Плацента виконує численні функції

Дихальна функція полягає у пере­несенні шляхом простої дифузії кисню від матері до плода і видаленні вугле­цю діоксиду у зворотному напрямку.

Функція живлення і виділення продуктів обміну. Синцитіотрофобласт продукує глікопротеїди, що здатні до дезамінування й переамінування аміно­кислот, синтезу їх із попередників і ак­тивного транспорту до плода. Серед лі­підів плаценти третину із них стано­влять стероїди, дві третини — фосфо-ліпіди, невелику частину — нейтраль­ні жири. Фосфоліпіди беруть участь у синтезі білків, транспорті електролітів, амінокислот, сприяють проникності клі­тинних мембран плаценти. Забезпечу­ючи плід продуктами вуглеводного об­міну, плацента виконує глікогенутворю-вальну функцію до початку функціо­нування печінки плода на 4-му місяці вагітності. Глюкоза проникає через пла­центу шляхом полегшеної дифузії, при­чому більша її частина забезпечує жив­лення самої плаценти. Плацента також накопичує вітаміни і регулює їх поста­чання до плода залежно від їх вмісту в материнській крові.

Плацента за допомогою ферментів виконує транспортну, депонуючу і ви­дільну функції відносно багатьох елек­тролітів, у тому числі важливих макро-й мікроелементів (залізо, мідь, цинк, манган, кобальт тощо).

Гормональна функція плаценти по­лягає у синтезі, секреції та перетворен­нях гормонів білкової і стероїдної при­роди в синцитіотрофобласті. Разом із плодом плацента утворює єдину функ­ціональну ендокринну систему — фе-топлацентарну. Лише в плаценті син­тезується хоріонічний соматомамотропін (плацентарний лактоген), який ха­рактеризує її функцію, хоріонічний го-надотропін — найбільш ранній маркер вагітності, що бере участь у механізмах диференціації статі плода. Певну роль в утворенні сурфактанту легень відіграє пролактин, який синтезується пла­центою і децидуальними клітинами. У плаценті з холестерину материнської крові утворюється прогестерон; відбу­вається синтез і перетворення естроге­нів (естрону, естрадіолу й естріолу), тестостерону, кортикостероїдів, тирок­сину, трийодтироніну, паратирину, кальцитоніну, серотоніну, релаксину, окситоцинази. Естрогени плаценти спричиняють гіперплазію і гіпертрофію ендо- й міометрія.

Синтезуючи гуморальні фактори з імуносупресивними властивостями відносно імунокомпетентних материн­ських клітин, плацента виконує функ­цію імунобіологічного захисту плода. Вона є імунним бар`єром, який розді­ляє два генетичне чужорідних організ­ми (матері й плода), запобігаючи роз­витку імунного конфлікту. Плацентар­ний бар`єр має вибіркову проникність щодо імунних факторів. Крізь нього легко проникають цитотоксичні антиті­ла до антигенів гістосумісності й Іg G.

Бар`єрна функція плаценти полягає в захисті організму плода від ушкоджу­вальних чинників зовнішнього середо­вища (мікроорганізми, хімічні речови­ни, лікарські засоби тощо), проте в де­яких випадках вона виявляється недо­статньою.

Плодові частини плодових оболо­нок мають найтіснішу анатомо-фізіоло-гічну єдність з плацентою. Амніон складається з амніотичного епітелію, ба­зальної мембрани і строми, хоріон — з синцитіотрофобласта, цитотрофоблас-та, амніотичної мезодерми.

Однією з важливих функцій плодо­вих частин оболонок є їх участь у па-раплацентарному обміні за рахунок екс­креції, резорбції і регуляції біохімічного складу амніотичної рідини (навколо-плодових вод). Висока концентрація по-передників простагландинів (арахідоно­ва кислота) й наявність відповідних ферментів забезпечують участь плодо­вих частин оболонок у механізмах ре­гуляції пологової діяльності. У плодо­вих оболонках відбувається регуляція усіх видів обміну плода, його енерге­тичного балансу. Амніотичний епітелій разом з основною відпадною оболонкою беруть участь у метаболізмі хоріоніч-ного гонадотропіну, кортикотропіну, стероїдів, пролактину, релаксину. Функцією плодових частин оболонок є також їх участь у становленні імунної системи плода і забезпеченні його іму-нобіологічного захисту. Важливе зна­чення для розвитку плода має збережен­ня до кінця вагітності цілості плодових частин оболонок, що забезпечується фі-зико-хімічним станом строми амніона,

Пупковий канатик (пуповина) формується із сполучної ніжки мезодер­ми (ніжки тіла), що з`єднує зародок з амніоном і хоріоном. У формуванні пуп­кового канатика бере участь також жовткова ніжка, хоріо-алантоїс і суди­ни. Усі ці утворення оточені амніотич-ною оболонкою. Жовткова ніжка пере­творюється на жовткову протоку. Сфор­мований, остаточний пупковий канатик складається із слизової сполучної тка­нини (амніотична, алантоїсна, жовтко­ва мезодерма — вартоновідраглі), жов­ткової протоки, аланто-кишкового ди-вертикула (алантоїсна протока), пуп­кового целому, амнютичного епітелію, а також судин: правої та лівої пупко­вих артерій і лівої пупкової вени. Слизова сполучна тканина містить велику кількість гіалуронової кислоти, забезпечує тургор, виконує захисну функцію і запобігає стисненню пупко­вих судин, тобто погіршенню кровопос­тачання плода. Стінка пупкових судин, амніотичний епітелій мають ферментні системи активного транспорту, за ра­хунок яких пупковий канатик бере участь у параплацентарному обміні (екскреції та резорбції навколоплодо-вих вод). При доношеній вагітності довжина пупкового канатика становить 50— 55 см, діаметр у материнській частині — 1—1,5 см, у плодовій — 2—2,5 см. Пуп­ковий канатик завдовжки менший 40 см вважається абсолютно коротким. Пуп­кові судини — це дві (права/ліва) пуп­кові артерії, гілки дорзальної аорти пло­да, й одна (ліва) пупкова вена, яка з`єднується з портальною системою пло­да, а топографічне розташована між ар­теріями. Загальний кровообіг у системі пупкових судин досягає 500 мл/хв. Систолічний тиск в артеріях стано­вить 60 мм рт.ст., діастолічний — 30 мм рт.ст., у вені — 20 мм рт.ст. Щодо клінічного аспекту важливе значення мають варіанти прикріплення пупкового канатика: центральне, крайове, оболонкове — і форми плаценти. Так, внаслідок крайового й оболонкового прикріплення, короткого або довгого пупкового канатика, з обвиттям ним частин плода пологи частіше ускладнюються гіпоксією плода. Ати­пові форми плаценти, додаткові частки можуть призводити до затримки її час­тин у матці після пологів і розвитку піс­ляпологових кровотеч.

Послід складається з плаценти, пупкового канатика і плодових оболонок. Після народження плода послід ви­ходить з порожнини матки.

Амніотична рідина (навколоплодові води) — це біологічно активне сере­довище, що оточує плід, відокремлює його від організму матері і виконує різ­номанітні функції. Залежно від термі­ну вагітності в утворенні амніотичної рідини беруть участь різні структури: трофобласт (в ембріотрофний період), ворсинчастий хоріон (в період жовтко­вого живлення), амніотичний епітелій, плазма крові матері (в другій половині вагітності), нирки й легені плода (піс­ля 20 тижнів вагітності).

Об`єм амніотичної рідини залежить від маси плода й плаценти і в 38 тиж­нів вагітності становить 1000— 1500 мл. Кількість амніотичної рідини до 1 л на­зивається маловоддям (олігогідрамніон), понад 2л— багатоводдям (полі-гідрамніон, гідрамніон). Повний обмін амніотичної рідини здійснюється про­тягом 3 год. Амніотична рідина (рН 6,98-7,23) забезпечує гомеостаз плода. Парціальний тиск кисню в ній у нормі є вищим за парціальний тиск вуг­лецю діоксиду. Осмотичну концентра­цію навколоплодових вод забезпечують іони натрію, калію, кальцію, магнію, хлору, фосфору, заліза, міді, а також глюкоза і сечовина. До складу амніо­тичної рідини входять 17 амінокислот, білки, відповідні крові плода, продук­ти їх метаболізму та ресинтезу. Серед ліпідів навколоплодових вод найбіль­ше значення мають фосфоліпіди, що беруть участь у метаболізмі гормонів фетоплацентар-ного комплексу. В амніотичній рідині скупчуються імуноглобуліни класів А. О, О, Е, лізоцим, р-лізини, комплемент — основний фактор регуляції рівня імунних комплексів та їх елімінації.