Тема 6: соціалогія девіації

План:

1. Сутність соціальної девіації.

2. Причини і види девіантної поведінки.

3. Типи девіацій та соціальний контроль.

1. Життя будь-якого суспільства характеризується наявністю девіацій – соціальних відхилень (від лат. Deviatio – відхилення), які безпосередньо проявляються у вигляді девіантної поведінки, тобто порушені соціальних норм. Для розуміння цього слід визначитись з розумінням того, що є «соціальною нормою». Соціальна норма (від лат. Norma – зразок) – це вимоги, побажання і очікування відповідної поведінки яка схвалюється суспільством. Визначення і функціонування соціальних норм, їх місце в суспільстві визначається об’єктивною необхідністю в упорядкуванні суспільних відносин. За допомогою соціальних норм суспільство, окремі суб’єкти, групи регулюють, контролюють, оцінюють та спрямовують поведінку своїх громадян. Соціальні норми формуються на підставі соціальних цінностей. Вони, в свою чергу, виражаються в уявленні людей про належну, припустиму, можливу, бажану, прийнятну, і, навпаки, про небажану, неприйнятну, неприпустиму поведінку. На відміну від правових норм, які закріплені в Конституції, карному кодексі та інших законах, соціальні норми передбачають правила поведінки, які не закріплені правовими актами держави. Це звичаї традиції, етикет, манери, поведінка тощо. У той же час певні соціальні норми можуть збігатись з нормами формального законодавства, наприклад заборона на вбивство, яке карається державою та засуджується суспільством. Соціальні норми забезпечують стабільність суспільства, його нормальне відтворення, захист від зовнішніх та внутрішніх загроз та руйнівних впливів. Соціальні норми інтегрують, впорядковують, підтримують суспільство у життєздатному стані, впорядковують поведінку людей, регулюють увесь спектр суспільних відносин. Соціальні норми етики, сімейних відносин і моралі, і в цілому, норми повсякденної поведінки охоплюють практично усю сукупність соціально значимих актів поведінки. Норми права при цьому закріплюють лише найбільш суттєві з соціальних норм.

Девіантна поведінка – практичний прояв соціальної девіації, – це поведінка, що не відповідає суспільним цінностям і нормам, як моральним, так і правовим. Протягом тривалого часу термін «соціальна девіація» був пов'язаний здебільшого з кримінальними явищами – злочинами, алкоголізмом, наркоманією, проституцією тощо. Таке уявлення про девіацію склалось в наслідок того, що окрім соціології проблему соціальних відхилень у прикладному плані вивчають таки галузеві дисципліни як кримінологія, правова статистика тощо. При цьому виникає запитання: чи тільки подібні явища можна назвати соціальним відхиленням, і що взагалі являє собою девіація? Адже загалом, девіантною поведінкою можна вважати, наприклад

героїзм, надприродну працьовитість або абсолютну відданість будь чому. І саме соціологія виявляє найзагальніші причини і наслідки девіації, її впливу на розвиток соціальних процесів, вказує шляхи раціонального контролю, запобігання та ліквідації наслідків такої поведінки за допомогою соціальних, економічних та політичних заходів. Визначаючі категорію девіації, слід враховувати, що це явище може мати як індивідуальний, так і суспільний характер. У першому випадку це вчинки, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам. У другому, «девіація» – це соціальне явище виражене в масових формах людської діяльності, яке не відповідає офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам. Якщо значна частина індивідів не бажає дотримуватись загальних норм, виникає аномія – стан суспільства, в якому значна частина його членів, знаючи про існування зобов’язальних норм, ставиться до них негативно, або байдуже. Така ситуація виникає в наслідок різких змін в соціальній структурі, наприклад під час, або в наслідок економічних та суспільно-політичних катаклізмів та криз.

Отже, девіація (соціальне відхилення) – це вчинки, діяльність людей, соціальних груп, які не відповідають встановленим у даному суспільстві нормам та визнаним стандартам поведінки. При цьому під соціальною нормою слід розуміти характеристику явищ і процесів, які є природними, традиційними та закономірними для даної суспільної системи.

Індивідуальні негативні відхилення від норм набувають якості соціальних

девіацій за наступних умов:

1) однакова спрямованість таких відхилень у схожих груп людей за однакових умов;

2) близькість або навіть єдність причин, з яких вони виникають;

3) наявність певної повторюваності, стійкості вказаних явищ.

Тобто соціальні відхилення – це не випадкові факти, а процеси, які підпорядковані певним закономірностям, набули певного поширення у суспільстві, або виявляють тенденцію до цього. На індивідуальному рівні девіація, це конкретний вчинок певної людини, на масовому – сукупність актів такого роду, система порушень соціальних норм. У той же час визначення певного вчинку або явища як девіації є проблемним завданням, оскільки соціальні норми, відповідність, або невідповідність яким є головним критерієм девіантності вчинку, поведінки або явища, подекуди можуть бути невиправданими і зумовлять розбіжності в оцінках. Найяскравіші приклади девіації – нелюдські вчинки, які однозначно викликають засудження (вбивства, зґвалтування тощо). Але, навіть вбивство може бути виправдано, приміром на війні. Крім того, власне соціальні норми, ступень порушення яких визначає ступень девіантності поведінки з часом змінюються (як от ставлення до курців, що їх сьогодні, на відміну від початку сторіччя ототожнюють з наркоманами). Друга проблема у визначенні девіації, пов’язана з невизначеністю поведінкових сподівань. Наприклад перехід через проїжджу частину вулиці є офіційно забороненим, але у той же час це дуже поширений тип поведінки, і

вважається напівлегальним доти, доки не спричиняє аварій транспорту або ушкодження пішоходів. Нарешті, якщо правила чи норми поведінки сформульовані незрозуміло, серед громадян можуть виникнути розбіжності щодо їх тлумачення та дотримання. Тобто в плюралістичному суспільстві вчинок, або, навіть явище може сприйматись як девіантна поведінка з погляду однієї людини, і як норма з точки зору іншої. У подібних випадках важливо з’ясувати і враховувати реакцію на різноманітні види поведінки людей – осіб, з якими та чи інша людина спілкується щодня, і які саме визначають критерії девіантності чі недевіантності поведінки даної особи. Важлива також позиція організацій чи органів влади, що контролюють поведінку людини. Всі вищеозначені фактори (релятивна природа девіації, невизначеність очікувань, розбіжність у питаннях про норму) свідчать про складність визначення критеріїв соціальної девіації за певних обставин. Проте деякі типи поведінки майже завжди вважаються девіантними. Це стосується не лише тих девіацій, які кваліфікуються як злочини діючим карним законодавством. Так, наприклад, відмова від власних малолітніх дітей, або відмова розмовляти з іншими людьми протягом тривалого часу (як що це не зумовлено релігійними мотивами) завжди вважається девіантнім.

2. Феномен соціальної девіації вивчається соціологією вже достатньо тривалий час, проте досі немає єдиної думки щодо причин походження та природи девіації.

Загалом в соціології вироблені наступні теоретичні підходи до вивчення соціальних девіацій: біологічні, психологічні та власне, соціологічні. Початок біологічному підходу у вивченні девіацій поклав італійський лікар-психіатр Ц. Ломброзо. Він розробив теорію, відповідно до якої, начебто існував зв'язок між девіантною (кримінальною) поведінкою та певними фізичними особливостями індивіду. Він стверджував, що люди від народження, за своїм біологічним складом схильні до визначених типів поведінки. «Кримінальний тип» він вважав поверненням до більш ранніх стадій людської еволюції, ознакою чого є, нижня щелепа, що виступає вперед, знижена чутливість до болю та ін. Також Ц. Ломброзо розглядав як девіацію аномально визначні інтелектуальні та художні здібності (талант, геніальність) вважаючи їх проявом психічних захворювань. Подібні біологічні концепції походження соціальних девіацій були популярні на початку ХХ ст., і на їх основі навіть сформувалась так звана антропологічна школа права. Проте пізніші дослідження поступово відтіснили

біологічні концепції на периферію соціології. Останнім часом біологічне трактування девіації зосереджено на аномаліях статевих хромосом (XY) девіанта.

Психологічний підхід, як і біологічний, тісно пов'язаний з аналізом кримінальної поведінки. У минулому дослідники, намагаючись знайти психологічне пояснення девіації, наголошували на важливості аналізу таких загальних станів, як «розумові дефекти», «дегенеративність» та «психопатія». Кримінологи намагались знайти наукові методи визначення зв’язку між певним станом людини та кримінальною поведінкою.

Психоаналітики запропонували теорії, які встановлювали зв'язок між девіантніми вчинками і широким колом психологічних проблем. Останнім часом у світовій соціології біологічним та соціологічним поясненням девіації приділяється менше уваги. Пізніші теорії роблять акцент на характері суспільства і досліджують, якою мірою суспільство сприяє або заважає виникненню та збереженню девіацій. Найновіші соціологічні теорії все частіше критикують існуючий соціальний устрій, і наполягають на необхідності перетворення не окремих людей, а суспільства в цілому.

Найбільш численними та розвинутими є соціологічні концепції девіантної поведінки. Не зважаючи на всі відмінності їх поєднує загальне визначення причиною девіації різноманітних соціальних факторів, а саме: відсутність норм та розрив між цілями суспільства та засобами їх досягнення (теорії аномії); культурні цінності, що спонукають людей до девіантної поведінки (культурологічні теорії); наявність тих, хто оцінює людину з точки зору девіації (теорія «навішування ярликів»); розроблення законів як джерела суспільного конфлікту (радикальна кримінологія) та ін.