Б- не збуджена ділянка мембрани , на яку діють електричні струми збудженої ділянки. Стрілками показано напрям струмів, кружечками – дійсне переміщення іонів

Механізм розповсюдження збу­дження. Однією з характерних рис збудливих тканин є розповсюдження збудження. Потенціал дії, який

виникає при збудженні, здатний до розповсюджений за рахунок тих електричних струмів, які він викликає.

В стані спокою зовнішня сторона мембрани заряджена пози­тивно, а внутрішня — негативно. Під час збудження знак заряду на мембрані змінюється на протилежний, тобто зовнішня сторона мембрани стає негативно зарядженою, а внутрішня — позитивно. Внаслідок цього між збудженою і незбудженою ділянками вздовж мембрани виникає різниця потенціалів, яка призводить по пере­міщення іонів (рис. 8). На поверхні мембрани позитивні іони рухаються від незбудженої ділянки до збудженої, а на внутрішній стороні мембрани, навпаки, позитивні іони рухаються від місця збудження до незбудженої ділянки. Рух іонів утворює колові _ електричні струми, які деполяризують мембрану на незбудженій ділянці. Коли деполяризація досягне критичного рівня, виникає новий регенеративний потенціал дії і процес збудження переміс­титься на наступну ділянку. Далі виникає ланцюгова реакція. Потенціал дії, «самовідтворюючись», розповсюджується по нерво­вому або м'язовому

волокні. Швидкість розповсюдження нервово­го імпульсу _ залежить від функціональних властивостей і коли­вається в межах 2... 120 м/с.

Зміни збудливості тканин в процесі розвитку хвилі збудження. В процесі розвитку хвилі збудження в збудливих тканинах вини­кають закономірні зміни їхньої збудливості. Про це свідчать досліди з подразненням нервових волокон короткими імпульсами, які йдуть один за другим з певними проміжками часу.

В період дії подразника, коли на мембрані розвиваються ло­кальні зміни мембранного потенціалу дії, збудливість підвищена (рис. 9). Під час розвитку піку потенціалу дії збудливість мемб­рани падає до нуля, тобто в цей час найсильніший подразник не здатний викликати нового збудження. Цей період називається фазою абсолютної незбудливості, або абсолютної рефрактерності. Тривалість її дорівнює тривалості піку потенціалу дії (для волокон рухових нервів – 0,5мс).

Рис. 9. Зміна збудження при прохо­дженні хвилі збудження.

А — компоненти хвилі збудження: 1— депо­ляризація, 2 — реполяризація, МК — критич­ний рівень деполяризації, а — тривалість по-рогового потенціалу, б — тривалість потенці­алу дії, в — слідова негативність, г — слідо­ва позитивність; Б — зміни збудливості в різ­ні фази хвилі збудження: РЗ — рівень збуд­ливості в спокої, а — підвищення збудливо­сті до нуля в період порогового потенціалу, б — падіння збудливості до нуля в період протікання потенціалу дії (абсолютна рефрактерність); в₁ — повернення збудливості до вихідного рівня в період слідової негативно­сті (відносна рефрактерність),

В2 — підвищен­ня збудливості на кінець слідової негатив­ності (екзальтація, або супернормальність), в — весь період слідової негативності, г — падіння збудливості в період гіперполярпзації (субнормальність).

Фаза абсолютної рефрактерності змінюється фазою відносної рефрактерності. Збудливість в цій фазі поступово відновлюється, але для виникнення потенціалу дії сила подразника повинна бути більшою від порогової. Тривалість цієї фази 4... 8 мс. Після фа­зи відносної рефрактерності збудливість тканини на деякий час стає більшою від вихідної. Цей період дістав назву супернормальної фази. В її основі лежить слідова деполяризація мембрани. В швидких рухових нервових волокнах людини ця фаза триває 15...30 мс. Підвищена збудливість (супернормальна фаза) змі­нюється невеликим зниженням збудливості — субнормальною фа­зою, виникнення якої пов'язане з гіперполяризацією мембрани. Тривалість її в

рухових нервах 50 мс. По закінченні цієї фази встановлюється початкова збудливість тканин.

Функціональна рухливість (лабільність ). В природних умовах у збудливих тканинах спостерігаються не поодинокі імпульси, а серія їх з певним інтервалом між імпульсами. Залежно від влас­тивостей і функціонального стану збудливі тканини можуть сприй­мати лише певну частину імпульсів. Тому М. Є. Введенським для характеристики швидкості протікання процесів збудження в тка­нинах було запропоновано поняття функціональної рухливості, або лабільності. Функціональна рухливість вимірюється тією мак­симальною кількістю потенціалів дії, яку збудлива тканина може відтворити за одну секунду у відповідності з частотою її подраз­нення. Чим коротша рефрактерна фаза збудливої структури, тим вища її лабільність. Найвища лабільність у рухових нервових во­локон теплокровних — 1000 імпульсів у секунду, волокон симпа­тичної нервової системи — 500 імпульсів у секунду, м'язових воло­кон — 200, а нервово-м'язових синапсів — лише 100 імпульсів у се­кунду. Величина лабільності збудливих структур може збільшуватись або зменшуватись. При виконанні фізичних вправ

швидкісного ха­рактеру лабільність м'язів підвищується. Підвищення лабільності може привести до того, що нервові клітини або м'язи почнуть від­повідати на більш високу частоту подразнень. Це явище назива­ють засвоєнням ритму (О. О. Ухтомський). Тривала робота викликає зниження лабільності нервових центрів і м'язів внаслідок розвитку в них втоми.