Логічним продовженням і водночас завершенням справи корифеїв у XX ст. можна вважати діяльність першого стаціонарного українського театру, створеного 1907 р. у Києві М. Садовським. Активно допомагала йому М. Занько-вецька, яка залучила до трупи своїх підопічних акторів-аматорів з Ніжина. Діяльність цього колективу стала свідченням того, як трансформувалася модель українського національного театру, спроектована ще на початку 80-х років XIX ст.
І як режисер, і як театральний організатор М. Садовський багато в чому послуговувався ідеями М. Стариць-кого, хоча основний кістяк його трупи становили актори - учні М. Кропив-ницького. До репертуару театру входили і драматичні, і музичні вистави -оперети та опери. До цього принципового бажання М. Садовського не лише зберегти музично-драматичну структуру української вистави, а й ускладнити, розширити її, більшість україн-
ської мистецької інтелігенції нового покоління поставилася вельми негативно. Проте сам М. Садовський не мав наміру зрікатися свого задуму. Отже, репертуар першого українського стаціонарного театру був надзвичайно широким і строкатим.
Тут продовжували ставити українську класику. Було також здійснено низку спроб втілити західноєвропейську драматургію: поставлено кілька творів польських авторів - Б. Горчин-ського, Ю. Словацького, Л. Риделя, ґ. Запольської, голландця Г. Гейєр-манса і австрійця А. Шніцлера. Широко була репрезентована російська драматургія (твори М. Гоголя, О. Ост-ровського, А. Чехова, Л. Андреева), ставилися також п'єси єврейських авторів. Така репертуарна політика була значним кроком уперед порівняно із можливостями театру корифеїв, де через цензурні заборони перекладна
драматургія зовсім не ставилась. Однак головним здобутком М. Садов-ського було те, що він, хоча й обережно, відкрив шлях новій українській п'єсі модерністичного спрямування. Так, упродовж дванадцяти років існування цього театру на його сцені з'явилися «Брехня», «Молода кров», «Натусь» В. Винниченка, драматичні етюди О. Олеся, «Камінний господар» Лесі Українки і кілька творів С. Черкасенка. Значну частину цих постановок становили першопро-читання.
Утім, попри значні успіхи в сценічній реалізації драматургії, яка раніше не виставлялась українськими трупами, найвищі мистецькі досягнення театру М. Садовського пов'язані саме з музичними постановками («Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка», «Енеїда» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса, «Сільська честь» П. Масканьї, «Продана наречена» Б. Сметани та ін.). Саме в цих виставах найбільшою мірою було реалізовано модель українського музично-драматичного театру.
Прагнучи до створення високоякісного синтетичного видовища, в якому образна метафорика українського фольклору поєднувалася б із новітніми технологічними можливостями сценічного мистецтва, а рівень драматичної гри не поступався рівневі вокального і танцювального виконавства, М. Садовський запрошував до свого театру кращих майстрів суміжних мистецьких спеціальностей: художників, хормейстерів, балетмейстерів.
У 1919 р. колектив М. Садовського припинив свою діяльність, а з ним перестала діяти и унікальна модель музично-драматичного театру, створена на початку 80-х років XIX ст. корифеями українського театру. Саме завдяки цьому типові дійства сформувалася українська акторська школа, видатні представники якої І. Ма-р'яненко, Г. Борисоглібська та ін. продовжили успішно працювати в новому українському театрі XX ст.
Здобутки театру корифеїв зумовили розвиток вітчизняного театрально-декораційного мистецтва і водночас, як це не парадоксально, поступ українського сценічного авангарду. Відтак, у 20-ті роки XX ст. український авангард кинув виклик традиційній театральній формі.
1. Чому українських театральних діячів другої половини XIX ст. прийнято називати корифеями? Назвіть представників українського театру корифеїв.
2. Де і коли було створеноперший український стаціонарний театр?
3. Чим відрізнявся репертуар театру корифеїв від репертуару стаціонарного театру?
4. Підготуйте інсценізований фрагмент п'єси з репертуару українського театру корифеїв.
Тюрменко
