Микола Лисенко (1842-1912) увійшов в історію української музичної культури як багатогранна творча особистість - видатний музично-громадський діяч, талановитий композитор, непересічний хоровий диригент і фольклорист, високопрофесійний піаніст і педагог. Він так пояснював своє життєве кредо.: «При своїй волі і любові до праці я б домігся коли не блискучого, то доброго міцного становища у виконавському світі. Однак знав і те, що моя рідна музична культура ~ ще не займане ніким поле, якому потрібен свій орач і сіяч.
Йому я й замислив присвятити свої скромні сили».
Різнобічна діяльність митця мала величезний вплив на сучасників, надихала учнів і послідовників. Проте його значення в розвитку українського музичного мистецтва полягає насамперед у створенні національної композиторської школи. Композитор спробував свої сили майже в усіх музичних жанрах, у багатьох з яких до-сяг вершин професіоналізму.
Упродовж усього життя М. Лисенко писав опери. Його оперна спадщина охоплює різні образні сфери, зокрема історико-героїчну («Тарас Бульба»), лїрико-побутову («Наталка Полтавка»), комічну («Різдвяна ніч»),.лі-рико-фантастичну («Утоплена»), опе-ру-сатиру («Енеїда») та ін. Вершиною оперної спадщини композитора є реалістична опера «Тарас Бульба» з її волелюбними мотивами й патріотичним пафосом, узагальнено втіленими в музиці. Драматургія твору побудована на конфліктному зіставленні двох ворожих сил - українського народу і польської шляхти. Наскрізно
проходить через твір лінія особистої драми Андрія, меншого сина Тараса Бульби. В увертюрі до опери симфонічними засобами передано основний ідейно-образний зміст. Величним, мужнім постає у ній народ, показаний в образах його найкращих представників, тому значне місце відведено хоровим сценам.
Композитор також започаткував жанр дитячої опери. На лібрето Дніпрової Чайки він написав одноактну музичну казку «Коза-дереза», сатиричну оперу «Пан Коцький», фантастичну казку «Зима і весна» (відповідно для дошкільнят, молодших школярів, старших учнів).
Одна із найкращих сторінок спадщини М. Лисенка - хорова музика. У цьому жанрі композитор писав як твори великої форми (урочиста кантата «Радуйся, ниво неполитая»), так і ліричні, майже акварельні мініатюри (наприклад, «Сон» на слова О. Мако-вея, баркарола «Пливе човен»).
Джерелом натхнення для композитора завжди була творчість Великого Кобзаря. Його поезія, близька за духом, художнім мисленням, громадянським пафосом, надихнула митця на створення понад 80 вокальних і хорових творів. Монументальною вершиною музичної шевченкіани М. Лисенка став цикл «Музика до «Кобзаря», в якій представлено своєрідну портретну галерею образів із народу. Є у циклі композиції, наближені до фольклору («Ой стрічечка до стрічечки»), монолог соціально-філософського звучання («Мені однаково»), романс-дума («У неділю вранці рано»), романс-ба-лада («У тієї Катерини»), романс-арія («Гетьмани, гетьмани»), музичний пейзаж («Садок вишневий»). Український фольклорист Філарет Ко-лесса так оцінив цей цикл: «У «Музиці до «Кобзаря» кожна нота, кожна фраза, кожна пісня наскрізь оригінальна і водночас щиро народна. У своїх оригінальних композиціях
Лисенко є типовим представником українського народу і тлумачем його найгнтимніших почуттів. Він настільки опанував народний стиль, що творив у народному дусі, не наслідуючи народні мотиви: він снував далі золоту нитку народної творчості».
У солоспівах М. Лисенко майстерно поєднував прийоми народної та професійної музики, зокрема класичної й романтичної. Яскраві приклади цього жанру - романси «У мене був коханий рідний край», «Коли розлучаються двоє» на вірші Г. Гейне та ін.
Серед музики для фортепіано є п'єси-мініатюри, як наприклад, лірична «Елегія», та епічні твори віртуозного плану, Друга рапсодія. Улюблений романтиками жанр рапсодії композитор трактує оригінально. Твір побудовано на народно-національному ґрунті за принципом контрастного зіставлення двох розділів - речитативно-декламаційної думки і танцювальної шумки, що йде від практики народного інструментального музикування. Зразком лірики є «Елегія» для фортепіано.
Багатогранна творча діяльність М. Лисенка мала виняткове значення для розвитку української культури: у діалозі фольклорного і композиторського - типового для романтичного мистецтва - остаточно оформився стиль української професійної музики в його загальнонаціональному масштабі.
