Процеси лібералізації торкнулися й мистецького життя республіки. Важливим і конкретним їх виявом стала постанова ЦК КПРС від 28 травня 1958 року, що відкинула попередні відверто тенденційні звинувачення щодо опери В. Мураделі «Велика дружба» та творів українських композиторів К. Данькевича «Богдан Хмельницький» і Г. Жуковського «Від щирого серця». У документах зазначалося, що вади, помічені у творчості цих митців, не були «великими ідейними пороками». Вони не заслуговували на такий занадто серйозний осуд, якого зазнали в часи «ждановщини».
Керівництво Компартії України також переглянуло свої несправедливі попередні оцінки творчості ряду українських композиторів, водночас наголосивши на необхідності й надалі вести рішучу боротьбу проти удаваного «новаторства», зараженого впливом реакційного буржуазного мистецтва.
Проте, усупереч «партійним рекомендаціям», творчість композиторів України стає більш плідною й багатогранною. У цей час українське музичне мистецтво збагачується новими творами С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, братів Г. і П. Майбород, А. Штогаренка. Величезну популярність в Україні мали композитори О. Білаш, А. Філіпенко та І. Шамо. Творчим новаторством відзначалася авангардна музика Л. Грабовського, В. Сильвестрова, В. Загоруєва та ін.
В українському образотворчому мистецтві також відчуваються творчі новації і зміни. З музеїв, виставок, галерей стали вилучати численні полотна й скульптури, присвячені «вождю всіх народів».
Митці України вдалися до пошуків нових форм в образотворчому мистецтві, виходячи за «встановлені» межі соціалістичного реалізму. Своїми працями в цей час істотно збагатили вітчизняну художню скарбницю М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, К. Трохименко, М. Бойчук. Декоративно-ужитковий напрям яскраво представляли праці К. Білокур та М. Приймаченко.
Новими творчими здобутками засяяв у цей час талант прекрасної художниці Т. Яблонської. Ще в 50-х pp. вона здобула визнання й авторитет завдяки своїм чудовим полотнам «Весна», «Ранок», «Хліб» та ін. У 60-х pp.
Т. Яблонська демонструє новий стиль створення синтетичних образів на основі давніх традицій українського народного живопису. Разом з В. Зарецьким вона засновує фольклорний напрям в українському образотворчому мистецтві.
Під впливом хрущовської «відлиги» новими ідеями збагатили свою творчу діяльність і скульптори.
З нагоди відзначення 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка в Москві споруджено пам'ятник Великому Кобзарю (автори М. Грисюк, Ю. Сінкевич, А. Фуженко). Того ж 1964 року у Львові відкрито пам'ятник І. Франку (автори В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько та ін.). Оригінальні твори станкової скульптури створили М. Рябінін і В. Сколоздра («Олекса Довбуш»), Г. Петрашевич («Дитино моя») та інші митці.
У зазначений період в Україні зростає зацікавлення людей театральним мистецтвом. Попри зменшення загальної кількості театрів (з 80-ти в 50-х pp. до 60-ти в середині 60-х pp.), кількість театральних глядачів за цей час помітно збільшується, їх приваблювала блискуча гра справжніх майстрів сценічного мистецтва — А. Бучми, В. Добровольського. Ю. Лаврова, Н. Ужвій, Ю. Шумського.
Умілими послідовниками творчих традицій Л. Курбаса стали режисери Г. Юра, М. Крушельницький, В. Скляренко та ін.
Помітний крок уперед у цей час зробила українська архітектура. У першій половині 50-х pp. збудовано цілу низку оригінальних споруд, серед них Будинок техніки у Ворошиловграді, драматичний театр у Тернополі, кінотеатр «Київ» у столиці України, Будинок культури в Новій Каховці. Тривала забудова центральної магістралі Києва — Хрещатика, зруйнованого перед німецько-фашистською окупацією.
З другої половини 50-х pp. основним напрямом радянської архітектури стало типове проектування, яке давало змогу швидше й повніше втілювати в життя соціальні й естетичні завдання архітектури, виявляти в ній риси нового стилю.
Для заохочення творчої діяльності українських митців у республіці з 1962 року встановлено щорічну Шевченківську
премію, що присуджувалася за високі здобутки в галузі літератури, журналістики, мистецтва та архітектури.
...
