити у вигляді презентації, тез доповіді чи наукової статті..

Результати індивідуальної роботи студентів перевіряються, оцінюються, можуть бути заслухані на наукових семінарах кафедри, загальноакадемічних студентських наукових конференціях, міжвузівських науково-практичних конференціях та засіданнях круглого столу тощо.