Перспективи місцевого самоврядування в Україні в контексті політичної та адміністративно-територіальної реформи

Уже в середині 90-х років XX ст. стало очевидним, що сфор­мована ще в СРСР система адміністративно-територіального устрою України не дозволяє сформувати такі територіальні громади, які б володіли достатніми матеріальними, фінансови­ми ресурсами, територією та об'єктами соціальної інфраструк­тури, необхідними для ефективного виконання завдань та повноважень місцевого самоврядування, делегованих повно­важень. Саме тому у 1997 році Указом Президента України були затверджені концепція та заходи здійснення адміністра­тивної реформи. Однак, незважаючи на розробку протягом на­ступних років багатьох концептуальних документів, законо­проектів, часткове реформування центральних органів виконавчої влади, на територіальному рівні декларовані зміни у напрямку децентралізації майже не відбулися.

Як відомо, 8 грудня 2004 р. в умовах політичної кризи, яка виникла в ході виборів Президента України, Верховною Радою України у контексті прийняття рішення про проведення полі­тичної реформи була схвалена постанова "Про попереднє схва­лення законопроекту про внесення змін до Конституції Украї­ни". Відповідно до неї, після розгляду Конституційним Судом і повторного голосування у парламенті, у дію повинен вступити законопроект 3207-1.

За цим документом, у Конституцію України вносяться зміни, що дозволять узгодити її норми з Європейською хар­тією місцевого самоврядування, зокрема щодо утворення ви­конавчих органів районних та обласних рад, зміцнення ма­теріальної і фінансової бази місцевого самоврядування для надання якісних адміністративних та громадських послуг населенню.

Водночас, після завершення президентської кампанії у 2005 році новим складом уряду було декларовано потребу проведен­ня адміністративно-територіальної реформи, зокрема:

1) здійснення адміністративної реформи на місцевому та регіональному рівнях організації влади, а саме:

— розмежування функцій і повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самовряду­вання, а також між органами місцевого самоврядування різних рівнів;

— вдосконалення статусу органів місцевого самоврядування регіонального рівня, місцевих державних адміністрацій.

2) здійснення реформи адміністративно-територіального устрою, а саме:

— вдосконалення системи адміністративно-територіального устрою;

— визначення статусу адміністративно-територіальних одиниць первинного рівня та критеріїв забезпечення їх діє­здатності та самоврядності;

— визначення кордонів адміністративно-територіальних одиниць.

У квітні 2005 року віце-прем'єром з питань адміністратив­но-територіальної реформи Р. Безсмертним був репрезентова­ний законопроект "Про територіальний устрій України", в основі якого лежить трирівнева модель адміністративно-тери­торіальної реформи. Заплановано було запровадити такі рівні адміністративно-територіального устрою, а саме: громаду (не менше 5 тисяч жителів), район (не менше 70 тисяч жителів), регіон (не менше 750 тисяч). Також пропонувалося впровадити поняття "місто-район" (не менше 70 тисяч жителів) та "місто-регіон" (не менше 750 тисяч жителів).

Окрім того, урядовцями та неурядовими експертними кола­ми почала здійснюватися робота щодо:

1) розробки чітких критеріїв оптимізації районного, а в перспективі — і обласного поділу України з урахуванням гео­графічних, історичних та інших чинників;

2) відновлення повноцінного місцевого самоврядування на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях, що, зокрема, передбачатиме створення виконавчих органів обласних, районних рад, змінивши завдання та функції облас­них державних адміністрацій, вилучивши з їх компетенції питання соціально-економічного та культурного розвитку від­повідних територій; 3) розробки варіантів ліквідації районних державних ад­міністрацій, передавши їх функції та повноваження районним радам;

4) здійснення чіткого розподілу повноважень та відпові­дальності між різними видами та територіальними рівнями публічної влади по вертикалі, а також по горизонталі — між органами місцевого самоврядування громади, обласною, районною радою та її виконавчими органами;

5) створення необхідних організаційно-правових та матері­ально-фінансових передумов формування самодостатніх громад.

Однак через недостатню опрацьованість проекту реформ та повільне просування у середовищі суспільства, урядову кризу осені 2005 року, початок виборчої кампанії до представниць­ких органів влади діяльність з проведення адміністративно-територіальної реформи була призупинена.

Водночас через недієвість з осені 2005 року Конституційного Суду відсутнім є його висновок щодо змісту законопроекту 3207-1, що гальмує проведення законодавчого реформування місцевого самоврядування.

Дробінка