Освіта
— Шкільна реформа 1959 р. (впровадження обов'язкової восьмирічної освіти, перетворення 10-річних шкіл на 11-річні, створення матеріальної бази для того, щоб учні могли отримати робітничі професії).
-— Зростання кількості вузів, технікумів, профтехучилищ.
— Недостатня матеріальна база спеціальних навчальних закладів.
— Русифікація освіти (згідно зі шкільною реформою 1959 р. затверджено положення про факультативність вивчення української мови в школі; наказ Міністерства Освіти УРСР, згідно з яким російська мова стала обов'язковою для вивчення, а українську можна було вивчати за бажанням).
Словник! Русифікація — сукупність дій і заходів радянського союзного керівництва в національних органах і неросійських республіках СРСР, спрямованих на звуження, приниження чи відсунення на другорядні ролі національних мов, культури, історії союзних республік і водночас висунення на провідні позиції російської мови, культури, історії.
— Неухильне зменшення кількості українських щкіл (у 1959-1965 рр. їх поменшало майже на 2 тис).
— Викладання у вищих навчальних закладах переважно російською мовою.
Наука
— Розгортання науково-технічної революції.
— Збільшення бюджетних видатків на розвиток науки.
— Провідна роль Академії наук УРСР на чолі з О. Палладіним (до 1962 р.) та Б. Патоном (з 1962 р.).
—. Створення Обчислювального центру на чолі з В. Глушковим (1957 р.), який працював над створенням електронно-обчислювальних машин для управління виробничим процесом.
— Розробка нових технологій Інститутом електрозварювання на чолі з Б. Патоном.
— дослідження проблем атомної енергетики у Харківському фізико-технічному інституті на чолі з І, Курчатовим.
— Розробка Інститутом механіки АН УРСР рекомендацій щодо створення міжконтинентальних ракет, дослідження теорії конструктивної міцності пластмас тощо.
— Створення у 1960 р. в Інституті фізики ядерного реактора, за допомогою якого здійснювалися дослідження атомного ядра.
— Внесок українських учених у розвиток космонавтики (участь у запуску першого супутника Землі у 1957 р. тощо).
— Розробка нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань під керівництвом М. Амосова.
— Видання першої багатотомної «Української Радянської Енциклопедії», «Українського історичного журналу», журналу «Народна творчість та етнографія» та ін.
Література
— Реабілітація українських поетів та письменників О. Олеся, М. Вороного, В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки, В. Чумака, О.Досвітнього та ін.
— Виступ на захист української мови письменників М. Рильського, М. Бажана, С. Крижанівського та ін.
— Пожвавлення літературного життя (поштовхом стала стаття О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність» (1955)).
— Поява нових творів В. Сосюри «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа» (не надруковані), Л. Первомайського «Дикий мед», Г.Тютюнника «Вир», М. Стельмаха «Кров людська ~ не водиця», «Хліб і сіль», О. Гончара «Тронка» та ін.
— Виникнення плеяди молодих літераторів (В. Симоненко, Л. Костенко, М. Руденко, Д. Павличко, М. Вінграновський, Ю.Мушкетик, І. Драч та ін.).
— Діяльність «шістдесятників».
Словник! «Шістдесятники» — покоління молодих літераторів та митців 60-х років, учасників руху за оновлення радянського суспільства, які протестували проти заідеологізованості в зображенні дійсності, боролися за відродження рідної мови, піднесення національної самосвідомості й людської гідності.
— 1960 р. — створення Клубу творчої молоді у Києві — першого осередку «шістдесятників» на чолі з Лесем Танюком (його учасники — І. Драч, М. Вінграновський, І. Світличний, А. Горська та ін.), який займався пропагуванням українських народних традицій, організацією різних мистецьких гуртків, пошуком місць масових поховань жертв.
Історичний портрет!
Симоненко (1935-1963) Василь Андрійович — визначний український поет, прозаїк, журналіст. Один із найяскравіших представників покоління «шістдесятників» у літературі, «лицар українського відродження». Як журналіст, у своїх статтях показував хиби партійно-бюрократичного апарату, через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційних владних структур. У 1963 р. В. Симоненка жорстоко побили на вокзалі в Черкасах (винуватців так і не знайдено), після чого він невдовзі помер. Похований у Черкасах. По смерті поета видано збірки: «Земне тяжіння» (1964); «Поезії» (1966); «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1985), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Півні на рушниках» (1992). Посмертно удостоєний Державної премії ім. Т. Шевченка (1995).
Мистецтво
— Збагачення музичного мистецтва новими творами С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, братів Георгія та Платона Майбород, А. Штогаренка та ін.
— Плідна праця композиторів-піснярів 0. Білаша, А. Філіпченка, І. Шамо.
— Пошук нових форм творчості українськими художниками (М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, Т. Яблонська, В. Зарецький та ін.)
— Нові ідеї у творчості українських скульпторів: спорудження пам'ятника Великому Кобзареві в Москві (М. Грисюк, Ю. Сінкевич, А. Фуженко), відкриття пам'ятника І. Франку у Львові (В. Борисенко, Е. Мисько та ін.) тощо.
-— Зростання інтересу до театрального мистецтва (плідна робота режисерів Г. Юри, М. Крушельницького, В. Скляренка та ін.; талановита гра акторів А. Бучми, В. Добровольського, Ю. Лаврова, Н. Ужвій та ін.).
— Створення нових кінофільмів (роботи О. Довженка «Антарктида», «Зачарована Десна», «Поема про море», С. Параджанова «Перший хлопець», «Українська рапсодія», В. Денисенка «Сон» та ін.).
Історичний портрет!
Параджанов (1924-1990) Сергій Йосипович — визначний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка. З Україною пов'язана значна частина його творчої біографії: в Україні режисер створив фільми «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка» (1957), «Перший хлопець» (1958), «Українська рапсодія» (1961) «Квітка на камені» (1962 р., у співавторстві з А. Слісаренком). Міжнародне визнання прийшло після екранізації в 1964 р. повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».Цей фільм був удостоєний 16 призів на багатьох міжнародних кінофестивалях, зокрема премії міжнародного кінофестивалю у Мардель-Платі (Аргентина, 1965); Кубка фестивалю фестивалів (Рим, 1965); Золотої премії у Салоніках (Греція, 1966); премії Британської кіноакадемії (1966) та ін. У 1965-1968 рр. С. Параджанов разом з іншими відомими діячами української науки та культури, протестуючи проти масових політичних арештів в Україні, звертався у вищі партійні та державні органи з вимогою роз'яснити причини переслідувань українських інтелектуалів і виступав за проведення відкритих судових процесів, що мало б забезпечити справедливість розгляду справ. У березні 1973 р. був заарештований і за сфабрикованими звинуваченнями засуджений до тривалого ув'язнення. Тільки завдяки міжнародній кампанії протесту звільнений у грудні 1977 р. Зважаючи на заборону жити в Україні, поселився у Тбілісі.
