Ручні порошкові вогнегасники ВП-1 “Момент”, “Турист”, “Супутник”

Малолітражні вогнегасники ВП-1 усіх серій в основному використовуються для гасіння пожеж на автотранспорті та в побутових умовах.

При гасінні загоряння за допомогою вогнегасника ВП-1 (“Момент”) (рис. 4.4.) потрібно взяти його одною рукою знизу біля днища корпусу 6, другоюзверху та піднести до вогнища пожежі на відстані 1-2 м. Вдарити головку бойка 14 об тверду поверхню. При цьому бойок проколює алюмінієву пробку балончика 9 з вуглекислотою. Вуглекислота надходить через отвір діафрагми 3, шар поропласту 4 і отвір в кришці стакана 5 в корпус 6, розріджує порошок і викидає його під тиском через сприск 13 у вигляді плоского струменя, що розширюється. Струмінь порошку направляють так, щоб хмара порошку цілком покрило вогнище горіння.

 

 

 

Вогнегасник ВП-1 “Турист” перериваної дії, багаторазового використання, з ручним способом приведення в робочий стан. Він складається з поліетиленового корпуса з запірно-пусковою головкою. У корпус засмоктується вогнегасильний порошок і за допомогою автомобільного насоса створюється тиск 0,25-0,4 МПа, яких можна контролювати шинним манометром. Для приведення вогнегасника “Турист” в дію потрібно витягнути чеку, перевернути вогнегасник, направити розпилювач на вогнище пожежі і натиснути на запірно-пускову головку. Під тиском стиснутого повітря струмінь порошку викидається через розпилювач. Струмінь порошку направляється так, щоб його хмара накрила вогнище горіння. Заряджений вогнегасник порошком ПСБ. При використанні слід зняти кришку й енергійно струшуючи висипати порошок на вогнище пожежі для того, щоб над полум'ям утворилася хмара порошку. Вогнегасник ефективно працює при температурі –50…+50⁰С.

Порошкові вогнегасники ВП-2, ВП-5Б, ВП-2(з), ВП-9(з), ВП-50, ВП-100(з) призначені для гасіння загорянь лужних металів, легкозаймистих рідин, електричних установок під напругою. Їх використовують частіше на виробництві, в адміністративних будівлях і у побуті при температурі від мінус 50 до плюс 50⁰С.

 

 

Рис. 4.5. Порошковий вогнегасник ВП-2: 1 - корпус; 2 - балончик; 3 - сифонна трубка; 4 - насадка-розпилювач; 5 - пускова кнопка; 6 - запобіжна чека; 7 - важіль керування клапаном; 8 - ручка

3.5.5. Автоматичні системи пожежогасіння відносяться до найбільш розповсюджених стаціонарних систем і підрозділяються на спринклерні (рис. 4.6.) та дренчерні (рис. 4.7.) установки.

 

 

 

Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками (рис. 4.8.) і розташовуються під стелею приміщення, яке потребує захисту, або в інших місцин - залежно від типу і властивостей вогнегасних речовин.

У спринклерних установках водорозпилювачі го­ловки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підви­щенні температури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з'єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавить­ся, замок розпадається і розпилена, завдяки спеціальній розетці вода, починає падати на джерело займання. Кількість спринк­лерних головок визначають з розрахунку 12 м² підлоги на одну головку.

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняєть­ся від спринклерної, але вона порожниста і не має замка. Вми­кання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що по­требує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вен­тиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, що діє за принципом спринклерної головки та об'єднує до 8 дренчерів. В обох випадках вода потрапляє до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрошувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні кла­пани дренчерних установок розраховані на температуру розкри­вання 72, 93, 141 та 182°С в залежності від небезпечної темпера­тури у приміщенні, що потребує захисту.

 

 

Спринклерні та дренчерні установки безперервно удосконалю­ються. На даний час застосовують дренчерні установки для гасін­ня пожеж повітряно-механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кран автоматич­ного пуску зв'язаний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщені.

В розглянутих автоматичних системах пожежогасіння замість води може використовуватися вуглекислота.

Задача 1. Розрахунок витрати води на пожежогасіння.

Кількість води для протипожежних потреб складається з розрахунку витрат на зовнішнє пожежогасіння через гідранти і внутрішнє – через пожежні крани.

Витрати води на внутрішнє гасіння пожежі і кількість струменів, що працюють одночасно, визначають згідно СНіП 2.04.01 – 85^* (для внутрішнього пожежогасіння) та ДБН В.2.5-74:2013 (для зовнішнього пожежогасіння). Витрата води на один струмінь не може бути меншою, ніж 2,5 л/с. Розрахункову кількість води (л/с) для зовнішнього пожежогасіння через гідранти на гасіння однієї пожежі для виробничих будівель підприємств наведено у табл. 4.4.

Таблиця 4.4.

Розрахунок кількості води для зовнішнього пожежогасіння

згідно ДБН В.2.5-74:2013

Ступінь вогнестійкості будівель	Категорія виробництва з пожежної безпеки	Об’єм виробничих приміщень, тис. м3
до 3,0	3,01-5,0	5,01-20,0	20,01-50,0
Розрахункова кількість води на зовнішнє пожежогасіння, л/сек
І і ІІ	А, Б, В
Г, Д
ІІІ	В
Г, Д
ІV і V	В				-
Г, Д

Запас води розраховується за формулою:

Q= 3600^. (n₁ + n₂) ^. τ^.q / 1000,

де Q – запас води для пожежогасіння, м³;

3600 і 1000 – перевідні коефіцієнти годин в секунди і літрів в м³ ;

n₁, n₂ – потреба води відповідно на внутрішнє (5 л/с) і зовнішнє пожежогасіння (за табл. 4.4);

τ - тривалість гасіння пожежі (нормований показник 3 год., але для будівель І,ІІ ступеня вогнестійкості категорій Г і Д – 2 год.)

q – кількість пожеж.

При проектуванні виробничо-протипожежних водопроводів кількість одночасних пожеж залежно від площі підприємства приймається такою: на території площею менше 150 га – одна пожежа; на території більше 150 га – дві пожежі.

Таблиця 4.5.

Вихідні дані для розрахунку витрати води на пожежогасіння

№ вар.	Ступінь вогнестійкості будівель	Категорія виробництва з пожежної безпеки	Площа підприємства, га	Об’єм виробничих приміщень, м3
	І	А	2,5
	ІІ	Б	4,0
	ІІ	Б	3,5
	І	В	3,0
	І	А	3,3
	ІІ	Г	4,0
	ІV	Д	4,2
	ІІ	Д	4,0
	ІІ	В	3,2
	І	Г	2,4
№ вар.	Ступінь вогнестійкості будівель	Категорія виробництва з пожежної безпеки	Площа підприємства, га	Об’єм виробничих приміщень, м3
	ІІ	А	2,9
	І	В	5,6
	І	А	4,9
	ІІІ	Г	3,8
	ІІ	Г	4,8
	ІІ	Д	5,1
	ІІ	Д	3,2
	ІV	В	4,9
	І	Д	5,3
	ІІ	Г	2,88
	ІV	В	7,0
	ІІІ	Д	5,6
	V	Г	6,1
	ІІ	Б	4,0
	І	А	2,1
	ІV	Д	6,5
	ІІ	Б	4,7
	V	В	3,5
	ІІІ	В	3,9
	ІV	В	3,7

Задача 2. Розрахунок потрібної кількості флегматизатора (речовина, яка при додаванні її до пального і окислюваного середовища перешкоджає розповсюдженню полум’я) і тривалості його подавання [6]. Розрахунок проводять за номограмою (рис. 4.7) залежно від об'єму вільної порожнини сховища (табл. 4.6).

У лівій верхній частині сектору "а" номограми проводиться графічне визначення потрібної об'ємної кількості інертного газу V1 залежно від вільного об'єму порожнини сховища VП і потрібної при флегматизації концентрації залишкового кисню К_о, якої необхідно досягти у процесі флегматизації (в разі застосування CO₂ до сумішей повітря з воднем, метаном та оксидом вуглецю К_о становить відповідно 7,9, 15,6 і 9,8 %, а в разі застосування N₂ - 5,0, 12,8 і 6,5 %).

Сектор "b" відображає стан герметичності об'єкта. Умовно герметичному сховищу відповідає значення коефіцієнта повітрообміну Кв, рівне нулю. Із збільшенням площі отворів, тобто із збільшенням ступеня негерметичності сховища, коефіцієнт Кв зростає.

У правій нижній чверті "с" проводиться перерахунок потрібного об'єму V діоксиду вуглецю і азоту на масу М. У разі використання як флегматизатора інших газів потрібно нанести на графік лінії, що відображають співвідношення об'єму і маси для конкретних газів.

Конструкція більшості мобільних засобів для зберігання і доставки зріджених газів не дозволяє визначати кількість флегматизатора, поданого в об'єм, що підлягає захисту, тому єдиним методом його визначення в об'єктових умовах є тривалість подачі t. У секторі "d" побудовано прямі інтенсивності подавання q, за допомогою яких проводиться визначення t. Для цього газоповітряну суміш слід відкачувати з порожнини сховища за допомогою димовсмоктувача.

 

 

Рис. 4.7. Номограма для визначення необхідної кількості

флегматизатора і тривалості його подавання. Ключ: a ® b ® c ® d ®

Таблиця 4.6.

Вихідні дані для розрахунку потрібної кількості

флегматизатора на пожежогасіння

№ вар.	Об’єм виробничих приміщень, м3	Вільний об'єм порожнини сховища, Vм3А	Концентрація залишкового кисню, Ко %	Коефіцієнт повітрообміну, Кв
				0,2
				0,6
				0,4
				0,0
				0,4
				0,6
				0,8
				1,0
				0,4
				0,6
				0,8
				0,2
				1,0
				0,2
				0,4
№ вар.	Об’єм виробничих приміщень, м3	Вільний об'єм порожнини сховища, Vм3А	Концентрація залишкового кисню, Ко %	Коефіцієнт повітрообміну, Кв
				0,6
				0,8
				1,0
				0,4
				0,6
				0,8
				0,2
				0,2
				0,4
				0,6
				0,8
				1,0
				0,0
				0,4
				0,0

4. Контрольні запитання

1. Горючі речовини. Джерела запалювання.

2. Які чинники пожежі небезпечні для людини?

3. Класи пожеж.

4. Необхідні умови розвитку пожеж.

5. Способи припинення процесу горіння.

6. Які горючі речовини не можна гасити водою?

7. Характеристика піни.

8. В чому полягає принцип гасіння пожежі інертними газами?

9. Вибір вогнегасної речовини та основні елементи устаткування водяного пожежегасіння.

10. Типи вогнегасників.

11. Які вогнегасники найбільш ефективні для гасіння різних нафтопродуктів, електрообладнання та цінних матеріалів?

12. Призначення і будова спринклерної системи вогнегасіння.

13. Призначення і будова дренчерної системи вогнегасення.

Порядок проведення роботи

1. Викладач перевіряє знання студентів за матеріалом практичного заняття усним опитуванням.

2. Кожний студент отримує індивідуальне завдання. Задача 1 - для усіх професійних напрямків денної і заочної форм навчання (табл. 4.5) та задача 2 - для студентів напряму підготовки 6.051701 «Харчові технології та інженерія» професійного спрямування «Технології зберігання і переробки зерна» (табл. 4.6). Варіант завдання обирається за порядковим номером студента в списку групи.

3. Розрахунки і висновки по виконаній роботі студент робить самостійно.

4. Протокол практичної роботи з розрахунками і висновками студент пред’являє викладачу для перевірки і оцінки за кредитно-модульною системою (тестування).