Поняття громадянське суспільство, правова держава

Поняття громадянське суспільство сягає ідеї античного полісу. Філософи Старо­давньої Греції розглядали громадянське суспільство і політичне суспільство, або державу, як синоніми. Такий підхід зберігався практично до XVIII ст. Однако, переход від Середньовіччя до Нового часу, початок форму­вання громадянського суспільства вимагали і усвідомлення різниці між громадянським суспільством та державою. Починаючи з XVIII ст. поняття громадянське суспільство означало суспільні, а в вузькому розумінні, майнові відносини; сукупність суспільних зв'язків, що ро­зумілися як щось зовнішнє по відношенню до індивідів, як середови­ще, де розгортається їх діяльність.

В античну епоху філософи Сократ, Платон та ін. висунули ідею при­родного права, тобто ідеальність незалежного від держави права, що випливає нібито з розуму і природи людини. В XVII - XVIII ст. при­хильники вчення про природне право - Гроцій, Спіноза, Локк, Руссо, Монтеск'є, Гольбах, Кант, Радищев та ін. використали його для кри­тики феодалізму при обґрунтуванні природності і розумності буржу­азного суспільства. Вони ставили питання про свободу особи як гро­мадянина суспільства, незалежного від держави, від суспільства, що існувало вже в природному стані й що передувало державі, вважали, що громадянське суспільство - сукупність відносин громадян до дер­жави. Природно, вважалося, що в громадянському суспільстві людині, індивіду законом гарантується вільний вибір форм його економічного та суспільного буття, затверджуються загальні права. Тут немає моно­полії одного світогляду, панує свобода совісті тощо.

Особлива заслуга в розробці теорії громадянського суспільства на­лежить Георгу Вільгельму Гегелю, який вважав громадянське суспіль­ство системою потреб, що грунтується на приватній власності, майнових і станових відносинах та ін. Гегель розглядав громадянське суспільство як сферу матеріального, економічного життя і діяльності людей, вважав громадянське суспільство взаємозв'язаною системою соціальних груп, спільностей, інститутів, приватних осіб, взаємодія яких регулюється цивільним правом і прямо не залежать від політики держави. Громадянське суспільство внутрішньо суперечливе. Численні його складові часто-густо непорівнянні, нестійкі, схильні до конфліктів. Йде постійне протистояння, зіткнення приватних інтересів. Розв'яза­ти суперечності можливо лише через державу. Держава, по Гегелю, є виразник абсолютної ідеї, світового духу. Якщо ж держава є виразник всезагального духу, то вона і є вищою і найбільш спільною формою людсь­кого співжиття, а тому всі інші форми суспільної організації підкоря­ються їй. Ідеалізм Гегеля проявляється тут у визнанні залежності гро­мадянського суспільства від держави, яку він вважає істинною формою об'єктивного духу, тоді як громадянське суспільство є лише кінцева форма духу.

Поняття громадянське суспільство використовує і Карл Маркс. Під громадянським суспільством розуміється організація родини, станів і класів, відносини власності і розподілу, взагалі форми і засоби існу­вання і функціонування суспільства, дійсного життя і діяльності людини. Маркс підкреслював його об'єктивний характер і економічну основу. На відміну від Гегеля, який основою розвитку вважав світовий дух, абсолютну ідею, а до громадянського суспільства ставився як до кінцевої форми духу, Маркс показує, що саме громадянське суспіль­ство складає першооснову будівлі людського співжиття і життєді­яльність громадянського суспільства є головна рушійна сила історич­ного прогресу. В листі до Анненкова (28 грудня 1846 року) Карл Маркс писав: «Візьміть певну ступінь розвитку виробництва, обміну і спо­живання і отримаєте певний суспільний лад, певну організацію роди­ни, станів або класів - словом, певне громадянське суспільство. Візьміть певне громадянське суспільство і отримаєте певний політич­ний лад, що є лише офіційним вираженням громадянського суспіль­ства». Надалі недостатньо чіткий термін громадянське суспільство Карл Маркс замінює точними поняттями: економічна структура суспіль­ства, економічний базис, спосіб виробництва тощо. Структура гро­мадянського суспільства, історично зумовлена загальною об'єктивною закономірністю, включає особливі форми та відносини виробництва, класовий розподіл, що захищаються відповідно політико-правовими ме­ханізмами. Громадянське суспільство, за Марксом, належить до сфери матеріальної, тоді як держава є елемент надбудови.

При різноманітності підходів у сучасному визначенні громадянсь­ке суспільство ~ це сукупність суспільних відносин і інститутів поза межами політичної структури держави. Звичайно ж, грома­дянське суспільство - це таке суспільство, де головною діючою особою, суб'єктом розвитку є людина зі всією її системою потреб та інтересів, відповідною структурою цінностей. Громадянське суспільство, торкаючись сукупністі суспільних відносин, відображає взаємозв'язок всіх сфер суспільного життя людини. Маючи різно­манітні потреби та інтереси (матеріальні та нематеріальні), людина як індивід, особистість задовольняє їх в процесі власного розвитку і через відповідні суспільні відносини та інститути, що складають структурні елементи громадянського суспільства.

Разом з концепцією громадянського суспільства, теорією природ­ного права, суспільного договору формується і поняття правова дер­жава. Процес утворення держави полягав в виділенні особливої пуб­лічної влади з її військом, поліцією, тюрмами та різного роду примусовими закладами і органами управління. Про владу закону, однакового для всіх фомадян, говорив ще в VI ст. до м. є. в Стародавный Греції один з шести правителів полісу архонт Солон, про співвідно шення природних прав людини і законів держави заговорили пізніше Арістотель і Ціцєрон. Початок правової державності - розподіл вла ди - покладено в Стародавньому Римі, В період Середньовіччя всі сфери життя пронизуються політикою держави, а саме суспільство також політичне, всі найважливіші інститути суспільства: власність, родина, організація праці та інші виступають як складові елементи державного життя. Політичні революції XVI - XVIII стст. знищили стани, привілеї і все, що порушувало принцип рівності підданих держави і поставили на перший план свободу і природний хист окре мого, приватного індивіда як самостійного та вільного громадянина. Встановлювався єдиний та обов'язковий для усіх правовий порядок.

Ідея правової держави не могла в повній мірі існувати раніше, в пер­іод античності або в період абсолютизму тому, що ЇЇ реалізація ви магала, по-перше, формальної рівності, по-друге, відсутності станово го поділу, по-третє, наявності представницьких органів влади і, нарешті, розвиненої теорії природного права та розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Правова держава - реальне втілення консти­туційної державності. В її основі лежить прагнення уберегти людину від державного терору, насильства над совістю, дріб'язкової опіки з боку органів влади, гарантувати індивідуальну свободу і основні права особи. Поняття правова держава утвердилося на рубежі XVIII - XIX століть. Але сам же термін правова держава остаточно закріпився у суспільній думці та юриспруденції в XIX ст. в працях німецьких юристів Карла Вельнера, Роберта фон Моля та ін. Філософсь­ке обґрунтування ідеї правової держави є в дослідженнях Іммануїла Канта («Метафизика нравов» та ін.). Іммануїл Кант розробляє вчення про правову державу на базі вчення про категорічний імператив, тобто формальне внутрішнє веління. Зміст його такий: роби так, щоб прави­ла (максима) твоєї поведінки служили зразком для законодавців. Пра­вова держава, за Кантом, це не та держава, де громадяни сліпо дотри­муються закону, а та, де закон відповідає їх моральним принципам. Правовою є та держава, де всі підпорядковані не просто закону, а праву. Іммануїл Кант розводить категорії: мораль та право, право і за­кон. Право є міра свободи, а закон - юридичне відображення права. Право є міра свободи зведена в закон. В правовій державі закони відпо­відають праву, тій мірі свободи, що існує в суспільстві. Джерелами за­конів у правовій державі, за Кантом, виступає єдина воля всіх осіб, що утворюють народ, громадяни мають право коритись тільки тим зако­нам, зі справедливістю яких вони згодні і беруть зобов'язання самохіть їх дотримуватись. Юридична рівність всіх перед законом: як і громадя­ни, влада повинна неухильно дотримуватися тих же законів.

Звичайно ж, Іммануїл Кант розглядав правову державу як об'єднай ня безлічі людей, підлеглих правовим законам, і вважав, що законода­вець повинен керуватися вимогою: чого народ не може дозволити сто совио самого себе, те і законодавець не може дозволити стосовно народу. Ціннісний зміст ідем правової держави полягає в затвердженні / суверенності народу як джерела влади, гарантованості його свободи і Верховенства закону. В політичному житті громадянське суспільство Забезпечує всім громадянам доступ до участі в державних і суспільних справах. Тут держава і громадяни зв'язані взаємною відповідальністю при безумовному верховенстві демократично прийнятого закону про рівність всіх перед законом.

Правова держава - це держава, обмежена в своїх діях правом., що захищає свободу та інші права особи і що підпорядковує владу волі суверенного народу. Конституція, що виступає своєрідним суспільним договором між народом і владою, визначає взаємовідносини між осо­бистістю і владою. Пріоритет у відносинах між державою і громадя­нином належить правам людини, що не можуть бути порушені закона­ми держави і його діями. Для того, щоб народ міг контролювати державу і держава не перетворилася в монстра, який панує над суспільством, існує розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Пріоритет права, що володіє всезагальністю, розповсюджується рівнозначно на всіх гро­мадян, державні і суспільні інститути, захищає і відстоює незалежний суд. Теорія розподілу влади створена декількома дослідниками політи­ки: Джоном Локком, Шарлем Монтеск'є, а в її сучасній формі Артуром Гамільтоном, Джоном Медісоном і Джоном Джеєм. Основні положен-| ня теорії розподілу влади: по-перше, законодавча, виконавча і судова влада надаються різноманітним людям і органам згідно з конституцією; по-друге, всі влади рівні і автономні, жодна з них не може бути усунена будь-якою іншою; по-третє, жодна влада не може користуватися права­ми, наданими конституцією іншій владі; по-четверте, судова влада діє незалежно від політичного впливу, судді користуються правом трива­лого перебування на посаді. Судова влада може проголосити закон не­дійсним, якщо закон суперечить конституції.