Б. Профілактика захворювань і травм опорно-рухового апарату дітей

Порушення постави є одним із найбільш поширених захворювань опорно-рухбвого апарату школярів.Постава—це звичне положення тіла людини під час ходьби, стояння, сидіння чи роботи.

Для правильної, або фізіологічної, постави властиве нормальне положення хребта з його помірними прйродяйми вигинами, симетрич­ним положенням плечей і лопаток, прямим триманням голови, прямими ногами без сплощення стоп. При правильній поставі спостерігається оптимальне функціонування системи органів руху, правильне розміщен­ня внутрішніх органів і положення центру тяжіння.

Постава, як правило, формується в 6-7 років і протягом життя може змінюватися. Проте потрібно пам'ятати, що утворення і закріп­лення руіових навичок, які формують поставу, відбувається поступдво і протягом тривалого часу із раннього віку. Ріст хребта найбільш повно відбувається у перші два роки життя. Кривизна хребтаі яка«є його ха­рактерною особливістю,формується у процесі індивідуального розвит­ку дитини. У ранньому віці, коли дитина починає тримати голівку, з'яв­ляється шийний вигин, який направлений опуклістю вперед (лордоз). ¥ 6 місяців, коли дитина починає сидіти, утворюється грудний вигин з ви­пуклістю назад (кіфоз). Коли дитина починає стояти й ходити, утвО" рюється поперековий лордоз (рис. 40).

У дошкільні роки порушення постави можутьВйшвіШїисплощеН'-1 ня стоп, неправильна поза під час малювання чи перегляду телепере­дач тощо. Мала рухова активність у поєднанні з надлишковою вагою є чинниками, що впливають на форму­вання патологічної постави у цей пері­од. Потрібно пам'ятати, що у дітей м'язи тулуба ще слабо розвинені, тому їхня постава нестійка. Постава не на­лежить до спадкових ознак.

Неправильна, або патологічна, постава школярів формується в ре­зультаті низки причин, до яких у першу чергу слід віднести високу пито­му вагу гіпокінезії та гіподинамії в житті дітей і підлітків, що призводить до м'язової гіпотрофії і послаблення суглобо-зв'язкрвого апарату.

Початок навчання в школі супроводжується різким обмеженням рухової активності, збільшенням статичного навантаження, пов'язано­го з необхідністю тривалого підтримання робочої пози тощо. Суттєвим чинником у профілактиці порушень поставив дітей опального віку є дот­римання гігієнічних норм рухової активності (табл. 4).

Порушення постави у вигляді збільшення природних вигинів хреб­та, поява бокових викривлень, крилоподібних лопаток, асиметрії плечо­вого поясу не лише потворять фігуру, але й ускладнюють роботу внут­рішніх органів (серця, легенів, шлунково-кишкового тракту), погіршу­ють обмін речовин і знижують працездатність. Наприклад, при сколіо-зах (бокових викривленнях хребта) діагностуються зміни роботи як правого, так і лівого шлуночків серця. Виражена асинхронність у їх діяль­ності згодом призводить до тяжких порушень роботи серця. Викрив­лення хребта, що виникають у період росту кісток, у дівчат часто зміню­ють форму таза, звужуючи його у повздовжньому та поперечному напрямку. Згодом це може призвести до тяжкого протікання пологів. Найбільш частими порушеннями постави є плоска спина, кругла і круг-ловвігнута (рис.4І).

Порушення постави виявляються у збільшенні або зменшенні при­родних вигинів хребта, відхиленнях від правильного положення плечо­вого поясу, тулуба, голови.

Засвідченням лшарів^гігійпсш, порушення постави і викривлення Хребта дуже частб мають ослаблені діти. Біяйшеть із них ще в раннь­ому віці переносить численні дитячі інфекційні захворювання, хворіють на рахіт, сліди якого залишаються наскелетіу вигляді деформацій грудшй клітки, викривлення ніг, пласкй* стоп.

Формування неправильної осанки і розвйїоїС деформацій хребта часто посилюють короткозорість, гіпотонія м'язів, вади розвитку хреб­та, захворювання легень і серця. Відомо, нф короткозорість чаЬто суп­роводжується кіфозом, а слабкість м'язів, пов'язана з рахітом, є при­чиною розвитку неправильної постави.

Для формування правильної постави велике значення має розви­ток м'язів тулуба. Напруження цих м'язів формує і утримує поставу, а зменшення їхнього напруження порушує її. При неправильній поставі голова висунута вперед, грудна клітка приплюснута, плечі зведеш впе­ред, живіт випнутий, а груди запалі. Поперековий лордоз і грудний кіфоз сильніше підкреслені'. Часто неправильна поставаї^проводжує сколіо-зи, тобто бокові викривлення хребетного стовпа.

Головним у формуванні постави є рівномірне заняття фізичними вправами і гармонійний розвиток усіх м'язових груп. До 18 років поста­ва стабілізується, після чого виправити її дуже важко.

За відсутності уваги з боку вчителів і батьків дефекти постави, які виникли в дітей ще в дошкільному вщі, у період шкільного життя суттє­во прогресують. Особливо швидке прогресування деформацій можли­ве у передпубертатний і пубертатний періоди.

До порушення постави призводять засвоєні звички сидіти горбля­чись, стояти спираючись на одну ногу, ходити з нахиленою вниз голо­вою, неправильна організація нічного сну дітей і підлітків: вузьке або коротке ліжко, м'якіперини, високі подушки. Нераціональне харчувйн-ня, яке може спричинити Нестачу повноцінних білків, мінеральних еле­ментів (особливо Са), вітамінів також є фактором ризику розвитку по­рушень постави дітей і пщзгітків.

Звичка тримати правильну поставу легко виховується і закріплюєть­ся у школярів, якщо одночасно із загальнозміцнюючими заходами (рац­іональний розпорядок дня, повноцінний сон, харчування і загартовуван­ня) вони виконують різні фізичні вправи, а навчальні заняттйїпозашкільні заходи пройодяться з урахуванням вшйшхособливостей, відповідають вимогам гігієна.

Ще одним захворюванням опорно-рухового апарату дітей і підлітків, яке досить часто трапляється, є плоскостошсть. Плоскостопістю називається деформація, яка полягає в частковому або повному опущенні повздовжнього або поперечного (іноді обох) склепінь стопи. Вона вик-ликаескарга на швидку втомлюваність і біль у ногах під час тривалої ходьби.

У нормальної стопи з високим склепінням опорна поверхня займає не більше 1/3 поперечного розміру стопи. Якщо опорна поверхня стано­вить 50-60% поперечного розміру стопи—стопа сплощена. При шюс-костотесті атола стикається з підлогою (землею) майже всіма своїми точкамиі слід позбавлений внутрішньої виїмки (рис. 44).

Плоскостопіеть буває вродженою і набутою, остання трапляється значнйШсЙше. Набрапдоскостопість, своєючермйо, можебугаета-тичною, паралітичною і травматичною. Найбільш часто зустрічасшся статична плоскостошсть, розвиток якої можуть спричшшти надлишко­ва мас^ тіла, нооння надмірних тягарів, носіння взуття без підборів та позбавленого еластичної підошви. /

Профілактика плоскостопості пов'язана із йрищегшедавш навичок правильно ходити. Необхідно, щобносшприщдьбі "дивилися" прямо іаеред, навантаження припадало на п'ятку, перший і п?ятий пальці, а внутрішнє склепіння не опускалося. Плоскостопість може розвиватися також при тривалому сидінні і стоянні, перенесенні великих вантажі», при носінні вузького взуття зв'язки розтягуються, що приводить доспло-щення стопи. Захворювання рахітом також може сприяти розвиткові плоскостопості.

Для зміцнення м'язів, які підтримують склепіння стопи, рекомен­дується ходьба босоніж по нерівній, але м'якій (пісок, м'який ґрунт) поверхні. При ходьбі корисно періодично підгинати і розслабляти пальці. Для профілактики і корекції в щоденну ранкову гімнастику вводять дек­ілька вправ: ходьбу на носках, п'ятках, на внутрішніх і зовнішніх краях стоп тощо. Позитивно впливають на зміцнення склепіння стопи ігри у волейбол, футбол.

Велике значення має носіння взуття, підібраного відповідно до гігієнічних вимог. Воно повинно відповідати довжині і ширині стопи, мати широкий носок, широкі підбори і еластичну підошву.

При плоскостопості крім лікувальних вправ, контрастних ванн для ніг і масажу іноді лікарі рекомендують носити вкладиші-супінатори у звичайному взутті або спеціальне ортопедичне взуття.

М'язи та їхні сухожилки зазвичай ушкоджуються внаслідок пере­напруження під час виконання роботи або від різних зусиль під час за­нять спортом. Деякі захворювання м'язів спричинюють їх слабкість і прогресуючу дегенерацію.

Розтягнення м'яза є незначнимушкодженням м'язових волокон. Розтягнення—стан, спричинений одноманітними рухами, що викону­ються в невідповідних положеннях частин тіла. Подразнення сухожилків м'яза-згинача і м'яза-розгинача—поширені ушкодження. Рухи пальців викликають біль.

Якщо розривається багато м'язових волокон, ушкодження нази­вається розривом м'яза. Розірваний м'яз спричиняє сильний біль і на­бряк. Поява крововиливу зумовлює утворення згустку крові.

Раптове сильне скорочення м'язів може спричинити значне уш­кодження сухожилка і навіть його відрив від кістки. Внаслідок підійман­ня великого вантажу, наприклад, штанги, можуть розірватись сухожилки двоголового м'яза пйеча або основний сухожилок передньої частини стегна.

Ахішпв сухожилок часто розривається у тенісистів у момент різкого підняття п'яти під час подачі. Високим є ризик такого розриву у сприн­терів при раптовому скороченні литкового м'яза.

Запалення сухожилка охоплює власне сухожилок (тендиніт) або внутрішній листок синовіальної обгортки, що охоплює деякі сухожилки (тендовагініт). Тендиніт виникає, якщо енергійний чи повторювальний рух створює надмірне тертя між зовнішньою поверхнею сухожилка і суміжною кісткою. Тендовагініт спричиняється перерозтягненням або тривалими одноманітними рухами. Симптоми: біль, набряк, обмеженість рухів.

М'язова дистрофія — цей термін об'єднує групу захворювань, зазвичай спадкових, при яких спостерігається швидка дегенерація ске­летних м'язів. Основні симптоми: прогресуюча дегенерація м'язової тканини та втрата її функції.

Міастенія — це аутоімунне захворювання характеризується ви­раженою слабкістю та стомлюваністю м'язів. При цій патології в орга­нізмі утворюються антитіла, які поступово зменшують у м'язах кількість рецепторів, що забезпечують скорочення м'язів. Розвиткові захворю­вання сприяє порушення функції тимуса. Ранніми симптомами є под­воєння в очах та опущення повік унаслідок слабкості м'язів обличчя. При ураженні певних м'язів порушується акт жування та ковтання. Зміни можуть поширюватися на м'язи верхніх і нижніх кінцівок.

Всебічний фізичний розвиток дітей і підлітків, щоденне виконання загальнозміцнюючих і спеціальних вправ удома і на уроках у школі -основа профілактики порушень опорно-рухового апарату, зміцнення здо­ров'я.

Питання для самоперевірки

і. Які види м'язової тканини ви знаєте?

2. Охарактеризуйте біологічне значення скелетних м'язів.

Перелічіть ознаки мікроскопічної та атат^мічноїбудовичжелет-ного м'яза.

Назвіть групи скелетних м'язів людини та визначте їх функціо­нальне призначення.

Що таке динамічна / статична робота м'язів? Від чога зале­жить сила м'язів?

Як можна пояенити збільшення м'язової маси у людей, якізай-маються за програмою Воду ЬшИіІщ? Який тип м'язової тканини прицьому працює?

Охарактеризуйте вікові особливості м'язового апарату.

Опишіть розвиток рухів у дітей.

Що таке фізіологічна / патологічна постава? Як сформувати тазберігати правильнупоставу? Які причини патологічноїсостави?

Ю.Що такеллоскостошеть? Які її причини та профілактика?

Література

1. Бугаев К.Е., МаркуеенкоЙ.Н. таін. Возрастнаяфизиология.—

Ростов-на-Дону: "Ворошиловградская Правда", 1975.-—С.86-87.

Даценко І.І. Гігієна і екологія людини. Навчальний посібник.—Львів: Афіша, 2000.—С. 238-242.

Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учеб. пособ. для студ.пед. вузов.— М.: Вьісш.шк., 1985.— С. 274-290.

ІСисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільноїгігієни.—К.: Радянська школа, 1967.—С. 118-132.

Попов С.В. Валеология в школе й дома (О физйческом благо-получиишкольников).—СПб.: СОЮЗ, 1997—С. 92-101.

Присяжнюк М.С. Людина та її здоров'я: Навч. посібник.—К.:Фенікс, 1998.—211-220С.

Совєтов С.Є. та ін. Шкільна гігієна. Навч. посібник для сту­дентів пед. ін-тїв.—К.: "Вшца школа", 1971.—С. 98-134.

Ої^рушенкоЛ.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч.посібник.—К.: УСМП, 2001:±- С. 66-76.

Хрипкова А.Г; Возр&стная физиология;-^ М.: Просвещение,1978,—€.156*170.

Хрипкова А.Г. й др. Возрастная физиология й інкольная гигие-на. Пособие для пед. ин-тов / А.Г.Хрипкова, М.В.Антропова, Д.А.Фар-бер.—М.:Просвещение,1990.-^С. 164^173.