Первинна психологічна допомога

- спінічна – подразливість, гнів, агресивність.

Вираження і тривалість таких станів залежить від характеру особистого сприйняття екстремальної ситуації, а також ступеня підготовленості людини до надзвичайних дій і типу його реагування на стрес.

У окремих людей чи груп осіб виникає психічний шок.

Паніка, як крайній стан напруженості, може охоплювати одну людину або групу людей. Вона проявляється нестриманим, неконтрольованим намаганням свідомості уникнути небезпеки. При цьому розум уступає місце інстинктам. В деяких ситуаціях стан паніки має “епідемічні” властивості. Це так зване психічне зараження. Воно може бути емоційнопозитивним і емоційнонегативним. Важливо відмітити, що небезпека, яка викликала у людей психічний панічний настрій може бути тільки реальною, а також уявною. Остання частіше виникає при недостатній інформації про ситуацію. В таких випадках з’являються слухи і домисли, які сприяють розвитку панічних настроїв. До інших проявів неправильної поведінки можуть бути віднесені неадекватна ейфорія, примітивні дії і невпорядкована діяльність. У окремих осіб може бути виникнення істеричних реакцій – сліпоти, глухонімоти, міркування на рівні дитячого віку, втрата чутливості, псевдопаралічі тощо.

На основі аналізу минулих землетрусів та інших катастроф встановлено, що на протязі 2-24 годин відмічені відхилення в поведінці у всіх людей, включно із тими, які прибули для надання допомоги.

Більш масовий характер в зоні катастрофи мають легкі, не завжди небезпечні для життя психоневрологічні реакції – дрижання кінцівок, всього тіла, збліднення або почервоніння ділянок шкіри та психосоматичні синдроми і захворювання: тахі-, брадикардія, підвищення артеріального тиску, знепритомніння, дрижання, судорожне скорочення окремих м’язів, шкірна висипка. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарду, приступи бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення ендокринних захворювань, передчасні роди тощо.

Перша допомога. Практично все населення, яке брало участь в катастрофі вимагає прийому заспокійливих ліків (екстракт валеріани, валокардін, новопасіт тощо).

Для виведення людини з екстремального стану потрібно будь-яким способом отримати від нього реакцію та вивести зі стану оціпініння, а саме:

1) зігнути постраждалому пальці на обох руках у напрямку основи ладон. Великі пальці при цьому повинні направлятися зовні;

2) кінчиками великого та вказівного пальців робити масаж точок на лобі, які розташовані над очами напроти розташування зрачків посередині між бровами та волоссям голови;

3) говорити постраждалому у вухо тихо, повільно і чітко слова, які можуть викликати у нього сильні емоції (краще негативні), але не використовувати фрази з приставкою «не»;

4) при нервовому дрижанні кінцівок, всього тіла потрібно посилити дрижаннявзявши його за плечі та струснувши його 10-15 сек.;

5) корисно мовчки вислуховувати людину з співчуттям, однак ні в якому разі не говорити: «я вас розумію»;

6) дати людині можливість виплакатися;

7) у разі виникнення істерики потрібно сторонніх осіб вивести із помешкання, а для постраждалого зробити дії, які виходили б за межі ситуації (різко крикнути на постраждалого, розбити який небудь предмет, дати ляпаса).