Класифікація вогнегасників

Класифікація вогнегасників на групи наведена в табл. 4.2.

При експлуатації вогнегасників з метою покращання їх обліку рекомендується кожному присвоювати порядковий номер. На кожний вогнегасник заводять фор­муляр (паспорт), в якому роблять записи про перевірку, заряджання, випробування.

Грамотна технічна експлуатація і утримування вогнегасників неможливі без знання їхньої будови і принципу дії, розуміння фізико-хімічних основ горіння.

Таблиця 4.2.

Основні види вогнегасників

Примітка: ^* - цифри в маркуванні будь-якого типу вогнегасника вказують на об'єм його корпусу (маса заряду).

3.5.2. Повітряно-пінні вогнегасники призначені для гасіння початкових вогнищ пожежі твердих матеріалів, а також різних горючих рідин на площі до 1 м².

Їх не можна застосовувати для гасіння: електроустановок під напругою, тому що при цьому можливе ураження електричним струмом по струменю піни; лужних, лужно – земельних металів і карбідів алюмінію, барію, кальцію, тому що взаємодія цих речовин з водою супроводжується виділенням горючих газів; сульфату натрію (самозаймається); сірчаного інгідриду (можливий вибухонебезпечний викид).

При гасінні твердих матеріалів струмінь піни направляють у місце найбільш інтенсивного горіння, а горючих рідин – по поверхні рідини від країв, щоб поступово покрити всю палаючу поверхню піною.

Зберігання вогнегасників допускається тільки у вертикальному положенні в легкодоступному і видному місці на висоті не більше 1,5 м від підлоги.

Один раз на два роки для повітряно-пінних вогнегасників установлена обов'язкова перевірка якості зарядів і стану корпусів на міцність.

Вогнегасники, установлені на відкритому повітрі, потрібно захистити від атмосферних опадів (спеціальні шафи, навіси).

Промисловість випускає три види вогнегасників: ручні – ВПП-5, ВПП-9 (рис. 4.1); пересувні – ВПП-100; стаціонарні – ВППУ-250.

Рис. 4.1. Водопінний переносний вогнегасникВПП-9: 1 - корпус; 2 - сифонна трубка; 3 - балончик; 4 - ручка; 5 – важіль керування клапаном; 6 - пускова кнопка; 7- рукав; 8 - піногенератор; 9- запобіжник; 10 - запобіжний клапан; б - вогнегасник

Заряд вогнегасника складається з 4-6 % водного розчину піноутворювача ПУ-1. Виштовхування заряду з корпуса вогнегасника відбувається під тиском вуглекислого газу, що знаходиться в сталевому балоні під тиском.

Вогнегасники установлюють у приміщеннях з температурою повітря від +3 до +5 ⁰С. Систематично необхідно слідкувати за станом вогнегасника і проводити його очищення від пилу. Особливо потрібно слідкувати за чистотою сітки ствола ГПС. Бажано верхню частину його закрити папе­ром або плівкою, які при виникненні пожежі видаляються.

Кожні три роки проводять огляд внутрішньої поверхні корпусу вогнегасника. У випадку появи іржі поверхню зачищають та покривають епоксидною емаллю Ш-773. Через кожні 6 років одночасно з внутрішнім оглядом проводиться випробування корпусу на міцність і герметичність гідравлічним тиском 1,3 МПа упродовж 3-х хв. Повторний огляд пускових балонів має проводитись один раз на 10 років.

3.5.3. Газові вогнегасники (вуглекислотні, аерозольні) призначені для гасіння рідких і твердих горючих речовин (за винятком тих, котрі можуть горіти без доступу повітря), електроустановок під напругою, транспортних засобів. Використовуються вони також у тих випадках, коли застосування води не дає позитивного ефекту або воно небажане (у музеях, картинних галереях, архівах і т.п.). Після використання газових вогнегасників у закритих приміщеннях останні необхідно провітрити.

Зберігати газові вогнегасники потрібно на спеціальному кронштейні в легкодоступному місці, захищеному від попадання прямих сонячних променів і далеко від нагрівальних приладів. Їх огляд проводиться щомісяця. Щокварталу контролюється цілісність заряду шляхом зважування і проводиться перевірка на герметичність. Один раз на три роки корпуси вогнегасників перевіряють на міцність гідравлічним тиском 2,5 МПа.