Коротка історія становлення екології як науки

Як і всі інші біологічні науки, екологія безперервно, але нерівномірно розвивалася. Як і більшість наук – екологія має свою передісторію. Нагромадження відомостей про спосіб життя, залежність від навколишніх умов, характеру розподілу тварин і рослин почалося дуже давно. Праці давньогрецьких філософів-природознавців Гіпократа, Арістотеля, Теофраста Ерезійського містять відомості екологічного змісту. Звичайно, вони не називаються відомостями екологічними, оскільки сам термін «екологія» нещодавнього походження.

Вперше сам термін «екологія» згадується у праці Ернста Геккеля «Загальна морфологія організмів» у 1866 р. і «Природнича історія світотворення», де вчений вперше спробував дати визначення суті даного терміну. Однак, ще до Геккеля багато науковців епохи Відродження (ХVІІ- ХІХ ст.) внесли свій вагомий вклад у цю науку, яку в ті часи екологією ще не називали. До прикладу А. Левенчук у ХVІІІ ст відомий як основоположник вчення про трофічні взаємовідносини та про регуляцію чисельності популяцій; французький вчений Ж.Бюффон порушив вперше проблему впливу зовнішніх умов на будову тварин. Відомий еволюціоніст, автор першого еволюційного вчення Ж.Б. Ламарк, вважав, що вплив «зовнішніх обставин» - одна з найголовніших причин пристосувальних змін організмів, еволюції тварин та рослин. Важливим етапом становлення екології як науки стала поява у 1859 р. книги Ч. Дарвіна «Походження видів шляхом природного добору або збереження обраних порід у боротьбі за життя». У своїй праці Дарвін чітко вказав на роль навколишнього середовища у природному доборі, як одного з основних рушійних сил еволюції.

Як самостійна наука екологія сформувалася та набула наукового визнання лише на початку ХХ ст.

У 20-х роках ХХ ст в Європі та Америці були організовані екологічні наукові товариства, засновані журнали, а екологію почали викладати в університетах. У 30-х роках сформувалася нова галузь екології – популяційна екологія, основоположником якої є англійський вчений Ч. Елтон. У 1935 р. А. Тенслі висунув поняття екосистеми, а у 1942 р В. Сукачов обгрунтував уявлення про біогеоценоз.

Розвиток екосистемного аналізу привів до появи вчення про біосферу. Біосфера перед нами постає як глобальна система, стабільність та функціонування якої грунтується на екологічних законах збереження балансу речовини та енергії. Автором цієї теорії був В. Вернадський.

У наш час екологія – це розгалуджена система наук. Об’єктами її вивчення є популяції організмів, види, угруповання, екосистеми та біосфера вцілому.

До 60-х років ХХ століття було сформовано основні теоретичні засади науки про взаємовідносини та взаємозв’язки між живими організмами та навколишнім середовищем.

Перший науковий сектор екологічних досліджень в Україні створений у 1930 році при Інституті зоології та ботаніки Харківського державного університету. В.В. Стачинський (1933) обгрунтував поняття біогеоценозу, як функціональної єдності біоценозу та абіотичних факторів. У 1940 – 1980 роках широке визнання наукової громадськості здобули екологічні дослідження І. Г. Підоплічка, Ф. А. Гриня, С. М. Стойка, П. С. Погребняка, Д. В. Воробйова, О. Л. Бельгардта, А. П. Травлєєва, присвячені раціональному природокористуванню, екології лісу і ландшафтів. Праці академіка М. Г. Холодного є вагомим внеском до розробки концепції про геохімічні цикли. На сучасному етапі широке визнання здобули екологічні праці М. Н. Голубця, К. М. Ситника і Ю. Р. Шеляг-Сосонка, в яких розвинені концептуальні та методологічні основи сучасної екології. Аналізу філософських проблем у системі «людина — природне середовище» присвячені праці В. С. Крисаченка. Значний внесок у розробку проблем прикладної екології зробили вчені з інститутів Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України, робота яких була спрямована на вивчення загальних закономірностей у природних, природно-антропогенних та антропогенних екосистемах, вплив антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище та раціональне природокористування. Останнім часом виконано багато робіт, спрямованих на запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище.