Економічна реформа Л. Ерхарда

Л. Ерхард (1897-1977) - економіст і "конструктор" нового господарського порядку. Він стверджував, що якщо перехід від ринкової економіки до планової не представляє особливих проблем, то заміна планової економіки вільним ринковим господарством досить важка.

Ерхард — перший у світі ліберальний реформатор нового типу. Йому довелося працювати в умовах, коли державне втручання в економіку стало реальністю. Він розумів, що в умовах значного впливу соціалістичних ідей не обійтися без використання широких заходів щодо соціального захисту населення і без застосування етатистської риторики. Але важливим для Ерхарда було збереження господарської свободи та фінансової стабільності. Централізм і інфляція були його головними ворогами. Ерхард прагнув мінімізувати прояви етатизму, але не боротися з тією силою, яку розумніше було поставити на свій бік. У цьому полягала суть стратегії, що отримала назву «соціальне ринкове господарство».

Реформа, яка проводилась в Німеччині після поразки у війні, була підготовлена і проводилась рішуче й послідовно. За основу був прийнятий так званий Хомбурський план під керівництвом Л. Ерхарда.

Зростання цін було зупинене приблизно через півроку. До початку 1950 р. був перевищений довоєнний рівень виробництва.

Успіх економічної реформи багато в чому був обумовлений складом факторів, серед яких визначальними були наявність грошової бази, порівняно дешева робоча сила, не задоволений попит населення, що активно впливав на виробництво.

Успіху економічної реформи сприяли також:

- підготовка, розробка і обговорення плану;

- суттєва фінансова і ресурсна підтримка зі сторони США та інших західних держав;

-менталітет німецького народу, його працездатність, досвід, схильність до дисципліни, готовність в ім'я майбутнього йти на тимчасові жертви,

-сприятливі соціально-економічні та політичні умови - приватна власність і підприємницькі структури, уміле використання допомоги за планом Маршалла тощо, вибір правильної стратегії економічних реформ і чітке визначення послідовності та етапів проведення їх,

-сильна політична воля до реформування і в процесі його можливість вільного обміну поглядами для вибору напрямів та постановки завдань реформи й міцна особистість.

Економічна підтримка відбувалась за планом Маршалла, а Уряд своєчасно корегував економічний курс.

Взагалі, плани Л. Ерхарда спиралися на грошову реформу, вільні ціни та підприємництво. Реформування економіки Західної Німеччини він розпочав із грошової реформи, щоб позбавитися знецінених грошей і запровадити тверду валюту. Уранці 21 червня 1948 р. рейхсмарку оголосили недійсною і замість старої рейхсмарки ввели нову валюту - дойчмарку. Кожний громадянин міг обміняти 60 рейхсмарок на дойчмарки у співвідношенні 1:1. Причому 40 дойчмарок виплачували одразу, а решту, 20, - через місяць. Пенсії і заробітну плату виплачували у новій валюті у співвідношенні 1:1.

Обмінний курс готівки і заощаджень установили 1:10, але розпоряджатися можна було лише половиною обмінної суми. Тимчасово "заморожену" другу половину пізніше розблоковували: 1/5 суми можна було забрати, 1/10 - вкласти в цінні папери, а решту, 70 %, вилучали з обігу. Грошові зобов'язання підприємств перераховувалися також у співвідношенні 1:10. Для виплати першої заробітної плати підприємства отримали готівку, а потім мали функціонувати за рахунок виробництва й збуту продукції. Зобов'язання банків та інших установ старої Німеччини здебільшого анулювалися. Новий емісійний банк - Банк німецьких земель регулював свої відносини з приватними банками, визначаючи розмір обов'язкових грошових резервів.

Через три дні після грошової почалася реформа цін, спрямована на відновлення ринкового механізму їх регулювання. Ціни було відпущено "на волю" відповідно до закону від 24 червня, ліквідовано адміністративний розподіл ресурсів, скасовано нормативні документи, які регулювали економічне життя. Перехід до вільного ціноутворення Л. Ерхард розглядав як передумову успішного економічного розвитку.

Розрегулювання цін і заробітної плати проводилося поступово. Зник "чорний ринок". Магазини заповнилися товарами, замість пошуку продуктів люди стали дбати про їх виробництво. Інфляції майже не відчувалося. Ціни зросли лише на кілька відсотків, у такій самій пропорції, що й заробітна плата. Уже через півроку ціни стабілізувалися. Було ухвалено закон проти безпідставного завищення цін, видавали каталоги прийнятних цін, які враховували купівельну спроможність споживача. Разом з тим реформа не посягнула на систему відносин приватної власності на засоби виробництва.

У нових умовах побудови соціального ринкового господарства велике значення Л. Ерхард надавав ролі держави. Йдучи шляхом вільного економічного розвитку, держава міцно тримала основні важелі управління економікою. Вважалося, що відповідальність за економіку несе тільки держава, саме вона має забезпечити розумну рівновагу між ефективністю господарства й потребами соціальної політики. Керуючись цим, західнонімецький уряд активно підтримував галузі промисловості, які зазнавали труднощів, а інвесторам і підприємцям надавав пільги. Саме на це були спрямовані законодавчі акти про кредитну та податкову політику, антимонопольні й антикартельні укази тощо. Особливу роль відводили дрібному й середньому бізнесу. Уже до початку 50-х років у цьому секторі працювало більше половини зайнятого населення. У країнах Європейського Союзу на малих підприємствах працює приблизно 63 % всього населення і створюється 67 % ВВП, вони є головним середовищем, у якому народжуються талановиті підприємці. У 1954 р. рівень виробництва був удвічі вищий, ніж у 1936 р. На середину 50-х років ФРН вийшла на друге місце після США за розмірами золотих запасів. З 1952 р. експорт став перевищувати обсяг імпорту, і сальдо торговельного та платіжного балансу Німеччини стало позитивним. На кінець 60-х років Німеччина вийшла в передові країни Західної Європи і посіла друге місце після США за рівнем промислового виробництва.

Підсумовуючи зазначене, наголошу, що Людвіг Ерхард (1897–1977) – видатний німецький економіст і державний діяч, реформатор, якого вважають „батьком німецького економічного дива”. Ерхард був одним з теоретиків „соціально-ринкового господарства”, – доктрини, яку втілив у життя, піднявши економіку Німеччини з руїн до вершин економічного добробуту. У книзі „Добробут для всіх” (1956) він підбиває підсумки економічної реформи, спрямованої на свідоме створення нового економічного ладу. На початку реформи він вимагав скасування всіх регламентуючих економічну діяльність функцій держави, зміст господарської реформи вбачав у лібералізації економічного життя. Державне втручання обмежувалося правовим регулюванням та непрямим впливом, що не завдавав школи ринковому механізмові й не виходив за межі соціальної сфери. Вже у 1957 році він констатував створення „сформованого суспільства”, яке досягло високого рівня добробуту та економічної стабільності. Доктрина „сформованого суспільства“ – це пошук кращого „природного економічного порядку“, якого можна досягти створенням „соціального ринкового господарства“. Наступний етап розвитку Ерхард пов’язував з удосконаленням соціальної функції держави, зростанням урядових видатків на соціальну сферу і розвитком соціальної інфраструктури.

Роль держави, згідно з міркуваннями Ерхарда та інших неолібералів, подібна до ролі арбітра на футбольному полі, який суворо спостерігає за діями футбольних команд відповідно до встановлених правил, але не має права безпосередньої участі у грі. Держава для підтримки умов існування „соціального ринкового господарства“ має стежити за виконанням „правил“ вільної конкуренції, контролювати умови ціноутворення і запобігати спробам встановлення монопольних цін, гарантувати охорону і пріоритетне значення приватної власності.