Інтерес до історичної ролі підприємництва, виявлення його ролі у новаторському економічному розвитку в умовах здійснення радикальних економічних реформ в Україні набуває не тільки академічного, а й практичного характеру.
Актуальні функціонально-економічні, соціально-психологічні, соціально-культурні аспекти підприємницької діяльності залишились поза марксистською теорією, яка тривалий час панувала в нашій країні за радянських часів, тому жоден з тодішніх енциклопедичних словників навіть не містив тлумачення понять “підприємець” і “підприємництво”. Як правило, підприємець трактувався як капіталіст – власник промислового, торгівельного або іншого підприємства, ділок, вдалий організатор вигідних угод, а підприємництво визначалося як схильність до афер. Більше того, соціалістична ідеологія активно сприяла встановленню негативних стереотипів стосовно підприємця у масовій громадській думці.
Злам у позитивний бік історії підприємництва, на думку багатьох учених, настав у 1912 р., коли була написана книга видатного австро-американського економіста і соціолога Йозефа А. Шумпетера “Теорія економічного розвитку”. В цій книзі учений згідно з традиціями М.Вебера щодо вивчення людського фактору капіталізму, поставив фігуру підприємця у центрі своєї теорії економічного розвитку, ввів його у сферу виробництва і технології. Й. Шумпетер розглядав підприємницьку діяльність як особливу функцію у соціально-економічному процесі. Він ототожнював її з функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетерський підприємець належить до типу “економічної людини”. Він відрізняється мотивами господарської діяльності, вольовими якостями та інтелектом і кругозором, він “будує дорогу”, “йде проти течії” на відміну від простого господаря, який “йде готовою дорогою”, “пливе за течією”. Квінтесенцію підприємницької діяльності Й. Шумпетер бачив у здійсненні п’яти типів “нових комбінацій”:
1) виробництво нових благ або покращання якості існуючих;
2) впровадження нових способів виробництва або комерційного використання товарів що існують;
3) відкриття та засвоєння нових ринків збуту;
4) засвоєння нових джерел одержання сировинних матеріалів;
5) здійснення організації у галузі створення промислових організацій нового типу (монополій).
Шумпетерська модель підприємця була значно доповнена, збагачена у працях представників неоавстрійської школи Ф. Хаєка і І.Кірцнера. Вони розглядали підприємця як ключовий елемент у ринковому процесі. Особливо підкреслювали важливість і необхідність адекватного реагування підприємця на коливання попиту і пропозиції, умов конкуренції тощо.
У світлі змін, що відбуваються у західній економіці, підприємець далеко не завжди є власником підприємства. Вирішальним для підприємця є не те, що він має власний капітал, або використовує чужий, а те, як він цим капіталом розпоряджається. Іноді спроба усвідомлення місця підприємця пов’язується з наданням ним робочих місць для найманих працівників, але і цей підхід не відображає специфічної місії підприємця, бо адвокати, лікарі, вчені теж користуються послугами допоміжного персоналу, але їх не можна вважати підприємцями.
Й. Шемпетер назвав творчим підприємцем того, хто за допомогою новіших комбінацій факторів виробництва здійснює реалізацію нововведень і тим самим забезпечує економічне зростання.
Часто стверджують, що найважливішим мотивом підприємництва є одержання максимального прибутку. На практиці все інакше, хоча без прибутку обійтися важко, але не він є головним спонукальним мотивом підприємця. На думку сучасних економістів такими мотивами слід вважати: зацікавлений творчий підхід, прагнення до зайняття міцних позицій на ринку, “максимізація ситуації” в цілому”, де прибуток є тільки одним з компонентів. Детальнішу характеристику підприємницьких здібностей дав, за визначенням ділового світу, геній японського менеджменту Комоске Мацусіта, який сформулював сім цінностей підприємця, або сім головних принципів управління бізнесом: не хитруй, будь чесним; будь господарем на своєму місці; не живи вчорашнім днем, постійно вдосконалюй свої знання; стався з повагою та розумінням до оточуючих; весь час пам’ятай про зовнішній світ, пристосовуйся до законів його розвитку; з вдячністю стався до того, що маєш і одержуєш, - ми все беремо у суспільства в борг; не втомлюйся запитувати: на кого ти працюєш? Відповідь тільки одна: на суспільство.
Таким чином, характерні якості підприємливої людини – це здатність і готовність: виявити ініціативу, приймати рішення, йти на ризик, розуміти ринок та його розвиток, прагнути до нововведень, керувати людьми.
