Незалежність судової влади як гарантія правової держави

Утвердження правової держави значною мірою залежить від судо­вої влади, оскільки судова влада не просто стосується всіх без винятку аспектів функціонування правової держави, а справляє на них вирі­шальний вплив.

Судова влада є інституційною характеристикою правової держави, важливою гілкою влади в системі поділу влади. Судова влада тісно пов'язана з принципом верховенства права. Більше того, його реаліза­ція неможлива без судової влади, правосуддя. Забезпечуючи правосуд­дя, судова влада доводить, що суспільство має правову державу.

Принагідно зазначимо, що судовий порядок застосовується і до вирішення спорів між окремими гілками влади за допомогою Консти­туційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції, хоча спори щодо природи Конституційного Суду ще не завершені. В конституційно-правовій теорії не склалась єдина думка щодо статусу Конституційного Суду України: як органу конституційного контролю чи органу з подвійною природою (як органу конституційного контро­лю і органу правосуддя)¹. Поза правосуддям неможливо реалізувати у повному обсязі принцип верховенства Конституції і законів держави. Вони негайно будуть підмінені відомчими інструкціями та урядовими директивами.

Рівень правосуддя визначає також рівень захисту прав і свобод громадян. Судові гарантії прав і свобод особи є найбільш значимими, оскільки вирішення спорів судом здійснюється у таких формах і за допомогою таких засобів, які мають на меті досягнення справедливості. Правосуддя, на відміну від відомчого і кабінетного розгляду спорів, вирішує їх публічно, неуиереджено, на основі змагальності.

Правова держава, таким чином, як частково, так і в цілому не мо­же бути реалізована без незалежної судової влади. Ось чому незалеж­ності судової влади у демократичних суспільствах приділяється багато уваги. Цей аспект діяльності судової влади постійно знаходиться в по­лі зору і міжнародних організацій. Велику увагу опрацюванню прин­ципів судової незалежності приділяє ООН і професійні організації юристів. Одним з найважливіших документів ООН у цій сфері є Ос­новні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/46 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 груд­ня 1985 р.² Цими принципами, які мають гарантуватись державою і

¹ Див.: Козюбра М. L Конституційний Суд в системі органів державної влади //
Державно-правова реформа в Україні. - К., 1997. - С. 20-25; Шаповал В. Конституцій­
ний Суд України: місце в державі і роль у соціумі //Український правовий часопис. -
1998. - №3 - С. 38; Шаповал В. Конституційний Суд України: охоронець чи творець? //
Юридичний вісник України. - 1998. - 19-25 березня.

² Див.: Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжна­
родних організацій. - Амстердам; Київ, 1996. - С. 28-31. (Основні принципи були
прийняті Конгресом ООН, який відбувся у Мілані (Італія) 26 серпня - 6 вересня
1985 р. -А. 3.).

закріплюватись у конституції та законах, є вирішення судовими орга­нами переданих їм справ безстороиньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукан­ня, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого. Судові органи володіють компетенцією стосовно всіх питань судового характеру і мають виняткове право вирішувати, чи входить передана їм справа до їхньої компетенції, що визначається законом. Не повинно мати місце неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя; су­дові рішення, винесені суддями, не підлягають перегляду.

Кожна людина має право на судовий розгляд у звичайних судах або трибуналах, які застосовують встановлені юридичні процедури. Не повинні утворюватися трибунали, що не застосовують належним чи­ном встановлені юридичні процедури, з метою підміни компетенції звичайних судів або судових органів. Принцип незалежності судових органів дає їм право і вимагає від них забезпечення справедливого ве­дення судового розгляду і дотримання прав сторін. За суддями, як і за іншими громадянами України, визнано право на свободу слова, віро­сповідання, асоціацій і зборів, які, користуючись цими правами, мають поводитись таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади і зберегти неупередженість та незалежність судових органів. Судді ма­ють право на організацію суддівських асоціацій для охорони своїх ін­тересів, удосконалення професійної підготовки і збереження суддівсь­кої незалежності.

Особливе значення має кваліфікація, підбір та підготовка суддів.
Особи, які претендують на судові посади, повинні мати високі мораль­
ні якості і здібності, необхідну кваліфікацію в галузі права. Методи
підбору суддів повинні гарантувати від призначення суддів за непра­
вомірними мотивами. При підборі- суддів не допускається будь-яка
дискримінація за ознаками раси, кольору шкіри, статі, релігії, переко­
нань тощо. \

Судді, яких обирають чи призначають, мають гарантований термін повноважень до виходу на пенсію ч^завершення строку повноважень. Вони також користуються правом на справедливий розгляд звинува­чень або скарг на них, а рішення про дисциплінарне покарання, усу­нення від посади чи звільнення повинні бути предметом незалежної перевірки.

Зазначені принципи притаманні багатьом іншим міжнародно-правовим документам, зокрема, Декларації прав людини, прийнятій 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН, Міжнародному пакту про громадянські і політичні права, Міжнародному пакту про економіч­ні, соціальні і культурні права від 1966 p., Європейській конвенції з прав людини від 1950 p., численним спеціальним конвенціям ООН і Ради Європи (щодо захисту прав дитини, проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання тощо).

Чимало зусиль для вдосконалення незалежності суду та вироб­лення відповідних принципів доклала Міжнародна асоціація юристів та Міжнародна комісія правників, які підготували Сіракузький проект

 

15*

принципів незалежності судочинства (1981 р,) та Декларацію з неза­лежного судочинства, прийняту Всесвітньою конференцією з питань незалежності судочинства в Монреалі (Канада)¹. Мова йде про три найважливіші складові такої незалежності: матеріально-фінансову, ор­ганізаційну та кадрову.

Матеріально-фінапсова незалежність — матеріальне і фінансове забезпечення судових установ на такому рівні, який давав би можли­вість належного виконання судових функцій.

Організаційна незалежність — організаційна відокремленість і ор­ганізаційно самостійне функціонування судових органів від органів законодавчої та виконавчої влади, недопущення їх виливу на судові органи.

Кадрова незалежність — наявність таких умов формування суддів­ського корпусу, за яких суд формуватиметься на професійній основі, і будь-який неправомірний вплив на його формування буде унеможлив­лений.

В Україні незалежність судової влади лише обростає реальними механізмами забезпечення. Протягом багатьох років принцип незалеж­ності судової влади лише декларувався і не був підкріплений реальною практикою. Судова влада залежала від інших органів влади (як пар­тійних, так і законодавчих), виконувала роль каральної системи, а не правосуддя.

Відношення до судової влади змінилося лише в процесі демокра­тизації суспільного життя після 1985 p., хоча реальні зміни у функціо­нуванні судової системи сталися значно пізніше, а деякі її вади не по­долані донині. Очевидні зрушення, пов'язані з поліпшенням регламентації діяльності судової влади (цей аспект ніколи не був ви­рішальним для правосуддя у пострадянських державах, в яких декла­рування та ідеалізація правових явищ була надзвичайно досконала).

У 1990 р. почався активний процес вироблення нової судової сис­теми і впровадження нових засад правосуддя. Цей процес був досить складним, не завжди відбувався послідовно і планово, оскільки прохо­див на фоні складних політичних, економічних і соціальних зрушень.

Зміни, яких має зазнати законодавство про судоустрій та судочин­ство, викликають потребу не окремих змін у судовій системі, а прове­дення цілісної судово-правової реформи. Найважливіші віхи на цьому шляху — вироблення і затвердження парламентом концепції судово-правової реформи в 1992 p., прийняття нової Конституції України.

Слід зазначити, що першим рішенням, спрямованим на реалізацію ідеї комплексної судово-правової реформи стала Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні»². Цією Постановою була затверджена Концепція судово-правової реформи, яка передбачала проведення низки заходів, спрямованих на реформування всієї судової сфери.

¹ Див.: Мартиненко П. Право гаманця і незалежність суду // Юридичний вісник
України. - 1998. - 9-15 квітня.

² Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № ЗО. - Ст. 426.

Необхідність проведення реформи обґрунтовувалося тим, що суди України, вся система юстиції і чинне законодавство, яке регулювало діяльність правоохоронних органів, переживали глибоку кризу: суди не завжди надійно охороняли права і свободи людини, були інструментом комаидно-адміністративної системи, провідниками її волі. Суди не ма­ли влади, а влада безконтрольно користувалась судом, не були пооди­нокими факти втручання в діяльність правосуддя. Зважаючи на викла­дене, основна мета реформи полягала у ефективному розмежуванні повноважень, у гарантуванні самостійності та незалежності судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади, реалізації демокра­тичних ідей правосуддя, вироблених світовою практикою і наукою, створенні системи законодавства про судоустрій, у спеціалізації судів, створенні такого судочинства, яке максимально гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створило б умови для дійсної змагальності і реалізації презумпції невинності.

Слід зазначити, що цією Концепцією була здійснена спроба окрес­лити структуру судової влади. Самостійними судовими ланками були Конституційний, загальний та арбітражний суди. Верховний суд ви­знавався вищою судовою інстанцією в системі загальних судів з апеля­ційними та касаційними повноваженнями без права розгляду справ по першій інстанції.

В Концепції була сформульована ідея про необхідність запрова­дження адміністративного судочинства, метою якого мав стати розгляд спорів між громадянином і органами державного управління (на рівні районів мали запроваджуватись адміністративні суди, які організаційно входили б до складу районних (міських) чи міжрайонних судів). Пере­дбачалось суттєве, у порівнянні з існуючим, зміцнення статусу суддів: планувалось запровадження незмінюваності суддів, посилювались га­рантії їх недоторканності та незалежності. Зміцнювалось суддівське самоврядування. Планувалось також реформування органів розсліду­вання, прокуратури, адвокатури, юстиції.

Структурні зміни судової системи, Щ Концепцією, мали проходи­ти в три етапи:

внесення змін до основних актів, які регулюють питання право­суддя;

запровадження спеціалізації судів, створення адміністративного суду, завершення формування основ фінансування і матеріально-технічної бази судів, створення Слідчого комітету та Вищого апеляцій­ного суду України;

вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи та прийняття законодавчих актів про подальше вдосконалення судової системи.

Постановою, якою схвалювалась Концепція судово-правової ре­форми в Україні, передбачалась підготовка ряду проектів кодексів та законів, у тому числі цивільного, цивільно-лроцесуального, криміналь­ного, кримінально-процесуального кодексів, кодексу законів про пра­цю, господарського (торгового) кодексу, кодексу про адміністративні правопорушення, а також проектів законів про судоустрій та адвокатуру.

 

Слід зазначити, що необхідність і шляхи зміцнення незалежності судової системи, підвищення рівня правосуддя усвідомлювались, по суті, ще на перших етапах здобуття Україною незалежності. Але біль­шість із запланованих зазначеною Концепцією заходів не було реалізо­вано, що зумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними обставинами. Не був подоланий, насамперед, залишковий принцип забезпечення правосуддя, яке тривалий час розглядалось як придаток державної влади, на стан його функціонування великий вплив справила загальна фінансова криза, брак коштів. Крім того, глибоке реформування систе­ми державної влади об'єктивно почалося з упорядкування форми пра­вління, відносин законодавчої і виконавчої влади. Тривалість і гостро­та цього процесу (згадаймо хоча б парламентсько-президентську кризу 1993 p., яка призвела до проведення дострокових виборів парламенту і Президента України у 1994 p., перипетії з Конституційним Договором у 1995 р.) відволікала увагу від проблем судової влади, необхідності радикального оновлення принципів правосуддя і функціонування сис­теми судів.

У зв'язку з цим реальний процес реформування судової системи суттєво відрізнявся від ідеальних уявлень про її функціонування, що знайшли своє відображення, зокрема, у згадуваній Концепції. Здійсню­вані структурні та сутнісні зміни в судовій системі реалізувались не в межах цілісної концепції, а в поточній неплановій законотворчості, спорадичному коригуванні Конституції України і законодавства. Про це свідчить і те, що у 1992-1996 pp. більшість передбачених Концеп­цією заходів не було виконано.

Нова Конституція України стала, по суті, програмним документом щодо реформи судової системи. Не в останню чергу через цю обстави­ну Верховна Рада України тринадцятого скликання не приймала нову концепцію судово-правової реформи. Положення нової Конституції України стосовно судової системи і здійснення правосуддя набули сут­тєвих відмінностей у порівнянні з пропонованими раніше.

Нова Конституція України шляхом реформування судової систе­ми кардинально зміцнила засади незалежності суду. Вона проголосила принцип здійснення правосуддя виключно судом та заборонила деле­гування функцій судів іншим органам чи посадовим особам. Юрисдик­ція судів визнана щодо всіх правовідносин, що існують у державі, за­проваджена єдина система правосуддя на чолі з Верховним Судом України як найвищим судовим органом. Заборонено створення над­звичайних та особливих судів, що має важливе значення з огляду на трагічну практику, яка існувала впродовж багатьох років.

Конституція суттєво зміцнила засади суддівської незалежності і недоторканності. Згідно з Конституцією без згоди Верховної Ради суд­дя не може бути затриманий або заарештований до винесення обвину­вального вироку судом. Зміцненню незалежності суддів, без сумніву, сприятиме й положення ггро безстрокове призначення суддів, крім суд­дів, які призначаються на посаду судді вперше (ст. 126). Слід зазначи­ти, що порядок призначення суддів завжди використовувався для чи­нення на них тиску, особливо на місцевому рівні. Оскільки судді

(за Конституцією СРСР 1977 р.) обирались на десять років, це змушу­вало їх зважати на думку органів місцевої влади, які їх обирали. Ще більш «дієвим» засобом контролю за діяльністю судді був механізм його відкликання. Судді, як і народні засідателі, були відповідальні перед органами, які їх обирали (народні засідателі — перед виборця­ми), звітували перед ними і могли бути відкликані у встановленому порядку.

Конституція України у ст. 126 чітко визначила підстави звільнен­ня судді з посади: закінчення строку, на який суддю обрано чи при­значено; досягнення суддею шістдесяти п'яти років; неможливість ви­копувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання закон­ної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його грома­дянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; припинення повноважень у разі смерті.

За своїм змістом наведений перелік підстав припинення повнова­жень є вичерпним і не може бути розширений, що забезпечує додатко­ві гарантії унеможливлеиня тиску на суддів.

Відповідно до вимог міжнародно-правових документів на рівні Конституції закріплено положення про суддівське самоврядування (ст. 130). Забезпеченню формування кваліфікованого суддівського корпусу, здатного сумлінно та нсупереджеио здійснювати правосуддя на професійній основі, має сприяти запровадження Вищої ради юсти­ції, до відання якої належить: внесення подання на призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; прийняття рішень стосовно порушення суддями вимог щодо несумісності; здійснення дисципліна­рного провадження стосовно суддів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Слід зазначити, що й на основі нової Конституції України законо­творчі роботи велись не досить активно. Більше того, серед законів у цій сфері, які прийнято Верховною Радою України протягом двох ро­ків після прийняттЗОгової Конституції, можна назвати лише два: про Вищу раду юстиції та про Конституційний Суд України. Багато важ­ливих актів, які мали б регулювати питання судоустрою і судочинства, так і залишились на рівні законопроектних робіт. Через цю обставину судова система лише незначною мірою була здатна функціонувати на рівні вимог, передбачених Конституцією, оскільки існуюча норматив-ио-правова база судової діяльності значно застаріла.

Одним з важливих питань реформування правосуддя на нових конституційних засадах стала необхідність впровадження нового судо­устрою (Конституція України передбачила його реальне впровадження до 2001 p.). Зважаючи на важливість цього питання і його вплив на всі складові правосуддя, в тому числі на зміцнення засад його матеріаль-ио-фіиансової, організаційної і кадрової незалежності, Верховна Рада України чотирнадцятого скликання визначила для себе пріоритетним

 

прийняття відповідного закону як базового документа всієї судової системи.

До Верховної Ради України було подано кілька проектів нового судоустрою¹, які хоч і грунтуються на конституційних положеннях, що проголошують принцип незалежності суду, але по-різному вирішують питання організації та діяльності судів і суддів.

Найбільш послідовним і повним у цьому відношенні є проект на­родного депутата В. Шишкіиа. Його комплексний характер (проектом регулюються всі питання судового устрою, у тому числі статусу суддів, їх дисциплінарної відповідальності, структури судової системи тощо) дозволив приділити належну увагу кожному елементу незалежності судової влади. В організаційио-правовому відношенні принцип незале­жності суду у названому проекті розвивається через встановлення юридичного обов'язку поважати незалежність суду і не посягати на неї, перестороги щодо залишення без розгляду звернень до суду державних органів, громадських, політичних та релігійних організацій, засобів ма­сової інформації, юридичних осіб та окремих громадян, які не є учас­никами судового процесу; притягнення до передбаченої законом відпо­відальності у разі незаконного втручання в діяльність суду, впливу на суддів у будь-який спосіб, неповаги до суду і суддів. Посилюватиме законодавчі основи незалежності суду положення щодо заборони ска­сування чи обмеження відповідних гарантій. Засобами забезпечення незалежності суду названі передбачені законом процедури здійснення правосуддя, юридична відповідальність за втручання у здійснення пра­восуддя та вираження неповаги до суду чи судді, таємниця прийняття судового рішення, створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, особливий порядок фінансу­вання судів. Велика увага у проекті приділяється порядку призначення на посаду суддів, їх обов'язкам, пов'язаним з принципом несумісності суддівської посади з іншими посадами та видами діяльності, виконан­ню службових обов'язків та службовій підпорядкованості. Необхідно також зазначити, що досить докладно розроблені положення, присвя­чені незалежності суддів, які гарантують порядок зайняття ними посад, незмінюваність суддів, обраних безстроково, матеріальне і соціальне забезпечення, функціонування системи органів судового самовряду­вання, забезпечення особистої безпеки, їх сімей, майна, тощо. Всі на­звані положення конкретизовані у проекті.

Аналогічні проекту народного депутата В. Шишкіна в частині га­рантій незалежності суду і суддів проекти народних депутатів С Гавриша, О. Бандурки, О. Ємця, С Пересунька та І. Коліушка, а також проект народного депутата В. Сіреика, але вони не є достатньо повними, оскільки регулювання питань статусу суддів, суддівського самоврядування, діяльності кваліфікаційних комісій суддів та деяких інших, в яких знаходять своє відображення конкретні елементи неза-

лежності суду і суддів, віднесені до регулювання окремими законами. Проект Кабінету Міністрів України вирішує питання судоустрою фраг­ментарно і більше зосереджений на організаційно-правових питаннях діяльності суду.

Прийняття закону про судоустрій, без сумніву, справить позитив­ний вплив на незалежність суду і суддів. Ми свідомі того, що норма­тивно-правове регулювання як вагомий чинник реалізації конституцій­но-правових положень щодо функціонування незалежних судів і суддів не вичерпує проблеми досягнення цієї незалежності.

Реалізація конституційно-правових принципів незалежності суду на практиці виявилася досить складною проблемою з огляду не лише на недостатню иормативно-правову регламентацію діяльності суду, а й на той спротив, якого зазнає процес впровадження принципу незалеж­ності в реальному житті. Найбільш характерним свідченням цього спротиву є спроби тиску на суддів з боку органів державної влади та посадових осіб, які визнаються як судовими інстанціями, так і їх поса­довими особами. У Постанові Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. «Про посилення судового захисту прав та свобод людиііи і громадянина» констатується: «Надійний захист прав та сво­бод людини і громадянина можливий за умови справжньої незалежності суду. Проте продовжують мати місце намагання обмежити ЇХ Набрали поширення тиск на суди з метою перешкодити всебічному, повному й об'єктивному розглядові конкретних справ або домоітися незаконного судового рішення, прояви неповаги до суду у зв'язку зі здійсненням правосуддя. Органи державної влади і посадові особи, які відповідно до Конституції зобов'язані забезпечити незалежність суду, не завжди адекватно реагують на такі факти. Суди та органи суддівського само­врядування не дають належної відсічі спробам втрутитися в розгляд справ». Про те, що існують факти втручання у вирішення судових справ, підкупу суддів, посягання на їх життя, здоров'я, гідність, майно, а також погроз вбивством, насильством у зв'язку із здійсненням право­суддя, як і те, що закони України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» тщ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» фактично не виконуються, визнав і Голова Верховного Суду України\В. Бойко¹.

Про втручання у справи суду виконавчої влади зазначав перший заступник Голови Верховного Суду України С. Стефанюк: «Разом з тим суди були і залишаються залежними від виконавчої влади, на яку покладено організаційне забезпечення судової діяльності. Саме вона здійснює добір суддівських кадрів, підвищення їх кваліфікації і пере­підготовку, вирішує питання діловодства, судової статистики, організо­вує їх матеріально-технічне забезпечення»².

 

¹ Серед них, зокрема, проекти Кабінету Міністрів України; народних депутатів України В. Шишкіна; В. Сіренка; С. Гавриша, О. Бандурки, О. Ємця, С. Пересунька і І. Коліушка.

¹ Бойко В. Діяльність судів буде максимально відкритою // Юридичний вісник
України. - 1998 - 5-11 лютого.

² Стефанюк В. С. Судова реформа в Україні // Державно-правова реформа в
Україні. - К.₍ 1997. - С. 14-19.

 

16 -91308

Складним є становище і з іншою складовою незалежності суду — його матеріальною та фінансовою незалежністю. Так, асигнування на утримання системи юстиції у 1996 р. були затверджені у розмірі 35 відсотків від потреб, визначених Міністерством юстиції України, а фак­тично профінапсовано набагато менше, зокрема, суди — на 76,8 відсот­ка. В. Бойко зазначав, що у 1997 р. понад 40 відсотків судів працювали у приміщеннях, які не відповідають вимогам правосуддя, 90 відсотків — у аварійних приміщеннях¹.

В стані реформування знаходиться і система кадрового забезпе­чення суду. Існує нагальна потреба упорядкування діяльності кваліфі­каційних комісій, вдосконалення системи підготовки і перепідготовки суддів. Виходячи з існуючих проблем у цій сфері, Міністерство юстиції України планувало підготувати за участю Ради суддів України та по­дати на розгляд уряду проект програми матеріального, фінансового та кадрового забезпечення судової влади України на 1997-2002 p., але така програма так і не була затверджена.

Передбачений Конституцією перехідний період у п'ять років для реформи судової системи (у зв'язку з необхідністю формування судів загальної юрисдикції, запровадженням нового пориту арешту, три­мання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядку проведення огляду і обшуку житла або іншого воло­діння особи та здійснення інших організаційних заходів) вимагає як­найскорішого запровадження у судову практику засад незалежного, неупередженого, справжнього правосуддя.

¹ Бойко В. Діяльність судів буде максимально відкритою.

Післямова

У незалежній Україні створені конституційно-правові засади фун­кціонування правової держави, її основні механізми:

закладені основи парламентаризму, реалізовано принцип поділу влади, створені Конституційний Суд, Вища рада юстиції, Рахункова палата України. Тим самим сформовані основні структурні елементи правової держави, що створило умови для цивілізованого функціону­вання влади, для відмови від силового вирішення спорів між окремими гілками влади. Розпочалася реформа судової влади з тим, щоб досягти незалежності суду, перетворити його з каральної системи на ефектив­ний засіб вирішення спорів;

відбулись зрушення в оцінці прав і свобод людини, в їх конститу­ційно-правовому регулюванні, визначені шляхи їх реалізації та створе­ні відповідні правові механізми. Запроваджена посада Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Україна визнала юрисдикцію європей­ських інститутів захисту прав і свобод людини;

піддана глибокій трансформації національна система законодавст­ва. Оновлена значна кількість правових інститутів, які забезпечують реалізацію прав і свобод громадян. Відбувся перегляд галузей законо­давства на проголошених Конституцією України засадах. Особливих змін зазнало конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, земельне законодавство. Опрацьовані нові проекти більшості існуючих кодексів. Верховна Рада України ііристуїіила до їх розгляду і прийнят­тя. Визначені нові засади місцевого самоврядування, органів виконав­чої влади, Кабінету Міністрів України, прийняті основні виборчі зако­ни, закладені правові основи статусу Автономної Республіки Крим, прийнято Конституцію Автономної Республіки Крим. Прийняті зако­ни, які визначають статус Збройних Сил України, регулюють питання національної безпеки, захисту державного кордону, діяльності право­охоронних органів. Створена основа для плідного функціонування так званого третього сектора, тобто громадських організацій, як одного з найважливіших елементів громадянського суспільства. Забезпечена ідеологічна і політична свобода, вільна діяльність політичних партій.

Проте певні ознаки правового характеру української держави ма­ють формальний характер, а побудувати правову державу лише за формальними ознаками неможливо. Без органічного поєднання легі-

 

тимної влади з забезпеченою у суспільстві свободою, ефективного функціонування гілок влади з дотриманням ними вимог закону і за­безпечення верховенства закону у діяльності держави та усіх сферах суспільного життя, без законодавства, яке базується на суспільній ети­ці, правова держава залишиться формальним гаслом, недосяжною мрією.

Фундаментом, передумовою правової держави є формування гро­мадянського суспільства, тобто суспільства, в якому був би забезпече­ний вільний і всебічний розвиток кожної особистості, в якому б функ­ціонували демократичні громадські інститути, що забезпечують свободу слова та інформації, гарантують силою громадської думки і суспільною мораллю вільні вибори, наявність легальної опозиції і бага­топартійність, унеможливлюють узурпацію влади. Традиції демократії в Україні ще досить слабкі. Показовим є те, що на теоретичному рівні чимало питань функціонування демократичних інститутів докладно розроблені, але справа з їх втіленням у життя значно відстає.

Україна лише стала на шлях побудови громадянського суспільст­ва. Свобода засобів масової інформації тільки задекларована, і нале­жить докласти багато зусиль, аби вони дістали справжню незалежність. Були поширеними явища порушення виборчого законодавства па ви­борах до парламенту у 1990, 1994 і 1998 pp.

Численними є порушення основних прав і свобод, у тому числі фундаментальних прав (на свободу, особисту недоторканність, на життя, на власність тощо). Ратифікація численних конвенцій ООН і європей­ських конвенцій з питань захисту прав і свобод особи не потягла за собою створення ефективних механізмів дотримання вимог цих конвен­цій та їх ефективного впровадження. Не набуло розвитку право грома­дян на підприємництво, а самі підприємці зазнають великого тиску з боку як держави, так і кримінальних структур. Законодавство не має необхідного рівня стабільності, що негативно впливає на захищеність громадян. Не викорінена практика прийняття без подальшого опублі­кування актів, що стосуються прав і свобод громадян.

Суспільство в цілому дуже криміналізоване, що перешкоджає формуванню стійкої суспільної моралі, прагненню і надалі йти шляхом розвитку демократії.

Побудова правової держави тісно пов'язана зі зміцненням демок­ратичних традицій функціонування державної влади. Ці традиції лише формуються і досягнення стабільності у здійсненні влади є досить дов­готривалим процесом. З часом традиції вільних виборів, демократично­го політичного режиму, свободи преси, формування поваги до прав і свобод громадян з боку держави та її посадових осіб, безсумнівно, сформуються. І слід сподіватись, що саме вони стануть чи не найбіль­шою запорукою правово! держави та її спадкоємності.

Побудова правової держави значною мірою залежить від рівня со­ціально-економічного розвитку країни, накопичення матеріальних благ, що дозволить здійснювати ефективну соціальио-економічну політику, забезпечити соціальио-економічні права громадян, надати правовій державі соціального характеру. Адже не випадково поняття «правова

держава» в багатьох країнах є невід'ємним від поняття «соціальна держава».

Однак загострення соціально-економічної кризи в Україні стримує ефективне здійснення соціально-економічної політики. Населення роз­чароване нездатністю держави забезпечити соціальні гарантії, достатній життєвий рівень для особи та її сім'ї, проголошені Конституцією України. Це негативно впливає на підтримку населенням державної політики, актів законодавства, що приймаються парламентом, познача­ється на легітимності самої влади. Знижується рівень законослухняно­сті громадян, поваги до закону.

Традиції демократії і правової держави в Україні ще не досить мі­цні, але є підстави сподіватись, що Україна не зверне з обраного шля­ху. Адже цс європейська держава з багатими історичними і культур­ними традиціями. Рівень культури її народу, «правового почуття» дає можливість побудувати політичну організацію суспільства, яка не поступалась би за рівнем забезпечення прав і свобод людини і грома­дянина, ефективністю функціонування влади сучасним цивілізованим державам. Звичайно, процес побудови правової держави в Україні не буде простим. Для реальної дієвості механізмів правової держави, формування стійкого демократичного політичного режиму, що гаран­тував би неможливість повернення до авторитаризму, необхідні гігант­ська напруга сил усього народу, мудрість, далекоглядність, патріотизм політичної та культурної еліти суспільства, відмова від авторитарної спадщини, В. Ларцев, аналізуючи відображення в реальних діях українських політиків такої азійської риси як авторитаризм і потяг суспільства до демократії, дійшов висновку, що така подвійність має певну історичну закономірність, зумовлену боротьбою східної і захід­ної традицій¹. Очевидно, що мають враховуватись усі фактори, що впливають на процес побудови правової держави. Це зробить його більш усвідомленим і прогнозованим. На закінчення хотілось би звер­нути увагу на дві обставини.

Це, по-перше, необхідність продовження досліджень з проблем правової держави. Зміцнення засад і розбудова правової держави в Україні вимагає активного проведення, насамперед, відповідних право­вих досліджень. Досліджень, які дали б змогу реформувати відносини влади, державний механізм, систему законодавства на науковій основі. Чимало аспектів розбудови правової держави залишились поза увагою проведеного нами дослідження. З огляду на спектр проблем розбудови правової держави, в одній роботі висвітлити їх, звичайно, було немож­ливо. З цією метою необхідно об'єднат^ зусилля всього загону юрис­тів: фахівців у галузі теорії права, конституційного, адміністративного, трудового, кримінального та інших галузей права.

На особливу увагу заслуговує тема формування громадянського суспільства і діяльності його відповідних інститутів (засоби масової інформації, захист прав людини, громадські організації, політичні пар­тії тощо).

Киевские Ведомости. - 1998. - 7 июля. - С. 8.

 

Слід зазначити, що необхідно проводити we тільки правові, а й со­ціологічні та політологічні дослідження, що дало б змогу вивчити гли­бинні закономірності функціонування суспільства, дозволило б оптимі-зувати процес здійснення влади і державний механізм на основі наукового інструментарію і реальних оцінок.

По-друге, проблема побудови демократичної, правової держави існує в усіх постсоціалістичних країнах. О. Мартишии характеризує можливості побудови правової державності в Росії таким чином: «В країні немає соціально-економічних і політичних умов, морального клімату, культурного рівня, які дозволяють реалізувати принципи про­голошеної правової держави. Вона залишається для мас поки що ідеа­лом, але у той самий час служить і програмною вимогою, орієнтиром. Створення передумов для розбудови правової держави навряд чи мож­ливе без досить тривалого перехідного періоду. Проблема ця не тільки і не стільки правова, скільки соціально-політична»¹.

Труднощі на шляху побудови демократичних суспільств і реаліза­ції елементів правової держави супроводжують усі країни. Природно, що особливо ці труднощі відчувають країни, які не мають тривалих демократичних традицій, країни, які позбавляються тоталітарного ми­нулого. Країни Центральної та Східної Європи (Польща і Угорщина, країни СНД, Латвія, Литва, Естонія, Словенія і Хорватія, Словакія, Чехія і Македонія) пристали до ідеалів свободи і правової держави, обрали шлях, який має привести до гарантування прав і свобод грома­дян, раціональної організації влади — влади, яка слугувала б народу. Ці народи насамперед творять свою історію і своє право. Але через творення історії і права вони стають творцями спільних Європейських і світових правових традицій, які знаходять своє відображення у по­нятті «правова держава». Ось чому вивчення особливостей становлен­ня правової держави в окремих країнах, без сумніву, буде корисним як для окремих країн, так і для спільного усвідомлення поняття «правова держава», наповнить його новим змістом.

Список літератури

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 18. -Ст. 133.

Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради Української РСР, -1991. - № 20. - Ст. 249.

Закон України «Про Конституційний Суд України» // Відомості Верховної Ради
України. - 1996. - № 49. - Ст. 272. ^ч

Закон України «Про правонаступництво України» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.

Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» // Відомості Верховної Ради Укршни. - 1997. - № 40. - Ст. 263. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 20. - Ст. 99.

Регламент Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. - 1994. -№ 35. - Ст. 338.

Указ Президента України «Про основні напрями діяльності органів державної виконавчої влади України щодо реалізації підсумкових документів Всесвітньої зустрічі на найвищому рівні в інтересах соціального розвитку» // Урядовий ку­р'єр. - 1996. - 25 квітня.

Указ Президента України «Про склад Кабінету Міністрів України» //Урядовий кур'єр. - 1996. - 21 грудня.

Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на звер­нення» // Голос України. - 1997. - 25 березня.

Указ Президента України «Про забезпечення керованості місцевими органами влади у м. Ялті та нормалізації життєдіяльності міста» // Урядовий кур'єр. -1998. - 28 травня.

Концепція адміністративної реформи в Україні. - К.: Державна комісія з прове­дення в Україні адміністративної реформи, 1998. - 62 с.

Австрийская Республика: Конституция и законодательные акты: Пер. с нем. - М.: Прогресс, 1985. - 429 с.

Александров А А Обычное право крепостной деревни России XVIII - нач. XIX вв. -М.: Наука, 1984. - 255 с.

Алексеев С. С. Общая теория права. - М.: Юр. лит., 1981. - Т. 1. - 360 с. Алексеев С. С. Правовое государство - с^дь^шциализма: Научно-публицис­тический очерк. - М.: Юр. лит., 1988. - 175V

Алексеев С. С. Проблемы теории права: В 2 т. - Свердловск, 1973. - Т. 2. - 401 с. Алексеев С. С. Теория права: В 2 т. - М.: Юр. лит., 1995. - Т. 1. - 359 с.

 

¹ Мартышин О. В. Несколько тезисов о перспективах правового государства в России // Государство и право. - 1996. - № 5. - С. 10.

Алексеев С. С. Философия права. - М.: Норма, 1995. - 330 с. Антология мировой политической мысли: В 5 т. - М.: Мысль, 1997. - Т. 1. - 832 с. Аржанов М. А. Государство и право в их соотношении. - М.: Изд-во АН СССР 1960. - 287 с.

Аристотель. Сочинения: В 4 т. - М.: Мысль, 1983. - Т. 4. - 830 с. Артемова О. Ю. Личность и социальные нормы в раннепервобытной общине: По австралийским этнографическим данным. - М.: Наука, 1987. - 199 с. Баталов Э. Гражданское общество // Народный депутат. - № 13. - С. 93-99. Берман Г, Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. - М.: Изд-во Мос­ковского ун-та, 1994. - 592 с.

Бойко В. Діяльність судів буде максимально відкритою // Юридичний вісник України. - 1998. - 5-11 лютого.

Болтарович Є. Проект Конституції України і проблеми побудови демократичної правової держави // Розбудова держави. - 1992. - № 5. - С. 54-57. Браун В. X. Порівняння законодавчого процесу України і США // Вісник програ­ми сприяння парламентові України. - 1997. - N° 6. - С. 4-7.

Букреев В. И., Римская И. Н. Этика права: От истоков этики и права к мировоз­зрению: Учеб. пособие. - М.: Юрайт, 1998. - 336 с.

Вайз Ч. Розбудова конституційної держави // Розподіл повноважень між гілками влади в умовах суспільно-економічної кризи. - К.: Програма сприяння парламен­тові України, 1995. - С 3-6.

Валеев Д. Ж Обычное право и начальные этапы его генезиса // Правоведение -1974. - № 6. - С. 71 -78.

Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. - М.: Прогресс, 1990. - 804 с. Верховна Рада України: Інформ. довідник. - К.: Парламентське вид-во, 1998. - 71 с. Винбельбанд В. Избранное: Дух и история: Пер. с нем. - М.: Юристь, 1995. - 687 с. Власть и право: Из истории русской правовой мысли. - Л.: Лениздат, 1990. - 319 с. Власть: Очерки современной политической философии Запада / В. В. Мшве-ниерадзе, И. И, Кравченко, Е. В. Осипова и др. - М.: Наука, 1989. - 328 с. Гаджиев К. С. Концепция гражданского общества: идейные истоки и основные вехи формирования // Вопр. философии. - 1991. - № 7. - С. 19-35. Гегель Г. В. Ф. Философия права: Пер. с нем. - М.: Мысль, 1990. - 524 с. Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання / Пер. з фр.

B. Підмогильного. - К.: Основи, 1994. - 416 с

Гоббс Т. Сочинения: В 2 т.: Пер. с лат. и англ. - М.: Мысль, 1991. - Т. 2. - 731 с. Гомьен Д., Харис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Евро­пейская социальная хартия: право и практика: Пер. с англ. - М.: Изд-во МНИМП, 1998. - 600 с. Государственное право Германии: В 2 т. - М.: Институт гос. и права РАН, 1994.

Государственное право Российской Федерации: Учебник. - М.: Юр. лит. - 1996. -

584 с.

Государство и право на Древнем Востоке // Народы Азии и Африки. - 1984. - № 2. -

C. 62-87; № 3. - С. 88-110.

Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення / В. Ф. Сіренко, В. І. Тимошенко, Т. І. Ковальчук та ін. - К.: Логос, 1997. - 124 с Грязин И. Правовое государство // Новый мир. - 1988. - № 8. - С. 266-271. Гудолл Д. Шимпанзе в природе. - М.: Мир, 1992. - 670 с.

Гурбш А. О. Вічові традиції й самоуправління міст середньовічної України // Ак­туальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія і сучасність): Тези доп. Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Рівне, 7-9 квітня 1993 p.). - Рівне, 1993.

Давид Р. Основные правовые системы современности. - М.: Прогресс, 1988. - 496 с. Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека (Практика и комментарии): Пер. с англ. - М.: Права человека, 1997. - 640 с. Дім, де приймають закони // Голос України. - 1994. - 10 листопада. Доповідь України в ООН по Міжнародному пакту про громадянські та політичні права // Український часопис прав людини. - 1996. - № 2. - С. 46-73. Дробницкий О. Г. Понятие морали: Историко-юридический очерк. - М.: Наука, 1974. - 388 с.

Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 20. - С. 7-318. Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 21. - С. 23 -171.

Загоскин Я. 77. История права русского народа. - Казань, 1899. - Т. 1. - 512 с. Заєць А. П, Конституційно-правові засоби обмеження держави і контролю над вла­дою // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - № 3. - С. 15-28. Заєць А. Потрібне нове «прочитання» українського парламентаризму // Віче. - 1998. -№ 11. - С. 33-43.

Заєць А. Правовий характер конституції і закону в контексті праворозуміння //
Український часопис прав людини. - 1997. - № 2. - С. 7-27.
Заєць А. П. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обгрунтуван­
ня) // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - № 1. - С 3-15.
Заєць А. П. Принцип розподілу влад в новітній українській конституційно-
правовій практиці // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - МЬ 2. ~
С 40-50. _ /

Заєць А, Удосконалення організаційно-правових засад і нормативної основи зако­нодавчої діяльності парламенту на основі нової Конституції України // Українське право. - 1996. - № 3. - С 50-59.

Залесский В. Ф. Власть и право: Философия объективного права - Казань, 1897. -297 с.

Замбровский Б. Я. К вопросу о формировании гражданского общества и правового государства // Социально-политические науки. - 1991. - № 6. - С. 29 -34. Захаров Е. Режим, нарушающий права человека, обречен на поражение // День. -1998. - 10 декабря.

Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС: Порівняльний аналіз. - К.: Основи, 1996. - 420 с

Иеринг Р. Цель в праве. - СПб., 1881. - 412 с,

Испания: Конституция и законодательные акты: Пер. с исп. - М.: Прогресс, 1982. - 352 с.

История первобытного общества: Эпоха первобытной родовой общины. - М.: Нау­ка, 1986. ~ 572 с.

їсакович С. Механізм діяльності ООН щодо захисту прав людини // Український часопис прав людини. - 1994. -/Ns 1. - С. 23-28.

Історія Української Конституції / Упорядник А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко. -
К.: Право, 1997. - 464 с \

Кабо В. Р. Первобытная доземледельческая община. - М.: Наука, 1986. - 304 с Кант К Метафизика нравов: В 6 т. - М.: Мысль, 1965. - Т. 4, ч. 2. - 478 с. Карбонье Ж. Юридическая социология: Пер. с фр. - М.: Прогресс, 1986. - 352 с. Кедров Б. М. Единство диалектики, логики и теории познания. - М.: Госполитиз-дат, 1963. - 295 с.

Киселев С. Милицейский генерал признал: в ИВС МВД бьют // Киевские ведомо­сти. - 1988. - 7 октября. Кленнер Г. От права природы к природе права. - М.: Прогресс, 1988. - 320 с.

 

Козюбра М. L Конституційний Суд в системі органів державної влади // Держав­но-правова реформа в Україні. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. - С. 20-25.

Козюбра М. І. Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції //Українське право. - 1996. - М° 3. - С 4-12.

Козюбра М. Права й свободи громадян у новій Конституції України // Адвокат. -1996. - № 2. - С. З -6.

Козбюра М. Теоретико-методологічні аспекти прав людини // Український часо­пис прав людини. - 1997. - М° 3-4. - С. 7 -11.

Козюбра Н. К Социаластическое право и общественное сознание. - К.: Наук. думка, 1979. - 207 с.

Колесниченко 3. Узгодження законодавства з вимогами Конвенції ООН про права людини - вимога часу // Право України. - 1997. - № 6. - С. 38-39. Коментар до Конституції України. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. - 376 с

Коментар до Конституції України. - 2-е вид., вип. і доп. - К.: Інститут законодав­ства Верховної Ради України, 1998. - 412 с

Конституція незалежної України: У 3 т. - К.: Право, 1995. - Т. 1. - 398 с Конституція незалежної України: У 3 т. - К.: Право, 1997. - Т. 2, ч. 1. - 278 с Конституции государств Европейского Союза. - М.: Изд. Группа Инфра*М - Нор­ма, 1997. - 816 с.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4 т. - М.: Изд-во БЕК, 1996. - Т. 1. - 778 с.

Конституционный Суд Российской Федерации: Постановления. Определения (1992 - 1996). - М, 1997. - 688 с.

Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С. Головатий. - К.: Право, 1996. - 544 с.

Конституційне право України: Підручник. - К.: Наук, думка, 1999. - 735 с. Кордзая-Самадашвили Н. С. Вопросы ответственности в обычаях и средневековом праве Грузии. - Тбилиси: Изд-во Тбил. ун-та, 1964. - 13 с.

Кочетков А. П. О формировании гражданского общества // Социально-политические науки. - 1992. - JSfe 1. - С. 14-22.

Кремень В. Політична стратегія України: Порівняльні перспективи: (Вкрай важ­ливо сьогодні закладати основи парламентаризму...) // Віче. - 1994. - Ms 11. -С. 17-30.

Кривенко Л. Поділ влад і проблеми конституційної законотворчості // Голос України. - 1995. - 23 квітня.

Кривенко Л. Розподіл влад і процесуальні права парламенту // Віче. - 1998. - № 3. -С 14-32.

Крижанівський С. Про деякі концептуальні положення конституційної регламента­ції прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. - 1998. - Ms 7. -С. 30-32.

Кудряченко А. Конституціоналізація президентури в Україні // Конституційний процес в Україні і політичні партії. - К.: Діалог, 1996. - 52 с Кучма Л. Д. Жити за законами держави: Заключне слово Президента України на засіданні Ради Регіонів при Президентові України 10 березня 1998 р. // Урядовий кур'єр. - 1998. - 14 березня.

Кучма Л. Звернення Президента України до Верховної Ради України 4 квітня 1995 р. // Голос України. - 1995. - 6 квітня.

Кучма Л. Д. Нам треба розраховувати на власні сили: Виступ Президента України на засіданні Кабінету Міністрів України 9 квітня 1998 р. // Урядовий кур'єр. -1998. - 11 квітня.

Лазарев В. В. Пробелы в праве и пути их устранения. - М.: Юр. лит., 1974. - 184 с. Лафитский В. И. Основы конституционного строя США. - М.: Норма, 1998. -272 с.

Лившиц Р. 3. О легитимности закона // Теория права: новые идеи: Сб. ст. - М.: Институт государства и права РАН, 1995. - Вып. 4. - С. 18-26. Лукашева Е. А. Право, мораль, личность. - М.: Наука, 1986. - 263 с. Малышев Г. В. Социальная справедливость и право. - М.: Мысль, 1977. - 255 с. Мартиненко П. Право гаманця і незалежність суду // Юридичний вісник України. -1998. - 9-15 квітня.

Мартиненко П. Ф„ Кампо В. М. Конституційне право: порівняльні джерела. - К.: МП «Леся», 1997. - Т. 1. - 560 с

Мартышкин О. В, Несколько тезисов о перспективах правового государства в Рос­сии // Государство и право. - 1996. - М» 5. - С. 3-13.

Мацюк А. Р., Мартиненко П. Ф., Тихонова Є. Д., Заєць А. Я. Правнича природа за­конодавчих актів і методологічні та прикладні аспекти законодавчого процесу // Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: 36. наук. ст. - К.: Інсти­тут законодавства Верховної Ради України, 1996. - С 74 -86. Менахем Э. Еврейское право / Сокр. пер. с иврита А. Белова. - Иерусалим: Ама­на, 1989. - 333 с.

Мороз О. О. Виступ Голови Верховної Ради України // Голос України. - 1995. -8 квітня.

Mydi P. Система прописки в світлі Конституції України і Європейської конвенції прав людини // Український правовий часопис. - 1998. - Вип. № 1. - С. 18-25. Назаренко Є. В. Теоретичні та прикладні питання регулювання нормотворчості: Основні засади проекту Закону «Про закони і законодавчу діяльність» // Вісник програми сприяння парламентові України. - 1997. - № 6. - С. 18-20. Невзоров Н. П. По пути к правовому государству: (Конституционные проекты и попытки в Русской истории). - М., 1913. - 159 с.

Нерсесянц В. С. Наш путь к праву: от социализма к цивилизму. - М.: Российское право, 1992. - 352 с.

Нерсесянц В. С. Право — математика свободы: Опыт прошлого и перспективы. -М.: Юристъ, 1996. - 157 с.

Нерсесянц В. С. Право и закон: Из истории правовых учений. - М.: Наука, 1983. -364 с.

Нерсесянц В. С. Право и закон: их различение и соотношение // Вопр. философии. -1988. -М«5. -С. 19-31.

Нерсесянц В, С. Философия права: Учеб. для вузов. - М.: Инфра*М. - Норма, 1997. - 652 с.

Одинцова А, В. Гражданское общество: взгляд экономиста // Государство и право. -1992. -№8. -С. 98-109.

Одинцова А. В. Гражданское общество: прошлое, настоящее, будущее // Социаль­но-политические науки. - 1991. — № 12. — С. 40-48.

Онопенко В. Яким має бути законодавчий процес // Голос України. - 1998. -10 липня.

Паламарчук В., Селіванов А. Уряд, його функції, вага в державі, відповідальність //
Голос України. - 1996. - 29 лютого.;

Палиенко Н. К Учение о существе права и пр^вовойГсвязанности государства. - X.,
1908. - 342 с. - ^Л

 

Памятники Русс&^ото права / Сост. А. А. Зимин. - М.: Юриздат, 1952. - Вып. 1. -

Парламенты мирз. - М.: Интерпрактс, 1991. - 624 с.

Перегудов С. Гр^ОД³¹¹^⁰⁶ общество как политический феномен // Свободная

мысль. - 1992. — № 9. ~ С. 43-53.

Прпшии А И Цхуоблеиы нормативной этнографии // Исследования по общей эт-

но?рафии.- М. Г Наука 1979. - С. 210-240.

Платон Государ<^^{тво :} Законы: Политик / Предисл. И. Е. Темнова. - М.: Мысль,

1998 — 798 с.

Плющ I С ВисТУ^п Голови Верховної Ради України на заключному пленарному засіданні дев'ятої сесії парламенту // Голос України. - 1994. - 27 квітня. Политология: Э**Ч^иклопеД^ический словарь. - М.: Изд-во Моск. Коммереческого ин-та, 1993. -432 с.

Політична систеМ^а сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. -К.: Парламентське вид-во, 1998 '352 с

Права людини ^в Україні ^: Інформаційно-аналітичний бюлетень Украшсько-американського бюро захисту прав людини. - Київ, 1997. - Вип. 20. - 28 с. Права людини і громадянина в Україні: проблеми реалізації в Україні. - К.: Ін Юре, 1998. - 120 с. - (Серія 1. Дослідження і реферати).

Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних ор­ганізацій. - Амстердам; Київ, 1996. - 342 с

Правова держава: Щорічник наукових праць. - К.: Інститут держави і права НАН України, 1997. - Вип. 8.

Правова система України: теорія і практика: Тези доп. і наук, повідомлень наук.-пшкт. конф. (К^иїв. 7-8 жовтня 1993 p.). - К.: Інститут держави і права АН України,* 1993. - 552 с.

Правовое госудаР^{ство в} Р°^ссии: замысел и реальность (к десятилетию перестрой­ки) ' Круглый стол юристов. - М.: Апрель-85, 1995. - 95 с. Правовое государство^ личность, законность / В. С. Нерсесянц, Г. В. Мальцев,

Е. А. Лукашева ** ДР- " М- ¹⁹⁹⁷- ~ ^{138 с}-

Практика Європейського Суду з прав людини. - Львів: Кальварія, 1997. - Вип. 1. Практика Європейського Суду з прав людини. - Львів: Кальварія, 1997. - Вип. 2. Проблеми сучасДОЇ політики та шляхи її здійснення: Тези доп. всеукр. наук.-практ. конф - О-: Одеський ун-т., 1993. - С 238.

Рабінович Я. М^еж* яр*⁰³ людини (деякі загальні питання загальної теорії) // Український часопис прав людини. - 1997. - № 3-4. - С. 12-18. Рабінович П. М. Громадянське суспільство і правова держава (загально-теоретичні міркування) // Українське право. - 1996. - № 3. - С. 22-34.

Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпре­тації вихідних конституційних положень). - X.: Право, 1997. - 64 с. Рабінович Я. М. Сучасні концепції правової держави // Правова держава Україна: Проблеми, перспективи розвитку: Короткі тези доп. та наук, повідомлень республ. наук.-практ. конф' ~ X.: Національна юридична академія України, 1995. - С 5-7. Рассел Б Мудр^ость Запада: историческое исследование западной философии в связи с о6ществ^енньши и политическими обстоятельствами. - М.: Республика,

Ролз Д Теория справедливости. - Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та, 1995. -

^{536 С}- ъ г,

Румянцев О Г. Основы конституционного строя России: Понятие, содержание,

вопросы становления. - М.: Юрист, 1994. - 288 с.

Светлова С. Практика парламентаризму: Посібник. - К.: Заповіт, 1997. - 136 с.

Свиридов Б. Уповноважений без повноважень // Урядовий кур'єр. - 1998. -22 вересня.

Себайн Д, Торсон Т. Історія політичної думки: Пер. з англ. - К.: Основи, 1997. -838 с.

Синицына И. Е, Обычай и обычное право в современной Африке: История изуче­ния. Кодексы обычного права. - М.: Наука, 1978. - 285 с.

Сиренко В. Интересы — власть — управление. - К.: АН УССР, Институт госу­дарства и права, 1991. - 156 с.

Сиренко В. Ф. Обеспечение приоритета общегосударственных интересов: (Органи­зационно-правовые вопросы). - К.: Наук, думка, 1987. - 175 с. Сиренко В. Ф. Проблема интереса в государственном управлении. - К.: Наук, думка, 1980. - 179 с.

Смирнов В. В., Изотов С. В. Лоббизм в России и за рубежом: политико-правовые проблемы // Государство и право. - 1996. - № 4. - С, 112-121. Смолъков В. Г. Проблемы формирования гражданского общества // Социально-политические науки. - 1991 - № 4. - С. 9-16.

Современный немецкий конституционализм. - М.: Институт государства и права РАН, 1994. - 52 с.

Соколов А. Н. Идея правового государства в Германии и механизм ее реализации: Дис.... д-ра юр. наук. - Рига, 1992.

Стефанюк В. С. Судова реформа в Україні // Державно-правова реформа в Україні. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. - С. 14-19. Сучасна політична філософія: Антологія: Пер. з англ. - К.: Основи, 1998. - 575 с. Татам А. Право Европейського Союзу: Пер. з англ. - К.: Абрис, 1998. - 424 с. Тацій В. Завдання правової науки- в світлі реалізації Конституції України // Віс­ник Академії правових наук України. - 1997. - Nb 4. - С. 29-38. Тимошенко В. І. Правова держава (теоретико-історичне дослідження), - К.: Наук, думка, 1994. - 132 с

Тихонравов Ю. В. Основы философии права. - М,: Вестник, 1997. - 608 с, Ткаченко О. Конституційне становлення України: історія, традиції, сьогодення // Голос України. - 1996. - 28 травня.

Тодика Ю. М, Функції Конституції України та їх загальна характеристика // Віс­ник Академії правових наук України. - 1997. - № 1. - С. 20 -28. Токарев С. А. Проблемы общественного сознания доклассовой эпохи. - М.: Наука, 1972.

Факти про Японію: Бюлетень посольства Японії в Україні. - К.: Абрис, 1995. -Вип. 4. - 40 с.

Фишер К. История новой философии: Пер. с нем. - СПб.: Знание, 1906. - Т. 5. -656 с.

Фридмэн Л. Введение в американское право, - М.: Прогресс, 1993. - 284 с. Фундаментальные проблемы концепции формирования советского правового госу­дарства / Г. А. Борисов, В. Л. Мусияка, И. В. Бенедик, В. М. Горшенев. - X.: Ос­нова, 1990. - 176 с.

Харш X. Л. А. Концепція права / Йер. з англ. Н. Комарова. - К.: Сфера, 1998. -236 с.

Хартли Т К. Основы права Европейского сообщества. - М.: Закон и право, Юни-ти, 1998. - 703 с.

Хессе К. Основы конституционного права ФРГ / Пер. с нем. Е. А. Сидоровой. - М.:
Юр, лит., 1981, - 368 с. _v х^ ^х

Хрестоматия по истории русского права / Составитель М/ Ф. Владимирский-Буданов. - Киев; СПб., 1901. - Вип. 2. - 262 с.

 

Хэллоуэлл Дж. X. Моральные основы демократии: Пер. с англ. - М.: ППП, 1993. -144 с.

Цвік М. В. Про офіційне тлумачення законів України // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - № 4. - С 51 -60.

Ціцерон Марк Тулій. Про державу; Про закони; Про природу богів. - К.: Основи, 1998. - 476 с

Чверть скарг обгрунтовані // Юридичний вісник України. - 1998. - 4-10 червня. Черниловский 3. М. Гражданское общество: опыт исследования // Государство и право. - 1992. - № 6. - С. 142-151.

Четверний В. А. Современные концепции естественного права. - М.: Наука, 1988. -143 с.

Шаповал В. Конституційний Суд України: місце в державі і роль у соціумі // Український правовий часопис. - 1998. - Ms 3. - С. 38-39.

Шаповал В. Конституційний Суд України: охоронець чи творець? // Юридичний вісник України. - 1998. - 19-25 березня.

Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. - К.: АртЕк, 1997. - 264 с Шаповал В. Основний Закон України та актуальні проблеми конституційної теорії // Українське право. - 1996. - № 3. - С 13-21.

Шаповал В. Розподіл влад і конституціоналізм: досвід України. - К.: НІСД, 1994. -Вип. 28. - 32 с.

Шапп Я. Основы гражданского права Германии: Учебник. - М.: Изд-во БЕК, 1996. -304 с.

Шемшученко Ю. С. Теоретичні засади реалізації Конституції України // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - № 4 - С 12-21.

Энтин Л. М. Разделение властей: опыт современных государств. - М.: Юр, лит., 1995. - 176 с.

Юридическая процессуальная форма: Теория и практика. - М.: Юр. лит., 1976. -280 с.

Явич Л. С. Сущность права: Социально философское понимание генезиса, разви­тия и функционирования юридической формы общественных отношений. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1985. - 207 с.

Якушик В. Різновиди політичних режимів // Віче. - 1995. — № 9. — С. 129-133. Aubert G. F. La Constitution: Son Continue, Son Usage; Kurt Eichenberger. Sinn und bedeutung einer Ferfassung. - Basel, 1991.

Constitutional justice and democracy by referendum: Proceedings of the UniDem Seminar. - Strasbourg: Council of Europe Publishing, 1995. - 185 d. Financial Disclosure Instructions: Committee on Standards of Official Conduct U.S. House Representatives // Government printing office. - Washington, 1997. - 27 p. International Handbook of the Omdudsman: Country Surveys // Edited by Gerald E. Caiden: In 2 vol. - Westport, London, 1983.

Standing Rules of the Senate: Revised to January 1, 1996 // U.S. Government print­ing office. - Washington, 1995. - P. 53-67.

The Protection of Human Rights in Europe after the Eleventh Protocol to the ECHR // European Law Reviev (Human Rights Servey). - 1998. - P. 3-16. The Rule of Law. - Sankt Augustin, 1997. - 282 p.

Zayets A., Luchterhandt O. Powers of Central and Local Covernment in the City of Kiev: Some Legislative Issues. - Brussels: Ukraine-European Policy and Legal Advice Centre, 1998. - 24 p. ZajecA. P. Nowa Konstytucja Ukrainy // Przeglad Sejmowy. - 1997. - № 6. - S. 51-64.

 

Зміст

Передмова..........................................................................