Концепція природного рівня безробіття вперше була запропонована М. Фрідменом в його Президентському зверненні 1967 р. до Американської Економічної Асоціації. Ця робота під назвою "Роль грошової політики" (1968 р.), на думку М. Блауга, "напевно, найбільш впливова робота з макроекономіки в післявоєнний період". Варто відзначити, що теорію природного рівня безробіття незалежно від М. Фрідмена розробляв Е. Фелпс із Колумбійського університету.
Поняття "природного рівня безробіття" не означає, що цей рівень є незмінним, адже деякі його детермінанти мають інституційний характер (наприклад, існування профспілок), а деякі - законодавчий (закон про мінімальну заробітну плату). Природний рівень безробіття (ПРБ) можна визначити як такий, що не прискорює інфляцію. Або, як відзначає М. Блауг, "...ПРБ - це такий рівень безробіття, який стримує на незмінному рівні реальну зарплату і за умови нульового приросту продуктивності праці підтримує незмінним рівень цін" [4].
Характеристику кривої Філіпса в коротко- та довгострокову періодах монетаристи здійснюють на основі концепції природного рівня безробіття та теорії адаптивних очікувань.
При адаптивних очікуваннях економічні суб'єкти прогнозують майбутню інфляцію виходячи з даних про її рівень у минулому, а також того, наскільки виявились хибними їх очікування в минулому відносно теперішнього стану. Цей механізм можна описати наступною формулою:
Робітники починають розуміти, що їх прогноз відносно інфляції не підтвердився, а реальна зарплата не зросла. Тому вони будуть залишати свої робочі місця, і економічна ситуація переміститься із точки В у току С, що відновлює попередній ПРБ U*, проте за більш високого рівня інфляції. Якщо ж уряд буде й надалі намагатись зменшити безробіття нижче за природний його рівень, то економіка повернеться до ПРБ за ще більш високого рівня інфляції.
Рис. 1. Короткострокові й довгострокова криві Філіпса
Таким чином, на думку монетаристів, в довгостроковій перспективі існує вибір між прискоренням інфляції і рівнем безробіття, а не між рівнем інфляції і безробіттям. Зрештою, більш високий рівень інфляції обумовлює тимчасове, а не постійне зниження безробіття. Висока інфляція залишається, а безробіття повертається до природного рівня. Таким чином, довгострокова крива Філіпса є вертикальною, тобто природний рівень безробіття може поєднуватись з будь-яким стабільним рівнем інфляції.
У своїй Нобелівській лекції у 1976 р. М. Фрідмен відзначив, що "стагфляція", тобто одночасне існування безробіття та інфляції поступилась "слампфляції", співіснуванню зростаючого безробіття й зростаючих темпів інфляції. Тобто вертикальна крива Філіпса набула позитивного нахилу. Фрідмен припустив, що це пов'язано з тим, що інфляція в розвинених країнах не тільки посилилась, але стала ще більш непередбачуваною. На його думку, різкі коливання річного темпу інфляції вносять в кожну ринкову угоду додатковий елемент невизначеності, що знижує економічну ефективність і відхиляє криву Філіпса вправо.
Загалом, теоретичні ідеї монетаризму та рекомендації в галузі грошово-кредитного регулювання широко застосовувались на практиці, починаючи з 80-х років, у США, Великій Британії та інших ринкових країнах. Вони дали позитивні результати в стабілізації ринкової економіки й лягли в основу так званого неоконсервативного напряму в економічній політиці.
