Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.2

При вивченні Розділу 1.1. важливо:

- вивчаючи пункт 1, зупинитися особливостях сучасної гендерної теорії.

- вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на основні напрямки гендерних досліджень.

- вивчаючи пункт 3, зверніть увагу на фундаментальні положення гендерних досліджень у соціальній роботі.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Світова наукова думка на межі другого – третього тисячоліть характеризується появою нових напрямків наукових досліджень, переосмисленням, здавалося б, усталених теорій і переоцінок звичних соціальних, політичних, повсякденних практик. Від століттядо століття прогресує спеціалізація наукового знання. Нові проблеми, суперечності, альтернативи, типи інтелектуальної діяльності потребують культури порушення питань, спираючись на попередні наукові традиції і вміння зосередити думку на проблемах нової епохи, часу, країни. Перед гуманітарною наукою постали історичні завдання по-новому осмислити соціальні реалії переломних епох, погляди на світ і справедливість його організації, віднайти людські ресурси, потенційні можливості й межі перебудови усталених суспільних відносин, переозначити їх перспективу. Ці завдання зумовлені необхідністю оновити й реформувати національні суспільства та світову спільноту, дотримання гуманістичних і демократичних принципів соціального життя; зосередити увагу на особистості, її становищі і статусі, а також на її значенні в забезпеченні подальшого поступу людства та його стійкого розвитку; усвідомити, що керування сучасними соціальними процесами потребує не розрізнених ідей, а нової комплексної системи знань, що містить і соціостатевий складник.

Для позначення нових стратегій світового регулювання cоціо-статевих відносин у суспільних науках виник термін „гендер” та започаткувалися ґендерні дослідження. Вони мали на меті аналізувати відносини між жінкою та чоловіком, визначати їхні характеристики через спільне й відмінне, розкривати ролі статей, конструктів фемінності та маскулінності тощо.

Трансформація національного життя в умовах глобалізації, всеосяжні світові масштаби діяльності, зв’язків, стосунків, долання кордонів зумовили потребу запровадити поняття гендеру в практичних перетвореннях. Його стали застосовувати при визначенні політичних стратегій, правових відносин і норм, що їх регулюють, перетворень у всіх сферах життя під впливом жінок і чоловіків, залежно від розвитку та змін прав, свобод, обов’язків, відповідальності чоловіка й жінки та можливостей їх реалізувати. Термін “ґендер” почали застосовувати для опису всіх перетворень у суспільстві та державі, оскільки саме на них якраз впливають особистості чоловіка й жінки та їхні відносини. Гендер став необхідним конструктом реальних практичних перетворень у суспільних відносинах, складовим базовим компонентом яких є статус жінки та чоловіка. Все більшого розголосу, поширення як у науковому вжитку, так і в політико-правовому аналізіпроблем рівності статей набуває поняття ґендеру і в Україні.

Будь-яка епоха виражається через властиві їй терміни й поняття. Їх творці вкладають у них відповідний культурний зміст своєї діяльності й людських відносин. Завдання створити термінологічний і понятійний контекст збігається з потребою сконструювати зрозумілі контексти інтерпретації. А тому в сучасних умовах при усвідомленні ґендерних відносин, їхніх суб’єктів насамперед важливо зосередити увагу на концептуальному розумінні таких понять, термінів.

У найширшому розумінні гендер можна визначити так: ґендер – це змодельована суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним і культурним контекстами буття й фіксує уявлення про жінку та чоловіка залежно від їх статі.

Поняття, як і люди, мають свій вік і місце народження. Термін “ґендер” виник у Великій Британії. У перекладі з англійської мови ґендер буквально означає граматичний рід – чоловічий, жіночий, середній. Надалі це поняття почало означати соціо-статеві характеристики статі, на відміну від власне біологічних (генетико-морфологічних, анатомічних, фізіологічних), – із властивими їй характеристиками способу життя, поведінки, намірів і прагнень тощо. Гендер стосується не тільки чоловіків та жінок як окремих індивідів, а й характеризує відносини поміж ними як соціально-демографічними групами та ґендерні відносини в цілому – те, як реалізуються соціальні ролі жінок і чоловіків, дівчаток та хлопчиків, як вони соціально вибудовуються.

Гендер відрізняється від поняття “sex”, яке перекладається як “стать”, тобто як здатність або нездатність виношувати й народжувати дітей. Біологічна стать виражає природні, біологічно задані відмінності між чоловіком і жінкою. Якщо стать задаєтьсяприродно, то ґендер конструюється соціально та зумовлений культурою суспільства в конкретний історичний період. Гендер характеризує осіб і жіночої, й чоловічої статей, будучи продуктом соціалізації.

Гендер – досить складне поняття, оскільки розкриває багатоаспектний зміст явища. У науковій літературі воно вживається в кількох значеннях:

• гендер як соціально-рольова й культурна інтерпретація рис особистості та моделей поведінки чоловіка і жінки, на відміну від біологічної;

• гендер як набуття соціальності індивідами, що народилися в біологічних категоріях жіночої або чоловічої статей;

• гендер як політика рівних прав і можливостей чоловіків та жінок, а також діяльність зі створення механізмів щодо її реалізації.

У всіх цих значеннях ґендер вивчається в системі наукових „гендерних досліджень”.

Гендерні дослідження – напрямок наукової діяльності та її соціальної організації, спрямований на вивчення місця, ролі, активності, волевиявлення й самореалізації чоловіків і жінок у змінних історичних умовах соціального буття певної епохи.

Результатом гендерних досліджень як окремого наукового напрямку у діяльності широкого кола науковців з різних галузей знань стало створення сучасної ґендерної теорії.

Сучасна гендерна теорія – це система наукових поглядів на відносини й статус жінки і чоловіка, їхнє соціальне життя тажиттєвий досвід, набуття й реалізацію ними соціально-рольових характеристик і особливостей.

Значна увага цієї теорії зосереджена на теоретичному аналізі нерівноваги, незбалансованості становищ жінки й чоловіка та їхніх можливостей і шансів у самотворенні, самоутвердженні та саморозвиткові. Найбільш вираженими аспектами цієї теорії є:

1) вивчення ролі жінок і чоловіків як суб’єктів соціального світотворення, їх світобачення й потенційних можливостей у перетворенні соціальних відносин та їх упорядкованості;

2) вивчення об’єктивних соціальних, економічних, політичних та культурних умов, що породжують, зумовлюють і відтворюють нерівність статей, виявлення ґендерно зумовленої природи всіх соціальних та інституційних відносин;

3) осмислення сучасної ролі жінки й чоловіка, їх позицій, формування методів їх соціального урівнення, пошук шляхів входження жінки в чоловічо-домінантну систему та надання їй нових властивостей, які б відповідали інтересам і потребам обох статей;

4) критика й перетворення сучасного національного й світового порядку, пошук нових форм упорядкування всіх соціальних відносин в інтересах жінки й чоловіка як рівноправних на основі відповідного аналізу діяльності, організації й управління світових і національних державних та громадських структур.

Гендерна теорія має певні особливості.

По-перше, вона має міждисциплінарний характер. В її розробленні й розвитку беруть участь фахівці різних наукових галузей – філософи, соціологи, політологи, історики, правознавці, економісти, літератори, психологи, теологи, біологи, медики тощо.

Друга особливість полягає в тому, що ці фахівці, формуючи нову ґендерну теорію, виконують потрійне завдання:

а) є творцями нових гендерних знань, що спроможні оновлювати й зберігати набуте в науці власним науковим саморозвитком, проясняти важливі проблеми, на які наражається сучасна думка й політика;

б) розвиваючи теорію гендеру, вони вносять зміни й зумовлюють перегляд багатьох теоретичних положень у своїх галузях і розширюють обсяг їх знань;

в) виробляють критичне бачення суспільних реалій задля світорозбудови на гуманних, справедливих принципах, серед яких принципи рівності статей є базовими.

Гендерна теорія – виклик ґендерної революції, що відбуласяпротягом останньої третини ХХ ст. Вона поставила перед людством та особистістю багато питань, які розв’язує чи прагне розв’язати будь-яка думка, що розвивається. І серед них є питання, на які ще не має остаточної відповіді.

Виявляється, що усталена соціо-гуманітарна думка обминала й досі обминає цілий пласт проблем, розгляд яких зумовлює потребу змінити саму методологію суспільствознавчих досліджень і ставить під сумнів остаточність їх теоретичних результатів. Вцілому виникнення гендерних досліджень зумовлене соціальною необхідністю внести соціо-статевий складник у суспільствознавчі дисципліни, потребою реформувати й перебудувати світове й національні суспільства та переосмислити їх науковий аналіз.

Гендерні дослідження виникли не на порожньому місці. Їх неможливо розглядати поза тими дослідженнями, які їм передували. Досить довго в системі наукових досліджень особливе місце відводилось вивченню становища й статусу жінки, як історично найбільш дискримінованої й такої, що перебуває в нерівному становищі порівняно з чоловіком. Цей напрямок дістав назву “жіночі дослідження”.

“Жіночі дослідження” засадничо відрізнялися від тих досліджень про жінок, що фігурували в інтелектуальній традиції, зокрема у вітчизняній. Такі відмінності полягають у типі аргументації та методологічних можливостях пояснити нерівність становища, статусу та громадських позицій жінок і чоловіків. Традиційні дослідження про жінок не враховували владних відносин “панування – підкорення” в системі стосунків “жінка – чоловік” та не аналізували владних співвідношень у певній культурі, пов’язаних зі статтю. Вони не визначали причин становища жінок у реальній історичній практиці суспільного життя, ґрунтуючись на “ґендерно нейтральній” моделі їх опису та пояснення – “жінки в революції”, жінки і колективізація, “жінка в Другій світовій війні” тощо, вивчаючи їх рядоположно, поруч з іншими соціальними чи демографічними групами та не розглядаючи специфіки становища жінок порівняно з останніми. Часто такі дослідження, особливо в царині культурології, філософії та літературознавства, зосереджувалися не так на аналізі, як на оцінках жінки – як “святої” чи “блудниці”, “фатальної жінки” тощо й акцентували увагу на її уявних чеснотах або таких же уявних пороках. Така традиція наукового розгляду зумовила появу нових підходів, що втілились у “жіночих дослідженнях”.

Жіночі дослідження – напрямок наукової діяльності, спрямований на вивчення статусу й становища жінки на світовому рівні або в національно визначеному суспільстві в певний історичний час, при якому розглядається жіночий життєвий досвід у системі соціальної й культурної дійсності.

Жіночі дослідження стали джерелом і створили теоретичну базу для виникнення власне ґендерних досліджень, які ведуть початок від 70-х років ХХ століття. З’явившись як новий етап у розвитку жіночих досліджень, гендерні дослідження заманіфестували перехід від вивчення специфічно жіночого досвіду до аналізу ґендерної ситуації в певній країні, гендерних відносин,що охоплюють обидві статі. Виникнення та розвиток поняття “гендер”, який світова наукова громадськість нині чітко розводить з поняттям “статі”, яскраво ілюструє цю зміну. Жіночі дослідження все більше переростають у ґендерні, які активно поширюються протягом 80-их та 90-их років, стаючи все більш багатоаспектними та активно залучаючи проблематику й методи різних дисциплінарних галузей соціо-гуманітарних наук.

Однак гендерні дослідження не можна трактувати лише як продовження жіночих. Поява ґендерних досліджень як наукового напряму значно глибша. Бурхливий розвиток виробничого, політичного й іншого капіталу в другій половині ХХ століття вимагав зростання масштабів людського капіталу, розширення кількісних і якісних його можливостей.

Оновлення й реформування світової спільноти, національних суспільств і держав унеможливлювалося без наукового аналізу й рекомендацій щодо нового змісту ґендерних відносин, які щораз більше починають розглядатися як базові. Подальші зміни й відповідні до них програми розвитку потребували вироблення наукових принципів ґендерної рівності, на яких вони основуються й розвиваються. Передусім прогрес у суспільному розвитку потребував наукового аналізу поповнення й розширення нових джерел економічних і соціальних ресурсів, зокрема жіночого соціуму, нових форм їх організації й управління. З цього погляду гендерні дослідження виникли як соціальне замовлення новітнього суспільства, як відбиття відповідної організації соціального простору, потреба реконструювання індивідуального, родинного, суспільного й державного співжиття статей. Ці процеси осмислювались як економічні, політичні та соціальні перетворення світового й національних масштабів. В історичній практиці питання рівності статей дедалі стійкіше починає розглядатися як засадничий принцип демократичного розвитку суспільств, гуманістичного змісту їх політичної організації. Гендер починає набувати значення категорії, зіставної з категоріями “класу” та “раси”; всебільш ув’язується з поняттями нації, політики, демократії, розглядається в зв’язку з мистецтвом, культурою тощо. Все це потребувало теоретичного пояснення та розроблення відповідної аргументації.

2. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Основні етапи розвитку гендерних досліджень у соціальній роботі можна коротко охарактеризувати наступним чином. Спочатку вони проводилися в рамках вивчення індивідуальних відмінностей, при цьому маскулінність і фемінінність намагалися виміряти, як і будь-які інші індивідуальні відмінності. Потім їх намагалися зрозуміти як найважливіші риси особистості, причому сім'я розглядалася як те середовище, усередині якої відбувається соціалізація хлопчиків і дівчаток і придбання ними соціальних ролей, заснованих на сформованих культурних стереотипах. У 1970-х рр., ввівши поняття „андрогін” (позначає успішне поєднання як традиційно чоловічих, так і традиційно жіночих психологічних якостей) і розробивши відповідний методичний апарат, С. Бем змогла емпірично продемонструвати, що маскулінність і фемінінність є двома незалежними, але не протилежними конструктами.

У цілому гендерні дослідження торкнулися практично всі основних областей інтересу психології соціальної роботи: когнітивної, емоційної сфери, проблеми соціалізації, міжособистісних взаємодій і соціальних відносин.

На відміну від психології статі, в гендерних дослідженнях вивчаються не просто психологічні особливості чоловіків і жінок; у фокусі уваги тут, перш за все, знаходяться ті особливості розвитку особистості, які викликані явищами статевої диференціації та стратифікації. Цей підхід надає великого значення також аналізу психологічних механізмів, що дозволяють чоловікам і жінкам нівелювати вплив дифференцирующих і стратіфіціруют факторів на процеси самореалізації.

У гендерних дослідженнях жіночі та чоловічі ролі декларативно визнаються рівнозначними, хоча й відмінними за змістом. Вихідним підставою тут є визнання біологічного детермінізму ролей, вродженого характеру чоловічого або жіночого начала. При аналізі детермінант статевих відмінностей тут розглядаються як біологічні, так і соціокультурні фактори, проте роль других зводиться до оформлення рис і характеристик, зумовлених природою.

У гендерних дослідженнях при аналізі проблем статевої диференціації акцентується ієрархічність ролей, статусів, позицій чоловіків і жінок. Тут активно обговорюються питання нерівності, дискримінації, сексизму. Дослідження детермінації соціальної поведінки віддають пріоритет соціокультурним факторам.

У структурі гендерних досліджень виділяються наступні розділи:

· психологія гендерних відмінностей;

· гендерна соціалізація;

· гендерні характеристики особистості;

· психологія гендерних відносин.

При вивченні гендерних відмінностей розглядаються такі питання, як природа відмінностей, їх оцінка та динаміка, вплив гендерних відмінностей на індивідуальний життєвий шлях чоловіків і жінок, на можливості їх самореалізації.

Психологи почали вивчати гендерні відмінності ще в кінці XIX століття, але аж до 1970-х рр.. вони здебільшого займалися тим, що демонстрували статеві відмінності і обгрунтовували цим різне ставлення до чоловіків і жінок. Однак Маккобі і Джеклін виділили тільки чотири психологічних відмінності між статями (здатності до орієнтації в просторі, математичні здібності, мовні навички та агресивність).

В області статевих відмінностей однією з найбільш, як здавалося, чітко сформульованих проблем з'явилася проблема статевих відмінностей в організації мозку. Більшість робіт, існуючих в даний час з питання функціональної асиметрії мозку, свідчать про те, що статеві відмінності стосуються розподілу вербальних і просторових функцій між півкулями. Є дані про те, що жінки перевершують чоловіків у тих областях, де насамперед потрібно знання мови, а чоловіки перевершують жінок у вирішенні завдань просторового характеру.

Прийнято думати, що існує безліч статевих відмінностей у сфері емпатії та емоційності. Часто вважають, що жінки краще висловлюють емоції і більш сприйнятливі до почуттів оточуючих (емпатічним), ніж чоловіки. Дійсно, віра в підвищену емоційність жінки в порівнянні з чоловіком є ​​однією з найбільш тривіальних знахідок при вивченні гендерних стереотипів. Були зроблені спроби пояснити досить емпірично спостережувану емоційність жінок в рамках різних теоретичних підходів і напрямків. Так, згідно еволюційним теоріям, заснованим на роботах Ч. Дарвіна, жінки, які мають репродуктивною функцією і знаходяться в зв'язку з цим ближче до природи, на еволюційних сходах знаходяться нижче чоловіків. Ці ж мотиви можна знайти і в деяких сучасних социобиологических теоріях, які стверджують, що жіноча репродуктивна функція є біологічним підставою емоційності.

Відмінності в емоційності між чоловіками і жінками можна розглядати на декількох рівнях. На одному рівні ми маємо справу зі здатністю розуміти емоційні стани інших (емпатія) та вмінням висловити це розуміння (емпатичних експресія). На іншому рівні це переживання людиною своїх емоцій (емоційні переживання) та шляхи їх вираження (емоційна експресія). Обидва рівні мають велике значення для душевного здоров'я і міжособистісних відносин.

При дослідженні рівня емпатії, наприклад, часто з'ясовується наступний факт: чоловіки не бажають, щоб оточуючі бачили їх емпатічним, тому що це не відповідає гендерної ролі. Турбота і ласка - це важливі властивості жіночої гендерної ролі. Таким чином, чоловіки не гірше за жінок здатні визначати почуття інших і внутрішньо співпереживати їм, але вони зацікавлені в тому, щоб оточуючі ніяк цього не помітили. У першу чергу сказане вище відноситься до чоловіків, прихильним традиційної гендерної ролі і, отже, котрі вважають емпатію якістю, не узгоджується з цією роллю. Крім того, досвід соціалізації розвивав у чоловіках здатність пригнічувати емпатичну чуйність.

Ключовими проблемами при вивченні гендерної соціалізації є психосоціальні аспекти розвитку особистості як представника певної статі на всіх етапах життєвого циклу, відповідність їх гендерного розвитку історичної, культурної та соціальному контекстам.

Вже в 3 роки діти з упевненістю відносять себе до чоловічої або жіночої статі (це називається гендерної ідентифікацією). У цей час діти починають помічати, що чоловіки і жінки намагаються по-різному виглядати, займаються різною діяльністю і цікавляться різними речами. До 7 років, а нерідко вже в 3-4 роки, діти досягають гендерної константності - розуміння того, що гендер постійний і змінити його неможливо. Ще до вступу в початкову школу діти мають досить глибокими знаннями про гендерні відмінності в іграшках, одязі, діях, об'єктах і заняттях.

Статеворольова соціалізація здійснюється завдяки таким факторам, як:

а) диференціальне посилення, коли прийнятне гендерно-рольова поведінка заохочується, а неприйнятне - карається соціальним несхваленням;

б) диференціальне наслідування, коли людина вибирає статево-рольові моделі в значущих йому групах - у сім'ї, серед однолітків, у школі і т. д. і починає наслідувати прийнятому там поведінці.

Як правило, суспільство, яке формує статеву роль та ідентичність, у вихованні чітко орієнтується на стандарти фемінінності і маскулінності, при цьому воно терпимо ставиться до маскулінного поведінці дівчинки, але засуджує фемінінна поведінку хлопчика.

Психологічними механізмами гендерної соціалізації є: процес ідентифікації (психоаналітична теорія); соціальні підкріплення (теорія соціального навчання та статевої типізації); усвідомлення, розуміння статевої соціальної ролі (теорія когнітивного розвитку); соціальні очікування (нова психологія статі); гендерні схеми (теорія гендерної схеми). У окремо кожен з цих механізмів навряд чи може пояснити гендерну соціалізацію. Тому тут існує декілька варіантів пояснень.

Батьки звертаються з дітьми так, щоб пристосувати їх поведінку до прийнятих в суспільстві нормативним очікуванням. Хлопчиків заохочують за енергію і змагання, а дівчаток - за слухняність і дбайливість, поведінка ж, не відповідне статеворольових очікуванням, тягне негативні санкції. Батьки звертаються з дитиною, виходячи зі своїх уявлень про те, якою має бути дитина даного статі. Адаптація дитини до нормативних уявленням батьків може відбуватися по-різному.

Батьки прагнуть навчити дітей долати те, що вони вважають його природними слабкостями. Наприклад, якщо батьки вважають, що хлопчики за природою агресивні, вони можуть витрачати більше зусиль на те, щоб контролювати агресивна поведінка синів, а дочкам, навпаки, допомагають долати передбачувану природну боязкість. Батьки вважають поведінку, „природне” для даної статі, неминучим і не намагаються його змінити; тому хлопчикам сходять з рук пустощі, за які дівчаток карають. Батьки переважно реагують на такі вчинки дитини, які здаються їм незвичайними для підлоги (наприклад, якщо хлопчик боязкий, а дівчинка агресивна).

Ставлення батьків до дитини певною мірою залежить від того, чи збігається стать дитини з підлогою батька. Тут можливі три варіанти.

Кожен батько хоче бути зразком для дитини своєї статі. Він особливо зацікавлений в тому, щоб навчити дитину секретам і „магії” власного статі. Тому татусі приділяють більше уваги синам, а матері - дочкам.

Кожен батько проявляє в спілкуванні з дитиною деякі риси, які він звик виявляти стосовно дорослим того ж статі, що і дитина. Наприклад, відносини з дитиною протилежної статі можуть містити елемент кокетства і флірту, а з дитиною власної статі - елементи суперництва. Звичні стереотипи панування-підпорядкування також нерідко переносяться на дітей. Жінка, яка звикла відчувати себе залежною від чоловіка і від дорослих чоловіків взагалі, проявить таку установку швидше по відношенню до сина, ніж до дочки. Особливо позначається це у відносинах зі старшими дітьми.

Батьки сильніше ідентифікуються з дітьми свого, ніж протилежної статі. У цьому випадку батько зауважує більше схожості між собою і дитиною і більш чутливий до його емоційним станам. Це багато в чому залежить від самосвідомості батька.

Американський соціолог Рут Хартлі виділяє чотири основні способи конструювання дорослими гендерної ролі дитини: соціалізація через маніпуляції, вербальна апеляція, каналізація, демонстрація діяльності.

Приклад першого процесу: занепокоєність матері зовнішністю дочки, другого - часті звернення в стилі „ти моя красуня”, підкреслення її привабливості. Дитина привчається дивитися на себе очима матері, а вербальна апеляція посилює дію маніпуляції. Дівчинка отримує уявлення про те, що зовнішній вигляд, гарний одяг - це дуже важливо. Каналізація означає спрямування уваги дитини на певні об'єкти, наприклад на іграшки, відповідні грі в „дочки-матері” або імітують предмети домашнього ужитку. Діти часто отримують соціальне схвалення за гру з „відповідними статі” іграшками. Демонстрація діяльності виражається, наприклад, в тому, що від підростаючих дочок набагато частіше, ніж від синів, вимагають допомоги по дому. Тобто дівчатка вчаться поводитися, діяти „як мама”, хлопчики –„як тато”.

При вивченні гендерних характеристик розглядаються ідентичність чоловіків і жінок і її складові: уявлення, стереотипи, установки, пов'язані з статевої диференціацією, стратифікацією і иерархизацией. Особливу увагу тут приділяється вивченню продуктивних стратегій і тактик поведінки чоловіків і жінок, що дозволяє долати традиційні гендерні стереотипи, а також аналізу закономірностей і механізмів зміни існуючих та розвитку нових гендерних стереотипів.

Комплекс гендерних характеристик особистості включає в себе гендерну ідентичність, маскулінні і фемінні риси особистості, стереотипи та установки, пов'язані з полотіпічнимі формами і моделями поведінки.

Гендерна ідентичність - базова структура соціальної ідентичності, що характеризує людину з точки зору його належності до чоловічої або жіночої групи, при цьому найбільш значуще, як людина сама себе визначає. Гендерна ідентичність - усвідомлення себе у зв'язку з культурними визначеннями мужності і жіночності. Виникла в результаті взаємодії Я та інших, гендерна ідентичність проявляється як суб'єктивний досвід психологічної інтеріоризації чоловічих або жіночих рис.

Можна виділити три рівні явищ, які пояснюють виникнення і трансформацію ідентичності жінок і чоловіків: біологічний, психологічний і соціальний.

Біологічний рівень - це індивідуальний ресурс і життєвий потенціал людини, починаючи від клітин і кінчаючи системою органів. Це можливості функціонування, обумовлені структурними і функціональними здібностями організму.

Психологічний рівень - це особистісний ресурс, який людина використовує для конструювання своєї ідентичності, тобто комплекс психологічних особливостей, що включає в себе когнітивні здібності, мотиваційно-вольовий потенціал, домінуючі орієнтації, цінності та ін

Соціальний рівень - це домінуюча в суспільстві ідеологія та соціальні зміни, що впливають на чоловіків і жінок як учасників суспільних відносин. Процес соціальних змін створює умови для процесу змін на поведінковому рівні.

Феномен статевої ідентичності в першу чергу пов'язаний з соматичними ознаками, на основі яких формується ідентичність людини як представника певної статі; феномен психологічного статі поряд з біологічними основами включає в себе психологічні та поведінкові прояви особистості як індикатори чоловічого і жіночого, що наповнюють змістом аспект самосвідомості, пов'язаний з підлогою; гендерна ідентичність ставить на перше місце соціокультурні параметри категорій «чоловіче» та «жіноче», відповідно до яких людина ідентифікує себе з конкретною гендерної групою, конструюючи свою ідентичність як представник конкретного статі.

Гендерна ідентичність - поняття ширше, ніж полоролевая ідентичність, оскільки гендер включає в себе не тільки рольовий аспект, а й, наприклад, образ людини в цілому (зачіску, одяг, охайність і т.д.). Поняття „гендерна ідентичність” неравноценно і поняттю „сексуальна ідентичність” (гендер - поняття не так біологічне, скільки культурне, соціальне). Сексуальну ідентичність можна описати з точки зору особливостей самосприйняття і уявлень людини про себе в контексті сексуальної поведінки.

Змістовні складові і психологічного статі, та гендерної ідентичності, як правило, розкриваються через категорії „маскулінність” (мужність) і „фемінінність” (жіночність). Гендерна ідентичність - усвідомлення свого зв'язку з цими культурними визначеннями.

Маскулінність і фемінінність - полоспеціфічние характеристики особистості, вони виступають як базові категорії при аналізі гендерної ідентичності і психологічного статі. Маскулінність і фемінінність - нормативні уявлення про соматичних, психічних і поведінкових властивості, характерних для чоловіків і жінок.

Гендерний підхід до дослідження психологічних проблем статі спирається на розуміння гендерної ідентичності як мультиполярного конструкту. Основна відмінність мультиполярної моделі психологічного статі від біполярної полягає в тому, що психологічний підлогу розглядається вже не просто як набір полярних рис маскулінності чи фемінінності, а як більш складно організований конструкт. Відповідно до даної концепції, психологічна стать особистості крім маскулінних і фемінінних властивостей включає в себе й інші характеристики гендерної спрямованості: гендерні уявлення, стереотипи, інтереси, установки статеворольової поведінки.

Прийнято вважати, що в процесі соціалізації хлопчик знаходиться в більш складному становищі, ніж дівчинка, оскільки його вихователі - жінки (тобто недостатньо об'єктів для ідентифікації); крім того, чоловічий рольової набір обмеженішими і жорсткіше, а традиційне виховання не підтримує прояв чоловічого поведінки (незалежності, ініціативи, активності і т. д.). Подальша соціалізація хлопчиків пов'язана з подоланням соціальних бар'єрів на шляху розвитку маскулінності, що породжує емоційно-когнітивний дисонанс, наслідком якого можуть стати „полоролевая розгубленість” або перебільшена маскулінна полоролевая орієнтація.

Під гендерними стереотипами розуміються стандартизовані уявлення про моделі поведінки та риси характеру, відповідні поняттям «чоловіче» та „жіноче”. Цей термін слід відрізняти від поняття гендерна роль.

Гендерні стереотипи - це, по суті, соціальні норми. Це поширені уявлення про те, що чоловікам і жінкам притаманні певні властивості і моделі поведінки, що переважна більшість людей дотримується цієї точки зору і що зазвичай ми розуміємо, яка поведінка вважається правильним для представників тієї чи іншої статі.

Гендерні стереотипи так само, як і інші види соціальних стереотипів (наприклад, етнічних, політичних, конфесійних, професійних), відображають особливості сприйняття людьми представників власної та іншої гендерної групи.

Існує значна узгодженість гендерних стереотипів різних культур. Чоловіки сприймаються як агресивні, автократичні, зухвалі, домінуючі, винахідливі, сильні, незалежні, грубі, розумні; жінки - як емоційні, мрійливі, чутливі, покірні і забобонні.

На даний момент в гендерних дослідженнях існують кілька теорій, що пояснюють появу гендерних стереотипів та їх стійкість.

Перша теорія (відома під назвою «зерно істини») заснована на припущенні, що гендерні стереотипи мають під собою певний грунт, тобто відображають реальні відмінності між статями, хоча і перебільшують їх. Відповідно до іншої концепції соціальних ролей, гендерні стереотипи виникають в результаті особливостей соціалізації хлопчиків і дівчаток, в результаті навчання їх різним соціальним ролям з причини історичного поділу праці між статями, пов'язаного з традиційним домінуванням чоловіки. Теорія когнітивного розвитку робить акцент на придбанні дітьми відомостей про світ - пізнаючи світ, вони вивчають гендерні стереотипи. А „теорія гендерної схеми”, не оспаривающая зміст двох останніх концепцій, вимагає враховувати в придбанні гендерних стереотипів культурний фактор.

Виділяють кілька груп гендерних стереотипів.

По-перше, це стереотипи маскулінності - фемінінності. Чоловікам і жінкам приписують конкретні соціально-психологічні якості і властивості особистості, стиль поведінки. Стереотипні уявлення приписують чоловікам „активно-творчі” характеристики, інструментальні риси особистості, такі як активність, домінування, впевненість у собі, агресивність, логічне мислення, здатність до лідерства. Жіночність, навпаки, розглядається як „пасивно-репродуктивний початок”, що виявляється в експресивних особистісних характеристиках, таких як залежність, дбайливість, тривожність, низька самооцінка, емоційність. Чоловіче вважається позитивним, значимим, домінуючим, раціональним, духовним, культурним, активно-творчим, а жіноче зв'язується з негативним, вторинним, почуттєвим, тілесним, гріховним, природним, пасивно-репродуктивним. Маскулінні характеристики зазвичай протиставляються фемінінним, вони розглядаються як протилежні, доповнюючі один одного.

Друга група гендерних стереотипів пов'язана із закріпленням сімейних і професійних ролей відповідно до підлогою. Вважається, що для жінки основне значення має сімейна роль, а для чоловіка-професійна, відповідно, і оцінка успішності пов'язана з виконанням цієї ролі. Таким чином, жінка повинна реалізовуватися в мікросередовищі (сім'я, побут), а чоловік - в макросреде (робота, політика, наука).

У відповідності з традиційними уявленнями жіноча праця повинен носити виконавський, обслуговуючий характер, є реалізацією експресивної сфери діяльності. Жінки найчастіше повинні працювати у сфері торгівлі, охорони здоров'я, освіти. Для чоловіків можлива творча і керівна робота, їх праця реалізує інструментальну сферу діяльності.

Стереотипи гендерних ролей - це загальноприйняті у даному суспільстві погляди на личить чоловікові і жінці поведінку. У стереотипах чоловічого і жіночого рольової поведінки відображені певні суспільні очікування (гендерні ідеали).

Гендерна роль - це диференціація діяльності, статусів, прав та обов'язків людей залежно від статевої приналежності. Гендерні ролі - вид соціальних ролей, вони нормативнодокументи, висловлюють певні очікування і проявляються в поведінці. На рівні культури вони існують в контексті певної системи статевої символіки і стереотипів маскулінності і фемінності. Це зовнішні прояви моделей поведінки і відносин, які дозволяють іншим людям судити про ступінь приналежності когось до чоловічої або жіночої статі.

Знання про те, як слід вести себе відповідно до конкретної гендерної роллю, сприймаються і засвоюються особистістю в процесі гендерної соціалізації.

Соціальні психологи вважають, що дві основні причини, через які люди намагаються відповідати гендерним очікуванням, - це нормативне та інформаційний тиск.

Нормативний тиск - це механізм, що змушує людини підлаштовуватися під суспільні чи групові очікування (соціальні норми), щоб суспільство його не відкинуло. Нормативний тиск має велике значення в області гендерних ролей. Ряд досліджень показав, що невідповідне гендерної ролі поведінка особливо сильно шкодить популярності серед хлопчиків і що батьки негативно реагують на ігри своїх дітей, характерні для протилежної статі.

Механізм інформаційного тиску заснований на тому, що людина, яка прагне розширити знання про себе і про світ і зрозуміти, яку позицію слід зайняти в тих чи інших соціальних питаннях, у великій мірі спирається не на власний досвід, а на інформацію від оточуючих. Щоб визначити, що правильно, а що ні, людина намагається дізнатися, що вважають правильним інші, а свою поведінку вважає правильним тільки доти, поки спостерігає його у оточуючих (Чалдини назвав це соціальною перевіркою).

Інформаційний тиск у поєднанні з нормативним примусом частково пояснює силу впливу гендерних норм на поведінку. Підпорядкування нормативному тиску викликано бажанням подобатися оточуючим, а підпорядкування інформаційного тиску - бажанням бути правими.

Норми гендерної ролі засвоюються також за допомогою підкріплення, спостереження за зразками і через культурні канали, наприклад засоби масової інформації.

Різноманіття гендерних ролей в різних культурах і в різні епохи свідчить на користь гіпотези про те, що гендерні ролі формуються культурою. На підставі крос-культурних досліджень Хофстед показав, що люди маскулінних культур мають більш високу мотивацію досягнення, сенс життя бачать у праці і здатні багато і напружено працювати. У ряді крос-культурних досліджень встановлено також, що фемінінні культури з низькою дистанцією влади (Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція) мають особистісно-орієнтовані сім'ї, які сприяють засвоєнню рівності в гендерних ролях. У той час як культури з високою дистанцією влади і яскраво вираженою маскулінність (Греція, Японія, Мексика) мають сім'ї, орієнтовані на жорсткі гендерні рольові позиції. Такі сім'ї сприяють зрештою жорсткої диференціації гендерних ролей.

Гендерні установки можна розглядати як різновид соціальних установок. Значимість гендерних установок особливо велика в системі аналізу гендерних відносин на міжособистісному рівні. Гендерні установки визначають зміст рольової поведінки партнерів різної статі в різних ситуаціях, наприклад на етапі знайомства і розвитку емоційних стосунків між чоловіком і жінкою, в процесі розподілу домашніх обов'язків між чоловіком і дружиною, в ситуації взаємодії батька та матері з дітьми та ін

Гендерні установки відображають узагальнені знання про специфіку гендерної ролі, емоційне ставлення (прийняття або неприйняття) моделей і форм поведінки в рамках цієї ролі і готовність до демонстрації поведінки, відповідного цій ролі. Так, наприклад, часто на етапі знайомства з дівчиною молода людина грає роль галантного кавалера, реалізуючи прийняту гендерну установку про те, що чоловік повинен доглядати за жінкою, щоб завоювати її розташування. У ситуації склалися подружніх відносин гендерна установка з приводу того, що господарські обов'язки - це пріоритетна сфера діяльності дружини, а не чоловіка, зумовлює традиційний варіант розподілу ролей у сім'ї і т. д. Таким чином, гендерні установки проявляють себе в характері виконання суб'єктом чоловічий чи жіночої ролі.

Соціальні очікування (експектації), а також правила та вимоги до виконання ролі, декларовані і трансльовані агентами соціалізації (об'єктивний аспект ролі), засвоюються і інтеріорізіруются особистістю і перетворюються на гендерні установки, що відображають суб'єктивну складову рольової поведінки. Гендерні установки опосередковані полодіфференцірующімі практиками нормативної системи суспільної свідомості, яку суб'єкт засвоює і переломлює у своїй свідомості та поведінці. Таким чином, гендерна установка - готовність вести себе певним чином в тій чи іншій ролі у відповідності зі своєю статтю.

Розділ психології гендерних відносин вивчає питання спілкування та взаємодії між представниками різних статей. Традиційні гендерні стереотипи і уявлення спонукають чоловіків і жінок як суб'єктів межполового взаємодії формувати таку модель поведінки, при якій відносини характеризуються несиметричністю, яка проявляється в домінуванні і залежності. З позицій гендерного аналізу важливо зрозуміти необхідність і закономірності формування інших моделей межполового взаємодії.

Гендерні відносини - це різні форми взаємозв'язку людей як представників певної статі, що виникають у процесі їх спільної життєдіяльності. Гендерні відносини вбудовані в широкий соціальний контекст і виявляються на різних рівнях соціуму, тобто це багаторівневі відносини, що існують на макро-, мезо-та мікрорівнях соціальної реальності, а також на внутрішньоособистісних рівні.

Все різноманіття змістовних характеристик міжстатевих відносин можна звести до двох альтернативним моделям: партнерської і домінантно-залежною.

Перша модель - партнерські відносини - це відносини двох рівноправних суб'єктів, кожен з яких має власну цінністю. Незважаючи на наявність індивідуалізованих цілей, кожен бере до уваги цілі і інтереси іншої. У таких відносинах найважливіше узгодження позицій і устремлінь між партнерами. Спілкування та взаємодія тут відрізняються повагою і коректністю, умінням поставити себе на місце партнера, вникнути в його проблеми і ситуацію; такі установки властиві не одному з партнерів, а обом.

На протилежному полюсі стоїть домінантно-залежна модель відносин, що не припускає рівноправності позицій: тут одна сторона займає домінантну позицію, інша - залежну. У цьому випадку один суб'єкт відносин спонукає іншого підкоритися собі і враховувати цілі та інтереси, що не узгоджуються з устремліннями залежного партнера. Домінантна позиція включає в себе такі поведінкові прояви, як упевненість у собі, незалежність, владність, демонстрація власної значущості, уміння наполягти на своєму. Представник домінантної позиції прагне до суперництва, він зневажає слабкість і прагне до сили як до самодостатньої цінності.

Для вимірювання стратифікованого гендерної простору зазвичай використовуються такі критерії:

· позиція в ієрархії доходів, і як наслідок - способи і форми споживання доступних матеріальних та соціальних благ (образ і стиль життя);

· влада (ієрархія відносин політичного і економічного впливу індивідів і груп один на одного).

Відповідно до гендерної ідеологією суспільства, яка затверджується пануючими соціальними структурами і спрямована на гендерні групи, чоловіки і жінки як об'єкт соціальної політики та ідеологічного впливу в процесі виконання гендерних ролей створюють (реалізують) гендерні відносини.

Гендерна рольова ідеологія - судження про те, якими мають бути гендерні ролі в даній культурі та суспільстві (тобто як повинні виглядати і як повинні поводитися чоловіки і жінки). Гендерна ідеологія знаходить відображення в соціальній політиці, що проводиться державою щодо жінок і чоловіків як соціальних груп; дана політика формує правовий і соціальний статус цих груп, регламентує їх взаємини з суспільством.

Гендерна ідеологія традиційного типу за своїм смисловим змістом співвідноситься з поняттям „патріархатна ідеологія”. Поділ праці між чоловіками і жінками тут будується на принципі взаємного доповнення, але не на принципі рівноцінних ролей. Чоловікові відведена роль суб'єкта державної, професійної та громадської діяльності, глави і годувальника сім'ї, сполучної ланки між сім'єю і суспільством в цілому. Його прерогативою є зовнішній світ, культура, творчість, панування. «Природне» призначення жінки в цьому суспільстві - сфера материнства, виховання дітей і домашнього господарства. Ієрархія чоловічої і жіночої ролей фіксується абсолютно чітко: він - суб'єкт владних відносин, вона - об'єкт його влади.

Егалітарна державна політика - це політика, в основу якої покладено принцип створення рівних умов для розвитку особистості незалежно від її статевої приналежності у всіх соціальних сферах. Для реалізації політики такого типу потрібна відповідна правова база для вирішення проблем, наявність арбітражу, комітетів, рад для подолання дискримінації за ознакою статі, робота при міністерствах департаментів або відділів, зайнятих питаннями рівності статей, проведення науково-дослідної роботи з гендерної проблематики, створення достовірної, об'єктивної статистичної бази, що відбиває становище представників гендерних груп.

У сучасній соціологічній літературі для характеристики гендерних відносин використовується поняття „гендерний контракт”. Це негласний, нормативний договір, нав'язаний державою всім чоловікам і жінкам як членам суспільства, за яким вони зобов'язані виконувати соціальні функції, що відповідають потребам держави в конкретний історичний період. При цьому, як правило, дотримується принцип диференціації ролей: чоловікам пропонуються соціальні ролі в публічній сфері, жінкам - у сфері приватною.

Основним контрактом для жінок в радянському суспільстві був контракт працюючої матері. Цей контракт передбачав, що жінка буде поєднувати участь у суспільному виробництві з народженням і вихованням дітей і неоплачуваної роботою з обслуговування своєї сім'ї. Держава, зі свого боку, надавало їй ряд необхідних умов: оплачувану декретну відпустку, безкоштовне медичне обслуговування, широку мережу дитячих закладів (дитячі садки, групи продовженого дня, позашкільні установи для розвитку дітей та піонерські табори для відпочинку). Переважна більшість радянських жінок взяли і реалізовували у своїй повсякденній життєдіяльності контракт працюючої матері. Цей контракт зумовлював три основні соціальні ролі жінок: „трудівниці”, „матері”, „господині”.

Для чоловіків основним контрактом у радянському суспільстві був контракт «трудівник-воїн-захисник». Хоча держава в основному закликало чоловіків наполегливо й успішно працювати у сфері виробництва, чоловік у системі гендерних конструкцій радянського суспільства завжди є також і справжнім або потенційним солдатом, захисником. Головні, соціальні, ролі, задані рамками базового контракту, тут були ролі «трудівника» і «солдата». Переважна більшість радянських чоловіків успішно виконували ці нормативні ролі.

Гендерні уявлення, задані у вигляді образу „справжнього чоловіка” або „справжньої жінки”, стосуються статевої диференціації соціальної поведінки та участі у суспільному житті. Такі гендерні уявлення існують як на вищих рівнях культури, в рамках релігійних чи філософських систем, так і в повсякденній повсякденній свідомості. Гендерні уявлення, на відміну від інших видів соціальних уявлень, допомагають індивіду усвідомити зміст гендерних ролей, визначити свою позицію по відношенню до системи нормативних приписів про належну поведінку чоловіків і жінок у соціумі, виробити свій стиль поведінки в міжстатевому взаємодії, конкретизувати орієнтири життєвого шляху на основі прийнятого способу виконання гендерної ролі.

Нерівноправність жінок і чоловіків у сфері виробничих (ділових) відносин відбиває гендерні відносини міжгрупового рівня. Гендерна нерівність в діловому взаємодії проявляється двома способами. Це:

· поширена практика професійної сегрегації, через що престижні професії і посади менш доступні для жінки порівняно з чоловіками;

· виражена схильність до дискримінації, коли жінки отримують меншу винагороду за працю в порівнянні з чоловіками, хоча виконують ту ж роботу.

Показниками позиції в системі гендерних відносин можуть служити відомості про верховенство чоловіка або дружини в сім'ї. У спеціальній літературі довгий час вживали термін «глава сім'ї». Це інституційна характеристика позначала особа, якій беззаперечно підкорялися інші члени сім'ї (в патріархальної сім'ї, як правило, такий статус був у чоловіка або у будь-кого з представників старшого покоління). Статус глави родини припускає, перш за все, першість у розподілі ресурсів і прийнятті рішень, що стосуються життєдіяльності сім'ї. Домінуючу позицію займає той член сім'ї, хто розпоряджається її ресурсами і частіше приймає рішення, значущі для функціонування сім'ї та всіх її членів.

Проведені дослідження показали, що практично у всіх сферах сімейного життя дружина частіше, ніж чоловік, приймає рішення, хоча є чимало сімей, де це роблять обидва з подружжя. У тих сім'ях, де немає практики спільного вирішення проблем, в основному дружини, а не чоловіки розпоряджаються грошима, організовують дозвілля сім'ї, вирішують господарські питання, визначають, як треба виховувати дитину, і мають вирішальне слово при обговоренні більшості інших питань, важливих для організації сімейної життя.

3. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Методологічним підгрунтям для гендерних досліджень у галузі соціальної роботи, так само як для гендерно-орієнтованих досліджень в інших сферах науки, є гендерна теорія. Згідно фундаментальному положенню гендерної теорії майже всі традиційно вважалися «природними» відмінності між статями мають під собою не біологічну, а соціальну основу. Ці відмінності конструюються в суспільстві під впливом соціальних інститутів, які репрезентують традиційні уявлення про ролі чоловіків і жінок у суспільстві, про маскулінності і фемінінності, які і є базовими категоріями гендерних досліджень.

У традиційній культурі уявлення про маскулінності і фемінінності різко диференційовані і сконструйовані за принципом бінарної опозиції. Крім того, ці категорії збудовані ієрархічно за домінуючої ролі маскулінності. Таким чином, гендерна диференціація є основою системи влади в традиційній культурі. Гендерний підхід прагне дати не просто опис особливостей статусу, ролей та інших аспектів життя чоловіків і жінок, але й аналіз влади та домінування, які в суспільстві стверджує допомогою гендерної диференціації.

Гендерний підхід є методологією аналізу гендерних характеристик особистості і психологічних аспектів міжстатевих відносин. Він вивчає наслідки статевої диференціації та ієрархічності (чоловіче домінування і жіноче підпорядкування) у відносинах між чоловіками і жінками і в процесі їх індивідуального життєвого шляху. Дана методологія дає можливість відійти від точки зору про зумовленість чоловічих і жіночих характеристик, ролей, статусів і жорсткої фіксованості статеворольових моделей поведінки; вона показує шляхи розвитку та самореалізації особистості, вільної від традиційних гендерних стереотипів.

Основні завдання гендерних досліджень перш за все пов'язані з її інституціалізації як області наукового знання та навчальної дисципліни. Тобто це прагнення чіткого визначити предмет дослідження, конкретизувати напрямки розвитку, обгрунтувати адекватні методичні прийоми і принципи дослідження, накопичити відповідні дані. Конкретні завдання досліджень - це аналіз тих змін у системі статеворольових уявлень, які обумовлені трансформаціями соціуму. Гендерні дослідження виявляють механізми конструювання гендерної ідентичності в різних часових та соціокультурних контекстах, а також обгрунтовують можливість зміни ідентичності чоловіків і жінок у сучасній ситуації.

Поява в 80-х рр.. минулого століття гендерних досліджень як міждисциплінарної дослідницької практики сприяло розробці нових теоретичних конструкцій, які дозволяють аналізувати широкий спектр гендерних проблем, а зокрема - гендерна нерівність, відмовившись від біодетермінізма. Соціально-конструктивістська парадигма набула статус основної методології гендерних досліджень. В „Енциклопедії фемінізму” Л. Таттл, опублікованій в 1986 р., дається визначення соціального конструктивізму як „уявлення про те, що статус жінки і позірна природним відмінність між чоловічим і жіночим не мають біологічного походження, а швидше є способом інтерпретації біологічного, легітимним у даному суспільстві”. Статеві ролі сконструйовані, так що теза Сімони де Бовуар „жінкою не народжуються, жінкою стають” (що можна сказати і про чоловіка) став символом віри даного напрямку. Таким чином, не існує ні жіночої, ні чоловічої сутності, біологія не їсти доля ні чоловіки, ні жінки. Все чоловіче і жіноче, молоде і старе створюється в різних контекстах, має різні обличчя, наповнене різним вмістом і різними смислами.

У рамках цієї теорії гендер розуміється як організована модель соціальних відносин між чоловіками і жінками, яка визначає характер їх відносин не тільки в міжособистісному взаємодії, а й в основних соціальних інститутах.

Теорія соціального конструювання гендеру заснована на двох постулатах:

1) гендер конструюють такі фактори, як соціалізація, поділ праці, система гендерних ролей, сім'я, засоби масової інформації;

2) гендер будують і самі індивіди - на рівні свідомості (тобто гендерної ідентифікації), приймаючи задані суспільством норми і підлаштовуючись під них (одяг, зовнішність, манера поведінки і т. д.).

Виділяють принаймні три теорії, які послужили джерелами для формування соціально-конструктивістського напрямки в гендерних дослідженнях.

Перший такий джерело - це соціально-конструктивістський підхід П. Бергера і Т. Лукмана. Згідно з їх уявленнями, соціальна реальність є одночасно об'єктивної і суб'єктивної. Вона відповідає вимогам об'єктивності, оскільки не залежить від індивіда, і її можна розглядати як суб'єктивну, тому що сам індивід її створює. Предметом соціології знання стає насамперед походження соціального порядку. Феміністські послідовники соціального конструювання гендеру ставлять перед собою аналогічне завдання. Гендер - це повсякденний світ взаємодії чоловічого і жіночого, втілений у практиках, уявленнях, вдачі; це системна характеристика соціального порядку, від якої неможливо відмовитися, - вона постійно відтворюється і в структурах свідомості, і в структурах дії. Завдання дослідника - з'ясувати, яким чином у соціальній взаємодії створюється чоловіче і жіноче, в яких сферах і яким чином воно підтримується і відтворюється.

Уявлення про соціальний конструюванні гендеру істотно відрізняється від теорії гендерної соціалізації, розробленої в рамках статерольового підходу Т. Парсонса, Р. Бейлса і М. Комаровський. У центрі статеворольової теорії соціалізації варто процес навчання та інтеріоризації культурно-нормативних стандартів, стабілізуючих соціум. Навчання передбачає засвоєння і відтворення існуючих норм. Така теорія спирається на уявлення про особистість як про відносно пасивної сутності, яка сприймає, засвоює культурну даність, але не створює її сама.

Перша відмінність теорії конструювання гендеру від традиційної теорії гендерної соціалізації полягає в поданні про активність учня суб'єкта. Ідея конструювання підкреслює діяльний характер засвоєння досвіду. Суб'єкт створює гендерні правила і будує гендерні відносини, а не тільки засвоює їх і відтворює. Звичайно, він здатний їх відтворювати, але, з іншого боку, також здатний їх зруйнувати. Сама ідея створення, конструювання увазі можливість змінювати соціальну структуру. Тобто, з одного боку, гендерні відносини об'єктивні, тому що людина їх сприймає як зовнішню даність, але, з іншого боку, вони суб'єктивні, оскільки конструюються щодня, щохвилини, тут і зараз.

Друга відмінність полягає в тому, що гендерна ставлення розуміється не просто як розходження-доповнення, а як конструюються відносини нерівності, в рамках яких чоловіки займають домінуючі позиції. Справа не тільки в тому, що в сім'ї і в суспільстві чоловіки грають інструментальну, а жінки - експресивну роль, а в тому, що виконання запропонованих і засвоєних ролей увазі нерівність можливостей, переваги чоловіки в публічній сфері, витіснення жінки в сферу приватну. При цьому сама приватна сфера менш значуща, менш престижна і навіть піддається репресії в західному суспільстві періоду модерну. Гендерні ієрархії відтворюються на рівні соціальної взаємодії. Факт „відтворення гендеру” стає очевидним лише в разі комунікативного збою, поломки сформованих зразків поведінки.

Другим джерелом соціально-конструктивістської парадигми гендерного підходу є етнометодологічні дослідження Г. Гарфінкеля. Його концепції відображає аналіз випадку транссексуалізму Агнес. Агнес, яка народилася (або який народився) з чоловічими геніталіями, до вісімнадцятирічного віку виховувалася хлопчиком. У 18-річному віці, коли сексуальні уподобання і уявлення про своє тіло призвели до особистісного кризи, вона поміняла ідентичність і прийняла рішення стати жінкою. Наявність чоловічих геніталій вона інтерпретувала як помилку природи. Ця „помилка”, на думку Агнес, підтверджується тим фактом, що скрізь її приймали за жінку і її сексуальні уподобання були уподобаннями гетеросексуальної жінки. Зміна ідентичності призводить до того, що Агнес повністю змінює спосіб життя: вона залишає рідний дім і місто, змінює зовнішність - стрижку, одяг, ім'я. Через деякий час Агнес переконує хірургів в тому, що їй необхідно зробити операцію по зміні статевих органів. Після хірургічної реконструкції геніталій у неї з'являється сексуальний партнер чоловічої статі. У зв'язку із зміною біологічної статі перед нею стоїть життєво важливе завдання - стати справжньою жінкою. Їй дуже важливо, щоб її ніколи не викрили - це запорука її визнання в суспільстві. Це завдання нова „молода жінка” повинна вирішити без „вроджених сертифікатів” жіночності, не маючи спочатку жіночих статевих органів, не пройшовши школу жіночого досвіду, який їй відомий лише частково, оскільки багато в чому непомітний в матерії людських взаємин. Виконуючи це завдання, Агнес здійснює постійні дії по створенню та підтвердженню нової гендерної ідентичності. Саме ця стратегія становлення жінки стає предметом аналізу Гарфінкеля.

Випадок Агнес, проаналізовані в феміністської перспективі, дозволяє по-новому зрозуміти, що таке підлогу. Для того щоб з'ясувати, яким же чином створюється, конструюється і контролюється гендер в рамках соціального порядку, дослідники розрізняють три головних поняття: біологічна стать, приписування підлоги (категоризація) і гендер.

Біологічна стать - це сукупність біологічних ознак, які є лише передумовою віднесення індивіда до того чи іншого біологічної статі. Категоризація, або приписування підлоги, має соціальне походження. Наявність або відсутність відповідних первинних статевих ознак не гарантує, що людину будуть відносити до певної статевої категорії. Агнес свідомо будує власний гендер, враховуючи механізми категоризації за ознакою статі, діючі в повсякденному житті. Вона зайнята тим, щоб переконати суспільство у своїй жіночій ідентичності. Гарфінкель називає Агнес методологом-практиком і істинним соціологом, тому що, потрапляючи в проблемну ситуацію гендерної збою, вона починає усвідомлювати механізми „створення” соціального порядку. Її досвід, зафіксований і проаналізований Гарфінкель і його дослідницькою групою, призводить до розуміння того, що соціальний порядок тримається на розходженні чоловічого і жіночого, тобто він гендерно сконструйований.

Відмінність статі, категоризації за ознакою статі та гендеру дозволяють дослідникам вийти за межі інтерпретації статі як біологічної даності. Гендер мислиться як результат повсякденних взаємодій, що вимагають постійного виконання і підтвердження, він не досягається раз і назавжди в якості незмінного статусу, а постійно створюється і відтворюється в комунікативних ситуаціях. Одночасно це „культурне відтворення” ховається і видається за прояв певної біологічної сутності. Однак у ситуації комунікативного збою сам факт „конструювання” і його механізми стають очевидними.

Грунтуючись на теорії Гарфінкеля, Маккена і Кесслер стверджують, що „чоловіче” та „жіноче” є культурними подіями, продуктами того, що вони називають „процесом атрибуції гендеру”. „Створювати” гендер, таким чином, означає створювати відмінності між хлопчиками і дівчатками, чоловіками і жінками, відмінності, які не є природними, сутнісними або біологічними. Гендерна приналежність індивіда - це те, що людина постійно визначає в процесі взаємодії з іншими людьми.

Розглядаючи ранню гендерну соціалізацію, тобто практику зарахування до певної статі і гендеру - і, як її наслідок, прийняття гендерної ідентичності („я-хлопчик”, „я – дівчинка”), Маккена і Кесслер відзначають, що категоризація з гендеру не є добровільною і не залежить від внутрішнього вибору, а носить примусовий характер. Прийняття дитиною певної гендерної ідентичності „включає” процес саморегуляції, в тому числі формування мотивації і психологічних рис, і моніторинг, тобто контроль над своєю поведінкою і поведінкою інших у відповідності з матрицею гендерної ідентичності.

Аналізуючи розподіл праці, дослідники з'ясовують і показують, як воно виробляє і закріплює гендерний поділ, гендер як такої. Гендер є потужним пристроєм, який виробляє, відтворює і легітимізує вибори і межі, приписані категорією приналежності по підлозі. Розуміння того, як у соціальній ситуації створюється гендер, дозволяє прояснити механізм підтримки соціальної структури на рівні взаємодії людей і виявити ті механізми соціального контролю, які забезпечують її існування.

Коли соціальне виробництво гендеру стає предметом дослідження, зазвичай вивчають, як гендер конструюється через інститути соціалізації, розподілу праці, сім'ї, мас-медіа. Основними темами виявляються гендерні ролі і гендерні стереотипи, гендерна ідентичність, проблеми гендерної стратифікації і нерівності.

Раніше вважалося, що гендерна константа формується у дитини до п'ятирічного віку, а потім лише збагачується відповідним досвідом, відтворюється і зміцнюється. Гендерна константа стає особистісним атрибутом, який рано фіксується і залишається незмінним і невідчужуваним. У цьому сенсі гендерну константу можна уподібнити біологічній статі. Важко стверджувати, що гендер „створюється”, якщо він досягнутий до п'ятирічного віку і далі не змінюється. Гарфінкель показав, що стать і гендер розрізняються як приписаний і який досягається статуси, а це призвело до нового визначення цих понять. Значний вплив на їх реінтерпретацію зробило обговорення проблем гомосексуалістів і транссексуалів, а також даних біологічних досліджень. Явища, перш сприймалися як аномалії, хвороби, перверзія, в постмодерністському дискурсі розглядаються як варіанти норми. Нові факти наводять феміністських авторів до висновку про те, що не тільки ролі, але і сама приналежність до статі приписується індивідам у процесі взаємодії. Їх основна теза полягає в тому, що підлога також є соціальним конструктом. Яким чином конституюється категорія приналежності до підлоги в тому чи іншому контексті, можна зрозуміти, лише проаналізувавши механізми роботи тієї чи іншої культури. Звідси стає зрозумілим, що гендерні відносини - це конструкти тієї культури, в рамках якої вони працюють. Або-іншими словами - робота культури за приписування статевої приналежності і називається гендером.

Таким чином, гендер - це система міжособистісної взаємодії, за допомогою якого створюється, стверджується, підтверджується і відтворюється уявлення про чоловічому та жіночому як базових категоріях соціального порядку.

І нарешті, варто виділити третій теоретичний напрям, справило вплив на теорію соціального конструювання. Воно відповідає на питання про концептуалізації контекстів, в яких створюються базові категорії чоловічого і жіночого. Це соціологічний (драматургічний) интеракционизм І. Гофмана.

Стверджуючи, що гендер твориться кожен момент, тут і зараз, дослідники доходять висновку, що для розуміння цього процесу необхідно звернутися до аналізу микроконтекста соціальної взаємодії. Гендер в рамках цього підходу розглядається як результат соціальної взаємодії і одночасно - його джерело.

Гендер проявляє себе як базове ставлення соціального порядку. Щоб осмислити процес будівництва цього соціального порядку в конкретній ситуації міжособистісної взаємодії, Гофман вводить поняття гендерної дисплея.

Людини відносять до певної статі на підставі різноманітної інформації, відповідної конвенціональним правилами. Ім'я, зовнішній вигляд, тембр голосу, манера мови і рухів, стиль вираження почуттів - всі ці множинні прояви являють собою гендерний дисплей, який дозволяє ідентифікувати співрозмовника як чоловіка або жінку.

Гендерний дисплей - варіант дисплея ідентичності, соціально обумовлене різноманіття проявів статевої приналежності на рівні міжособистісного спілкування; це основний механізм створення гендера в процесі взаємодії лицем до лиця. Міжособистісна комунікація в конкретній ситуації супроводжується фоновим процесом віднесення співрозмовника до категорії чоловіків або жінок, тобто процесом категоризації за ознакою статі. Приписування статі, або категоризація, є неминучою базової практикою повсякденної взаємодії. Звичайно вона являє собою неусвідомлений, нерефлексіруемий фон комунікації. Сама можливість статевої категоризації забезпечує комунікативне довіру. Бути чоловіком чи жінкою і це проявляти-значить бути соціально-компетентною людиною, що викликає довіру і вписується в практики спілкування, прийняті в даній культурі.

Використовуючи поняття гендерний дисплей, прихильники соціального конструктивізму слідом за Гофманом стверджують, що прояви гендеру неможливо звести до виконання статевих ролей, що гендерну ідентичність не можна скасувати або змінити, подібно сукні чи ролі у виставі. Гендерний дисплей - це різноманіття уявлень і проявів чоловічого і жіночого в міжособистісному взаємодії. Гендерний дисплей не універсальний - він детермінований культурою і відносинами влади. Різні суспільства, соціальні групи і навіть різні соціальні ситуації припускають різні конвенціональні форми гендерного дисплея.

Гофман вважає, що гендерний дисплей діє як «запал» в ситуації міжособистісного спілкування. Демонстрація статевої приналежності передує основний комунікації та її завершує, діючи як перемикаючий механізм. Питання про зв'язок гендерної дисплея з контекстом ефективної комунікації породив поняття підзвітності і з'ясовні. Процес комунікації припускає негласні допущення, або умови взаємодії. Коли людина вступає в комунікацію, він демонструє себе, повідомляючи якусь інформацію, що сприяє формуванню „комунікативного моста” - відносин базової довіри. Починаючи спілкування, комунікатор представляє себе як особа, що викликає довіру. При цьому відтворення дихотомії чоловічого і жіночого в гендерному дисплеї гаран