Організація діяльності ремонтного господарства підприємства включає виконання комплексу взаємопов'язаних робіт, основні з яких можна укрупнено поєднати в три блоки.
Економічний, що поєднує такі роботи: облік та аналіз ефективності використання основних виробничих фондів (ОВФ); розроблення норм потреби в обладнанні для заміни його зношеної частини, технічного переозброєння, капітального будівництва; розроблення норм потреби у запасних частинах та матеріальних ресурсах для технічного обслуговування, використання (експлуатації) й ремонту ОВФ; стратегічне і тактичне планування відтворення ОВФ проведення моніторингу роботи й планування планово-попереджувальних ремонтів (ППР) обладнання та всього устаткування в цілому; планування матеріально-технічного забезпечення ремонтного господарства; розроблення пропозицій щодо вдосконалення організаційної і виробничої структур ремонтного господарства (поряд зі спеціалістами організаційного блоку).
Технічний, який включаєздійснення технічного нагляду за станом обладнання та іншими елементами ОВФ; проведення технічного обслуговування і ППР усього технологічного устаткування; проектування, виготовлення й оновлення запасних частин; виконання різних видів ремонтів ОВФ як згідно з графіком ППР, так і за іншими обставинами.
Організаційний блок, що охоплюєорганізацію матеріально-технічного забезпечення ремонтного господарства; організацію вхідного та вихідного контролю якості матеріалів, комплектуючих виробів, запасних частин і обладнання, які надходять до або виходять із ремонтного господарства; розроблення елементів ОВФ; упровадження нових прогресивних форм організації виробництва й праці; вдосконалення організаційної і виробничої структур ремонтного господарства; впровадження інформаційних технологій обліку, контролю аналізу зберігання, отримання та обробки різної інформації.
Обсяг робіт і задач, що вирішуються кожним із блоків, визначаються чотирма факторами:
ü складністю, асортиментом та номенклатурою продукції, що виготовляється;
ü обсягом програми випуску й термінами її реалізації;
ü рівнем спеціалізації і кооперації основного виробництва та ремонтного господарства.
Залежно від масштабів виробництва на практиці застосовуються три форми організації ремонтно-профілактичних робіт і технічного обслуговування устаткування.
За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механікові.
Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонту й обслуговування виконуються персоналом цехових ремонтних баз (дільниць), що їх підпорядковано начальникам цехів.
Мішана форма організації ремонту і технічного обслуговування устаткування поєднує в собі централізацію та децентралізацію:
ü технічне обслуговування і поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів;
ü капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин та нестандартного устаткування – персонал ремонтно-механічного цеху й інших загальнозаводських ремонтних підрозділів.
Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах і технічному обслуговуванні, розрізняють систему планово-попереджувального ремонту (ППР) та систему ремонту за результатами технічної діагностики.
Сутність системи ППР полягає в тому, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів (технічних паспортів, планів і графіків ППР тощо). Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами, кількості годин проводять його огляди, технічне обслуговування та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежать від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.
Обсяги та види ремонтних робіт у системі ремонту за результатами технічної діагностики визначаються залежно від фактичної потреби в них після об'єктивного контролю технічного стану того чи іншого засобу праці.
Перша з наведених систем (ППР) забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування та інших засобів праці, друга є значно дешевшою. На підприємствах по ремонту рухомого складу найпоширенішою є система планово-попереджувальних ремонтів (ППР). Відповідно до вимог ППР для кожного виду устаткування визначається чіткий графік (план) проведення технічного обслуговування (ТО) та різних видів ремонту.
Технічне обслуговування (ТО) охоплює:
ü догляд за роботою устаткування;
ü перевірку його на точність;
ü промивання і заміну масел;
ü регламентовані огляди, які виконуються за заздалегідь складеними графіками.
ТО здійснюють робітники, які безпосередньо працюють на цьому устаткуванні, спеціальні ремонтні робітники, чергові слюсарі тощо.
У складі ППР здійснюється проведення періодичних ремонтів.
Ремонт – це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яке було витрачено в результаті його виробничого використання. У процесі ремонту усуваються дефекти та відхилення, які перешкоджають нормальній роботі устаткування. Деталі й вузли, що зносилися, замінюються новими чи відновлюють до первісних розмірів. Розрізняють поточні, середні й капітальні ремонти.
Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. Це є мінімальний за обсягом робіт ремонт, в ході якого замінюють окремі швидкозношувані деталі, вузли, проводять технічне обслуговування й регулювання механізмів.
Середній ремонт полягає у частковому розбиранні механізмів, заміні зношених деталей, вузлів, складанні, регулюванні і випробуванні під навантаженням.
Капітальний ремонт — це найбільш складний за обсягами й затратами
ремонт. Він передбачає повне розбирання механізмів; заміну всіх зношених
частин деталей та вузлів; складання механізмів, їх регулювання та випробовування окремо і в цілому в одиниці устаткування. Капітальний ремонт має за мету відновити всі первісні показники устаткування в максимально можливому ступені.
Для здійснення середнього і капітального ремонтів використовуються такі їх види:
ü вузловий ремонт полягає в тому, що попередньо (до зупинення устаткування) в ремонтних підрозділах готуються вузли, які в ході ремонту монтуються замість зношених або погано працюючих. Зняті вузли в ремонтних підрозділах кваліфіковано ремонтують і використовують при черговому ремонті;
ü послідовно-вузловий ремонт — вузли та важливі елементи послідовно, за графіком замінюються незалежно від того, працюють вони чи ні. Це дає змогу значно підвищити надійність устаткування;
ü потоково-вузловий ремонт використовується для ремонту на потоковій лінії масових однотипних деталей та вузлів. Це значно скорочує затрати на ремонт;
ü стендовий ремонт передбачає переміщення всієї машини або приладу в спеціальне приміщення, де на спеціально обладнаних стендах ремонтують, налагоджують й випробують окремі вузли і складові елементи. Такий ремонт найбільш поширений при ремонті складної техніки приладів;
ü фірмовий ремонт виконується спеціалізованими підприємствами (фірмами), які виготовляють даний вид продукції або виконують сервісний ремонт на основі прямих контрактів із підприємствами-виробниками від їх імені;
ü секційний ремонт передбачає ремонт устаткування – агрегатів по окремих секціях, що дає можливість скоротити час ремонту.
Модернізація засобів праці (передусім технологічного устаткування) виконується з метою підвищення їх технічного рівня (розширення технологічних можливостей, підвищення продуктивності) способом часткових змін конструкції.
Система планово-попереджувального ремонту (ППР) будується на нормативах, головними з яких є тривалість міжремонтного циклу (
); тривалість міжремонтного періоду (
); тривалість міжоглядового періоду (
) й ін. Розглянемо деякі з них.
Тривалість ремонтного (міжремонтного) циклу — це проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом
, (9.1.1)
де 
– норматив тривалості ремонтного циклу для устаткування в нормо-годинах, який визначається залежно від віку устаткування (в роках) і його маси (у тоннах); 
– коефіцієнт, який враховує тип виробництва (для масового й великосерійного – 1; для середньосерійного – 1,3; для дрібносерійного та одиничного – 1,5); 
– коефіцієнт, який враховує властивості матеріалів, що обробляються (для конструктивних видів сталі — 1; чавуну та бронзи — 0,8; алюмінію і його сплавів – (0,7—0,75); 
– коефіцієнт, який враховує умови експлуатації устаткування (за нормальних умов роботи в механічних цехах – 1; в інших цехах із використанням охолодження – 0,9; у цехах з високим рівнем запиленості, підвищеною вологістю та без охолодження заготовок – 0,7); 
– коефіцієнт, який враховує розміри устаткування, його масу (для легких та середніх верстатів – 1; для важких – 1,35; для особливо важких – 1,7).
Тривалість міжремонтного періоду () визначається проміжком часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами
, (9.1.2)
де 
– тривалість ремонтного циклу в роках або місяцях; nс і nп –кількість середніх і поточних ремонтів упродовж одного ремонтного циклу.
Тривалість міжоглядового періоду () визначається проміжком часу між двома суміжними оглядами або між оглядом та черговим ремонтом
, (9.1.3)
де 
–кількість оглядів упродовж одного ремонтного циклу.
Структура ремонтного циклу визначає перелік і послідовність проведення планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу. Наприклад, структура ремонтного циклу має вигляд
К – О – П – О – П – О – С – О – П – О – П – О - К, (9.1.4)
де К –капітальний ремонт; С – середній ремонт; П – поточний ремонт; О – технічне обслуговування (огляд).
Загальний річний обсяг ремонтних робіт складає
, (9.1.5)
де 
, 
, 
, 
– сумарна трудомісткість ремонтних робіт відповідно капітального, середнього, поточного ремонтів та оглядів на одну одиницю технологічного оснащення, нормо-год.; 
-кількість одиниць ремонтної складності і -ої одиниці устаткування (механічної частини), ремонтної одиниці.
Категорія складності ремонту – показник, який визначає трудомісткість планового ремонту того чи іншого виду технологічного устаткування порівнянно з трудомісткістю ремонту еталонної фізичної одиниці; 
– кількість одиниць устаткування 
-го найменування.
Річний обсяг міжремонтного обслуговування визначається за формулою:
, (9.1.6)
де 
– річний ефективний фонд часу одного ремонтного робітника, год.; 
– середня кількість змін роботи обслуговуючого персоналу за 1 добу, змін; 
– норма обслуговування ремонтних одиниць при виконанні верстатних, слюсарних та інших робіт на одного робітника за зміну.
Кількість робітників, необхідних для виконання ремонту устаткування, визначається за формулою:
, ( 9.1.7)
де 
– коефіцієнт виконання норм часу.
Кількість верстатів, необхідних для виконання ремонтних верстатних робіт для ремонту та міжремонтного обслуговування, визначається за формулою
,(9.1.8)
де 
– річний ефективний фонд часу одного верстата при його роботі у 1 зміну за добу, год.
Середньорічні витрати виробничого підрозділу (цеху) матеріалів для виконання ремонтних робіт розраховуються за формулою
, (9.1.9)
де 
– коефіцієнт, що враховує витрати j-го виду матеріалів; 
– норма витрат j-го виду матеріалів на один капітальний ремонт устаткування із розрахунку на одну ремонтну одиницю; L – коефіцієнт, який характеризує співвідношення норм витрат j-го виду матеріалів при середньому та капітальному ремонтах; B – коефіцієнт, що характеризує співвідношення норм витрат j-го виду матеріалів при поточному і капітальному ремонтах; 
, 
, 
– сума капітальних одиниць агрегатів (верстатів), які піддаються протягом року відповідно капітальному, середньому та поточному ремонтам.
Основні напрями вдосконалення системи ремонтно-профілактичного обслуговування та ремонтного господарства, підвищення ефективності їх функціонування:
У галузі організації виробництва — розвиток спеціалізації і кооперації при виготовленні основної продукції, в організації ремонтного господарства.
У галузі планування розвитку основних виробничих фондів – використання наукових підходів та методів менеджменту.
У галузі проектування й виготовлення запасних частин — уніфікація та стандартизація елементів запасних частин, використання систем автоматизованого проектування.
У галузі організації робіт — використання принципів раціональної організації виробництва (пропорційності, паралельності, неперервності, ритмічності тощо), методів календарного і сітьового планування та моделювання.
