Соціально-педагогічна робота з дітьми з особливими потребами та сім’ями, в яких вони виховуються

Соціально-педагогічна робота з дітьми з особливими потребами спрямована на забезпечення належної підтримки їм у задоволенні особливих потреб, створення сприятливих умов для інтеграції у суспільство шляхом нормалізації життєдіяльності сім’ї, реконструкції соціокультурного оточення дітей, їхньої самоадаптації та активації процесу комунікації з ровесниками-неінвалідами.

А.Капська виділяє три функції соціально-педагогічної діяльності як способу оптимізації процесу соціалізації: підвищення рівня соціальної адаптації індивіда або групи; профілактика явищ дезадаптації; соціокультурна реабілітація та розвиток людини.

Адаптуюча діяльність спрямована на пристосування до кризової ситуації, яка склалася, чи на усунення причини її появи. Профілактика спрямована на протидію можливим прогнозованим негативним факторам і наслідкам впливу несприятливих ситуацій. Функція реабілітації здійснюється тоді, коли певні порушення уже відбулися і призвели до деяких ускладнень у житті людини.

На сучасному рівні організації допомоги інвалідам домінуючою в діяльності педагога є реабілітація. Особливо це стосується взаємодії з сім’ями, які виховують дітей-інвалідів. Метою реабілітації виступає не тільки повернення до певної вихідної позиції, а розширення адаптивних можливостей суб’єкта соціалізації. Для подолання несприятливих кризових ситуацій необхідно сприяти посиленню адаптивних можливостей сім’ї в цілому і кожного її члена зокрема. Тому реабілітація, комплексна за своїм змістом, повинна спрямовуватися не лише на клієнта, а й на всю його сім’ю. При цьому реабілітація має бути спрямована на формування у клієнта якостей, які можуть допомогти йому більш оптимально пристосуватися до навколишнього середовища. Особливо важливим аспектом реабілітації є розуміння її не як впливу, а як взаємодії з сім’єю на основі партнерства, особистісно-зорієнтованого підходу, реалізації комплексності й системності зусиль. У цьому випадку особливої уваги заслуговує реабілітація соціокультурна, головною метою якої є особистісний розвиток індивіда, підвищення його рівня саморегуляції.

Соціокультурна реабілітація розглядається як специфічний шлях соціалізації, який включає спеціальні заходи, спрямовані на підвищення адаптивних можливостей суб’єкта соціалізації – дитини-інваліда. Засобом підвищення рівня адаптивних можливостей сім’ї можуть бути як її внутрішні ресурси, так і зовнішні – ресурси соціального середовища. Зовнішні ресурси утворюються під впливом наявної системи неформальної і формальної підтримки. Серед комплексу заходів щодо допомоги й підтримки важливе місце посідає соціально-педагогічна діяльність, головна мета якої – примноження і реалізація внутрішніх ресурсів зовнішнього середовища шляхом його гуманізації.

Досягнення цих цілей можливе за умови надання освітньої, посередницької, психологічної допомоги сім’ї, яка виховує дитину-інваліда.

Освітня допомога передбачає підвищення адаптивних можливостей суб’єкта соціалізації шляхом навчання (формування нових знань, умінь і навичок) і виховання (зміна цінностей, установок). Освітня допомога безпосередньо не розв’язує проблем відновлення психічних функцій індивіда чи поліпшення матеріального стану, але, передбачаючи певну суму знань і формуючи конкретні уміння, педагог прагне внести зміни у поведінку людини і пошуки шляхів вирішення проблемних ситуацій. Крім того, допомога батькам, які мають дітей з особливими потребами, носить, в основному, педагогічний характер. Це може бути інформація, довідки про одноразові консультації, забезпечення необхідною літературою, організація занять, проведення навчальних і формуючих тренінгів.

Посередницька допомога в діяльності педагога включає кілька напрямків: активацію системи, яка надає підтримку (спеціальні служби, установи, фонди, батьки); створення групи самодопомоги; захист прав клієнтів; утвердження соціальної справедливості і моральності у відносинах і ставленні до інвалідів.

Психологічна допомога спрямована на регуляцію емоційного стану індивіда чи групи, які звернулися за підтримкою, профілактику можливих психологічних ускладнень, корекцію несприятливих психічних станів, які з’явилися з різних причин.