Натуральна і товарна форми організації суспільного виробництва. Форми товарного виробництва

ТЕМА 3. Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші.

1. Натуральна і товарна форми організації суспільного виробництва. Форми товарного виробництва.

2. Товар і його властивості. Ціна та її функції.

3. Походження, суть, функції та види грошей. Рівняння грошового обігу.

 

Натуральна і товарна форми організації суспільного виробництва. Форми товарного виробництва.

Упродовж своєї історії людство використовує лише дві форми виробництва: натуральну і товарну.

Натуральна, або традиційна, форма виробництва існує в умовах відсутності поділу праці між виробниками, що належать до різних домогосподарств. Натуральна форма виробництва – це виготовлення продуктів для споживання у межах домогосподарства, яке їх виготовило. Поділ праці існує лише всередині домогосподарств у вигляді природного поділу трудових обов’язків між чоловіками й жінками. Молоді чоловіки наслідують заняття своїх батьків: полювання, сільськогосподарські роботи, ремесло тощо. Молоді жінки виконують ті види робіт, що і їхні матері: готують їжу, працюють у полі, шиють і перуть одяг тощо. З часом відбуваються незначні зміни у життєвих благах, якими користується населення. Наслідуються також традиційні методи виробництва, техніка й технології. Нарешті, розподіл виготовлених благ здійснюється відповідно до давно усталених традицій.

Залежно від рівня особистої свободи трудівника існували різні економічні системи, що грунтувалися на натуральній формі виробництва, – рабовласницька, кріпосницьке господарство, патріархальна селянська сім’я тощо.

Усі системи натурального виробництва малоефективні, бо у них відсутній поділ праці між господарськими одиницями.

Натуральна форма виробництва має такі основні риси.

1. Замкненість означає, що для цієї системи господарювання панівними економічними відносинами є ті, що діють всередині пев­ної спільності. Остання як суб'єкт господарської діяльності. не вступає в економічні відносини з іншими суб'єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство у такому випадку складається з маси відособлених одне від одного господарств (сі­мей, общин, помість, господарських регіонів).

Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві викону­ються усі роботи —від добування сировини до виготовлення гото­вої продукції та її споживання.

Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії — політики господарського відособ­лення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового рин­ку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного по­ділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реак­ційною, оскільки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення.

2. Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця—кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотига, заступ, сокира тощо). Щоправда, всереди­ні натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.

3. Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Подібні зв'язки виражають спосіб руху вироблюваного продукту

Товарна форма виробництва ( грунтується на поділі праці) означає виготовлення продуктів для обміну на ринку.

За цієї форми виробництва люди задовольняють власні потреби, обмінюючись продуктами своєї праці. Становлення товарного господарства пов’язане з поглибленням поділу праці, розвитком ремесла та міст.

Суспільний поділ праці – це спеціалізація виробників на виробництві певних видів продукції чи виконанні певних операцій. З часів існування людства відбулося три великі суспільні поділи праці: відокремлення скотарства від землеробства, виокремлення ремесла, відокремлення торгівлі від виробництва.

Необхідною умовою виникнення товарної форми виробництва є економічна відокремленість людей як власників ресурсів і окремих благ. Економічна відокремленість означає, що економічні ресурси і вироблені життєві блага перебувають у власності окремих людей або їх груп.

На перших етапах товарного виробництва товари безпосередньо обмінювали один на інший, а пізніше, з появою грошей, обмін відбувався у формі купівлі-продажу. Товарна форма виробництва пройшла тривалий шлях розвитку і стала поширеною в більшості країнах світу.

 

Важливими компонентами товарної форми виробництва є грошіта ціни та пов’язані з ними процентні ставки, валютні курси. Вони слугують своєрідним цементом, що творить систему товарної економіки. Через гроші і ціни розподіляються ресурси між підприємствами й галузями, визначається обсяг споживання домогосподарств.

Отже, у натуральній формі господарства існує лише фізична економіка, а в товарній – фізична і монетарна економіки.

Види товарного виробництва:

Просте товарне виробництво грунтується на одноосібній приватній власності й особистій праці виробника. Цей економічний уклад існує вже тисячоліття, демонструючи високу життєздатність. Він бурхливо розвивається нині у вітчизняній економіці – в сільському господарстві (фермерство), в роздрібній торгівлі, громадському харчуванні тощо. В економіці США налічується понад 20 млн, ділових одиниць, більшість із них представляє просте або дрібне товарне виробництво.

Підприємницьке товарне виробництво грунтується на різних формах приватної власності та найманні працівників. У всіх розвинутих країнах більшість продукції створюється саме у цьому економічному укладі, який часто називають капіталістичним.

Державне товарне виробництво грунтується на державній власності та найманні працівників. Цей різновид товарної форми виробництва безроздільно панував в Україні впродовж усього більшовицького періоду її історії.

Розвиток товарного виробництва, який супроводжувався впровадженням у життя досягнень науки і техніки, концентрацією і централізацією виробництва, призвів до створення монополій.

Монополія – це велике підприємство (або об’єднання підприємств), яке виробляє значну частку певного виду продукції. Це дає йому можливість встановлювати монопольно високу ціну на ринку і одержувати монопольно високий прибуток.

Розрізняють наступні форми монополістичних об’єднань: картель, трест, синдикат, концерн, конгломерат.

Картель – це об'єднання кількох підприємств однієї галузі, які домовляються між собою про обсяги виробництва, умови збуту, цінову політику та ін. з метою отримання монопольного прибутку. Учасники картелю зберігають виробничу, комерційну, юридичну та фінансову самостійність.

Синдикат – це об'єднання юридично самостійних підприємств, які втрачають комерційну самостійність, оскільки збут виробленої продукції здійснюється спільним збутовим органом.

Трест – це об'єднання підприємств однієї або кількох технологічно пов'язаних галузей в єдиний виробничо-господарський комплекс з централізованим управлінням. Учасники тресту втрачають юридичну, виробничу та комерційну самостійність і стають пайовиками. На суму вкладеного в об’єднання капіталу учасники тресту отримують акції чи паї тресту, що дає їм можливість отримувати частину прибутку об’єднання.

Концерн – це об’єднання підприємств на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників. Підприємства централізовано здійснюють науково-технічну, інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та ін. види діяльності.

Конгломерат – це об'єднання підприємств різних галузей, не пов’язаних виробничо-технологічними зв’язками, головно з метою зменшення ризиків від ринкових коливань.

 

На основі товарної форми виробництва у різних країнах складаються різні господарські, або економічні, системи. Економічна система – це спосіб організації національної економіки.

Основними елементами економічної системи є, по-перше, спосіб узгодження діяльності суб’єктів господарського життя, або спосіб розв’язання основних проблем організації економіки; по-друге, власність на виробничі ресурси а виготовлені життєві блага; по-третє, принципи розподілу і перерозподілу створеного національного продукту та ін.

Є три, які називають основними, або фундаментальними, проблемами організації економіки: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти? У різних економічних системах використовують різні способи розв’язання цих трьох проблем організації економіки.

Типи економічних систем: ринкова, командно-адміністративна, змішана.