Форми політичного правління і державного устрою

Конституція

У сучасному світі більшість держав фор­мується і функціонує на основі конституції -основного закону держави. Конституція зафіксує відносно стабільні норми і правила, що визначають устрій держави, принципи її орган­ізації, засоби політичного волевиявлення, прийняття рішень, а та­кож становище особи в державі. Конституція - основний закон дер­жави, визначає основи суспільного і державного ладу, систему державних органів, порядок їх утворення і діяльності, права і обо­в'язки громадян. Суть конституції в тому, щоб основний закони дер­жави взагалі і закони, іцо стосуються виборчого права і представницьких установ, їх компетенції тощо, відображають дійсне співвідношення політичних сил в суспільстві.

В сучасних умовах у демократичних державах, звичайно, конституції складаються з двох найважливіших частин. В першій визначаються нор­ми взаємовідносин громадян і держави, права особи, затверджується і іравова рівність всіх громадян і заборона дискримінації. Друга частина містить характеристику держави (республіка, монархія, федерація та ін.), статус різноманітних гілок влади, правила взаємовідносин парламента, президента, уряду, суду, а також структуру і порядок функціонування органів управління.

Конституції мають давню історію: ще в кінці XVIII ст. в США прий­мається Білль про права, тоді ж у Франції проголошується «Деклара­ція прав людини і громадянина» і конституція. Хоча ряд правових до­кументів, що фактично мають характер конституційних актів, з'явився ще раніше - в 1215,1628,1679 і в 1689 роках у Великобританії. З XVIII ст. у політичній думці широко вживається поняття конституціоналізм. Конституціоналізм трактується як наявність законів або конституцій, що регулюють державне правління. В Англії, Франції та інших краї­нах поняття конституціоналізм зводиться просто до набору юридич­них і неюридичних законів, на підставі яких створюється система прав­ління. Ще й тепер у ряді країн не встановлене підпорядкування урядової діяльності якомусь єдиному конституційному документу, акту. Майже в кожній другій країні світу конституціоналізм означає набір чисто юридичних законів. Та багато політологів, соціологів, юристів визна­чають конституціоналізм як встановлення і функціонування політич­них систем, яким притаманна обмеженість влади. В таких системах, як правило, є закони про громадянські, політичні і економічні права і свободи громадян, що поряд з іншими структурними елементами на­перед визначені для захисту прав особи від незаконного примусу з боку держави. В усіх конституційних державах протягом тривалого періоду з допомогою конституції здійснюється регулювання політичного жит­тя. Однак реальна тривалість дії конституцій в різноманітних країнах неоднакова. Так, у Франції вже приймалось 16 конституцій, а в США і тепер діє їх перша конституція в яку внесено всього лише 26 поправок. Більш ніж 200-річне існування конституції США не означає, що вона не зазнала значних змін згідно з вимогами суспільства. Конституційна но­визна виявилася тут не стільки в прийнятих поправках, скільки в зміні тлумачення ряду статей Основного Закону Верховним федеральним су­дом Америки, що наділений правом прийняття остаточних рішень інтер­претації, тобто тлумаченні змісту закону.

Важливим показником конституційності держави є не лише наявність демократичної конституції, але й її реальна реалізація в державному ус­трої і організації, і невпинне виконання органами влади, установами і всіма громадянами. Разом з тим не можна розглядати конституцію як щось незмінне. Діючі конституції включають те, що вже дало життя і що буде виправлятися і доповнюватися практичним застосуванням її до життя.