Радянізація західних областей України.
...
Нова економічна ситуація вимагала підготовлених освічених робітників. Ліквідація неграмотності серед населення та залучення всіх дітей до початкової школи було серед найперших завдань нової влади. Так, у 1950-1951 навчальному році у школах західних областей вчителів працювало у шість разів більше, ніж у довоєнний період. Значно збільшилася кількість студентів у вищих навчальних закладах, число яких досягло 25-ти. Однак навчання у вузах велося переважно російською мовою.
...
Та найбільш вразливого удару нова влада нанесла по Українській греко-католицькій церкві, яка виступала головним чинником суспільно-політичного життя, духовною опорою віруючих, число яких досягало 5 млн. чол. У квітні 1945 р. арештовано всіх українських греко-католицьких єпископів на чолі з митрополитом И.Сліпим, зліквідовано церковні освітні установи, розгромлено митрополію та єпархіальні управління. Завершальним актом погрому УГКЦ стало проведення у Львові у березні 1946 р. Собору, рішення якого скасовували Брестську унію 1596 р. і возз'єднували греко-католицьку церкву з російською православною церквою. Схожі події відбувалися і на Закарпатті. У 1949 р. Московський патріархат також оголосив про «добровільне возз'єднання мукачівської єпархії з російською православною церквою». Наслідки експансії московської православної церкви спричинили розкол в українському православ'ї, загострили релігійну ситуацію.
...
Ідеологічні процеси в У країні.
Більше того, посилюється пропагандистська обробка населення, найменша критика існуючого режиму трактується як «космополітизм» і «низькопоклонство» перед Заходом. Ідеологічна атака розпочалася вже у 1946 p., коли побачили світ постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» і «Ленинград», спрямовані проти творчості А. Ахматової та М. Зощенка. В Україні ця кампанія доповнювалась ще й боротьбою з «націоналізмом».
Хвилю нападок на представників творчої інтелігенції України спричинила публікація кількох редакційних статей «Правди», насамперед «Проти ідеологічних перекручень в літературі» (липень 1951 р.). В ній різко критикувався вірш В. Сосюри «Любіть Україну», який з'явився в журналі «Звезда» в перекладі О. Прокоф'єва. «Правда» виявила в ньому «націоналістичні збочення», оскільки поет оспівував не радянську, не соціалістичну, а «якусь одвічну Україну, Україну взагалі». Уже через кілька днів газета «Радянська Україна» опублікувала статтю «Ідейно порочні вірші», а дещо пізніше — передову під назвою «Докорінно поліпшити ідеологічну роботу». У листопаді 1951 р. пройшов пленум ЦК КПУ, на якому засуджено «помилки» у творчості окремих українських письменників. У число «порочних» потрапили оповідання «На ярмарку» Ю. Яновського, «Артистка» І. Вільде, повісті «Софія» і «Золоті ворота» Л. Смілянського, книжки «Гори і долини» та «Весна людства» С. Крнжанівського, вірші «Україно, рідний краю» С. Воскресенка, «Канадські українці» Л. Забашти, «Лист» та «Оксано, мрійнице» П. Воронька. Аргументи невдоволення були типовими. Скажімо, об'єктом нападок став вірш Л. Первомайського «Жінка біля Золотих Воріт» за те, що перед зором автора «мусили б стати не древні Золоті ворота Києва, а червоні зорі Кремля, до яких звертає свої очі все передове людство».
Після двох наступних статей в «Правде» — «Невдала опера» та «Про оперу «Богдан Хмельницький», — розгорнулась кампанія ідеологічної чистки в музиці. Вона торкнулась творчості композиторів Г. Жуковського (опера «Від усього серця»), К. Данькевича (опера «Богдан Хмельницький»), В. Енке (опера «Багата наречена»), а також Б. Лятошинського і В. Нахабіна, яких критикували за «формалізм», допущений у симфонічних творах.
Безпідставно звинувачені і публічно спаплюжені діячі мистецтв змушені були писати листи-покаяння, в яких визнавали свої «помилки». Так діяв подвійний жорсткий контроль, який, з одного боку, не допускав жодних відхилень від ідеологічних канонів, визначених зверху і зафіксованих в офіційних документах, а з іншого, — самі митці здійснювали щоденний нагляд за ідейною «чистотою» власної творчості. Такий ідеологічний диктат не міг зупинити духовного розвитку народу, але він суттєво гальмував його, консервуючи командно-адмшістративну систему, уособленням якої став Й. Сталін.
