Політичне життя та культурний процес в Україні на початку XX ст

На початку XX ст. активізується революційний процес. Його складовою став творчий доробок як російських, так і європейських митців. В Україну

широким потоком входили передові ідеї наукової і філософської думки. Загострилося протистояння між двома великими напрямками прихильників "чистого" мистецтва і прихильників ідейно - революційного спрямування.

Прихильники "чистого" мистецтва брали за основу мотиви, пов'я­зані з ідеалістичним баченням села і селянства. Письменники револю­ційно-демократичного напрямку орієнтували свою творчість на робітни­чий клас та різночинну інтелігенцію. Цим активно користувалися більшовики, які на сторінках своєї преси, зокрема газети "Правда", пропагували творчість робітничих письменників, таких як А. Шаблен-ко, Т. Романченко, П. Махиня, О. Чижик, оскільки вони показували робітничий клас як революційну перетворюючу силу. На творчість про­летарських письменників істотно впливали марксистські ідеї. Особли­во праці К. Маркса і Ф. Енгельса вивчали І. Франко, П. Грабовсь-кий, Аеся Українка, М. Коцюбинський. У своїх творах вони висвітлю­ють тяжке життя трудового люду, болісний процес пролетаризації, зростання класової свідомості і революційної активності.

Революційні події 1905—1907 pp. дали багатий матеріал для низки літературних і мистецьких творів. Зокрема повість М. Коцюбинського "Фата Моргана", де він показав становлення революційних виступів, ідеалізм бачення революційного процесу і що це дало за відсутності належної організації. У цій повісті, напевно, не ставлячи за мету, автор показав нерозуміння і протиборство двох соціальних груп щодо ідеї влас­ної свободи.

Революцію 1905—1907 pp. вітали прогресивні українські письмен­ники, такі як Панас Мирний поемою в прозі "Сон" та віршем "До су­часної музики", І. Франко поемою "Мойсей". Аеся Українка пише низку творів революційного та сатиричного звучання: "Осіння казка", "1 Іісня про волю", "В катакомбах", "Помилка". У цих творах вона прославляє борців, оспівує героїв революції, а у віршах "Пан політик", "Веселий пан", "Пан народовець", "Практичний пан" в'їдливо висміює ліберальне панство.

Українське духовенство на початку сторіччя поводилося не найкра­ще, чим викликало зневажливе ставлення до цієї інституції. Це поро­дило низку літературних творів атеїстичного спрямування, де висміюєть­ся і гостро критикується релігійна мораль, якою її бачили сучасники.

Гостра ідеологічна боротьба розгорнулася на ниві суспільних наук. Особливо активно працював М. Грушевський. В основу свого бачення історії українського народу він поклав теорію його винятковості, зв'язків І Європою, непримиренність і різні шляхи розвитку російської і україн­ської нації. Ці погляди як підтримувались, так і піддавалися різкій кри­тиці. Протистояння цих двох позицій продовжується й сьогодні.

Ідеологія царського уряду не хотіла розуміти й активно ігнорувала потребу в розвитку освіти. Це було характерним для всієї території Російської імперії. Україна не була винятком. Так, станом на 1914— 1915 pp. в Україні налічувалось лише 452 середні школи, які охоплю-нали навчанням усього 140 тисяч учнів, і лише 19 вищих навчальних закладів, у яких навчалося 26,7 тисяч студентів. Це становило близько 35 відсотків письменного населення. Вважалося, що підвищення рівня освіченості збільшує вільнодумство, особливо це небезпечно, коли осві­та ведеться національними мовами. Так, в Україні до 1917 р. навіть після скасування заборонних розпоряджень щодо української мови 1863— 1876 pp. і 1881 р. не було жодної школи чи вищого навчального закла­ду з українською мовою навчання.

Незначні послаблення, що були зроблені царським урядом після 1905—1907 pp., пізніше було ліквідовано: закрито "Просвіти", припи­нено видання літератури, читання лекцій українською мовою, постановку театральних вистав; пісні дозволялося співати російською або французь­кою мовами. Так, у 1913 р. із 5283 книг, що вийшли в Україні, лише

176 були українськими, а з 1914 p., початку імперіалістичної війни, було заборонено взагалі всі україномовні видання.