У сільському господарстві земля є головним засобом виробництва. На відміну від інших засобів виробництва за правильного використання вона постійно відновлює свою родючість, більш того, якісно поліпшується. ЇЇ природна родючість неоднакова в різних природно-кліматичних умовах. Тому у землеробстві праця однакової кваліфікації і фондоозброєності дає різні результати залежно від природних умов, тобто продуктивність праці тут визначається передусім продуктивністю природних факторів.
Вплив природних факторів на результати виробництва можна обмежити шляхом розвитку продуктивних сил. Йдеться про економічну родючість, підвищення якої досягається, як нам вже відомо з попередніх тем, через раціональне використання землі, систематичне впровадження нових технологій, досягнень науки і техніки, поліпшення культури землеробства тощо.
Таким чином, у землеробстві економічний процес відтворення незалежно від його суспільного характеру завжди переплітається з природним. Тому підприємець повинен добре знати і вміло використовувати не тільки економічні закони, а й закони природи. Адже тут об’єктом підприємницької діяльності є живі організми: рослини і тварини, біологічні процеси яких протікають за певними законами природи. У сільському господарстві неможливо прискорити виробничий процес, як у промисловості. Наприклад, час виробництва озимої пшениці становить 10 місяців. Процес праці переривається в проміжках між посівом, внесенням добрив, весняним боронуванням і збором урожаю. Звідси: повільний оборот виробничих фондів, зумовлений великою різницею між часом виробництва і робочим періодом.
Особливістю сільського господарства є його сезонність. У певних межах її можна згладжувати шляхом виготовлення інших продуктів, які мають неоднакові час виробництва і робочий період. Йдеться про таку організацію виробництва, яка поєднує основні й допоміжні галузі, промислові підприємства і промисли залежно від економічних і природних умов.
У сільському господарстві також дуже важливим є своєчасне виконання робіт (наприклад, сівба, збір урожаю, догляд тварин з інтервалами, які визначаються природою, тощо). Якщо в промисловості несвоєчасне виконання технологічних операцій веде до затримки виготовлення продукції, то в сільському господарстві це приводить до прямих втрат продукції, погіршення її якості, великих втрат втіленої в неї праці. А це позначається на результатах підприємництва.
Також підприємець повинен розуміти, що використовуючи в сільському господарстві певну техніку, треба враховувати особливості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєднанні, виходячи з принципу максимального використання робочих машин, агрегатів, транспортних засобів. Дуже важливо також забезпечувати максимальну кількість необхідних засобів виробництва в критичні строки, з тим щоб виконати всі роботи в оптимальний період і не допустити втрат врожаю внаслідок, скажімо, затримки при посіві чи збиранні врожаю. Тому в сільському господарстві необхідна більша маса засобів виробництва, більш висока енергоозброєність праці.
В сільському господарстві підприємець обмежений вибором виробництва тих чи інших продуктів природними умовами і специфікою цієї галузі. Наприклад, високі врожаї соняшнику можна одержати в районах степу України. В Поліссі природні умови для них непридатні і дуже низький урожай.
Підприємництво в сільському господарстві відрізняється і тим, що земля як особливий і обов’язковий засіб виробництва обмежена в просторі. Цей фактор поряд із зростанням потреб на продовольчі товари визначає необхідність інтенсифікації сільського господарства як основної форми суспільного виробництва.
Значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом відчутно впливає на формування доходів підприємців, оскільки остаточний розмір таких доходів стає відомий лише після реалізації сільськогосподарської продукції.
Отже, головними особливостями функціонуванні й розвитку сільського господарства, які повинен враховувати у своїй діяльності підприємець, є:
1) тісне переплетіння і взаємодія економічних, природних і біологічних законів;
2) безпосередня взаємодія людини з природою, від способу та культури якої залежать здоров’я людини, її психічний, нервовий, емоційний стан тощо;
3) менш інтенсивний характер дії економічних законів порівняно з іншими сферами, що зумовлено специфікою землі, сільськогосподарського виробництва;
4) надзвичайна різноманітність природно-кліматичних умов та місце розташування ділянок землі не тільки в масштабі планети, а й усередині багатьох окремих країн;
5) наявність, крім суспільних факторів підвищення продуктивності праці, природних (наприклад, хімічний, механічний склад ґрунту) та біологічних;
6) значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом.
