Я. Коменський про класно-урочну систему навчання. Ознаки класно-урочної системи навчання. Переваги та недоліки класно-урочної системи навчання

 

Вищою формою групового навчання є класно-урочна система, обґрунтована Яном Амусом Коменським у його праці «Велика дидактика» (1632).

Класно-урочна система навчання – це така організація навчання, при якій учні групуються для проведення занять в класи, що зберігають свій склад протягом тривалого періоду часу, а провідною формою навчання є урок.

 

Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. Уроки проводяться за розкладом, складеним на основі навчального плану. Навчальні приміщення в школі називаються класними кімнатами, навчальними кабінетами, майстернями.

Ознаки класно-урочної системи навчання:

· Єдиний початок і закінчення навчального року по всій країні.

· Керівна роль в навчанні належать вчителю.

· Урок – провідна форма навчання.

· Комплектування класів відбувається в межах одного віку та рівня розвитку учнів.

· Відвідування уроків учнями є обов’язковим.

· Тривалість уроків однакова

· Заняття здійснюються за розкладом.

· Обов’язковими є домашні завдання.

· Контроль за навчальною діяльністю: в кінці року екзамени, контрольні роботи, виставлення оцінок.

Ці організаційні ознаки потрібно сприймати як фундамент організації всієї діяльності школи, а класно-урочну систему як одну із започаткованих людством ознак культури не тільки в освіті, а й в науці.

Горизонтально розташовані класи (паралельні) працюють за одним навчальним планом, єдиними програмами і підручниками.

Вертика льні класи відображають змістово-тимчасові етапи у навчанні.

 

Переваги класно-урочної системи навчання:

• Чітка організаційна структура.
• Зручне управління діяльністю колективу класу.
• Економічність навчання.
• Масовість навчання.
• Система забезпечує єдність системи навчання в масштабі всієї країни, що полегшує складання програм та підручників.
• Система виховує в учнів почуття колективізму.
• Класно-урочна система грунтується на закономірностях процесу засвоєння навчального матеріалу: засвоєння нового матеріалу в невеликих обсягах, планомірно і послідовно.

 

Недоліки класно-урочної системи:

* Малорухливий стан учнів.

* Неможливість обрати предмет, вчителя.

* Мало можливостей для спілкування вчителя з учнем та учнів між собою.

* Часта зміна навчальних дисциплін.

* Мало можливостей для індивідуальної роботи.

6 .Предмет і завдання педагогіки, її основні категорії. Джерела педагогіки. Система педагогічних наук.

 

Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Педагогіка – наука про спеціально організовану діяльність по формуванню особистості, це наука про зміст, форми і методи навчання, виховання, освіти, розвитку та формуванню особистості.

Педагогіка – наука, що вивчає процеси навчання, виховання і розвитку особистості.

Об’єкт педагогіки – це особистість вихованця, учня, студента, дорослого.

Предмет педагогіки – виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Завдання сучасної педагогіки:

• Обґрунтування сутності методологічних основ, законів протікання та рушійних сил в процесі, та навчання виховання освіти
• Теоретична розробка методів, форм, засобів і принципів організації та здійснення навчання виховання освіти
• Створення методики практичного впровадження науково-теоретичних розробок щодо застосування методів, форм, засобів, організації та здійснення процесів.
• Удосконалення змісту освіти.
• Розробка підручників до нового змісту освіту.
• Комп’ютеризація праці вчителя.

У 17 ст. педагогіка відокремилась у самостійну науку і в своєму розвитку пройшла такі стадії:

• Народна педагогіка – виховання та навчання засобами фольклору, сімейне виховання, родинна педагогіка, педагогіка народного календаря, козацька педагогіка.
• Духовна педагогіка – виховання та навчання засобами релігії.
• Світська педагогіка – навчання виховання на науковій основі.

Джерела педагогіки:

• Народна педагогіка
• Історичні надбання, напрацювання видатних педагогів минулого.
• Наукова література з педагогіки, соціології, історії, фізіології та з інших людинознавчих галузей знань
• Спеціальна наукова, педагогічна література (збірники, підручники)
• Передовий та новаторський педагогічний досвід
• Документи держави, що стосуються проблем школи, освіти тощо.

Система педагогічних наук

Система педагогічних наук - зв ‘язки тавідношення, що склалися в процесі історичного розвитку різних галузей педагогічних знань.

1.Загальна педагогіка містить такі розділи:

*.Загальні основи педагогіки

*Теорія навчання - дидактика

*Теорія виховання

*Школознавство

2. Історія педагогіки

3. Вікова педагогіка

4. Професійна педагогіка:

5.Корекційна (спеціальна) педагогіка вивчає і розробляє питання навчання і виховання дітей з різними вадами:

6. Методика викладання окремих наук

7. Соціальна педагогіка

 

7. Сутність категорії "навчання". Рушійні сили процесу навчання. Функції навчання.

Навчання – сумісна взаємопов’язана діяльність вчителя та учнів по передачі та засвоєнню знань, умінь та навичок учнями.

Навчання – нескінченний неперервний цілеспрямований процес розв'язання пізнавальних та практичних завдань.

Дидактична сутність навчання полягає в тому, що вона відбувається у спільній взаємодії двох діяльностей: викладання та учіння.

Викладання - передача знань і організація навчання.

Викладання – діяльність вчителя в процесі навчання, що полягає в: *постановці перед учнями пізнавального завдання

*повідомленні нових знань

*, керівництво самостійною роботою

*перевірка знань, умінь, навичок учнів

Учіння – це цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння уміннями та навичками.

В процесі навчання учні розвиваються інтелектуально, формується їх науковий світогляд.

Усім явищам і процесам властиві певні дидактичні суперечності. Вони є джерелом їх розвитку, своєрідним внутрішнім рушієм.

Рушійна силу процесу навчання – це результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями з одного боку, та наявним рівнем ЗУН з іншого боку.

Рушійна сила – це певне психологічне відчуття труднощів по розв'язання поставлених завдань. Вона проявляється у підвищенні розумової активності і спрямована на конкретні дії: оволодіння необхідним обсягом ЗУН, щоб розв’язати поставлене завдання.

Основне протиріччя – це протиріччя між незнаннями і знаннями.

Рушійні сили навчального процесу:

· Між зростаючими вимогами суспільства та процесу навчання і загальним станом цього процесу

· Між досягнутим учнями рівнем ЗУН та ЗУН необхідними для розв'язання поставлених перед ними нових завдань

· Між фронтальним (колективним) викладом матеріалу і індивідуальним характером його засвоєння

· Між розумінням матеріалу вчителем і учнями.

· Між теоретичними знаннями і умінням використовувати їх на практиці

 

Для рушійної сили це обов’язковий чинник процесу пізнання, але переважно механізм дії рушійної сили непомітний, носить внутрішній характер і не завжди сприймається учнями, тому учитель має глибоко усвідомити сутність рушійної сили, механізм її дії і стосовно конкретної навчальної теми створювати ситуацію, включаючи механізм дії рушійної сили.

3. Функції навчання

Освітня функція. Покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формувань вмінь і навичок.

Розвиваюча функція. Передбачає розвиток учнів в процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Виховна функція - важлива функція діяльності вчителя, який виховує підростаюче покоління, насамперед у процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання сприяє формуванню наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, виховання відповідного ставлення до життя і до самих себе. Виховання високоморальної, культурної, всебічно розвиненої особистості.

 

8. Логіка і структура процесу навчання. Механізм формування умінь і навичок учнів.

Логіка і структура навчального процесу.

Етапи засвоєння знань:

І. Постановка мети і завдань – виходячи з того, що навчання нескінченний непевний цілеспрямований процес по розв’язанню пізнавальних і практичних завдань, вона розпочинається з постановки мети і завдань вчителем, щоб мета і задачі були прийняті учнями.

ІІ. Сприймання – навчально-пізнавальна діяльність, вона може бути:

· Чуттєве – коли вчитель діє об’єктом пізнання на органи чуття учнів

· Чуттєво - образне – коли вчитель не тільки діє об’єктом пізнання, а й спирається на життєвий досвід учнів, на ті образи і уявлення, що сформовані в учнів на даний момент навчання.

· Раціональне – коли вчитель пояснює новий для учня матеріал, використовуючи різні засоби навчання

ІІІ. Осмислення – передбачає встановлення зв’язків і відношень об’єктів пізнання на основі виконання логічних операцій: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування. Зрозуміти не значить освоїти. Щойно прийняті та осмислені знання треба закріпити в пам'яті учнів

ІV. Закріплення – важливий етап засвоєння знань. Воно може бути:

• Репродуктивне повторення (таблиця множення)
• Узагальнення та систематизація (творчі завдання)

V. Застосування знань на практиці – щоб знання не носили формальний характер вчитель повинен навчити учнів користуватись ними. Тому важливим етапом є застосування знань на практиці.

Ці етапи забезпечують міцні та глибокі знання, а також формування вмінь та навичок

Уміння – здатність людини на належному рівні виконувати певні дії

(фізичні, розумові, трудові). Заснована на доцільному використанні людиною знань. Уміння формуються легко за умови глибокого розуміння дітьми суті понять, властивостей, закономірностей зв’язків.

Навичка – дія, доведена до автоматизму, коли людина виконує дію механічно, не замислюючись. Вона характеризується відсутністю спрямованого контролю свідомості, оптимальним часом виконання, якістю.

Механізм формування вмінь та навичок:

· Вчитель пояснює теоретичний матеріал і теорію виконання певного уміння, тобто як, в якій послідовності треба виконувати певну дію.

· Засвоївши теорію учні приступають до виконання вправ чи дій у заданій послідовності, формується елементарне уміння.

· За допомогою системи вправ, щойно сформоване уміння доводимо до навички.

· За допомогою закріплюючих і творчих вправ формуємо складні і комплексні уміння.

Уміння та навички формуються за допомогою таких вправ: вступні, підготовчі, пробні, тренувальні, закріплюючі, конструктивні, творчі, контрольно-перевіряючі.

· підготовчі — готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці;

· вступні — сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій;

· пробні — перші завдання на застосування щойно засвоєних знань;

· тренувальні — набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням);

· творчі — за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій;

· контрольні — переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи).

 

Об’єктивними показниками сформованості навички є:

· Правильність і якість її реалізації.

· Швидкість виконання операцій.

· Відсутність спрямованої свідомості на виконання дії.