Поняття “капітал” (від лат. Capitalis – головний) досить поширене як в політичній економіці, так і в господарській практиці. Тому від правильного його розуміння значною мірою залежить наукова оцінка напрямів еволюції економічних систем країн Заходу, а також соціально-економічних процесів, що відбуваються у Сучасній Україні. З приводу економічного змісту цього поняття впродовж усієї історії політекономії аж до сьогоднішнього дня ведеться безперервна полеміка.
Так, меркантилісти, не виходячи за межі формули Г – Т – Г, ототожнювали капітал з його грошовою формою. Для них капітал – це гроші, а гроші – капітал. Класики політекономії, як нам вже відомо з попередніх лекцій, перенісши свій аналіз із сфери обігу в сферу виробництва, розуміли капітал дещо ширше. Вони ототожнювали його з нагромадженою працею взагалі (масою засобів виробництва, засобів існування, грошей). Переважна більшість сучасних західних економістів дотримуються тієї ж точки зору. Різниця лише в тому, що сучасні економісти значно розширили коло елементів, що включаються в поняття капіталу. Зокрема, крім речових факторів, так званого “фізичного капіталу”, вводиться поняття “людський капітал”. ДО останнього належать надбані знання, навички, енергія людей тощо. До капіталу деякі економісти відносять також час, як фактор виробництва, що створює доход, традиційним є ототожнення капіталу з грішми, фінансовими ресурсами.
Отже, сучасна політична економія Заходу всебічно розкриває матеріально-речовий зміст капіталу, тісно пов’язуючи його з процесом отримання доходу. І в цьому плані можна говорити про певну тотожність поглядів на капітал сучасних західних економістів і К. Маркса, який відносив до нього як засоби виробництва і засоби існування, так і певні суми товарів, грошей і нагромаджену працю. Тобто все те, що може бути використано в процесі виробництва додаткової вартості.
Водночас західним науковцям притаманний однобічний, недіалектичний підхід до аналізу капіталу. Вони, всебічно розкриваючи матеріально-речову сторону даної категорії, принципово ігнорують її соціально-економічну природу. Тобто дія того чи іншого елемента капіталу не розглядається в органічному взаємозв’язку з відносинами між людьми. Глибинна суть даної категорії може бути розкрита лише за умови розгляду капіталу в діалектичній єдності обох його сторін: матеріально-речової й суспільної. Такий підхід дає можливість зрозуміти, що капітал – це не просто сукупність речей (засобів виробництва, золота, готових товарів тощо), а сума вартостей, тобто величин суспільних. Але не всяка сума вартостей є капіталом. Вона стає капіталом лише тоді, як було з’ясовано вище, коли вона використовується для отримання додаткової вартості.
Але ж зрозуміло, що сама по собі вартість не може створити додаткову вартість. Для того, щоб вартість зросла, принесла додаткову вартість, вона повинна бути використана, як знаряддя експлуатації чужої робочої сили, тобто її власник повинен вступити в певні економічні відносини з власником робочої сили. Отже, капітал – це не просто сума вартостей, а певне виробниче відношення, при якому знаряддя праці, гроші, товари служать знаряддям привласнення частини чужої неоплаченої праці. Саме тому капітал, як писав К. Маркс, - це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі й надає цій речі специфічного характеру. І такою історичною формацією є капіталістична.
Узагальнюючи, слід зазначити, що в різних економічних школах капітал трактується по-різному. Головними є три напрямки:
- речова, або натуралістична концепція;
- грошова, або монетаристська концепція;
- теорія “людського капіталу”.
З точки зору натуралістичної концепції капітал – це або засоби виробництва, або готові товари, що призначені для продажу. З точки зору монетаристської концепції капітал – це гроші, які приносять відсоток. З точки зору теорії “людського капіталу” у виробництві взаємодіють два сектори: “фізичний капітал” (засоби виробництва) і “людський капітал”. Величини “людського капіталу” оцінюється потенційним доходом, який він здатний приносити. Найбільш глибинне розуміння капіталу міститься в концепції К.Маркса. Він досліджує, з одного боку, сутність капіталу, з іншого – конкретні форми його прояву. Гроші, засоби виробництва, товари, на його думку, самі по собі не є капіталом. Вони перетворюються в капітал тоді, коли використовуються для привласнення чужої неоплаченої праці. Капітал можна розглядати як постійний рух усіх його елементів. Тільки перебуваючи у русі, гроші перетворюються в капітал. Капітал – це само зростаюча вартість.
Виходячи з форми участі у створенні нової (додаткової) вартості, весь авансований капітал (с + v) поділяється на дві частини:
постійний капітал – це частина капіталу, яка перетворюється в засоби виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї величини. Він позначається латинською літерою “с” (від лат. constant – постійний).
змінний капітал – це частина капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змінює свою величину (зростає), тобто створює додаткову вартість. Він позначається літерою “v” (від лат. variable – змінний).
Умовою перетворення грошей в капітал є перетворення робочої сили в товар. Останнє стало можливим внаслідок:
по-перше, надання людині юридичної свободи і права бути власником своєї робочої сили;
по-друге, насильницького відокремлення засобів виробництва від безпосередніх виробників і зосередження їх в руках зароджуваної буржуазії.
