Перший стаціонарний український театр

Логічним продовженням і водночас завершенням справи корифеїв у XX ст. можна вважати діяльність першого ста­ціонарного українського театру, ство­реного 1907 р. у Києві М. Садовським. Активно допомагала йому М. Занько-вецька, яка залучила до трупи своїх пі­допічних акторів-аматорів з Ніжина. Діяльність цього колективу стала свід­ченням того, як трансформувалася мо­дель українського національного теат­ру, спроектована ще на початку 80-х років XIX ст.

І як режисер, і як театральний ор­ганізатор М. Садовський багато в чо­му послуговувався ідеями М. Стариць-кого, хоча основний кістяк його трупи становили актори - учні М. Кропив-ницького. До репертуару театру вхо­дили і драматичні, і музичні вистави -оперети та опери. До цього принципо­вого бажання М. Садовського не ли­ше зберегти музично-драматичну струк­туру української вистави, а й усклад­нити, розширити її, більшість україн-

ської мистецької інтелігенції нового покоління поставилася вельми нега­тивно. Проте сам М. Садовський не мав наміру зрікатися свого задуму. Отже, репертуар першого українсько­го стаціонарного театру був надзви­чайно широким і строкатим.

Тут продовжували ставити україн­ську класику. Було також здійснено низку спроб втілити західноєвропей­ську драматургію: поставлено кілька творів польських авторів - Б. Горчин-ського, Ю. Словацького, Л. Риделя, ґ. Запольської, голландця Г. Гейєр-манса і австрійця А. Шніцлера. Ши­роко була репрезентована російська драматургія (твори М. Гоголя, О. Ост-ровського, А. Чехова, Л. Андреева), ставилися також п'єси єврейських ав­торів. Така репертуарна політика бу­ла значним кроком уперед порівняно із можливостями театру корифеїв, де через цензурні заборони перекладна

драматургія зовсім не ставилась. Од­нак головним здобутком М. Садов-ського було те, що він, хоча й обе­режно, відкрив шлях новій україн­ській п'єсі модерністичного спряму­вання. Так, упродовж дванадцяти ро­ків існування цього театру на його сцені з'явилися «Брехня», «Молода кров», «Натусь» В. Винниченка, дра­матичні етюди О. Олеся, «Камінний господар» Лесі Українки і кілька тво­рів С. Черкасенка. Значну частину цих постановок становили першопро-читання.

Утім, попри значні успіхи в сценіч­ній реалізації драматургії, яка раніше не виставлялась українськими трупа­ми, найвищі мистецькі досягнення те­атру М. Садовського пов'язані саме з музичними постановками («Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка», «Енеїда» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса, «Сільська честь» П. Масканьї, «Про­дана наречена» Б. Сметани та ін.). Саме в цих виставах найбільшою мі­рою було реалізовано модель україн­ського музично-драматичного театру.

Прагнучи до створення високоякіс­ного синтетичного видовища, в якому образна метафорика українського фольклору поєднувалася б із новітні­ми технологічними можливостями сценічного мистецтва, а рівень драма­тичної гри не поступався рівневі во­кального і танцювального виконав­ства, М. Садовський запрошував до свого театру кращих майстрів суміж­них мистецьких спеціальностей: ху­дожників, хормейстерів, балетмейсте­рів.

У 1919 р. колектив М. Садовсько­го припинив свою діяльність, а з ним перестала діяти и унікальна модель музично-драматичного театру, створе­на на початку 80-х років XIX ст. ко­рифеями українського театру. Саме завдяки цьому типові дійства сфор­мувалася українська акторська шко­ла, видатні представники якої І. Ма-р'яненко, Г. Борисоглібська та ін. продовжили успішно працювати в но­вому українському театрі XX ст.

Здобутки театру корифеїв зумови­ли розвиток вітчизняного театрально-декораційного мистецтва і водночас, як це не парадоксально, поступ укра­їнського сценічного авангарду. Від­так, у 20-ті роки XX ст. український авангард кинув виклик традиційній театральній формі.

1. Чому українських теат­ральних діячів другої по­ловини XIX ст. прийнято називати корифеями? Назвіть представників ук­раїнського театру кори­феїв.

2. Де і коли було створеноперший український ста­ціонарний театр?

3. Чим відрізнявся репертуар театру корифеїв від ре­пертуару стаціонарного театру?

4. Підготуйте інсценізований фрагмент п'єси з репер­туару українського театру корифеїв.

Тюрменко