У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20% площі) і Російською (80% площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях бюрократичний апарат контролював всі сторони життя суспільства.
Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі.
На рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування.
Освіта
Передумовою формування української інтелігенції став розвиток освіти.
У XIX столітті нові потреби управління й економічного розвитку, змусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. На території України традиція широкої шкільної освіти була перервана.
Якщо на початку XVIII століття практично кожне українське село мало початкову школу, то до його кінця, після закріпачення селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків.
У XIX столітті система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики. У 1804 році відкрилася перша в Україні Одеська комерційна гімназія. У 1805 - Харківський університет.
У стані занепаду перебувала освіта і в Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині — німецькою і польською, на Буковині — німецькою і румунською.
1834 був відкритий Київський університет, першим ректором якого став відомий український вчений;— Михайло Максимович.
У 1865 відкрився університет в Одесі, у 1898 — Київський політехнічний інститут, 1899 — Катеринославське вище гірниче училище (нині Національна гірнича академія України).
На західноукраїнських землях основними центрами науки були Львівський університет, 1661 року заснування, і Чернівецький університет, 1875 року заснування, заняття в яких велися польською і німецькою мовами.
Наука
Ілля Мечников — викладач Новоросійського університету в Одесі. Заснував разом із мікробіологом Миколою Гамалією першу в країні й другу у світі бактеріологічну станцію. Творець учення про імунітет. Микола Бекетов — професор Харківського університету, створив при фізико-математичному факультеті фізико-хімічне відділення та лабораторію фізичної хімії. Один із засновників науки — фізичної хімії.
Першу збірку українських народних пісень видав князь М. Церетелі у 1819 р. — «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень». Три збірки підготував і видав М. Максимович. І. Срезневський, крім збирання фольклору, почав активні публічні виступи з обґрунтуванням самостійності, повноправності української мови.
З'являються історичні роботи. Дмитро Миколайович Бантиш-Каменський — автор «Истории Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства
В. Б. Антонович розгорнув джерелознавчу діяльність: проводилися етнографічні експедиції, публікувалися фольклорні збірки, організовувалися археологічні розкопки, збиралися статистичні дані. 1872 р. створен Південно-Західне відділення Російського географічного товариства.
В. Антонович у наукових роботах поглиблює проблематику ролі народної маси в історії, проблеми церкви, становлення міст. Антонович створив цілу наукову школу. Так, учнем Антоновича був М. С. Грушевський.
Особливе місце і в українській історії, належить М. П. Драгоманову, історик головну увагу приділяв питанням новітньої історії.
Вітчизняна історична наука пройшла шлях від поодиноких досліджень у рамках історії Росії до самостійної повнокровної наукової дисципліни. Осмислення минулого — обов'язкова умова і складова становлення національної самосвідомості.
Література
У ситуації рубежу, яка вище вже була охарактеризована, коли українська мова зберігалася тільки в усному мовленні, і пізніше — в умовах урядових заборон і переслідування — процес становлення української літературної мови набув особливої важливості і особливої складності.
Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала «Енеїда» І. Котляревського.
Григорій Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози, перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.
Переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка, він вніс в українську літературу новий зміст: рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи і гідності особистості, захоплення народними і національно-визвольними рухами, заклик до суспільної справедливості. Особистість і творчість Шевченка — символ всієї української культури
Мистецтво.
Театральне мистецтво, залежить від політичного режиму, фінансових можливостей.
До 1861 року існував кріпосний театр. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних груп. У 1789 театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси.
Перші постановки- «Наталка Полтавка,«Москаль-чарівник» у Полтавському любительському театрі. Творцем соціальної драми став Іван Карпенко-Карий (Тобілевич). У основі його п'єс (драми «Бурлака», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн») лежать глибокі психологічні конфлікти, соціальні протиріччя.
Музика
У XIX столітті побутують землеробські пісні, колядки, веснянки, колискові, весільні.
Популярністю користувалися пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Шевченка «Думи мої, думи», «Заповіт».
З народного середовища висувалися талановиті співаки-кобзарі (Остап Вересай, Іван Кравченко-Крюковський, Гнат Гончаренко, Терентій Пархоменко, Михайло Кравченко, Андрій Шут та ін.).
Поширення набуло сімейне музикування, аматорський молодіжний розважальний спів.
В XIX столітті складається світська професійна музична культура. С. С. Гулак-Артемовський на початку 60-х років створює першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Перлиною української вокальної класики стали «Вечорниці» П. І. Нищинського.
Цілу епоху складає творчість М. В. Лисенка — великого українського композитора, блискучого піаніста-віртуоза, талановитого хорового диригента, педагога, музикознавця й активного громадського діяча демократичного напряму. Він є основоположником української класичної музики.
Образотворче мистецтво
Перша половина XIX ст.-переважаючим художнім стилем був романтизм.
Українській темі присвятив творчість В. Штернберг. Працював в портретному, побутовому, пейзажному жанрах.
Різнобічний талант Т. Г. Шевченка досяг академічних висот і в художній графіці (серія «Живописна Україна») -- 1860 р. йому присвоєно звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв.
І. Айвазовський, Феодосія (він і свою картинну галерею заповідав місту). У його живописі звучала й укр. тема: картини «Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки», жанрова картина «Весілля на Україні».
Новаторською для пейзажу стала творчість А. Куїнджі, («Ніч на Дніпрі» та ін.)
Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини XIX — рух до реалізму.
Ідея правдивого відображення життя народу, критика несправедливості була співзвучна українському мистецтву. Багато художників-передвижників були родом з України: М. Ге, О. Литовченко, М. Ярошенко. Микола Ге написав друга — історика М. Костомарова. Тематика творів зближує з передвижниками художника К. Трутовського («Бандурист», «Український ярмарок», «Шевченко над Дніпром»).
Родом з-під слобідського Чугуєва був художник-реаліст І. Рєпін.
Побутовий жанр був М. Пимоненко, теми селянського життя,: «Святочні ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Проводи рекрутів», «Свати», «Жнива», «По воду».
В цей же час відбувається спорудження пам'ятників видатним людям - 1823-1824 - А.Рішельє в Одесі (автор Б.Мартос), 1853 - князю Володимиру - у Києві (автори - В.Демут-Малиновский, П.Клодт, О.Тон)
Архітектура
В архітектурі XIX ст. на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, стиль класицизму. Громадські споруди будувалися з урахуванням їх призначення — головною метою архітектора стало не зовнішня привабливість, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення).
Перехід відбився і на плануванні міст. Обов'язково виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркового ландшафту носили відкритий характер.
Забудовуються нові міста— Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Миколаїв, Одеса. Відбувалася реконструкція міст Слобожанщини і Подніпров'я. Архітектурний стиль Києва визначався відомим архітектором А. Меленським. Упорядковуються такі міста, як Харків, Полтава.
У другій половині XIX ст.з'являються нові матеріали, нові замовники. Складається напрям- «еклектика» (змішування).
У київських фасадах того часу можна побачити і готику, і ренесанс, і романський стиль, багато будівель в «цегельному стилі» (головна прикраса — нештукатурена цегельна кладка).-Кафедральний Володимирський собор, (1862—1886) за проектами І. Штрома, П. Спарро, О. Беретті, участь у розписах собору В. Васнецов, М. Врубель.
Перший проект в українському стилі - 1903 році будівля Полтавського земства архітектора В. Кричевського. Розписи цієї будівлі виконав художник Васильківський.
