Перш ніж перейти безпосередньо до характеристики напрямків і функцій державного регулювання, необхідно знати ідеологію державного регулювання, обґрунтовану різними економічними школами.
Трансформація капіталізму в змішану економіку почалася після Першої світової війни і Великої кризи 1929-1933 рр. Головним ідеологом активного втручання держави в економіку став англійський економіст Дж. М. Кейнс (1883-1946). Кейнсіанська політика ставила своєю метою контроль і регулювання загального попиту для того, щоб він відповідав загальній пропозиції при забезпеченні повної або високої зайнятості населення. Основними інструментами регулювання в моделі Кейнса були державний бюджет, дефіцитне фінансування економіки, а також маніпулювання дисконтною ставкою відсотка.
Модель Кейнса передбачала стимулювання сукупного “ефективного” попиту шляхом “спонукання” до інвестування приватного капіталу, а також через державне фінансування громадських робіт і певний перерозподіл через бюджет національного доходу на користь незаможних.
Важливий внесок у розробку основних напрямків діяльності держави роблять учені Російської економічної академії ім. Г.В. Плеханова, які вважають, що держава бере на себе функції, які принципово не може здійснити сам ринок. Це три функції:
1) забезпечення економіки потрібною кількістю грошей;
2) регулювання так званих “зовнішніх” (або побічних) ефектів;
3) задоволення потреб у “колективних благах” (або в “суспільних товарах”).
Якщо з першою функцією все більш-менш зрозуміло, то друга функція вимагає пояснень. Регулювання зовнішніх для ринку ефектів бере на себе держава.
Велике значення має державне регулювання зовнішніх ефектів, пов'язаних з екологічним аспектом виробництва.
Орієнтована на попит ринкова економіка стимулювала залучення все більших природних ресурсів у господарський оборот, що поставило на грань виживання сучасне суспільство. З'явилися спеціальні державні регулятори, покликані запобігти негативним соціальним наслідкам ринкової конкуренції.
Наступна функція держави: задоволення потреб у “суспільних товарах”. Ринок націлений на задоволення потреб, викликаних попитом. Але є потреби, товари і послуги, які не можна перетворити в попит, - це оборона, охорона суспільного порядку, державне управління, єдина енергетична система і т.ін. Ці блага у світовій економічній науці називаються суспільними товарами.
“Економікс” у свою чергу виділяє три глобальні функції держави: ефективність, справедливість, стабільність.
Ефективність полягає в тому, що держава покликана створити економічний “фон” ефективного функціонування виробництва. Велике значення тут мають антимонопольне законодавство, активізація конкуренції.
Справедливість. Для ринку існує лише один критерій справедливості – це як ти процвітав у конкуренції. Високі доходи процвітаючих і низькі доходи невдах ринок вважає справедливими. Але в загальнолюдському плані це несправедливо.
Зрештою держава взяла на себе функцію перерозподілу доходів через податки, а також підтримання непрацездатних, людей похилого віку і та ін.
Стабільність означає, що держава втягується в макроекономічну функцію підтримки економічної стабільності, вирівнювання циклічної форми розвитку економіки. Проводить вона й антиінфляційну політику.
Отже, держава регулює, доповнює, коригує суто ринковий механізм. Як образно пише П. Самуельсон, керувати економікою під час відсутності того чи іншого – те саме, що намагатися аплодувати однією рукою. Але якщо держава переступає межу розумного втручання в економіку, то відбувається деформація ринкового механізму. Отже, державне регулювання здійснюється через:
1) правові регулятори, велике значення тут має правова основа підприємництва;
2) адміністративні регулятори, які варто застосовувати обережно і продумано;
3) економічні регулятори – основні.
Особливе місце займає економічне програмування або індикативне (рекомендаційне) планування, тобто процес орієнтації державою розвитку суспільного виробництва за допомогою регулярного і комплексного впливу на його структуру відповідно до передбаченого варіанта соціально-економічного розвитку і господарської стратегії.
Виникло воно відразу після Другої світової війни у Франції, Нідерландах, Норвегії, Японії. Пізніше застосовувалося у Швеції, Фінляндії, Великобританії й інших країнах.
Закінчуючи виклад питання, треба сказати, що державне регулювання здійснюється за принципом: “конкуренція – скрізь, де можна, регулювання – скрізь, де необхідно”. При цьому регулювання здійснюється на трьох рівнях: мікро- (підприємство, корпорація), мезо- (середній рівень, на рівні галузі) і макро- (загальнодержавний). Пряме регулювання мінімальне на мікрорівні і максимальне — на макрорівні.
