Призначення покарання за сукупністю злочинів. Питання про призначення покарання за сукупністю злочинів виникає у тих випадках, коли злочинна діяль­ність особи проявляється у вчиненні одного або декіль­кох

Питання про призначення покарання за сукупністю злочинів виникає у тих випадках, коли злочинна діяль­ність особи проявляється у вчиненні одного або декіль­кох діянь, які кваліфікуються за двома або більше кри­мінально-правовими нормами Особливої частини КК, до засудження за будь-який з них. Ця обставина є свідчен­ням підвищеної суспільної небезпеки злочинного діяння та особи, що його вчинила. Тому щодо таких осіб вста­новлений ст. 70 КК особливий порядок призначення по­карання, при якому наявність сукупності злочинів роз­глядається як підстава для посилення покарання.

У чинному законодавстві розрізняються дві ситуа­ції, за яких виникає необхідність призначення пока­рання за сукупністю злочинів. По-перше, коли особа визнається винною у вчиненні злочинів і за жодний з них вона не була засуджена (ч.ч. 1 і 2 ст. 70 КК). По-друге, коли після винесення вироку буде встановлено, що особа винна ще й в іншому злочині, який вчинений до винесення вироку у першій справі (ч. 4 ст. 70 КК). У першому випадку йдеться про таку сукупність зло­чинів, яка в літературі називається «класичною», в другому – сукупність, яка дістала назву «розірваної».[38. c.590]

У другій ситуації, як визнається в літературі, має місце та ж сама сукупність злочинів. Вона лише ускладнена процесуальним моментом – несвоєчасним розкриттям одного або більше злочинів і наявністю вироку по одній із справ. Якби цього не сталося, то суд розглядав би справу щодо всіх вчинених злочинів одночасно, тоді б була типова сукупність злочинів.[30. c….]

Призначення покарання за сукупністю злочинів у порядку, встановленому ч. ч. 1 і 2 ст. 70 КК, проходить у два етапи:

1) суд призначає покарання окремо за кожний зло­чин, що входить у сукупність;

2) суд призначає остаточне покарання за сукупні­стю злочинів.

Призначення покарання окремо за кожний із злочинів, що утворює сукупність, – важлива вимо­га ст. 70 КК, порушення якої неприпустиме. Дотри­мання правила про призначення покарання за кож­ний із злочинів є не тільки гарантією справедливого засудження, але й відіграє важливу роль при засто­суванні окремих інститутів кримінального права. Такий порядок призначення покарання дає можли­вість без будь-яких ускладнень застосувати амністію або помилування до кожного окремого злочину, а переглянувши справу, внести зміну у вирок на предмет пом’якшення покарання, призначеного за конкретний злочин, якщо є підстави вважати його надмірно суворим. Якби вирок не містив вказівки на розмір покарання за кожний злочин, що входить у сукупність, то визнання неправильним обвинува­чення в одному із злочинів без скасування вироку у повному обсязі було б неможливим.

Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується загальними засадами призначення покаран­ня (ст. 65 КК). Такий підхід до призначення покарання дає можливість індивідуалізувати його щодо кожного злочину, враховуючи в той же час, що особою вчинено не один, а два або більше злочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК призначення остаточ­ного покарання може відбуватися шляхом:

1) поглинення менш суворого покарання більш суворим;

2) часткового складання призначених покарань;

3) повного складання призначених покарань.

Призначення остаточного покарання шляхом погли­нення менш суворого покарання більш суворим допу­скається як щодо покарань одного виду, так і різних видів. Але однакові за видом і розміром покарання по­глиненню не підлягають, крім випадку, коли вони при­значені у максимальних межах санкцій статей КК.

Принцип часткового складання полягає в тому, що остаточне покарання призначається шляхом приєд­нання до найбільш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, будь-якої частини менш суворого покарання (або покарань), призначеного за інший зло­чин (злочини).

При повному складанні остаточне покарання за су­купністю дорівнює сумі складених покарань. Принцип повного складання покарань, встановлений ч. 1 ст. 70 КК, наочно демонструє відповідальність за кожний із вчинених злочинів.

Суд, при об­ранні принципу призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, як зазначено в постанові Пле­нуму Верховного Суду України № 22 від 22 грудня 1995 р. «Про практику призначення судами криміна­льного покарання» (п. 15), повинен керуватися загаль­ними засадами призначення покарання, враховувати кількість злочинів, які входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, вид сукупнос­ті (реальна чи ідеальна), тяжкість наслідків кожного злочину окремо та їх сукупність тощо.[30. c.63]

У літературі та в судовій практиці визнається доці­льним застосування принципу поглинення покарання в таких випадках:

а) за наявності ідеальної сукупності злочинів;

б) коли один із злочинів істотно відрізняється за ступенем тяжкості від іншого, що входить у сукуп­ність (наприклад, злочин невеликої тяжкості та особ­ливо тяжкий);

в) коли призначені за окремі злочини покарання складанню з іншими видами покарань не підлягають (наприклад, згідно з ч. З ст. 72 КК основні покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю складанню з іншими видами покарань не підлягають).

Призначення покарання за сукупністю злочинів у порядку, встановленому ч. 4 ст. 70 КК, відбувається в три етапи:

а) суд призначає покарання за злочин, розкритий останнім, тобто за другим вироком;

б) остаточне покарання за сукупністю злочинів суд призначає, враховуючи покарання за першим вироком, або шляхом поглинення менш суворого більш суво­рим, або шляхом повного чи часткового складання, але в межах максимального розміру санкції статті Особливої частини КК, за якою призначено найсуворіше покарання;

в) у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, суд зараховує покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком.

Призначене за правилами ч. 4 ст. 70 КК остаточне покарання не може бути меншим, ніж будь-яке з пока­рань, призначених за злочини, що входять у сукупність.

У строк остаточного покарання, призначеного з вра­хуванням покарання за першим вироком, обов’язково зараховується усе фактично відбуте на цей час покаран­ня за першим вироком, як відбуте повністю, так і відбуте частково. Зарахування у відбуття іншого за видом пока­рання, ніж вид остаточного, відбувається з дотриманням вимог ст. 72 КК про правила переведення менш суворих видів покарання в більш суворі.

Складання покарань обмежене ч. 2 ст. 70 КК пев­ними межами. За загальним правилом, остаточне по­карання, одержане при складанні окремих покарань (повному чи частковому), не може перевищувати ма­ксимальної межі санкції кримінально-правової нор­ми, за якою призначено за конкретний злочин найсуворіше покарання. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 122 КК покарання у вигляді 2-х років позбавлення волі, а за ч. 1 ст. 185 КК – 1 рік позбавлення волі, то можливість призначення остаточного покарання шляхом повного складання не виключається (макси­мальний розмір санкції ч. 1 ст. 122 КК – 3 роки по­збавлення волі). Якщо ж суд призначив за ч. 1 ст. 122 КК покарання у вигляді 2-х років, а ч. 1 ст. 185 КК-2 роки 6 місяців позбавлення волі, то остаточне пока­рання може бути призначене лише шляхом частково­го складання, тобто до 2 років 6 місяців суд може приєднати лише 6 місяців від покарання, призначено­го за ч. 1 ст. 122 КК, бо максимальна межа санкції ч. 1 ст. 185 КК становить 3 роки.

У той же час з метою посилення відповідальності осіб, що вчинили два або більше злочинів, у т. ч. тяжкі або особливо тяжкі, чинний КК надає, на відміну від КК 1960 р., можливість суду при призначенні остаточ­ного покарання вийти за максимальний розмір пока­рання, встановлений санкцією статті Особливої части­ни КК, за якою призначено найсуворіше покарання. Згідно з ч. 2 ст. 70 КК, якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, є умисним тяжким або особ­ливо тяжким, суд може призначити покарання за су­купністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання. Вказівка на максимальний строк кожного виду покарання містить­ся у відповідних статтях Загальної частини КК (розділ X). У зазначеному положенні йдеться не про абстрак­тну можливість призначення остаточного покарання в межах його максимального строку, а про можливість повного або часткового складання у цих межах.[6. c.270]

Відповідно до ч. 2 ст. 70 КК суд має можливість призначити за певних умов остаточне покарання шля­хом складання за злочини, що входять у сукупність у разі призначення за них однакових за видом і розмі­ром покарань у максимальних межах санкцій.

При засудженні особи за вчинення двох або більше злочинів, як у порядку ч.ч. 1 та 2 ст. 70 КК, так і в по­рядку ч. 4 ст. 70 КК, до основного суд може приєднати додаткові види покарання. Як і основне покарання, додаткове покарання повинно бути призначене за кон­кретний злочин або злочини. Якщо додаткове пока­рання не було призначене за конкретний злочин або злочини, що входять у сукупність, то воно не може бути призначене за сукупністю злочинів.

У випадку, коли один і той же вид додаткового по­карання призначається за два або більше злочинів, ос­таточний його строк чи розмір при частковому або по­вному складанні не може перевищувати максимальний розмір, встановлений у Загальній частині КК для да­ного виду покарання. При призначенні покарання за злочини, що входять у сукупність, різнорідних додат­кових покарань, наприклад, за один – конфіскацію майна, а за другий – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, кожне з них приєднується до основного остаточного покарання і виконується самостійно.[5. c.311]

У зв’язку із введенням у дію з 1 вересня 2001 p. но­вого КК і застосуванням Прикінцевих та перехідних положень виникли питання про дію у часі криміналь­но-правових норм, які регламентують правила призна­чення покарання за сукупністю злочинів: ст. 42 КК 1960 p. і ст. 70 КК 2001 p. Пунктом 13 Розділу II При­кінцевих та перехідних положень встановлено, що у разі призначення покарання за сукупністю злочинів, вчинених до набрання чинності новим КК, тобто до 1 вересня 2001 p., застосовується ст. 42 КК України 1960 p. Якщо ж хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, вчинений після набрання чинності новим КК, то при призначенні покарання за сукупністю зло­чинів застосовується ст. 70 нового КК.