Передні корінці нервів; 2- задні корінці; 3- пограничний симпатичний стовбур

Кількість сегментів відповідає кількості хреб­ців. Всі сегменти поділяються на шийні, грудні, поперекові і кри­жові. Спереду і ззаду кожного хребця із спинного мозку виходять нервові волокна — корінці... Задні корінці утворені аферентними, а передні — еферентними волокнами. Спинний мозок скла­дається із сірої і білої речовини. Сіра речовина розташо­вана в центрі мозку і складається з нервових клітин і їхніх дендритів. Біла речовина розташована по краях спинного моз­ку. Вона утворена нервовими волокнами. В сірій речовині ви­діляють передні і задні роги, а в білій — передні, задні і бо­кові стовпці, в яких розташовані висхідні і низхідні провідні шляхи.

Найбільш важливими з висхідних шляхів є тонкий та кли­ноподібний пучки (пучки Голля і Бурдаха), що розташовані в задніх стовпцях. По цих пучках ідуть імпульси від рецепторів шкіри, м'язів, сухожилків і направляються у довгастий мозок, де відбувається переключення на доцентровий нейрон. У задніх стовпцях проходять волокна двох висхідних шляхів, які зв'язують спинний мозок із корою мозочка — спинно-мозочковий шлях. По спинномозково-згірному (спинно-таламічному) шляху, розташова­ному в бокових стовпцях, ідуть імпульси від рецепторів больової і температурної чутливості. До найважливіших низхідних шляхів відносяться: пірамідний, або кірково-спинномозковий (кортико-спинальний), шлях по якому імпульси від пірамідних клітин кори великого мозку ідуть до спинного мозку, червоно-спинномозковий (рубро-спинальний) шлях, що несе імпульси від червоного ядра середнього мозку до рухових клітин передніх рогів, і переддверно-спинномозковий (вестибуло-спинальний) шлях, по якому здійсню­ються координація рухів і орієнтація тіла в просторі.

Рефлекторна діяльність спинного мозку. Спинний мозок вико­нує велику кількість рефлекторних реакцій, пов'язаних з руховою діяльністю і

регуляцією вегетативних функцій. Частина рефлексів забезпечується нервовими клітинами самого спинного мозку, в основному це прості

рефлекси, більшість же складних рефлектор­них реакцій він виконує спільно з головним мозком. Найбільш простими рефлексами, які виконуються спинним мозком, є сухо­жилкові і міотатичні (або розтягувальні) рефлекторні, дуга яких складається з двох нейронів. Прикладом сухожилкового рефлексу може бути колінний сухожилковий рефлекс, який виникає при ударі по сухожилку чотирьохголового м'яза стегна. При розтягу­ванні м'язів виникають рефлекси розтягування, що носять тоніч­ний характер.

Сухожилкові рефлекси і рефлекси розтягування виникають вна­слідок подразнення рецепторів м'язів, тому ці рефлекси називають власними рефлексами м'язів.

Згинальні рефлекси. При подразненні різних рецепторів шкіри, в основному больових, виникають згинальні рефлекси, які мають захисне значення. Згинальні рефлекси досить сильні, вони галь­мують інші рефлекторні реакції. Але оскільки ці рефлекси дуже швидко затухають, то по механізму віддачі після закінчення їх підсилюються побічні рефлекси, що були загальмовані під час ви­конання згинального рефлексу.

Розгинальні рефлекси. При надавлюванні на подушечки кінців­ки спинальної жаби виникає розгинальний рефлекс. Цю швидку розгинальну реакцію ще називають розгинальним поштовхом. Вона є складовою, частиною більш складних рухових реакцій — стрибків, бігу. До розгинальних рефлексів відносять також реф­лекси, пов'язані із статевою поведінкою тварин. Існує значна кількість розгинальних рефлексів, які здійснюються нервовими центрами, розташованими у різних відділах головного мозку. За допомогою цих рефлексів підтримується нормальна поза, вико­нуються різноманітні рухи.

Ритмічні рефлекси. Ця група рефлексів характеризується чер­гуванням згинання і розгинання кінцівок. До ритмічних рефлексів належать рефлекси почісування, крокування. Вважається, що рит­мічні рефлекси здійснюються за механізмом реципрокної іннерва­ції і, можливо, за. рахунок постійних низхідних впливів із стовбура мозку, які підвищують збудливість нейронів спинного мозку, здатних до періодичного збудження.

Тонічні рефлекси. Підтримання певного положення тіла у про­сторі здійснюється завдяки тривалому напруженню м'язів, яке підтримується за рахунок тонічних рефлекторних впливів із спин­ного мозку і вищих відділів центральної нервової системи. Спин­ний мозок здійснює також значну рефлекторну регуляцію діяль­ності внутрішніх органів.

Рефлекторна діяльність довгастого мозку і моста. Довгастий мо­зок і міст анатомічно і функціонально тісно пов'язані між собою і складають разом задній мозок. За своєю будовою зад­ній мозок наближається до спинного мозку, частково зберігаючи сегментацію. У ньому розташовані ядра з п'ятої до дванадцятої пар черепно-мозкових нервів. Крім цього, у задньому мозку є

скуп­чення нейронів, які не мають специфічних функцій іназиваються ретикулярною формацією.

Рефлекторна діяльність довгастого мозку значно ширша і складніша, ніж спинного. У довгастий мозок потрапляють імпульси від рецепторів шкіри голови, слизових оболонок очей, порожни­ни рота і носа, органів слуху, лабіринтів і внутрішніх органів. В той же час довгастий мозок забезпечує виконання захисних реф­лексів, регуляцію діяльності серця і травного тракту. Таким чи­ном, у довгастому мозку відбувається переключення імпульсів із сенсорних нервових ядер на рухові нейрони.

Довгастий мозок бере участь у здійсненні рефлекторних реак­цій, пов'язаних з підтриманням певного положення тіла і перемі­щенням його у просторі. Перші рефлекси називають статичними і поділяють на позиційно-тонічні, які підтримують певну позу, і ус­тановчі, що забезпечують перехід від однієї пози до іншої. Вико­нуються позиційно-тонічні і установчі рефлекси довгастим мозком за участю імпульсів, що поступають від рецепторів вестибулярно­го апарату і пропріорецепторів м'язів шиї. При цьому виникає перерозподіл тонусу м'язів шиї, який забезпечує постійну орієнта­цію голови у нормальному для даної тварини положенні (рис. 20).

Довгастий мозок бере участь також у здійсненні досить склад­них статокінетичних рефлексів. Ці рефлекси направлені на збе­реження положення тіла при прискоренні або сповільненні його руху. Наприклад, якщо людина починає рухатись, то в цей час рефлекторно скорочуються м'язи, що підтримували початкове по­ложення тіла. Рефлекторне скорочення м'язів виникає і при спо­вільненні рівномірного руху і направлене воно на збереження цього руху. Статокінетичні рефлекси особливо чітко можна проілюструвати на прикладі рефлекторних рухів очей. Так, якщо тіло людини обертати в горизонтальній площині, наприклад на кріслі, яке крутиться, то під час прискорення очні яблука відхиляються в сторону, протилежну рухові. При досягненні певної межі вони швидким рухом повертаються у вихідне положення. І навпаки, при сповільненні руху спостерігається протилежна реакція — очні яб­лука відхиляються в сторону руху. Ці рефлекторні рухи очей на­зиваються ністагмом. Статокінетичні рефлекси виконуються за ра­хунок перерозподілу тонусу скелетних м'язів тіла і за участю ве­стибулярного апарату, а також імпульсів з м'язів очей. Статичні і статокінетичні рефлекси відіграють надзвичайно важливу роль при виконанні різних спортивних вправ, особливо у таких видах спорту,, як спортивна гімнастика, акробатика та ін.

Задній мозок виконує ряд складних рефлекторних актів, таких як рефлекси жування, ковтання, кашлю, дихання, кліпання. Ім­пульси, що поступають по аферентних шляхах до центрів довгас­того мозку, переключаються на еферентні волокна. Так, збуджен­ня ядер вестибулярного апарату призводить до збудження деяких вегетативних центрів. Виникають так звані вестибуло-вегетативні рефлекси (морська хвороба), які викликають зміни діяльності травного тракту, дихання, серцево-судинної системи.

Рис. 20. Перерозподіл тонусу м'язів під час падіння кішки спиною вниз (за