Місце в системі наукового знання

Політична антропологія має велике значення для розуміння політичних процесів та механізмів організації владних відносин у сучасних суспільних системах, адже у фокусі уваги цієї дисципліни знаходиться широкий спектр владної проблематики: дослідження архаїчних суспільств і традиційних відносин влади, заснованих на традиціях, табуюванні, символіці, ритуалах тощо; вивчення процесу адаптації (інкорпорації) традиційних відносин влади до новостворених адміністративних та політичних інститутів насамперед у країнах, що розвиваються; виявлення архаїчних елементів, форм і проявів владних відносин у сучасних суспільствах; аналіз неформальних відносин влади, антропологічний вимір політичного простору, негативні прояви людського фактору у владі.

Як вже зазначалося, у середовищі філософів, політологів та антропологів доволі довгий час точилися дискусії з приводу доцільності існування політичної антропології як окремої дисципліни, але приблизно з середини ХХ століття її почали визнавати та визначати як частину антропологічної науки.

В процесі становлення політичної антропології виникло питання про її розмежування з іншими науками та науковими дисциплінами, зокрема, історією, етнографією, етнополітологією, соціологією, політологією та кратологією. Почнемо з історії. Якщо історія в широкому сенсі слова – це наука про події, реконструйовані за писемними джерелами, то політантропологія – це наука не про події, а про системи владних відносин та місце людини в них. Тому останню не можна включати до історичних дисциплін, а скоріше до антропологічних.

В той же час політична антропологія не є етнографією, адже етнографи зосереджують увагу, в першу чергу, на культурних особливостях та соціальній будові, тоді як політантропологи – перш за все, на проблематиці витоків влади та системи владних відносин у традиційних суспільствах.

Останнім часом актуалізувалось питання про розмежування політичної антропології та етнополітології, адже обидві дисципліни пов’язані зі світом політики (влади та управляння) з урахуванням його етнічної складової. Але в той же час, етнополітологія зосереджує увагу на міжетнічних процесах та національній політиці, тоді як політична антропологія орієнтується на етнополітичні культури і потестарно-політичну організацію етнічних спільностей в історичній динаміці. Вона, на відміну від політології та політичної історії, робить акцент на дослідженні механізмів функціонування й розвитку традиційних та посттрадиційних суспільних систем.

Актуальність розмежування предметного поля політичної антропології з предметним полем соціології та політології зростає в останні десятиліття коли політантропологи змістили дослідницький акцент з традиційних на сучасні соціуми. Але, в даному контексті, слід зазначити наступне: якщо соціологи та політологи аналізують переважно свідомі форми поведінки людей в соціумі (соціологія) та у царині владних відносин (політологія), то політантропологи аналізують не тільки свідомі (формальні), а й несвідомі механізми організації владних відносин. Так до політико-антропологічного аналізу включено проблематику психологічних та психофізіологічних механізмів організації влади, неформального виміру владних взаємовідносин, аномального лідерства та негативних проявів людського фактору у владі. Політантропологи намагаються побачити за свідомими вчинками глибинні археотипічні пласти колективної ментальності, котрі, дуже часто, виражені у символічній або вербальній формі. Тому політантропологію не можна відносити ані до політології, ані до соціології.

До того ж, важливі відмінності між антропологією та політологією і соціологією містяться у методах дослідження. Так, якщо соціологи та антропологи у процесі практичних досліджень звертаються до анкетування, соціологічних опитувань, статистичних даних, то політантропологи віддають перевагу спостереженню, включеному спостереженню та неформальній бесіді тощо. Таким чином, політантропологи дуже часто мають справу не з інститутами та процесами, не з штучно створеним політичним іміджем того чи іншого діяча, а з конкретними людьми, представниками тієї чи іншої суспільної системи. В даному випадку їх методологія ближча до етнографії про розмежування з якою йшла мова вище.

Але актуальність проблематики розмежування політичної антропології з політологією, а також з іншими дисциплінами, наприклад, кратологією не обмежується лише напрямом та методикою досліджень. Тут слід звернути увагу, насамперед, на один з феноменів, що займає центральне місце в усіх трьох дисциплінах – владу. В даному випадку, головною відмінністю є те, що в політології мова переважно йде про владу політичну, а в кратології – державну, тоді як політантропологи не зводять владу лише до політичної або державної, а розглядають її як неформальні відносини домінування, що проявляються в соціальних групах різних рівнів, з обов’язковим урахуваннямпсихофізіологічних, психологічних, символічних та світоглядних ресурсів влади, завдяки яким забезпечується підкорення об’єкта влади суб’єкту.

Сьогодні все більше відходить на другий план уявлення про те, що політична антропологія – це дисципліна, що вивчає архаїчні суспільства та традиційні відносини влади. Віддаючи належне класичним дослідженням еволюції архаїчних суспільств та колоніальних спільнот, що розвивалися в межах класичної політичної антропології, сучасна політико-антропологічна наука може запропонувати цілий ряд нових напрямків, котрі можуть суттєво збагатити новітній науковий дискурс відносно сучасних суспільств. Серед таких напрямів слід, насамперед, виокремити антропологію влади, антропологію менеджменту та антропологію конфлікту, кожна з яких має своє власне предметне поле – антропологічний вимір політичного простору, антропологічні особливості владних відносин в організаціях та політико-антропологічні причини міжетнічних конфліктів відповідно.