Історія соціологічної думки засвідчує актуальність пошуку відповіді на питання «що являє собою суспільство» з часів Платона і Арістотеля. Для цих давньогрецьких мислителів суспільство було невіддільним від держави. В середні віки домінувала теологічна парадигма щодо суспільства: суспільство як результат божественної волі. Від епохи Нового часу і донині існують різні визначення суспільства, які, як правило, сходяться в одному: суспільство – це єдиний соціальний організм, це цілісна система взаємопов’язаних елементів, підсистем.
За С.Кантом, суспільство – функціонуюча система, що заснована на поділі праці. Г. Спенсер розглядав суспільство як поєднання різних ідей, вірувань, почуттів, що реалізуються через індивідів. Е. Дюркгейм вбачав у суспільстві надіндивідуальну духовну реальність, засновану на
колективних уявленнях. З погляду К. Маркса, суспільство – продукт взаємодії людей. Провідний американський соціолог Т. Парсонс запропонував визначати суспільство як систему відносин між людьми, об’єднуючим началом для якої служать норми та цінності.
В чому ж полягають основні принципи системного підходу? Загалом, будь-яка система це упорядкована певним чином множинність елементів, що взаємозв’язані між собою і утворюють відповідну цілісність.
Соціальна система являє собою цілісну систему, де основними елементами є люди, їх зв’язки, взаємодії, відносини, що відтворюються з покоління в покоління.
Соціальні зв’язки - це сукупність об’єктивних факторів, які обумовлюють спільну діяльність тих чи інших спільнот для досягнення тих чи інших цілей. Сутність соціальних зв’язків проявляється через зміст і характер дій людей відповідної спільноти. Виокремлюються зв’язки
взаємодії, відносин, контролю, інституційні тощо.
Соціальна взаємодія – це процес, в ході якого дійові особи відчувають вплив один на одного. Йдеться про дії які викликають зміни в соціальній спільноті або суспільстві в цілому і призводять до становлення нових соціальних відносин.
Соціальні відносини – відносно стійкі і самостійні зв’язки між індивідами і соціальними групами.
Отже, суспільство – це не просто сумарна, а цілісна система, яка внаслідок своїх інтегральних якостей набуває певну самостійність щодо своїх складових елементів, а також власний спосіб розвитку і саморегуляції. На рівні суспільства індивідуальні дії й зв’язки, дії й відносини набувають нової системної якості і надособистісного характеру.
До основних ознак суспільства як цілісного соціального утворення відносяться:
- територія, на якій відбувається консолідація соціальних зв’язків;
- універсальність, різносторонній характер, що передбачає всю багатоманітність соціальних зв’язків, відносин, соціальних інститутів та спільнот в рамках певного територіального простору;
- автономність, спроможність існувати самостійно, що досягається шляхом внутрішньої саморегуляції;
- інтегративність, цілісність загальної системи цінностей (культури).
Суспільство як цілісна система структурно складається з підсистем, які, в свою чергу, включають власні елементи, що виконують свої функції в межах суспільної цілісності. До підсистем відносяться: правова, демографічна, економічна, соціальна, політична, духовна.
2. Важливе місце у механізмі функціонування суспільства як цілісної системи відіграють його колективні соціальні суб’єкти – соціальні інститути. За визначенням Н.Смелзера «суспільства зберігаються не автоматично». Необхідні певні зусилля, щоб забезпечити існування суспільної спільноти як цілісності й виконання нею своїх функцій.
Взаємодія учасників суспільного життя, результатом якої є сталість та цілісність спільноти становить соціальний порядок. Будь-яка індивідуальна поведінка, що становить зміст публічного життя (на відміну від приватного) підлягає в суспільстві певному упорядкуванню та регламентації. При цьому, варто зазначити, що громадська думка щодо істотності-неістотності тієї чи іншої поведінки може бути хибною, але оскільки вважається правильною на даному етапі, то спонукає до створення певних норм регуляції. З’являються певні правила «соціальної гри». Ці правила розглядаються як регулятивний принцип, що підкріплюється легітимними правовими або соціальними нормами, який або дозволяє певний спосіб дії як можливий, або розглядає його як бажаний, або навіть обов’язковий, чи, навпаки, забороняє як неприйнятний. Соціальними суб’єктами, що «стоять» за цими правилами, є соціальні інститути.
