Держава в політичній системі суспільства

1. Сутність держави, її походження та функції.

2. Типологія держав.

3. Правова держава; основні принципи та риси.

Основні поняття і терміни: держава, походження держави, сутність держави, соціально-кла­сова теорія держави, теорія держави як "суспільного договору", функції держави, ознаки держави, типологія держав, форма прав­ління, монархія, республіка, державний устрій, унітарна держава, федеративна держава, конфедеративна держава, правова держава, нуліфікація, сецесія.

 

З'ясування сутності, організаційної структури і механізму функціонування держави відноситься до ряду "вічних" та най­складніших проблем. В державі сконцентрований комплекс еко­номічних, соціальних, політичних інтересів різних суспільних груп, суперечностей, що виникають між ними, шляхів та способів їх подолання, які певною мірою завжди хвилюють більшу части­ну суспільства. Сам факт широкого застосування понять "держа­ва" і "державність" засвідчує те, що держава як специфічний політичний інститут проникла у всі пори сучасного суспільства, стала невід'ємним його елементом. І це не випадково, адже вона виступає основним, а історично — першим органом політичного управління суспільством, концентруючи в собі левову частку владних повноважень.

Особливого значення набули проблеми державного будів­ництва для сучасного українського суспільства. Це пов'язано, на­самперед, з необхідністю ствердження реальної незалежності Ук­раїни після розпаду СРСР. Складність питання полягає в тому, Що процеси відновлення державності нашого народу ідуть пара­лельно з реалізацією доктрини правової держави. Тому ця тема в курсі політології має неабияку вагу як в теоретичному, так і в практичному плані.

Ключове питання, що дає змогу зрозуміти феномен держа­ви — про її походження та сутність. Із безлічі думок з цього при­воду визнається наступне. Держава виникла як результат про­цесів, які відбувалися в структурі людських суспільств. Тому ди

наміка змін в державі була і залишається похідною від суспільних змін. Але така думка прийшла до вчених не відразу. Зрозуміти цей зв'язок (держави з історичним розвитком) вдалося лише тоді, коли людська історія накопичила достатній досвід для цього, а наука навчилася систематизувати знання про державу.

В древній Греції в IV столітті до н.е. з'явились одні з перших політичних творів ("Держава", "Політика"), автором яких був відомий філософ Платон. Він розглядає питання про походження держави у взаємозв'язку з тими змінами, які відбулися в розвит­ку людського суспільства. А саме, з таким ускладненням людсь­ких потреб і життя суспільного організму, при якому задовольни­ти різноманітні запити громадянина простіше за умов поділу здібностей, ніж тоді, коли б кожний вирощував хліб, виготовляв одяг, взуття і т.д. Бо краще працює той, хто володіє певним мис­тецтвом і не відволікається на інші роботи. Саме такі умови ство­рює суспільний поділ праці, в результаті якого поряд з найрізно­манітнішими сферами людської діяльності виникає і уп­равлінська. Державна організація і з'являється для того, щоб ре­алізувати функцію управління суспільством. Таким чином, дер­жава виникає в результаті поділу праці і сама уособлює такий поділ. Змальовуючи ідеальну державу, Платон порівнює її струк­туру з частинами людської душі. Розумній частині душі відповідає правитель — філософ, афективній — розряд воїнів-за-хисників суспільства. Нарешті, жадану частину людської душі відтворює в державі розряд ремісників, які вміють досконало ви­конувати свою роботу. При цьому всі розряди мають свої межі повноваження та обов'язків і не можуть їх порушувати. Таким чином, Платон не лише показав історичний характер держави, але й один з перших висловився за поділ влади.

З древності бере свій відлік і так звана "патріархальна" те­орія держави, яка говорить про те, що держава — це не що інше, як механічне з'єднання первіснообщинних спільностей людей (сім'ї, родини, племені). Одним з перших таку думку висловив Арістотель. У XVII столітті англійський філософ Р. Філмер вка­зував, що держава виникла тоді, коли при зростанні населення народів, племен вони стали об'єднуватися один з одним, але при цьому зберегли всі суттєві риси управління від родового укладу. Насамперед, це — принцип опікунської влади, що будується на патріархальних відносинах в суспільстві. Тому і держава є роз­ширеною формою такої влади, яка здійснюється від імені всіх та для загального блага.

З давніх давен існувала "теорія підкорення", яка пояснювала процес виникнення держави фактором насильства. Прихильни­ками такої доктрини держави були, наприклад, такі відомі істо­ричні постаті, як Тіт Лівій, Нікколо Макіавеллі, Людвиг Гумпло-вич тощо. Відповідно з поглядами Н. Макіавеллі, людська при­рода — незмінна та недосконала. Невикорінний егоїзм цієї при­роди ("всезагальна корупція") вимагає створення держави — спеціального органу управління суспільством, вищої сили, яка здатна визначати і встановлювати такі регулятори поведінки лю­дей, щоб утримувати їх природу в певних, прийнятих для всього суспільства межах. Враховуючи ж недосконалість людини як істоти, такий орган створюється шляхом насильства, шляхом підкорення одних груп людей іншими. Однак кінцевою метою та­кого насильства, боротьби за владу виступає національний інте­рес. Тому кожна суспільна група чи партія застосовує насильст­во, підкорення виключно заради реалізації державного інтересу, інтересів нації. В епоху Макіавеллі такою державою могла бути лише національна держава, яка мала виникнути на руїнах фео­дальної роздробленості, подолавши приватні партикулярні інте­реси різних суспільних груп, насамперед, дворянства.

Ідею про боротьбу за владу як зміст історії поділяв і Л. Гумп-лович, відомий польський соціолог. На його думку, в основі по­ходження держави лежить насильство, боротьба рас та племен. Історія, підкреслює вчений, не дає нам жодного зразка, де б дер­жава виникла не завдяки акту насильства, а як-небудь інакше. Це було насильством одного племені над іншим, що знаходило свій вияв у завоюванні і підкоренні більш сильним чужим племенем більш слабкого. В подальшому ця боротьба проявлялась на рівні соціальних груп, класів, станів і політичних партій.

Л. Гумплович вносить в "теорію підкорення" нове звучання, якщо порівняти його погляди з вченням Н. Макіавеллі. Кінце­вою метою створення держави, на його думку, є реалізація групо­вого, приватного інтересу. Державний ж інтерес лише тоді стає значущим для певної політичної сили, коли вона володіє держав­ною владою. Таким чином, Гумплович уявляє державу в одному ряду з іншими суб'єктами універсальної боротьби за владу, де інтереси учасників соціального конфлікту мають зверхність над іншими, включаючи і державними. На думку ж Н. Макіавеллі, який жив в епоху роздробленості Італії на велику кількість міст-держав і віддав більшу частину свого життя на вівтар сильної централізованої держави, універсальна боротьба за владу має на меті посилення держави і першочергове задоволення її інтересів. Виникненню держави може сприяти і вплив чужих зразків. Останні можуть проявитися шляхом:

1) поневолення іноземною силою, яка реорганізовує суспільний лад на захопленій території;

2) стихійного засвоєння концепції нової моделі державного ладу;

3) використання досвіду сусідів. Так Єжи Вятр, польський політо­лог, стверджує, що перша слов'янська держава Карантія (на тери­торії сучасної Словенії) так рано виникла не завдяки внутрішнім чинникам, а тому, що мала добрий зовнішній зразок древнього Риму і одна з перших познайомилася з досвідом свого сусіди.

Досить поширеними теоріями походження та сутності держа­ви є теологічні. Згідно з ними держава — це інститут, який даро­ваний людям богом, існує вічно і не змінюється за своєю сутністю. Певні ж зміни, які відбуваються з державою, є результатом волі надприродних сил, які не залежать від конкретних людей і всього суспільства. Звідси випливає, що люди мають вихваляти державу як дарунок божий, визнавати її вічність, недоторканність, а також підкорятися їй. Існує багато напрямків теологічного обґрунтуван­ня держави, які розроблялися релігіями стародавнього Сходу, західноєвропейського середньовіччя, католицькою церквою, ісла­мом тощо. Серед визначних теоретиків — Августин Блажений, Фома Аквінський, Жан Кальвін, Аятолла Хомейні.

М. Вебер, відомий німецький соціолог, філософ та історик, був прихильником психологічної теорії держави. Остання ґрун­тується на тому, що люди за своєю природою різні: одні здатні до управління, керування, інші звикли виконувати вказівки. Тому держава як уособлення керуючої сили в суспільстві, існує вічно і є органом, який вбирає активну частину здатних до керування членів суспільства. Останні добровільно чи ні підкоряються владі перших.

Звернемо увагу і на те, що в дуже великій палітрі теорій про походження та сутність держави є і такі, які шукають певною мірою нестандартні, іраціональні чинники держави. Серед них — іспанський філософ XX століття Ортега і Гассет Хосе. Древнє суспільство він поділяє на три основні групи людей, серед яких молоді чоловіки є найорганізованими. Бо їм, прагнучи до само-реалізації та задоволення статевих потреб, доводиться викрадати дівчат з інших родів, племен. Такі зухвалі вчинки вима-

гають постійного як фізичного, так і військового тренування. Ад­же себе та наречену потрібно захищати від помсти. А це вимагає авторитарної організації серед юнаків; жорсткої дисципліни, підпорядкованості тощо. І саме ієрархічність, структурованість, створення воєнізованої дисципліни характеризують виникнення інституту держави.

Як бачимо, спектр думок щодо виникнення держави нема­лий. Та все ж найвпливовіші місця в науковій літературі останніх двох століть зайняли, на нашу думку, дві, внутрішньо протилежні теорії: класова теорія держави, яка бере свій початок ще з давни­ни і найбільш системно подана в марксизмі, і теорія "суспільного договору". Зародки останньої проглядаються ще в поглядах древнього філософа Епікура, а визнаними її засновниками вва­жаються такі відомі мислителі, як Дж. Локк і Т. Гоббс.

Найбільш відомі роботи, в яких розкривається соціально-класове походження та сутність держави, це такі як "Походження сім'ї, приватної власності та держави" (Ф. Енгельс), "Держава і революція" (В. Ленін). Заради справедливості потрібно відзначи­ти, що вказана робота Ф. Енгельса фактично є конспектом робо­ти видатного американського етнографа та історика Л, Моргана "Древнє суспільство", в якій він на величезному фактичному ма­теріалі показав особливості життя первісних родів та племен.

Згідно з соціально-класовою теорією суспільного розвитку економічні процеси стали основним фактором виникнення дер­жави як політичного інституту в суспільстві. Логічними вузлови­ми пунктами такого процесу виступали суспільний поділ праці, формування приватної власності, зародження класової структу­ри суспільства з явною (антагоністичною) протилежністю корінних інтересів. З розвитком класів конфлікт вказаних інте­ресів набував таких масштабів, що закономірно вимагав втру­чання певної сили задля відвернення соціальних потрясінь в суспільстві. Певна річ, в цій силі найбільше була зацікавлена та частина суспільства, яка боялася втрачати існуючий стан речей, а саме власники засобів виробництва та робочої сили. Тому вона і створила спеціальний орган, який би не лише захищав її від по­грабування, але й гарантував як фактично, так і юридично ек­сплуатацію інших. Таким органом, згідно з поглядами Ф. Ен­гельса, формується держава, основне завдання якої полягає в пригнобленні, придушенні одного класу іншим. Держава за за­гальним правилом є держава найбільш могутнього, економічно

пануючого класу, який за допомогою держави стає також класом політично пануючим і набуває, таким чином, нових засобів для придушення та експлуатації пригнобленого класу.

Разом з тим, необхідно зазначити, що основоположники марксизму визнавали також і загальносоціальну сутність держа­ви. "Держава одночасно і класовий феномен, і форма організації всього суспільства... держава охоплює два моменти: 1) виконан­ня загальних справ, які випливають з природи будь-якого суспільства і 2) специфічні функції, що випливають із протилеж­ності між урядом і народними масами" (Див.: Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — 2-е. изд. — Т. 25. 4.1. — С. 422). Однак в полеміці із своїми опонентами їм часто доводилось відстоювати тезу про зу­мовленість держави як політичного інституту соціально-еко­номічним розвитком суспільства, що і призвело, на нашу думку, до фактичного ігнорування загальносоціальної сутності держа­ви. Цьому також сприяла орієнтація на революцію як універсаль­ний метод перетворення суспільства, що логічно формувала од­нобоке розуміння сутності держави.

Не менш популярним та логічним, а сьогодні, очевидно, більш ефективним фактично обґрунтуванням сутності та виник­нення держави є теорія "суспільного договору". Ще древні греки та римляни започаткували її деякі елементи, але найбільш доско­нало та всебічно теорію "суспільного договору" розробив у XVII столітті англійський вчений Томас Гоббс (1588-1679). Основна його робота з цього питання — "Левіафан або матерія, форма і влада держави церковної та громадянської". На думку англійсь­кого вченого людська історія в своєму розвиткові має два етапи: природний, звичайний та громадянський. В звичайному, додер-жавному стані всі люди рівні між собою фізично і розумово, але їх природний егоїзм і рівна здатність до оволодіння та захоплен­ня одних і тих же речей призводить до безперервної боротьби між ними. Тому природний стан людського суспільства є вар­варським, де панують принципи "людина людині — вовк", "війна всіх проти всіх" (Левіафан, гл. XIII). В основі такого спо­собу життя, за Гоббсом, лежить природне право, згідно з яким індивід має повну свободу робити все для самозбереження, навіть якщо це обмежує свободу іншого. В цьому випадку кінцевим інструментом в стосунках між людьми служить сила. Але в цьо­му — серйозний недолік суспільного способу життя — він не га­рантує нікому, навіть найсильнішому, стабільної свободи дій.

Подальший розвиток суспільства, на думку Т. Гоббса, при­зводить до необхідності нової, ефективнішої організації життя людей. Найсуттєвішою об'єктивною причиною даного процесу є необхідність не лише самозбереження людської цивілізації, але і її розвитку. До того ж, виростають економічний, етичний, військо­вий та інші аспекти вартості людського життя. Суспільство пере­ходить до громадянського стану, сутність якого полягає в тому, що він гарантує певні рамки свободи всім членам суспільства, але не дозволяє повної свободи нікому. На місце природного права приходять норми природного розуму, природного закону, зміст якого полягає в тому, що "кожна людина повинна домагатися ми­ру, оскільки в неї є надія досягнути його, якщо ж вона не може йо­го досягнути, то може використати будь-які засоби, що дають пе­ревагу на війні" (Левіафан, гл. XIV). Як бачимо, перша умова гро­мадянського стану суспільства — це прагнення всіх людей до ми­ру. Але як? Адже за своєю природою всі прагнуть до володіння. Тут англійський вчений висуває другу умову — всі мають згоди­тися на обмеження своєї свободи заради загального блага. Кожен індивід має добровільно відмовитись від частини своєї волі, сво­боди, прав, щоби врешті мати гарантію тієї частини прав та сво­бод, які він залишає собі. Таким чином, люди вступають в угоду, договір і добровільно делегують частину своїх прав спеціальному органові, який від імені всіх буде встановлювати природні закони і стежити за їх дотриманням кожним членом суспільства. Таким органом і є держава, яка виникає зі спроби закінчити війну всіх проти всіх, позбавитись страху незахищеності та загрози насиль­ницької смерті. Держава — це суспільно-політичний інститут для примирення інтересів всіх членів суспільства заради гарантії прав та свобод як громадянина, так і всього народу.

Серед найновіших сучасних теорій держави на Заході досить впливовими є ті, які визначають державу як одномасштабну сучас­ному суспільстві колективність, асоціацію, яка інтегрує владні відносини та інститути в суспільстві. Таке розуміння держави відповідає і новітнім поглядам на демократію, а саме теорії плю­ралістичної демократії, яка передбачає відображення в державі волі та інтересів всіх класів, груп, прошарків суспільства. Це, як здається, є логічним продовженням теорії "суспільного договору".

Виникаючи, держава зразу ж почала набувати певних ознак, що характеризують її як орган політичного управління суспільством. Перша з них — створення публічної влади, яка не тотожна всьому суспільству. Ця влада формується вже не стільки за рахунок авторитету лідерів (як в часи первісного співжиття людей), як за допомогою політичних, економічних, військових та інших факторів. Друга — формування державного апарату для реалізації державної влади. Це досягається створенням ор­ганізаційних груп озброєних людей, які професійно займаються військовою справою на відміну від того, як було при родовому устрої, коли цим займалася вся чоловіча частина роду; утворен­ням груп людей, професія яких — управління, таким чином, ви­никненням управлінського апарату; створенням інших елементів державного апарату — суду, прокуратури, поліції тощо. Логіч­ним продовженням цього процесу виступає система податків, що необхідні для утримання державної влади. І нарешті, ознакою держави стає об'єднання її за територіальним, а не кровнородин-ним принципом, як було в умовах первісного суспільства.

Сформувавшись як політичний інститут, як орган уп­равління суспільством, держава починає виконувати цілий ряд функцій. Як правило, їх поділяють на внутрішні та зовнішні. Очевидно, найважливішою внутрішньою функцією держави є охорона існуючого політичного режиму, тієї системи політичної влади, яка існує в суспільстві. За концепцією Ф. Енгельса основ­ним методом реалізації цієї функції є придушення, пригноблення, за теорією ж Т. Гоббса — примирення та згоди в суспільстві. Са­ме ці способи є ведучими в зусиллях держави як специфічного ор­гану суспільства охороняти в ньому той політичний режим, який є. Важливою функцією держави є також організаційна, яка поля­гає в потугах держави згуртовувати, консолідовувати всі полі­тичні сили з метою досягати тих цілей, що стоять перед суспільством. І тут різне розуміння сутності держави (класової або як суспільного договору), спонукає розрізняти переважання різних методів організації суспільством. Для цього держава вико­ристовує як власне свої елементи (авторитет, силу, закон тощо), так і інші — засоби масової інформації, громадську думку і т.д.

Особливою є соціальна функція держави. Зміст цієї функції полягає у захисті прав та свобод громадян. За Гоббсом, як ми пам'ятаємо, держава і створюється врешті для контролю за ре­алізацією прав кожним членом суспільства. Ця функція держави особливо розвинута в сучасному суспільстві, адже державі дово­диться не просто декларувати права людей, а реально і повсякден­но їх гарантувати. Це і природні, невідчуджувані права людей — на життя, свободу, працю, а також набуті права — ті, що залежать від рівня розвитку даного суспільства. В залежності від типу полі­тичного режиму держава може виконувати ряд інших функцій.

До зовнішніх функцій держави, як правило, відносять дві. Це гарантування зовнішньої безпеки країни. Сюди входить за­хист своєї території, нерідко і завоювання чужої, військова, еко­номічна, політична безпека. Друга — комунікативна функція, яка передбачає налагодження та розвиток різноманітних сто­сунків з іншими державами (в науці, техніці, спорті тощо).

Звертаючись до питання про класифікацію держав, не­обхідно зробити одне застереження: абсолютизувати такий поділ не варто (особливо за формами державного устрою), бо в прак­тиці часто існують перехідні системи. В даному ж випадку це не­обхідно для певної систематизації знань про державу, враховую­чи те, що в історії спостерігаються найрізноманітніші її форми. Це і монархії, і республіки, і військові форми держави, і прості, і складні тощо. Безумовно, що є цілий ряд причин, які сприяли такій різноманітності. Важливим фактором є рівень, якість соціально-економічного розвитку певного суспільства, який дуже пов'язаний з історичними традиціями народу, культурою (як еко­номічною, так і політичною). Не менш важливим також виступає і розклад політичних сил в суспільстві, співвідношення між ними, те, яку роль вони відіграють в суспільстві та якою силою (політич­ною, військовою за певних обставин) володіють. Серйозним чин­ником різноманітності державних формувань в сучасному світі та в історії виступає геополітичне становище певного народу, його місце в світовому співтоваристві. Суттєвим є також і те, з ким ме­жує держава, який політичний клімат в регіоні. Не випадково раніше, в умовах протистояння США і СРСР політична карта світу відповідала зонам впливу між супердержавами. Нарешті, не можна забувати про роль лідера в суспільстві, політиці, державі. Історія не раз доводила той факт, що сильна особистість в конст­руюванні держави відіграє далеко не останню роль.

Політологія класифікує держави за формами правління та державним устроєм. Форма правління — це організація верховної влади, яка характеризується її формальним носієм. Історія дає приклад двох загальних форм державного правління: монархії та республіки. В першому випадку формальним носієм державної влади є одна особа, в другому — народ. Монархія може бути не­обмежена і конституційна тобто обмежена парламентом. Перша форма монархи існувала вкрай до XIX століття (Росія,.Японія та іи.), обмежені монархії є зараз, в сучасному світі (Великобританія, Іспанія, Швеція тощо). Республіканська форма правління також буває кількох варіантів: аристократичного (древні Спарта, Рим), демократичного (древні Афіни, Новгород, італійські міста-держа-ви, сучасні США, Франція), теократичного (Іран).

Форма державного устрою — це територіально-організа­ційна структура держави, яка встановлює порядок поділу її на частини та відносини між центральною і місцевою владами. За таким критерієм держави бувають унітарні, федеративні, конфе­деративні. Останні, власне кажучи, не є державами в класичному розумінні, що буде показано нижче. Однак, в практиці та політичній теорії такий поділ панує, тому не будемо відходити від нього.

Унітарна держава — це така, яка як територіальне, так і адміністративне є єдиною, без відносно самостійних державно-адміністративних одиниць (автономій). Унітарна держава не має всередині себе інших державних утворень. Однак така держава може мати в своїй структурі адміністративно-територіальні утво­рення (області, райони, тощо). Для неї важливим є те, шо на всій території країни існують: єдина верховна влада, єдине законо­давство, єдина система органів влади. Як правило, унітарні дер­жави є мононаціональними, а тому не потребують поділу на відповідні територіальні одиниці (Польща, Болгарія, Японія).

Сьогодні в світі спостерігається процес переходу від унітар­них форм державного устрою до федеративних і навіть конфеде­ративних. При цьому дві останні ототожнюються, тому зупини­мось докладніше на їх особливостях. Федерація — єдина союзна держава, яка володіє державним суверенітетом, виступаючи суб'єктом міжнародного права. Вона передбачає центральну вла­ду, повноваження якої поширюються по всій території федерації. При цьому відносна самостійність суб'єктів федерації дуже варіантна: від повного підкорення центральній владі (СРСР) до максимальних повноважень на рівні законодавства (США, Німеччина). Однак ця самостійність не дає права виводу зі скла­ду держави. Кожний штат США, до прикладу, і діючі і практич­но необмежені законодавчі і виконавчі повноваження в багатьох галузях суспільного життя на своїй території, за конституцією не має права виходу із складу держави. Федеративна держава утво­рює єдиний уряд (що не заважає існуванню, скажимо, земельних урядів), єдину армію, федеральні органи влади та контролю, які функціонують за єдиною конституцією.

Конфедерація — союз суверенних держав, які, зберігаючи аб­солютну державну незалежність, об'єднуються з певними цілями. Вона не є суб'єктом міжнародного права, бо їй не передається навіть частка державного суверенітету її суб'єктів. Таким чином, конфедерація не є державою у власному розумінні, а лише держав­ним утворенням для союзу кількох держав. Втім, воно може мати центральну владу; яка, однак, не має примусового та правового характеру, а лише працює як влада уповноважених. Конфедерації не мають єдиної конституції, а основним документом їх діяльності є угода, договір. Рішення, які зачіпають життя всієї конфедерації приймаються тільки консенсусом, при цьому може застосовува­тись право нуліфікації, тобто необов'язковості певного рішення на території якогось суб'єкта конфедерації в разі, якщо його пред­ставники від верховної влади не підтримали відповідний доку­мент. В умовах конфедерації не існує єдиної податкової системи, яка практично узгоджена в рамках федерації. Конфедерація дає право сецесії, тобто вільного виходу зі складу держави.

Прикладів конфедерації в історії небагато. Історично пер­шою вважається Республіка Сполучних Провінцій (1579-1795 pp.). Ця форма виникла в результаті буржуазної революції в Нідерландах. Довгий час конфедерацією була Швейцарія (1291-1798 pp.), аж поки не стала фактично федерацією, хоч назва Швейцарська Конфедерація залишилась з часів прийняття кон­ституції середини XIX ст. В XX столітті в Африці були об'єднанні в конфедерацію Сенегал та Гамбія, однак такий союз існував всього десятиріччя. Формально сьогодні існує Британська Кон­федерація. Але найбільш яскравим прикладом руху до конфеде­рації є нині Західна Європа, що прямує до об'єднання. Вже зараз там існують зв'язки в економіці, фінансах, культурі, гуманітарній сфері. Зовсім недавно були підписані Маахстріхтські угоди про створення Європейського Союзу, діяльність якого почалася офіційно з 1 листопада 1993 року.

Питання для самообдумування:

1. Яка з наведених вище теорій походження держави відповідає вашим уявленням про її сутність?

2. Чи можливе, на ваш погляд, існування людського суспільства без держави в близькому (далекому) майбутньому? Обґрунтуйте.

3. Як фактично можна кваліфікувати державу колишнього СРСР за формою державного устрою? Чому?

 

Література:

Берман X. Дж. Верховенство права и правовое государство // Кентавр. — 1992. — №9, 10.

Голубева Г.А. Понятие правового государства: социально-философский аспект// Философские науки. — 1989. — № 1.

Ильин М.В., Коваль Б.И. Две стороны одной медали: граж­данское общество и государство // Полис. — 1992. — № 1-2.

Метут Л.С. Наука о государстве и праве: необходимость ра­дикального обновления // Философские науки. — 1989. — №11.

Муляр В.І. Загальна політологія. Курс лекцій. — Житомир: Полісся, 1994.

Нерсесянц В.С. Правовое государство: история и современ­ность // Вопросы философии. — 1989. — № 2.

Політологія / За редакцією 0.1. Семківа. — Львів: Світ, 1993.

Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — 2-е. изд. — Т. 21.

Погорілий