Література. 1.Кисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільноїгігієни.— К.: Радянська школа, 1967.— С.217-229

1.Кисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільноїгігієни.— К.: Радянська школа, 1967.— С.217-229.

2.Присяжнюк М.С. Людина та її здоров'я: Навч. посібник.— К.:Фенікс, 1998.—СІ 97-202.

3.Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч.посібник.—К.: УСМП, 2001.—С.239-242.

 

Тема 7.

Залози внутрішньої секреції

(ендокринні залози)

Лекція 17.

АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ І ГІГІЄНА ЗАЛОЗ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ

План

1.Біологічне значення залоз внутрішньої секреції.

2.Будова і функції ендокринних залоз.

3.Регуляція діяльності ендокринних залоз.

Основні поняття: залози внутрішньої секреції (ендокринні зало­зи), гормони, гуморальна регуляція, нейрогуморальна регуляція, гіпофун­кція, гіперфункція.

1. Біологічне значення залоз внутрішньої секреції

В організмі людини є слинні, шлункові, сальні, потові залози, секре­ти яких виділяються спеціальними протоками у порожнини тіла (в рото­ву порожнину, шлунок, кишечник) або в зовнішнє середовище. Такі за­лози називаються залозами зовнішньої секреції.

Однак в організмі є й такі залози, які не мають вивідних проток, а сформовані у них біологічно активні речовини — гормони (від грец. Ногтао — збуджую) — виділяють у кров. Такі залози називаються за­лозами внутрішньої секреції, або ендокринними залозами (від грец. епсіоп — внутрішній, сгіпо — виділяю). До ендокринних залоз належать: щитоподібна, прищитоподібні, зобна або вил очкова, гіпофіз, шишкоподібне тіло (епіфіз), надниркові залози, підшлункова та статеві залози (рис. 66).

Підшлункова і статеві залози є змішаними залозами, бо частина їхніх клітин виконує зовнішньосекреторну функцію, інша частина—внут-рішньосекреторну.

 

Рис. 66. Ендокринні залози: А — чоловік; Б — жінка;

1 — шишкоподібне тіло; 2 — гіпофіз; 3 — щитоподібна та прищито-

подібні залози; 4 — загруднинна залоза; 5 — надниркова залоза; 6 —

підшлункова залоза; 7— яєчко; 8 — яєчник.

Ендокринні залози невеликі за розмірами, мають малу масу, багаті на кровоносні судини. Кров приносить до них необхідний будівельний матеріал і забирає хімічно активні речовини (гормони). Гормони (від грец. Ногтао — збуджую) — специфічні, фізіологічно активні речовини, які виробляються залозами внутрішньої секреції. Розмір молекул гор­монів порівняно невеликий. Це забезпечує їхнє проникнення через стінки капілярів із кров'яного русла в тканини. Гормони порівняно швидко руй­нуються тканинами, тому для забезпечення тривалої дії вони повинні постійно виділятися в кров. Тільки в цьому випадку можливе підтри­мання постійної концентрації гормонів у крові.

Гормонам властива відносна видова специфічність, що має велике значення, бо дає змогу нестачу того чи іншого гормону в організмі лю­дини компенсувати введенням гормональних препаратів.

За хімічною будовою деякі гормони належать до поліпептидів — інсулін і більшість гормонів гіпофіза. Гормони щитоподібної залози — тироксин і трийодтиронін, а також адреналін і норадреналін, які вироб­ляються в мозковому шарі надниркових залоз, є похідними амінокис­лот. Гормони кори надниркових і статевих залоз за своєю природою є стероїдами.

Гормони впливають на обмін речовин, регулюють клітинну про­никність, сприяють проникненню продуктів обміну речовин через клітинні мембрани. Гормони впливають на дихання, кровообіг, травлення, виді­лення, ріст і диференціювання тканин, з гормонами пов'язана функція розмноження.

Вважають, що гормони справляють вплив на організм шляхом ак­тивації або пригнічення ферментних систем, через зміну проникності клітинних мембран і шляхом стимуляції генетичних процесів у ядрі клітин. Можливо, гормони, приєднуючись до ферментів, змінюють їхню структуру, а це впливає на швидкість ферментативних реакцій. Проте, майже всім гормонам властива дія через генетичний апарат клітини. Є дані про участь гормонів у синтезі нуклеїнових кислот.

Уся діяльність ендокринних залоз регулюється нервовою систе­мою. При порушеннях діяльності ендокринних залоз виникають різні зах­ворювання: посилення діяльності залози— гіперфункція (від грец. курег — над), коли утворюється і виділяється в кров надмірна кількість гор­мону, і послаблення діяльності залози — гіпофункція (від грец. Иуро — під, пониження), коли утворюється і виділяється в кров мало гормону.

Уже в процесі ембріонального розвитку функціонують деякі ен­докринні залози, впливаючи на формування плода (вилочкова залоза, шишкоподібне тіло, інсулярний апарат підшлункової залози, корковий шар надниркових залоз).

Від року до 6-7 років особливо впливають на організм гормони щитоподібної залози, шишкоподібного тіла і вилочкової залози. На кінець цього періоду посилюється активність передньої частини гіпофіза, гор­мони якої є головним фактором, що визначає лінійний ріст дітей аж до періоду статевого дозрівання.

Від 7 до 15-16 років посилюється функція гіпофіза, виразно вияв­ляється діяльність статевих залоз, відбуваються складні нейрогормо-нальні зрушення: знижується гальмівний вплив епіфіза на підзгір'я, по­силюється секреція гонадотропних гормонів гіпофіза, в крові наднир-ників починають посилено вироблятися андрогени, які зумовлюють появу вторинних статевих ознак.

2. Будова і функції ендокринних залоз

Щитоподібна залоза розташована на передній поверхні шиї під шкірою і тонким шаром м'язів, трохи нижче гортані. Складається вона з двох бокових часток і перешийка. В залозі багато кровоносних і лімфа­тичних судин. У новонародженої дитини щитовидна залоза важить в середньому 1 г, під кінець другого року життя — 1-2 г, в 2 роки — 3 г, з 5 до 7 років її вага швидко збільшується з 6 до 10 г. У період статевого дозрівання вага залози продовжує збільшуватись і в дорослих чоловіків важить до 25 г, а в жінок — до 30 г.

Щитоподібна залоза виділяє два гормони: тироксин і трийодти-ронін, до складу якого входить 65% йоду. Під впливом цих гормонів збуджується центральна нервова система, прискорюється скорочення серця, підсилюється обмін речовин.

Тироксин — сильний стимулятор обміну речовин в організмі, він прискорює обмін білків, жирів і вуглеводів, активізує окисні процеси в мітохондріях, що зумовлює посилення енергетичного обміну. Тироксин у невеликих дозах сприяє синтезу білка, а у великих призводить до інтенсивного розпаду білків, жирів та вуглеводів, підвищує збудливість нервової системи, прискорює рухові реакції. Особливо важлива роль гормону в розвитку плода, в процесах росту і диференціювання тканин.

При гіперфункції щитоподібної залози людина хворіє на базедову хворобу, яку вперше описав у 1840 році німецький лікар Карл Базедов (1799-1854), а при гіпофункції — на мікседему і кретинізм. Характер­ними ознаками захворювання на базедову хворобу є збільшення щито­подібної залози (зоб), витрішкуватість (очні яблука виступають із орбіт), підвищується обмін речовин, який супроводжується значним схуднен­ням. У хворих на мікседему обличчя стає одутлим і набряклим, шкіра стає сухою і грубою, волосся випадає, обмін речовин різко падає. Збуд­ливість нервової системи зменшується, психічна діяльність порушуєть­ся, спостерігається розумова відсталість, працездатність різко падає. Недостатність функції щитоподібної залози у дитячому віці приводить до кретинізму. При цьому затримується ріст і порушуються пропорції тіла, затримується статевий розвиток, відстає психічний розвиток ди­тини.

Дві пари прищитоподібниж залоз розташовані на задній поверхні щитовидної залози, часто в її тканині. Загальна їх маса — 0,1-0,13 г. Залози виробляють гормони — паратгормон і кальцитонін, які регу­люють обмін кальцію і фосфору в організмі. Паратгормон підтримує вміст кальцію в крові на нормальному рівні, регулює відкладання каль­цію в кістах і сприяє зв'язуванню кальцію білками і фосфатами.

При гіпофункції прищитоподібних залоз відбувається зниження вмісту кальцію в крові, що приводить до судорожних скорочень м'язів ніг, рук, тулуба і обличчя — тетанії. Кістки розм'якшуються, спотво­рюючи скелет людини. А нирки, навпаки, "кам'яніють", бо в них кальцій відкладається у вигляді вапна. Гіперфункція спричиняє надмірне окос­теніння, підвищення вмісту кальцію в крові, тимчасове підвищення збуд­ливості великих півкуль головного мозку, а потім гальмування. В тка­нині нирок, у кровоносних судинах серця, слизовій оболонці шлунка і бронхіол відбувається відкладення солей кальцію.

Гіпофіз — невелике утворення овальної форми, розташоване біля основи головного мозку, в заглибині турецького сідла основної кістки черепа. У новонароджених маса гіпофіза — 0,1-0,15 г, до 10 років вона досягає 0,3 г. Значно збільшується маса гіпофіза в період статевого дозрівання (до 0,7 г), під час вагітності доходить до 1,65 г. Гіпофіз є провідною ендокринною залозою, оскільки в ньому виробляються гор­мони, які регулюють розвиток і функції інших ендокринних залоз. Гіпофіз разом з гіпоталамусом утворює гіпоталамо-нейросекреторну сис­тему, бо вони беруть участь у процесі нейросекреції — синтезі та секреції нейрогормонів, за допомогою яких здійснюються життєво важ­ливі функції: ріст і розвиток організму, діяльність ендокринних залоз, центральної нервової системи, координація енергетичного балансу, вод­но-електролітного балансу, теплового балансу, процесів неспання та сну, кровообігу і дихання, продовження роду.

Гіпофіз поділяють на три частини: передню, проміжну і задню. Більшість гормонів утворюється в передній частці гіпофіза. В задній його частці гормони не утворюються, а депонуються і набувають ак­тивної форми ті гормони, що виробляються в клітинах нейроглії гіпота-ламічної ділянки.

Гормони, що виділяє гіпофіз, надходять не тільки у кров, а частко­во в спинномозкову рідину, через третій мозковий шлуночок.

З передньої і проміжної частки гіпофізу виділено такі гормони: со-матотропін (гормон росту), адренокортикотропний (АКТГ), тиротропін, фолітропін, лютропін і пролактин (лактотропін). У задній частці гіпофізу нагромаджуються і набувають активної форми три гормони: окситоцин, вазопресин і меланотропін (інтермедин), які виникають у ядрах гіпота­ламуса.

Соматотропін (гормон росту) зумовлює ріст кісток у довжину, прискорює процеси обміну речовин, що призводить до посилення росту, збільшення маси тіла, бо стимулює синтез білків. Гормон росту підви­щує проникність клітинних оболонок для амінокислот, з яких синтезу­ються білки. Під впливом цього гормону збільшуються розміри шлун­ка, кишечнику, селезінки, печінки та інших внутрішніх органів. З поси­ленням синтезу білка соматотропін сприяє розпаду жирів і гальмує ут­ворення його з вуглеводів. Нестача цього гормону виявляється в кар­ликовості (зріст менше 130 см), затриманні статевого розвитку, про­порції тіла при цьому зберігаються. Психічний розвиток гіпофізарних карликів звичайно не порушений.

При надмірному розростанні передньої частки гіпофіза і посиленій секреції соматотропіна дитина росте ненормально швидко і виростає гігантом (до 260 см). Ріст відбувається в основному за рахунок нижніх кінцівок, але грудна клітка відстає в своєму розвитку, плечі вузькі, діти кволі. Через травму голови, спостерігається підвищення виділення цьо­го гормону і виникає хвороба — акромегалія, внаслідок цього збільшу­ються розміри не всього тіла, а тільки окремих його частин — носа, підборіддя, язика, рук, ніг, вигляд людини спотворюється.

Адренокортикотропний гормон впливає на діяльність кори над­ниркових залоз. Збільшення гормону у крові зумовлює гіперфункцію кори надниркових залоз, що призводить до порушення обміну речовин, збільшення кількості цукру в крові.

Кілька гормонів передньої долі гіпофіза впливають на функцію ста­тевих залоз. Це гонадотропні гормони. Одні з них стимулюють ріст і дозрівання фолікул у яєчниках (фолітропін), активізують сперматоге­нез. Під впливом лютропіна у жінок відбувається овуляція і утворення жовтого тіла; у чоловіків він стимулює вироблення тестостерону. Про­лактин впливає на вироблення молока в молочних залозах. При його нестачі вироблення молока знижується.

Гормони задньої долі гіпофіза часто застосовують при пологах, коли треба посилити скорочення матки, при слабкій пологовій діяльності, для зганяння посліду і припинення маткової кровотечі. При цьому діє гор­мон окситоцин, який стимулює не тільки гладеньку мускулатуру мат­ки, а й скоротливі клітини молочних залоз.

Вазопресин (антидіуретичний гормон) посилює зворотне всмоктування води із первинної сечі в канальцях нирок, внаслідок чого зменшується кількість сечі, а також впливає на сольовий склад крові. Разом з гормонами кори наднирників він регулює водно-сольовий обмін в організмі. Вазопресин викликає спазм дрібних артерій і капілярів, що призводить до підвищення кров'яного тиску.

Меланотропін регулює забарвлення шкірного покриву. Недо­статність цього гормону призводить до порушення процесів розподілу пігменту в клітинах, шкіра втрачає свою пігментацію.

Шишкоподібне тіло (епіфіз) розташоване в ділянці чотиригор-бикового тіла середнього мозку і пов'язане з таламусом (зоровим гор­бом). Це невеличка непарна залоза вагою 0,2 г. У ньому виробляється гормон мелатонін, який зумовлює пігментацію шкіри. Функція епіфіза до кінця не з'ясована. В останні роки виявлено, що епіфіз допомагає людині пристосовуватися до зміни дня і ночі (біологічний годинник), до інших природних ритмів. Вважають також, що епіфіз гальмує швидкий ріст скелета, розвиток статевих залоз. Пригнічення діяльності епіфіза у дітей спричиняє передчасний статевий розвиток (у 8-10-річних хлоп­чиків з'являються статеві ознаки дорослих чоловіків) і затримання ро­сту унаслідок гальмівної дії на гіпофіз.

Надниркові залози розміщені над нирками, з якими вони зв'язані лише прошарком пухкої сполучної тканини. У новонародженої дитини вага обох залоз 6-8 г, у 1-2-річної дитини — 5 г, 3-5-річної— 5,5 г, 6-10-річної—8,5 г, 16-20-річної людини— 10 г, у дорослої людини—14-15 г.

Кожна надниркова залоза складається з двох шарів: зовнішнього -коркового і внутрішнього - мозкового.

Із коркового шару надниркових залоз виділено понад 40 стероїд­них гормонів. Це — кортикостероїди. Виділяють три основних групи гормонів кіркового шару надниркових залоз: 1) глікокортикощи — гормони, які діють на обмін речовин, особливо на обмін вуглеводів, кон­тролюють використання організмом жирів, білків, вуглеводів і мінералів, допомагають послабити запальні процеси; до них належать гідрокор­тизон, кортизон і кортикостерон; 2) мінералокортикоїди — гор­мони, які регулюють переважно мінеральний і водний обмін; гормон цієї групи альдостерон, гальмує екскрецію натрію в сечі, бере участь у підтриманні об'єму крові та артеріального тиску; 3) статеві (андроге­ни, естрогени і прогестерон) — аналоги чоловічих і жіночих стате­вих гормонів, які впливають на продукцію сперми у чоловіків і розподіл волосяного покриву та менструацію у жінок. Андрогени гальмують відкладення жиру в організмі і при цьому викликають посилене утво­рення білка у м'язах та інших органах. Естрогени впливають на обмін білків, кальцію, фосфору, на відкладання жиру, а також викликають зат­римку натрію і води в організмі, посилюють процеси розмноження клітин. Введенням великих доз естрогенів можна викликати розвиток пухлин гіпофіза. Глікокортикощи впливають на кровотворні органи, на обмін білків, жирів, вуглеводів, солей. Вони сприяють мобілізації енергетичних ре­сурсів організму і зміцнюють його захисні сили. Глікокортикощи стиму­люються утворення вуглеводів з білків, яке відбувається в печінці. Білки м'язової тканини розщеплюються на амінокислоти, останні втрачають свої аміногрупи, що містять азот, і перетворюються на вуглеводи. Зав­дяки цьому збільшуються запаси глікогену в печінці і підвищується рівень глюкози в крові. Крім того, глікокортикоїди не тільки сприяють розпаду білкових речовин, вони перерозподіляють їх між органами. Коли утво­рення глікокортикоїдів недостатнє, відбувається зміщення гормональ­ного балансу в бік мінералокортикостероїдів (альдостерону, дезокси-кортикостерону), котрим властива протизапальна функція. Це сприяє розвитку ревматичного запалення у серці та суглобах, а також розвит­ку бронхіальної астми. Надлишок глікокортикоїдів пригнічує запальний процес, який за певних умов затримує розповсюдження інфекції, він сприяє генералізації інфекційного процесу. Підвищується кров'яний тиск, вміст цукру в крові, може виникнути гіпертонічна хвороба або так зва­ний стероїдний діабет. Під впливом глікокортикостероїдів відбувається посилений розпад білка, що може привести до руйнування, змертвіння тканини серцевого м'яза, до виникнення виразок на слизовій оболонці шлунка та кишечнику.

Альдостерон регулює співвідношення йонів натрію і калію в організмі, а відтак і водний обмін, який невідривно пов'язаний з обміном натрію. Відхилення при зниженні секреції альдостерону призводить до втрати організмом натрію і великої кількості води (зневоднення) з одно­часним накопиченням калію. Надмір мінералокортикоїдів викликає зат­римку натрію і води, при цьому спостерігається втрата калію з сечею, потом, слиною. Обмін води між клітинами зумовлюється і регулюється різницею осмотичного тиску в середовищах, що їх розділяє клітинна оболонка. Мінеральний склад внутрішньоклітинного і позаклітинного простору різний, але осмотичний тиск залишається однаковим. У по­заклітинній рідині міститься багато калію. Функція альдостерону якраз і полягає у стимуляції переходу натрію з клітин у тканинну рідину, внас­лідок чого її обсяг збільшується.

Альдостерон змінює функцію нирок таким чином, що кількість виділеної сечі зменшується. Одночасно збільшується об'єм крові в організмі за рахунок затриманої води. Внаслідок втрати іонів натрію осмотичний тиск тканинної рідини сильно падає. Прагнучи зберегти осмотичну рівновагу з обох боків клітинної оболонки, вода з тканинної рідини проникає всередину клітини. Одночасно велика кількість рідини виводиться з сечею і настає значне зневоднювання організму. Змен­шується кількість циркулюючої крові, падає кров'яний тиск. А накопи­чення йонів калію, яке супроводжує вивід натрію, досягає такої концен­трації, що викликає порушення життєвих функцій.

Гіперфункція кори надниркових залоз супроводжується перед­часним утворенням статевих гормонів, що викликає ранню статеву зрілість. Крім того, змінюються вторинні статеві ознаки. У жінок може з'явитися борода, припинитися менструація тощо. Гіпофункція кори надниркових залоз веде до розвитку бронзової (адісонової) хвороби, яка проявляється бронзовим забарвленням шкіри, підвищеною стомлю­ваністю, зниженням опірності організму інфекційним захворюванням.

Мозкова частина надниркових залоз виробляє гормони, дія яких має багато спільного з дією симпатичної нервової системи. Клітини, які утворюють мозкову речовину надниркових залоз, мають здатність до забарвлення в жовтий колір хромовими солями. Такі хромафінні клітини виділяють адреналіні його похідні (норадреналін).

Адреналін прискорює кругообіг крові, посилює серцеві скорочен­ня, поліпшує легеневе дихання, розширює бронхи, збільшує розпад гліко­гену в крові, посилює скорочення м'язів, знижує їхню втому тощо. Ад­реналін пригнічує перистальтику кишечнику, а діючи на посмуговані м'язи, підвищує їх працездатність. На вуглеводний обмін адреналін справляє дію, протилежну інсуліну (гормону підшлункової залози). Цей гормон ще називають стресовим, або аварійним, оскільки він швидко збуджує симпатичну нервову систему.

Норадреналін є переносником збудження з нервових закінчень на робочий орган, тобто виконує роль медіатора.

Вилочкова залоза (тимус, або загруднинна залоза) розташо­вана за грудниною. Вона складається з двох часток, верхні ділянки яких дещо розходяться і нагадують ніби вила (звідки походить назва). Най­більшого розвитку залоза досягає в 11-13 років, коли маса її дорівнює 35-40 г, після чого вона атрофується, і у дорослих людей зберігається серед жирової тканини лише окремі ділянки залози з ендокринною фун­кцією. Гормон вилочкової залози у чистому вигляді поки що не вдалося виділити. Вважають, що гормон вилочкової залози бере участь у доз­ріванні лімфоцитів, які відповідають за клітинний імунітет. Стовбурові клітини, які утворюються кістковим мозком, мігрують у тимус, де пе­ретворюються у Г-залежні лімфоцити. Г-клітини-кілери реагують на залишки знищених антигенів та на інші інфіковані клітини своїми силь­нодіючими білками лімфокінами. Г-клітини знищують ракові клітини та пухлини, що характеризуються повільним ростом. Г-клітини-хелпери (помічники) активують В- та Г-клітини, тоді як Г-клітини-супресори при­гнічують відповідь інших клітин на уражуючий антиген. Видалення за­лози у перші дні після народження спричиняє різке ослаблення імунних властивостей організму, антитіла не утворюються.

У дітей з природженим недорозвитком вилочкової залози розви­вається різка недостатність лімфоцитів, у крові немає гамма-глобуліну, з яким пов'язано утворення антитіл. Такі діти гинуть у віці 2-5 місяців.

Вважають, що між вилочковою залозою і статевими залозами існує певний взаємозв'язок: вилочкова залоза гальмує активність статевих залоз, а статеві гормони спричиняють поступове зменшення маси ви­лочкової залози, різке зниження її функції.

Підшлункова залоза міститься позад шлунка поруч із дванадця­типалою кишкою і складається з двох видів тканин. Ендокринну функ­цію здійснюють клітини інсулярної тканини, розташованої у вигляді ок­ремих острівців, які називаються острівцями Лангерганса. Острівці ви­діляють у кров гормони:

інсулін, який бере участь в обміні вуглеводів: він підсилює окиснення вуглеводів у клітинах і підтримує здатність печінки відкладати глікоген;

глюкагон, який розщеплює глікоген до глюкози (протилежна дія інсуліну).

Інсулін за своєю хімічною природою — білкова речовина. Під його впливом відбувається синтез глікогену з молекул цукру і відкладання запасів глікогену в клітинах печінки. Разом з тим інсулін сприяє окис-ненню цукру в тканинах, забезпечуючи найповніше його використання. Утворення інсуліну регулюється нервовою системою (через блукаю­чий нерв) і надходженням цукру в кров. Коли вміст цукру в крові збільшується, інсуліну виробляється більше, і навпаки. Крім того, інсулін бере участь у білковому (стимулює синтез білка) та жировому (сприяє утворенню вищих жирних кислот із продуктів вуглеводного обміну) об­мінах.

При захворюваннях підшлункової залози, які приводять до знижен­ня вироблення інсуліну (гіпофункція), більша частина вуглеводів, які надходять в організм, не затримуються в ньому, а виводяться з сечею. Це приводить до цукрового сечовиснаження (цукровий діабет).

Гіперфункція острівців Лангерганса, а також уведення в організм великих доз інсуліну призводить до значного зменшення концентрації глюкози в крові та гіпоглікемічного або інсулінового шоку. Явища шоку швидко знімаються введенням розчину глюкози.

Статеві залози представлені яєчками у чоловіків і яєчниками у жінок. Внутрішньосекреторна частина статевих залоз виробляє статеві гормони, які надходять у кров і лімфу. Чоловічі статеві гормони (ан­дрогени) — виробляються особливими клітинами сім'яників. Чолові­чим статевим гормоном є тестостерон і його похідна — андростерон. Вони зумовлюють розвиток статевого апарату і ріст статевих органів, розвиток вторинних статевих ознак: розвиток голосу, гортані, скелета, мускулатури, ріст волосся на обличчі і тіла. Разом із фолікуло-стимулюючим гормоном гіпофіза тестостерон активізує сперматоге­нез. При гіперфункції у ранньому віці спостерігається передчасне статеве дозрівання, швидкий ріст тіла і розвиток вторинних статевих оз­нак.

Жіночі статеві гормони (естрогени) синтезуються в зернисто­му шарі фолікулів, а також в їхній внутрішній оболонці. У жовтому тілі, яке розвивається на місці фолікула, що лопнув, виробляється гормон прогестерон. Прогестерон забезпечує нормальний перебіг вагітності. Естрогени стимулюють ріст жіночих статевих органів, зумовлюють розростання ендометрію (внутрішнього шару матки), сприяють розвитку вторинних жіночих ознак і появі статевих рефлексів. Гіперфункція яєч­ників спричинює раннє статеве дозрівання з вираженими вторинними статевими ознаками і менструацією.

І чоловічі, і жіночі гормони утворюються як у чоловічих, так і в жіночих статевих залозах, але не в однакових кількостях.

Гормони гіпоталамуса (задньої частки проміжного мозку) керу­ють головною ендокринною залозою — гіпофізом, відіграють найваж­ливішу роль у підтриманні гомеостазу організму.

Серце продукує гормон атріопептид, що знижує об'єм і тиск крові і, таким чином, допомагає регулювати водний баланс.

Гормон нирок еритропоетин стимулює продукцію червоних кров'яних тілець, а ренін — кров'яний тиск.

3. Регуляція діяльності ендокринних залоз

Діяльність залоз внутрішньої секреції регулюється нервовою сис­темою. У центральній нервовій системі є центри, які регулюють роботу ендокринних залоз. Велика роль у регуляції діяльності ендокринних за­лоз належить корі великих півкуль головного мозку. Значна частина роз­ладів у діяльності ендокринних залоз і зв'язаних з ними захворювань є результатом певних порушень у центральній нервовій системі.

Регулюючи діяльність ендокринних залоз, нервова система об'єднує їх у єдину систему через безпосередній вплив на їх секрецію, а та­кож шляхом посилення діяльності тієї чи іншої залози, гормони якої впли­вають на діяльність інших залоз. Гормони, виділені ендокринними залозами, у свою чергу впливають на діяльність кори півкуль головного мозку. Отже, гормони залоз внутрішньої секреції впливають на нервову систему, а остання регулює діяльність цих залоз.

Механізм зворотного зв'язку, який охоплює гіпоталамус, гіпофіз і залози — мішені, контролює продукцію всіх гормонів. Система зворот­ного зв'язку може сприяти вивільненню гормону (позитивний зворот­ний зв'язок), або, навпаки, гальмувати його (негативний зворотний зв'я­зок). Цей механізм допомагає підтримувати гомеостаз організму.

Відповідно до рівня гормону щитоподібної залози гіпоталамус про­дукує тиротропні гормони (ТРГ). Це стимулює передню частку гіпофі­за до виділення тиростимулюючого гормону (ТСГ). Тоді щитоподібна залоза починає продукцію своїх гормонів. Якщо рівень гормону щито­подібної залози високий, негативний зворотний зв'язок подає сигнал у гіпоталамус, і виділяється менше ТРГ. Як наслідок, знижується рівень ТСГ. Щитоподібна залоза виділяє менше гормону.

Якщо рівень гормону щитоподібної залози занизький, зворотний зв'язок послаблюється. Гіпоталамус виробляє більше ТРГ, зростає вміст ТСГ, а отже і рівень гормону щитоподібної залози.

Нервова система впливає на стан залоз внутрішньої секреції, ви­роблення ними гормонів. Багато ендокринних захворювань розвиваєть­ся внаслідок ураження нервової системи (цукровий діабет, базедова хвороба, розладнання функцій статевих залоз). Вплив нервової системи здійснюється через секреторні нерви. Крім того, нерви підходять до кровоносних судин ендокринних залоз. Змінюючи просвіт судин, вони впливають на діяльність цих залоз. І, нарешті, в ендокринних залозах містяться чутливі (рецепторні) закінчення доцентрових нервів, які сиг­налізують у центральну нервову систему про стан ендокринної залози.

Внутрішня секреція настільки тісно зв'язана з нервовою системою, що в цілому організмі функції обох систем можна вважати невіддільни­ми. У зв'язку з цим виникло вчення про нейрогуморальну регуляцію, яка характеризує їх зв'язок при провідній ролі кори півкуль головного мозку.

Питання для самоперевірки

1. Назвіть залози внутрішньої секреції, залози зовнішньої і зміша­ної секреції. Визначте їх біологічне значення.

2. Порівняйте залози внутрішньої секреції із залозами зовнішньої ізмішаної секреції.

3. Що таке гормони? Визначте функції гормонів залоз внутрішньоїсекреції.

4. Охарактеризуйте регуляцію діяльності ендокринних залоз.

5. Доведіть взаємодію залоз внутрішньої секреції.

З історії науки

° Гіппократ (V ст. до н.е.) надавав залозам їх справжнього зна­чення як носіям важливих функцій в організмі.

о У 1902р.англійськіфізіологиВ.Бейліс(1860-1924)іЕ.Стерлінг (1866-1927) відкрили у слизовій оболонці дванадцятипалої кишки сек­ретин, що стимулює виділення жовчі і панкреатичного соку. Е. Стерлінг у 1905 році ввів у науку термін — гормон.

° У1914р.Е. Кендаль виділив тироксин — гормон щитоподібної залози.

° 1921 р. канадським ученим Ф. Бантінгом (1891-1941) відкри­тий гормон підшлункової залози — інсулін, який широко застосовується при лікуванні діабету, шизофренії.

Важливо знати, що...

° Підвищена спрага, часте сечовипускання, гнояки на тілі можуть бути ознаками цукрового діабету.

о Якщо збільшилася щитоподібна залоза, з'явилося тремтіння рук — негайно треба звернутися до лікаря.

Цікаво знати, що:

о Завдяки успіхам науки ендокринології мікседему тепер успіш­но виліковують препаратами щитоподібної залози, які виготовляються в спеціальних лабораторіях.

о Захворювання на кретинізм, пов'язані з порушенням діяльності щитоподібної залози, зустрічаються переважно в гірських районах. Це пояснюється нестачею йоду в ґрунті, воді, а отже, і в продуктах харчу­вання.

о В організм людини йод, необхідний для утворення гормонів щи­топодібної залози, надходить з питною водою, продуктами харчування (морські продукти, м'ясо, молоко, овочі).