Термін “капітал” (англ., франц. capital, лат. capitalis – головний) вживають у різних аспектах: “майно” і “володіння”, “само зростаюча вартість” і “само зростаючі гроші” або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах.
Основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). А. Сміт до капіталу відносив лише запас для господарських потреб, що приносить доход. Позитивним у такому трактуванні сутності капіталу є те, що його матеріально-речовий зміст пов’язується як з факторами виробництва, так і процесом отримання доходу. Д. Рікардо розглядав капітал як частину багатства, яка зайнята у виробництві та приводить до дії труд.
Сучасні західні економісти аналогічно трактують сутність економічної категорії “капітал”. Наприклад, Дж. С. Міль вважає, що капітал – це накопичений запас продуктів минулої праці, що забезпечує необхідні для виробництва споруди, охорону, обладнання і матеріали, а також засоби існування для працівників. П. Самуельсон і У. Нордхауз пишуть, що капітал складається із благ довгострокового користування, створених для виробництва інших товарів, які включають незліченні верстати, дорогі комп’ютери, вантажівки, прокатні стани, будівлі, що і складає “пейзаж сучасної економіки”. А. Маршалл називав “капіталом” сукупність речей для забезпечення ефективності виробництва.
Відмінність, що не є принциповою між класичною буржуазною політекономією і сучасною економічною теорією полягає в тому, що остання суттєво розширює перелік елементів нагромадженої праці при розгляді змісту капіталу. До складу капіталу пропонується включати багатоаспектну виробничу та інформаційну інфраструктуру тощо. До складу капіталу також включаються надбані знання і навички, в тому числі професійно-кваліфікаційні, а інвестиції на їх здобуття називають “людським капіталом” (Дж.Беккер, Ф.Махлуп), на відміну від “фізичного капіталу”. Часто в західній літературі капітал ототожнюється з фінансовими ресурсами (насамперед з грошима – С.Фішер, Р.Дорнбуш, Дж.Робінсон) і навіть з часом, який розглядається як специфічний фактор виробництва, що створює доход.
Таким чином, починаючи з А. Сміта, буржуазна політекономія в особах багатьох його послідовників (Дж.С.Міль, А.Маршалл, П.Самуельсон та ін.) розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять доход. До такої позиції трактування змісту капіталу наблизилось і марксистське розуміння цієї проблеми, однак є і принципові відмінності, особливо щодо процесу функціонування різних складових капіталу у створенні вартості.
За К. Марксом, капітал – це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (особливо у виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість. К. Маркс також виходив з того, що у процесі збільшення вартості бере участь увесь капітал, але відіграє при цьому різну роль. Так, засоби виробництва служать лише засобами використання робочої сили і матеріалізації у виробленій продукції. Їх вартість завдяки робочій силі лише переноситься на виготовлений товар і залишається в його вартості незмінною, тобто без приросту над їх первісною вартістю. Ту частину капіталу, яка перетворюється на засоби виробництва К.Маркс назвав постійними капіталом C (від лат. сonstant – постійний). По-іншому він розглядав результат тієї частини капіталу, яка авансована на робочу силу і здатна створювати додаткову вартість. Це змінний капітал – V (від англ.variable – змінний). Поділ капіталу на постійний і змінний було здійснено відповідно до функціональної ролі цих факторів виробництва у створенні додаткової вартості. К. Маркс писав: “Капітал – це не річ, а певне, суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі та надає тій речі специфічного суспільного характеру. Капітал – це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото і срібло... – грішми”. “отже – пише він далі, – ми маємо ту певну, на перший погляд дуже містичну, суспільну форму...”. Капітал може проявлятись у формі: певної суми грошей; засобів виробництва; товарів на складі у вигляді готової продукції; засобів існування найманих працівників тощо. Також капітал може розглядатися і як суспільні відносини, бо дія факторів виробництва органічно пов’язана зі стосунками між людьми.
Певними економічними відносинами капітал стає за умов капіталістичного виробництва. Капіталістичне виробництво, певне і капітал існують лише за таких умов: наявність юридичної особи працівника, з одного боку, та відсутність у нього засобів виробництва і засобів для життя (окрім здатності до праці – робочої сили) – з іншого; економічне примушення людини продавати свою робочу силу (послуги праці) власникам засобів виробництва на певний час, протягом якого капіталіст організовує і контролює її використання; оскільки за таких умов процес праці є взаємодією факторів, які купив капіталіст, то результат їх взаємодії – продукт виробництва (товар, послуга) – належить капіталістові, а оскільки капіталіст організує виробництво благ, які є носіями вартості, і перш за все нової вартості, то для нього немає принципового значення які товари виробляти з приростом авансованої вартості.
