Узагальнення. Абстрагування

8. 1. Узагальнення – це метод наукового дослідження, який дозволяє здійснити перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального. Узагальнення означає формування та розвиток знання шляхом переходу: а) від думки про індивідуальне, яке міститься в понятті, судженні, нормі, гіпотезі, питанні та ін., до відповідної думки про загальне; від думок про загальне до думок більш загальних; б) від окремих фактів, ситуацій, подій, предметів та явищ до ототожнення їх в думках і до створення щодо них загальних понять і суджень. Такий процес ототожнення стає необхідною умовою формування відповідних гіпотез, теорій концепцій.

Приклади узагальнення в юриспруденції: У правовому пізнанні метод узагальнення використовується у формі: а) узагальнення професійного досвіду на підставі аналізу конкретних випадків (справ) (наприклад, узагальнення Верховним Судом України практики застосування судами законодавства); б) теоретичного узагальнення практики державного будівництва і реалізації права в діях суб'єктів правовідносин (створення теорії права); в) узагальнення емпіричних, галузевих теорій права.

Абстрагування або абстракція (з лат. - відвертання) — це процес уявного відділення окремих або загальних властивостей, ознак і відношень від конкретного предмета, що цікавлять людину у даний час, а також уявного відвертання їх від множини усіх інших ознак. Арістотель розглядав абстрагування як процес, в результаті якого відкидається усе часткове, випадкове, другорядне і відділяється загальне. Сутність методу абстрагування полягає у дослідженні реальних предметів, явищ, процесів, вичленуванні в них різноманітних властивостей, ознак, якостей, в уявному відвертанні їх та фіксуванні за допомогою слів і словосполучень природної мови. Термін "абстрагування" вживають у двох значеннях: 1) процес пізнання: 2) як результат цього процесу. Абстрагування як процес — це дослідження, вивчення предметів і явищ з метою виявлення їх специфічних характеристик,а абстракція як результат — це певне знання у формі понять, категорій, суджень, ідей, законів, теорій.

Приклади абстрагування в юриспруденції:

1) як процесу: 1. Юрист, що має високий рівень правової культури, абстрагується від різноманітних проявів суспільних відношень і вивчає, насамперед, правовідношення, тобто такі відношення, які регулюються і санкціонуються правом (тобто юрист уявно відкидає усі лишні ознаки, явища, властивості, відкидає усі види суспільних відносин, що не врегульовані нормами права, і виокремлює для себе, тобто для свого дослідження лише правовідносини. Абстрагуватись від певного явища - означає відкидати це явище); 2. Науковець з метою виокремлення специфічних ознак видового правового поняття застосовує абстрагування шляхом відкидання загальних ознак родового поняття, які водночас притаманні і видовому (наприклад, підзаконний нормативно-правовий акт є видовим поняттям стосовно родового поняття «нормативно-правовий акт». Підзаконному нормативно-правовому акту властиві як загальні ознаки нормативно-правового акту, так і власні специфічні ознаки. І для виокремлення цих специфічних ознак і застосовується метод абстракції (відкидання лишнього, загального);

2) як результату пізнавального процесу: терміни"право", "держава", "норма права", "правовідношення", "правопорядок", "законність", "правопорушення", "злочин", "злочинність" і т. д.

Індукція. Дедукція

9. 1. Індукція – це метод дослідження, завдяки якому загальні висновки робляться на підставі дослідження окремої частини чи елемента конкретного класу.

Приклади індукції у юриспруденції: 1. Якщо на експертизу надійшла партія патронів, експерт робить висновок щодо всієї партії, дослідивши окремі патрони; 2. На стадії порушення кримінальної справи, слідчий може висунути версію (узагальнююче припущення) про злочин на підставі дослідження конкретних фактичних обставин (деталей) справи.

9. 2. Дедукція – це метод дослідження, завдяки якому знання про елемент чи його частину виводять із загальних властивостей усього класу.

Приклади дедукції у юриспруденції: 1. Якщо під час застосування норм права компетентний суб’єкт дійде висновку що відсутня спеціальна норма, що регулює ту чи іншу конкретну життєву ситуацію, то застосуванню підлягатиме загальна норма права, що регулює широке коло відносин, у тому числі і вказану ситуацію; 2.Прикладом дедуктивного міркування є також, наприклад, такий умовивід слідчого: «Злочин може бути вчинений умисно або з необережності. Цей злочин вчинений умисно. Отже, він не вчинений з необережності».

Аналогія. Моделювання

10. 1. Аналогія – це метод пізнання, що дозволяє на підставі подібності об’єктів класу за однією ознакою зробити висновок про їх подібність в інших ознаках.

Приклад аналогії у юриспруденції: якщо певний цивільно-правовий договір не передбачений актами цивільного законодавства, ми можемо віднести його до того чи іншого виду договорів на підставі тотожності однієї чи декількох його ознак з ознаками юридичного складу нормативно-визначеного цивільно-правового договору.Однак аналогію як метод правового дослідження не слід плутати з аналогією як засобом правового регулювання (наприклад, аналогією закону чи аналогією права у цивільному праві), оскільки це не тотожні поняття.

10. 2. Моделювання (з лат. - міра, ритм, величина, пов'язано зі словом - зразок) – це метод пізнання, що дозволяє вивчити об’єкт завдяки зразку, моделі, що його замінює. Сутність цього методу полягає в побудові моделей, за допомогою яких досліджуються різноманітні природні та соціальні об'єкти. Метод моделювання використовується, як правило, тоді, коли з якихось причин неможливо досліджувати об'єкт безпосередньо. Тоді замість нього виступає його аналог — модель, яку досліджують як імітацію оригіналу (об'єкта). На моделі вивчають властивості об'єкта, а потім нагромаджені знання переносять на оригінал. В основі такого перенесення лежить схожість, подібність моделі та оригіналу.

Приклад моделювання у юриспруденції: метод моделювання використовується при побудові наукової теорії права (теорія права як модель), системи нормативно-правових актів, в ситуації доведення юридичних фактів ("слідчий експеримент" як аналог дій підозрюваних, потерпілих, свідків) та ін.

 

Поняття. Класифікація

11.1. Поняття – це форма мислення, завдяки якій здійснюється узагальнення та виокремлення предметів і явищ будь-якого класу за найбільш суттєвими ознаками. Поняття є формою відображення дійсності та містить знання про велику кількість предметів чи явищ. Тобто поняття–це форма мислення, що відображає предмети та явища об'єктивного світу в їх суттєвих і специфічних ознаках, а також зв'язки і відношення між предметами та явищами. Структура будь-якого поняття складається з двох основних компонентів: зміст та обсяг.

Зміст поняття — це сукупність суттєвих ознак предметів, на підставі яких предмети узагальнюються і виділяються в класи. Наприклад, змістом поняття «іпотека» є такі ознаки: а)вона є різновидом застави як способу забезпечення виконання зобов’язання; б) предметом є нерухоме майно; в)майно зберігається у заставника чи третіх осіб тощо.

Обсяг поняття — це клас предметів (предмет чи їх сукупність), які відображають змістовні ознаки поняття та виділяються і узагальнюються в понятті. Кожному з цих предметів притаманні ознаки, що складають зміст поняття. Наприклад, обсягом поняття «крадіжка» є всі злочини, яким притаманні суттєві ознаки цього поняття: 1) таємне; 2) викрадання; 3) чужого майна (крадіжка вчинена у істотних, великих, особливо великих розмірах, з проникненням у житло чи інше приміщення, у співучасті чи одноособово тощо). Або елементами обсягу поняття держава є: правова держава, соціальна держава, демократична держава тощо.

Прийнято вважати, що відношення між обсягом і змістом поняття регулюється законом, який отримав назву «закон оберненого відношення між обсягом і змістом поняття». Цей закон уперше був сформульований у XVII ст. у логіці Пор-Рояля.

Його сутність така: чим ширший зміст поняття, тим вужчий його обсяг, і навпаки. Точніше, якщо зміст одного поняття є ширшим, ніж зміст іншого поняття, то обсяг першого поняття є вужчим, ніж обсяг другого поняття.

Зазначимо, що в законі оберненого відношення йдеться про відношення між обсягом і змістом таких понять, які мають один і той самий рід.

Проілюструємо дію зазначеного закону. Зміст поняття «студент» визначається ознакою «навчатись у вищому навчальному закладі». Його обсяг складає клас всіх людей, які навчаються у вузах. Збільшимо зміст цього поняття (введемо нову ознаку): «навчатись на юридичному факультеті». Таке збільшення змісту спричинить появу поняття з меншим обсягом («студент-юрист»), оскільки буде матися на увазі лише клас студентів, які навчаються на юридичному факультеті.

11.2. Класифікація – це системний розподіл предметів за класами на підставі загальних ознак, який здійснюється таким чином, щоб кожний клас займав відносно іншого чітко визначене, фіксоване місце. Класифікація (фр., англ. classification походить від лат. classis – клас і facio - роблю) — система розподілення об'єктів (процесів, явищ) за класами (групами тощо) відповідно до визначених ознак. Інколи вживають термін категоризація у значенні "розподілення об'єктів на категорії". Оскільки в результаті класифікації утворюється хоча б один клас (група), принаймні з одним елементом, — можна визначати класифікацію як групування, утворення класів об'єктів, що, до речі, ближче до етимології слова класифікація. Класифікація дозволяє оперувати більш вузькими і конкретними поняттями. Приклади класифікації у юриспруденції: 1) нормативно-встановлена: класифікація груп і видів цінних паперів у Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок» та у ЦКУ; 2) теоретична: класифікація цивільно-правових договорів на реальні та консенсуальні, на каузальні та абстрактні, фідуціарні та ін., класифікація видів держав за цивілізаційним підходом тощо.