Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.3. - вивчаючи пункт 1, зупинитися на диференціації маскулинного і фемінного

При вивченні Розділу 1.1. важливо:

- вивчаючи пункт 1, зупинитися на диференціації маскулинного і фемінного.

- вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на положання психоаналізу Зигмунда Фрейда.

- вивчаючи пункт 3, зверніть увагу на соціологічні теорії поділу статевих ролей.

- вивчаючи пункт 4, зверніть увагу на вплив фемінізму на становлення гендерної теорії та методології.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Маскулінний характер Homo Sapiens глибоко корениться в західній філософській традиції. З початку розвитку філософської думки жіночні / фемінні символічно асоціювалося з тим, що протилежно розуму – з темними силами богинь землі. Греки оцінювали жіночу здатність до дітородіння як зв'язок жінки з родючістю природи. Але саме в античності починається і завершується перехід від архаїчного культу родючості до культу раціональних богів. Грецька міфологія являє собою наочну картину заміни жіночих богинь, що символізують зв'язок із землею і природою, чоловічими богами, що стверджують влада законів, встановлених людиною.

Античність

Символічна асоціація чоловічого з раціональним і жіночого з емоційним міцно утвердилася в грецькій філософії.

Дуалізм душі і тіла, інтелекту і матерії конструюється вже в ранніх роботах Платона. Для Платона знання - це споглядання зовнішніх форм у абстрагуванні від непознаваемой, нераціональної матерії. Саме Платон у значній мірі задав цю парадигму душі і тіла, раціональності й емоційності, яка стала домінуючою в західній філософії і певним чином конституювала жіноча (хоча необхідно зазначити, що у своїх соціально-політичних роботах Платон виступав як егалітаристів по відношенню до жінок, за що деякі дослідники і вважають його першим в історії феміністом).

Дістінкція активної творчої форми і пасивної інертної матерії характерна і для філософії Аристотеля. Він ототожнював пізнання і раціональність з активним чоловічим началом, а хаотичну матерію як нижчу субстанцію - з пасивним жіночим. У книзі „Про походження тварин” він стверджує, що істинним батьком завжди є чоловік. Саме в процесі запліднення пасивної матерії він визначає активну форму майбутнього людської істоти; чоловік дає „жар” і силу життя, а жінка-мати лише виконує роль пасивної судини. Жінки, вважав Аристотель, це нижчі істоти, імпотентні чоловіки, оскільки в них відсутній принцип „душі”, тотожний у Аристотеля раціональності. Поділ статей, за Арістотелем, має аж ніяк не біологічні підстави, оскільки він не необхідний для відтворення людського роду (при цьому він посилався на існування двостатевих тварин, що самозапліднюються). Статева диференціація - це онтологічний принцип: „краще, коли вищий принцип відділений від нижчого. Тому якщо це можливо і там, де це можливо, чоловіче відокремлене від жіночого”.

Середнє століття

У середньовічній християнській філософії Фома Аквінський, Святий Августин, Філон Олександрійський продовжують традицію дістінкціі форми і матерії, душі і тіла, раціональності й емоційності, маскулинного і фемінного.

Філон, олександрійський філософ I ст. н.е., з'єднує в своїх роботах біблійні ідеї та ідеї грецької філософії таким чином, що дуалізм маскулинного і фемінного посилюється. „Чоловіче”, на його думку, презентує свідоме, раціональне, божественне; жіноче і сама жінка - це образ брудного тілесного світу. „Жіноче” у нього символізує світ як такий і є протилежністю трансцендентної сфері Розуму.

Моральний прогрес для Філона передбачає духовне подолання руйнівного впливу чуттєвості і тілесних пристрастей. А так як останні асоціюються з жінкою і „жіночим”, то на основі цієї алегорії виникає боротьба, необхідність подолання жіночого. Добродійне життя, в якій Розум має перевагу над нижчими аспектами людського життя, протікає як становлення чоловічого (маскулинного) через придушення жіночого (фемінного).

Тут було б незайвим згадати і про дискусії на Македонському Соборі (585 р.), на якому тільки більшістю в один голос був отримано позитивну відповідь на питання про те, чи можна вважати жінку людиною. У середні століття сумно знаменитий своїм мракобіссям „Молот відьом” (1487) ченців Я.Шпренгера і Г.Інстіторіса представив розгорнуту систему доказів справедливості придушення і фізичного знищення жінок на основі їх споконвічній „гріховності”.

Новий час

Антична філософія заклала основи диференціації раціонального і природного, маскулинного і фемінного як культурних символів, а в Середні віки філософія ці ідеї підтримала. У Новий час розвиваються уявлення про полярної опозиції, різкою протилежності духовного і тілесного, раціонального і природного, пізнає і пізнається. Саме тоді, вважають багато дослідників, придушення природного, тілесного і - по асоціації - фемінного стає системоутворюючим принципом західноєвропейської думки.

У XVII столітті починає формуватися інша, відмінна від античної і середньовічної концепція пізнання. У найзагальнішому вигляді це розходження зводиться до наступного: якщо в античній традиції завдання Розуму визначалася як роздум про світ, то для англійського філософа XVII століття Френсіса Бекона, родоначальника науки Нового часу, Розум - це інструмент вимірювання, вивчення і, в кінцевому рахунку, контролю над природою. Бекон активно використовує метафору статі для вираження своїх філософських ідей: природа у нього завжди ВОНА („She” англійською); Знання, Розум і Наука - тільки ВІН („He” англійською). Проте відповідно до граматикою англійської мови неособисті іменники не мають ніякого граматичного роду. Дорікаючи Аристотеля в тому, що той у своїй філософії залишив природу „недоторканою і ненасилованою”, Бекон пропонував затвердити законний шлюб між пізнанням і природою, в якому пізнає суб'єкту відведена роль і робота чоловіки, який стверджує свою владу і домінування над природою.

Такий підхід філософ Каролін Мерчант назвала „смертю природи”. Адже якщо у античних і навіть середньовічних релігійних філософів природа представлялася хоча і як нижча сфера по відношенню до Розуму і Духу, але проте була чимось цілком живим, повним ірраціональних сил, то у Бекона природа - це щось механістичне, бездушне, мертве. Саме з таким умертвіння об'єктом пізнає суб'єкт і може творити все, що йому заманеться - вимірювати, переробляти, контролювати, підкорювати, стверджуючи свою силу. Жорстке домінування над природою веде до багатьох екологічних проблем, вважає К. Мерчант, і обертається загибеллю самого людства, а знання та інститут науки - дегуманізує.

Декарт продовжив розвиток ідей про необхідність „очищення” Знання та Розуму від будь-яких асоціацій з поняттями Матері-Землі, відділення Логосу від Софії, Чоловіки та її розуму від Природи.

У картезіанству затверджувалася нова маскулінна теорія пізнання, в якій відчуження від природи стає позитивною епістемологічної цінністю. Конструюється новий світ, в якому все генеративное і креативне відноситься до Бога, маскулінного раціональному Духу, до НЕ жіночною плоті світу.

Ця тенденція до придушення природного, матеріального і тілесного супроводжувалася і придушенням всього фемінного в культурі. Становлення і утвердження наукового погляду на світ в XVI-XVII століттях супроводжувалося небаченим раніше реальним масовим знищенням жінок: йдеться передусім про так зване„полюванні на відьом”. Як показали новітні дослідження архівних матеріалів та історичних свідоцтв, під виглядом „відьом” в основному йшла полювання на знахарок і повитух. Використовуючи народні методи, вони допомагали жінкам регулювати народжуваність, а також полегшували сам процес пологів. Викорінення народних методів контролю над народжуваністю і сексуальністю, якими до цього володіли жінки, і заміна їх „науковими методами”, носіями яких стали дипломовані чоловіки-спеціалісти, призвела до того, що жіноча сексуальність була поставлена під жорсткий чоловічий контроль.

Просвітництво

Навіть для французького просвітителя і демократа Жана-Жака Руссо, для якого Природа являє собою справжню цінність, жінка, їй тотожна, все ж є нижчим моральною істотою в порівнянні з чоловіком. Бо тільки чоловік, який не має настільки тісному зв'язку з природою, за допомогою свого Розуму здійснює певний інтелектуальний шлях посилення в собі істинної людської природи, що тільки і робить його по-справжньому моральною істотою („Еміль”). При цьому Руссо вважав, що пристрасті, що асоціюються з жінками, - це безумовна загроза громадянському суспільству. Навіть чесноти, пов'язані з жіночими материнськими почуттями, можуть загрожувати належному функціонуванню держави. Так, на початку „Еміля” розповідається про спартанську матір, яка стала проти вбивства свого сина. На думку Руссо, хороший громадянин дякує за смерть синів, якщо це служить суспільному благу. І так як важко одночасно бути і гарним суспільною істотою, тобто громадянином, і доброю приватною особою, тобто сім'янином, Жан-Жак пропонує розділити ці сфери і виключити жінку з громадянського суспільства і „помістити” цілком в область приватного та сімейного.

Класична німецька філософія

Іммануїл Кант також підтримував ідею про більш низькі ментальних здібностях жінок, при цьому він вважав такий стан справ необхідною умовою існування суспільства. Недолік абстрактного мислення, стверджував Кант у своїй роботі „Есе про високе і прекрасне”, розвиває в жінках смак, почуття прекрасного, чутливість, практичність. У сімейному житті, яка відіграє значну роль у функціонуванні суспільства, чоловік врівноважує жіночі недоліки і таким чином створюється гармонійна пара, в якій чоловіче і жіноче начала грають взаємодоповнюючу роль. Тут, як і завжди в західній інтелектуальної традиції, жіноча / фемінні конституюється через статус нижчого, неповноцінного, вторинного по відношенню до маскулінного.

Гегель також виводив жінок та пов'язані з ними форми буття і свідомості за сфери громадянського суспільства і моралі. Розглядаючи в „Феноменології духу” сім'ю, він визначив її як нижчу стадію громадянського суспільства, оскільки відносини в ній розгортаються між кровними родичами, а не між громадянами. Це, за Гегелем, „нижчий світ”, і так як жінки - не громадяни, це - світ жінок. Для них не існує участі у формах духу, які лежали б за межами сім'ї.

Далі Гегель стверджує, що, оскільки відносини в сім'ї носять приватний характер - фокусуються на певному чоловікові та певному дитину, остільки ці відносини і не перебувають у сфері етичного. Чоловіки, на відміну від жінок, мають додаткову сферу активності, де вони працюють для „універсального” і „етичного”. Для чоловіків сімейні відносини залишаються на рівні приватного, їм не доводиться жертвувати своєю етичної життям. Жінка може долучитися до етичної життя, тільки трансформуючи зокрема сімейних відносин в етичні, універсальні принципи, тобто трансформуючи свої відносини з конкретним чоловіком і дітьми в служіння принципом Сім'ї, Чоловікам і Детям як таким. Але це породжує конфлікт між чоловічим / універсальним і жіночим / сімейним свідомістю. Фемінні таким чином стає загрозою громадянському суспільству, і тому має бути пригнічене і відтиснуто у приватну сферу.

Соціалістична і марксистська філософія

Незважаючи на домінування позначених вище принципів, починаючи з XVIII століття, в західній філософії формуються нові підходи до оцінки самого принципу гендерної диференціації. Виникають ідеї про те, що культурним ідеалом є возз'єднання обох онтологічних принципів маскулінного і фемінного, а соціальною нормою - рівноправність жінок і чоловіків у суспільстві. Багато в чому виникнення такого підходу пов'язано з поширенням просвітницьких і соціалістичних ідей, розвитком ліберальної філософії та концепції цивільних прав, а також з прокотилася в Європі хвилею буржуазно-демократичних революцій. У філософії уявлення про рівноправність жінок і чоловіків найбільше розвивалися в навчаннях французьких утопічних соціалістів Сен-Симона і Фур'є.

Філософська спадщина марксизму в який нас питанні досить суперечливо. З одного боку, Маркс фактично відкинув західну філософську традицію розглядати матерію як пасивну субстанцію - у нього матерія активна, саме „буття визначає свідомість”. Цей принцип первинності матеріального, практичного розвивається в онтології і гносеології марксизму, в його економічному вченні. І оскільки, як ми з'ясували, матеріальне в західній інтелектуальної традиції завжди асоціюється з фемінні, можна було б сказати, що Маркс стверджує пріоритетність фемінного в культурі. Однак це твердження було б кілька натягнутим, бо самого Маркса-революціонера цікавив не культурно-символічний, а соціальний аспект гендерної диференціації суспільства, та й то не дуже сильно. У соціальній філософії Маркс багато в чому слідував уявленням утопічного соціалізму і підтримував ідею емансипації жінок (хоча ніколи і не надавав цьому питанню занадто великого значення). Справа в тому, що вторинність фемінного і його наслідок - дискримінація жінок в суспільстві розглядається в класичному марксизмі як приватна прояв глобальної класової стратифікації.

Набагато більше уваги цьому питанню приділяє Енгельс. У відомій роботі „Походження сім'ї, приватної власності і держави” він докладно розглядає історію та соціально-економічні основи дискримінації жінок з позицій класового аналізу. Енгельс пояснює походження і існування дискримінації жінок тим, що в руках чоловіків сконцентрувалася власність. Однак власність, з точки зору Енгельса, виступає основою придушення не тільки жінок, але й чоловіків, її не мають (тобто пролетаріату). Іншими словами, дискримінація жінок представляється як окремий випадок придушення людини в антагоністичному класовому суспільстві, а способом її подолання може бути тільки революція і встановлення соціалізму.

Російська філософія

У цілому російські культурні традиції оцінки і сприйняття фемінного і маскулінного в значній мірі схожі з західними - особливо це стосується християнської системи норм і моральних цінностей. Так само, як і в католицизмі, в православ'ї жіноче начало онтологічно вдруге і підпорядковане чоловічого начала. Це проглядається і в православних настановах, і в різного роду моралізаторських роботах церковників і світської вчителів (від „Повчання” давньоруського князя Володимира Мономаха, який жив у XI столітті до знаменитого „Домострою”, який грав роль морального кодексу Русі з XVI століття до початку XX століття). Більше того, навіть лідери декабристського руху в своїх проектах політичної перебудови Росії і думки не допускали про можливість участі жінок у політичному житті.

Філософське обговорення проблеми диференціації онтологічних і гносеологічних принципів маскулінного і фемінного в російській філософії розвивалося по двох напрямках. З одного боку, ця тема цікавила представників філософії статі (до них в першу чергу відносяться прихильники соціалістичної філософської традиції), а з іншого - теоретиків так званої „теології статі”.

Послідовники західних соціалістів - М. Г. Чернишевський та інші - розглядали диференціацію чоловічого і жіночого в культурі з соціальної точки зору. Фактично вони обговорювали проблему соціополовой (тобто гендерної) диференціації та стратифікації суспільства, її несправедливості і необхідності подолання.

„Теологія статі” або, як її ще називають, філософія любові - це своєрідний напрям в російській релігійній філософії, до якого відносяться досить різні за поглядами мислителі.

Ми розглянемо три типи ідей, що розробляються в руслі теології статі.

Один з напрямків представлено іменами і роботами Володимира Соловйова,Льва Карсавіна,Бориса Вишеславцева,Зінаїди Гіппіус, які розвивали філософсько-платонічні ідеї про Ерос, узвишші чуттєвості, підкреслювали моральну цінність любові між жінкою та чоловіком, заперечували аскетизм у відносинах між ними.

Особливу роль у розвитку цих уявлень грав Володимир Соловйов. Для нього сама тема і термінологія статі мають настільки важливе значення, що він вводить їх у своє теологічне і онтологічне вчення. Для Соловйова Бог - це, безумовно, Батько, ВІН, чоловіче начало (і це цілком традиційно). Але "душа світу", в дусі середньовічної містики, асоціюється у нього з образом Вічної Жіночності, з Премудрістю, з Софією (асоціація фемінного почала з мудрістю - цілком нетрадиційно). Мета людської історії - досягнення досконалості, яке знаходиться, за допомогою божественної шлюбної містерії, в якій беруть участь три елементи: "обоготворений природа" (жіноче начало), людино-бог (чоловіче начало) і Вічна Премудрість (ця остання є результатом злиття почав.

Інше течія в російській філософії статі представляли Микола Бердяєв та Василь Розанов. Центральна тема їх творів - це, скоріше, тема любові (навіть еросу), а зовсім не підлоги або гендеру, хоча в текстах все час і вживається слово „стать”. Для Бердяєва еротична енергія - це не тільки джерело творчості, а й джерело цієї містичної релігії. "Справжня релігія, містична життя завжди оргіастічность, а оргіазм, могутня сила життя, пов'язаний з статевої полярністю. Паркет полярність є основний закон життя і, може бути, основа світу. Для Бердяєва і Розанова Бог і релігійність тісно пов'язані з любов'ю, пристрастю, Еросом, тобто тим, що в західній традиції маркується як фемінні. Асоціація божественного і релігійного з фемінні, яка при цьому виникає, ставить зовсім інші культурно-символічні акценти.

Третє течія в філософії любові, ортодоксально-богословське, представлено іменами і роботами Павла Флоренського, Сергія Булгакова, Івана Ільїна. Бог для них був любов, але не Ерос, а „caritas” - співчуття, милосердя, жалість. Традиційно ці якості ототожнювалися з жіночим началом. Таким чином у цих мислителів божественне і фемінні розглядалися як схожі культурні символи.

Як бачимо, в російській філософії існував досить своєрідний підхід до сприйняття і оцінки диференціації маскулинного і фемінного. По-перше, в російській теології статі відмінності чоловічого і жіночого начал розглядається як духовний, а не онтологічний або гносеологічний принцип, що характерно для західної філософії. По-друге, в російській філософії розставлені інші культурно-символічні акценти: те, що на Заході асоціюється з чоловічим / маскулінних початком (божественне, духовне, істинне), в Росії і російської культури асоціюється - через категорію любові - з жіночим началом.

2. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Теорія Фрейда справила глибоке вплив на розвиток уявлень про сексуальність чоловіків і жінок. Причому цей вплив позначилося не тільки на психології, але і на всьому соціальному та гуманітарному знанні ХХ століття.

Фрейд вважав, що сексуальність, як і всі інстинкти, існує з моменту народження дитини. Діти проходять через різні психосексуальні стадії розвитку, і темперамент будь-якого дорослого є продукт того, як він / вона переживає ці стадії. Саме тому, що дівчатка і хлопчики переживають свою сексуальність по-різному (як результат біології), вони виростають з різними статевими ролями. Якщо чоловіки переживають своє сексуальне дорослішання нормально (типово), вони виростають з маскулінні риси, якщо дівчатка розвиваються нормально, то виростають жіночні жінки.

Фрейд стверджує, що дитяча сексуальність - це поліморфна перверсивність, і інфант рухається від цієї перверсивність сексуальності до нормального генітальної гетеросексуальности через кілька етапів. Під час оральної стадії дитина отримує задоволення через рот. Під час анальної стадії (2-3 роки) дитина отримує задоволення через анус. Під час генітальної (фаллической) стадії, у віці 3-4 років, дитина відкриває задоволення, одержуване від геніталій.

Якщо до генітальної стадії психосексуальний розвиток хлопчиків і дівчаток однаково, то на цій стадії відбувається розлом. Основою його виступає так званий Едипів комплекс. Хлопчик, вже ідентифікували себе з батьком, в силу свого інстинктивного лібідо бажає свою матір і відчуває ворожу конкуренцію батька своєї статі. Одночасно він виявляє, що мати не має пеніса і сприймає це як знак покарання. Тоді хлопчик починає відчувати так званий комплекс боязні кастрації, і переносить свою любов на батька. Батько виступає як норма, зразок і носій норм суспільства. Протиборство між ірраціональним несвідомим, яке виходить з біологічної сфери потягів - т.зв. Воно (Id), і установками суспільства - так званим Над-Я (Super-Ego) дозволяється через втручання Я (Ego). Саме Его, сублімуючи природне сексуальний потяг у творчість, виступає інтегруючою частиною особистості людини-чоловіки.

Психосексуальний розвиток дівчаток відбувається інакше. Фрейд вважав, що особистість жінки визначається в кінцевому рахунку самим фактом відмінності її анатомічної будови від чоловіка. "Анатомія - це доля", - стверджував Фрейд слідом за Наполеоном. Саме відмінності в будові тіла чоловіка і жінки, стверджував Фрейд, формують у неї дві специфічних (і основних для розвитку жіночої психіки) особливості - комплекси кастрації і заздрості до чоловічих геніталій. Так само, як і хлопчик, дівчинка бажає батька протилежної статі й ідентифікує себе з батьком своєї статі. Однак виявивши, що мати і вона сама позбавлені пеніса, дівчинка вирішує, що обидві вони кастровані (тобто покарані). Дівчинка починає ненавидіти мати і любити батька і чоловіків взагалі. Ідентифікація себе з матір'ю, комплекси кастрації визначають, за Фрейдом, три можливі лінії розвитку жіночої психіки: одна веде до придушення сексуальних імпульсів і, отже, до неврозів. Друга - до модифікації характеру під чоловічі зразки, для якої характерні чоловікоподібне прагнення до творчої діяльності, сильні соціальні інтереси, активність. Третя - до нормального жіночності, під якою Фрейд розумів прагнення до реалізації бажання володіти тим, що складає предмет заздрості для жінок, за допомогою заміжжя і народження сина.

Результатом нормального розвитку жіночої психіки і природними компонентами здорової жіночності є, за Фрейдом, пасивність, відсутність почуття справедливості, схильність до заздрості, слабкі соціальні інтереси, нездатність до творчості.

Фрейд стверджував, що жіноче супер-его ніколи не може бути таким же сильним, як у чоловіка. Іншими словами, моральна неповноцінність жінок фактично виводилася їм з факту відсутності у неї деякого біологічного органу - пеніса.

Очевидно, що погляди Фрейда на жінку базуються на постулаті про її біологічної неповноцінності, з якого їм і виводиться основоположний, як він вважає, механізм формування психічних якостей жінки - заздрість до чоловіка. Дія цього механізму організовує внутрішні психічні процеси таким чином, що для жінки можливі лише, на думку Фрейда, три шляхи - істерія, мужеподібну і "нормальна" жіночність, в якій інтереси жінки обмежуються вузьким світом спальні, дитячої та кухні. Як ми пам'ятаємо, він будував свою концепцію на основі клінічної практики - його пацієнтками були жінки середнього класу, дійсно відчувають психічні стреси внаслідок пригнобленого й безправного становища в сім'ї. Погляди Фрейда надали надзвичайно інтенсивне вплив не тільки на розвиток власне психології, а й на всю європейську культуру ХХ століття.

3. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Дослідження соціальних аспектів статі, поділу праці та диференціації соціальних ролей за ознакою статі вже давно стали традиційною темою соціології.

Ще Еміль Дюркгейм у своїх дослідженнях і „Про поділ суспільної праці” та „Самогубство”, опублікованих на початку ХХ ст., касався соціальних проблем статі і статевих ролей. Він першим звернув увагу на той факт, що чисельність самогубств і психічних захворювань різна серед жінок і чоловіків того чи іншого шлюбного статусу: число самогубств серед неодружених або розлучених чоловіків вище, ніж серед незаміжніх або розлучених жінок.

Перша власне соціологічна концепція структури жіночих і чоловічих ролей була висунута американським соціологом Талкотт Парсонс, хоча в його теорії ця концепція носить характер ілюстрації до загальнотеоретичних побудов структурного функціоналізму. За Парсонсу, суспільство завжди прагне стану динамічної рівноваги і стабільності. Окремі елементи сукупної соціальної структури виконують функціональну (тобто службову) роль з підтримки стабільності, інтеграції та розвитку всієї системи. Соціальні конфлікти і суперечності оцінюються ним як хвороби, а фактори, що сприяють виникненню суперечностей - як дисфункціональні явища в житті суспільства. Завдання соціології, вважає Парсонс, полягає у виявленні соціальних механізмів підтримки стабільності суспільства і його елементів, тобто в соціальній терапії. Саме в цих позицій Парсонс і вживає аналіз американського суспільства, яке, по суті, і було основним об'єктом його досліджень. Це, до речі, характерна риса американської соціології загалом, яка з самого початку формувалася як емпірична і прикладна дисципліна, орієнтована, насамперед, на вивчення того суспільства, в рамках якого вона існувала.

Розглядаючи зміни, які відбулися з американською сім'єю до середини минулого сторіччя, Парсонс виділяє ізоляцію нуклеарною сім'ї від системи спорідненості і переміщення ряду функцій до інших соціальних інститутів. Засадничими і нередуціруемого функціями сім'ї він вважає соціалізацію дітей і стабілізацію особистості дорослих членів сім'ї. Механізмом, що забезпечує рівновагу і стабільність самої системи соціальної взаємодії, є на його думку, функціональний розподіл сфер діяльності, або диференціацію ролей. Парсонс робить абсолютно природний для традиційного біодетерміністского свідомості висновок: роль інструментального лідера в родині завжди належить чоловікові, а жінка - це експресивний (емоційний) лідер. „Фундаментальне пояснення розподілу ролей між біологічними статями, - пише Парсонс, - лежить в тому факті, що народження дітей і догляд за ними створює сувору презумпцію первинності відносин матері до маленької дитини.... Первинність відносин матері до дитини веде до того, що чоловік, усунений від цих біологічних функцій, повинен спеціалізуватися в альтернативному, інструментальному напрямку”. Це - загальна модель диференціації статевих ролей у сучасному індустріальному суспільстві. Американський чоловік, за визначенням, повинен утримувати сім'ю. Його первинна сфера діяльності - приносити гроші, бути годувальником.

Єдиний спосіб бути справжнім чоловіком у нашому суспільстві - це мати престижну роботу і заробляти на життя.

Для жінок, на його думку, основним є „статус дружини свого чоловіка, матері його дітей і особистості, відповідальної за домашнє господарство”. Домінуючими жіночими ролями є ролі дружини, матері, домогосподарки. Соціально престижна професійна діяльність чоловіка зумовлює його верховенство в сім'ї, а домашня праця жінки, названий Парсонсом псевдозанятіем, - її підлеглу роль.

Ті небагато дослідників, які дотримувалися інших поглядів на структуру чоловічих і жіночих ролей, уникали дискусій з класиком американської соціології. Так, наприклад, один з провідних теоретиків соціології сім'ї Вільям Гуд у своїй книзі „Світова революція і моделі сім'ї” справедливо зазначав, що залучення жінок до сфери професійної праці дає їй економічну незалежність і більший авторитет в сім'ї. Він зовсім не вважав, що праця жінки поза домом негативно впливає на сім'ю, оскільки установки на рівність відносяться, як правило, до внесемейное сфері, а в родині жінка як і раніше несе основну відповідальність за ведення домашнього господарства. Ще більш позитивна оцінка професійної праці жінки, його благотворного впливу на шлюб і сім'ю, на подружні стосунки міститься в чудовій роботі А.Най і В.Хоффман „Працююча мати в Америці”. Проте в ті роки обидві ці роботи не зробили значного впливу на розвиток ідей в соціології статі.

Девід Береш, пояснював відмінності в чоловічому та жіночому поведінці тим, що кожен біологічна стать використовує різні способи для збільшення своїх шансів на виживання і відтворення. Саме це і визначає різні соціальні ролі жінок і чоловіків. Наприклад, особам чоловічої статі вигідно бути агресивними, гарячими, непостійними і нерозбірливими. Жінкам більш вигідно бути сором'язливими, стримуватися, поки вони не зможуть знайти чоловіків з відповідним генотипом. Береш навіть пояснював згвалтування як природний наслідок природного чоловічої агресивності.

У Росії до біодетерміністскім концепціям ставиться досить популярна в 80-ті роки „інформаційна” теорія Геодакяна. Він вважає, що генетична структура жінок влаштована таким чином, щоб накопичувати, зберігати („консервувати”) і передавати інформацію майбутнім поколінням. На відміну від цього генетична і психічна структура чоловіків пристосовані для пошуку і збору нової інформації. Висновок, таким чином, напрошується сам собою: чоловіки - це творці, а жінки-консерватори (в хорошому, як вважає Геодакян, сенсі слова).

Прихильники психологічного та психоаналітичного тлумачення диференціації чоловічих і жіночих ролей виходять з посилки про те, що психічні якості вроджені. Саме ці вроджені „чоловічі” і „жіночі” якості визначають специфіку та відмінності характерів, а тим самим і ролей, які жінки і чоловіки грають у суспільстві.

4. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Вирішальну роль у появі принципово нової наукової парадигми в дослідженнях статі - я маю на увазі гендерну теорію - зіграв фемінізм.

Поява фемінізму іманентно самій патриархатной культурі, що помістила половину людства за кордону, поза рамками цієї культури - як би в культурне задзеркалля. Виникнення фемінізму обумовлено певними соціальними та інтелектуальними передумовами.

Соціальні передумови фемінізму - в секуляризації суспільства, зламі його феодально-станової організації і розвитку буржуазних відносин, залученні жінок в роботу за наймом, що створює передумови для перетворення жінок на власника своїх робочих рук - вона може як вільна людина продавати їх.

Інтелектуальні передумови фемінізму - різні критичні щодо існуючого суспільства теорії, починаючи з філософії прав людини, що виникла у XVIII ст. і аж до сучасних постмодерністкой концепцій Фуко і Дерріди.

Сьогодні фемінізм - це насамперед альтернативна (по відношенню до європейської традиції) філософська концепція соціокультурного розвитку. Однак протягом досить тривалого періоду він існував як ідеологія рівноправності жінок і як соціально-політичний рух. Ці два аспекти фемінізму надзвичайно важливі для становлення його теорії: саме в пошуках відповідей на реальні питання, що стосуються статусу жінок в суспільстві, теоретики фемінізму, не задоволені традиційної соціальної наукою, стали формулювати і свої теоретичні претензії до традиційного західного знання, і нові теоретико-методологічні підходи до аналізу культури.

Сьогодні прийнято вважати, що зародження феміністських ідей відноситься до епохи Відродження з її культом людини. Саме тоді з'явилися перші трактати Кристини де Пізан і Корнеліуса Агріппи, в яких відкрито говорилося про придушення особистості жінки і несправедливе ставлення до неї суспільства.

Наступний етап у розвитку фемінізму пов'язаний з часом Великої Французької революції - висунуті тоді гасла свободи, рівності і братерства всіх людей незалежно від їх походження активізували прагнення жінок до рівноправності. Разом з тим "Декларація прав людини і громадянина", що проголосила, що всі люди мають невід'ємні природні права, фактично була декларацією про права чоловіків. Невипадково в 1792 р. Олімпія де Гуж написала „Декларацію прав жінки і громадянки”, в якій містилися вимоги надати жінкам цивільні і виборчі права і можливість займати державні пости. Слідом за цим виникли жіночі організації та клуби, які, втім, досить швидко були заборонені Конвентом. Сама Олімпія де Гуж була страчена.

Проте в тому ж 1792 Мері Уолстоункрафт опублікувала в Англії книгу „Захист прав жінок”, а в Німеччині в цьому ж році вийшла робота Теодора фон Гіппеля „Про поліпшення цивільного становища жінок”.

Поява подібних робіт у той час далеко не випадково. Сьогодні стає очевидним, що зародження і формування феміністських теорій в значній мірі підготовлено развітіемразлічних соціально-філософських і політичних концепцій та інтелектуальних течій. У цьому зв'язку особливо варто відзначити, по-перше, філософські концепції Джона Локка, Жан-Жака Руссо і Джона Стюарта Мілля, які розвивали основи теорії прав людини. Більше того, англійський філософ Дж.Ст. Мілль і його співавтор і дружина Харріет Тейлор в 1869 р. опублікували книгу „Залежність жінки”, в якій вони використовували ліберально-філософську теорію для доказу тези про рівність прав жінок і чоловіків. По-друге, необхідно підкреслити вплив теорії утопічного соціалізму Шарля Фур'є, Сен-Сімона і Роберта Оуена. Зокрема, саме першому з них належить як винахід самого терміну „фемінізм” так і - зазвичай невірно приписуване Марксу - висловлювання про те, що „соціальне становище жінки є мірилом суспільного прогресу”. Протягом XIX століття Європою прокотилася хвиля буржуазних революцій, активізувала боротьбу жінок за свої права - в основному мова йшла про право на працю і рівну з чоловіками його оплату.

В кінці XIX століття виникає рух суфражісток, тобто боротьба жінок за надання їм виборчих прав. Спочатку пасивне, а нерідко і негативне ставлення суспільства до цієї ідеї змусило деяких лідерів суфражизму піти на радикальні форми залучення уваги до проблеми. Однак вони зуміли викликати суспільний резонанс. Багаторічна боротьба суфражісток різних країн дала свої результати - протягом перших двох десятиліть XX століття в основній частині Європи і в Північній Америці жінки отримали виборчі права.

Новий виток у розвитку фемінізму почався в 60-і роки XX в. разом з виникненням ліворадикальних рухів протесту і формуванням контркультурних теорій.

 

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте, що вкладали в поняття гендеру під час античності.

2. Охарактеризуйте, що вкладали в поняття гендеру під час середніх віків.

3. Охарактеризуйте, що вкладали в поняття гендеру у німецькій класичній філософії.

4. Охарактеризуйте вплив психоаналізу Зигмунда Фрейда на розвиток гендерної теорії та розуміння статевої ідентичності.

5. Розкрийте ґенезу та розвиток феміністичного руху у світі.

 

Висновки (стисле резюме)

Отже, оскільки в суспільному та соціальному житті домінували чоловіки, то раціональність не просто тлумачиться як суттєва людська характеристика, а асоціюється з чоловічими рисами. Домінантна роль чоловіків у суспільстві та в тих сферах суспільного життя, що вимагали раціональності, призводила до того, що її починають асоціювати з чоловічими рисами, а риси, які розглядалися як менш суспільно вартісні порівняно з нею – естетична чутливість, інтуїція, турбота асоціюються з жінками.

Докорінні зміни в соціальній структурі, в політичному житті, злам усталених стереотипів, характерних для минулого сторіччя, поставили проблему ґендерних відносин на рівень теоретичного осмислення. Певна архаїзація цих відносин, характерна для сучасної України, викликана своєрідністю соціальної та політичної ситуації, не спроможна протистояти загальним тенденціям. У цих умовах аналіз як історичної обмеженості й упередженості філософів минулого, так і їхніх інтуїцій щодо окремих сфер жіночого буття, мають не лише сприяти уникненню помилок минулого, а й допомогти піднести це питання до рівня належного теоретичного та філософського осмислення.