Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом

Кримінальний закон передбачає випадки, коли наяв­ність пом’якшуючих обставин у числі інших факторів може бути підставою для призначення покарання не лише ближче до нижчої межі, встановленої санкцією статті Особливої частини КК, за якою кваліфікується злочин, але й для призначення більш м’якого покаран­ня, ніж передбачено за вчинений злочин.[16. c.120]

Правові підстави призначення більш м’якого пока­рання, ніж передбачено законом, встановлені в ч. 1 ст. 69 КК. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, допускається:

1) при вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжко­го та особливо тяжкого;

2) за наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

3) із врахуванням даних про особу винного. Отже, новим КК 2001 р. змінено правові підстави за­стосування більш м’якого, ніж передбачено законом, по­карання. Розглянемо правові підстави призначення більш м’якого, ніж передбачено законом, покарання.[10. c.298]

Таке покарання може бути призначене лише за вчи­нення злочину середньої тяжкості, тяжкого або особ­ливо тяжкого. Ця вимога обумовлюється недоцільніс­тю призначення більш м’якого, ніж передбачено зако­ном, покарання за злочин невеликої тяжкості. Вчинен­ня злочину невеликої тяжкості є за певних умов під­ставою для звільнення від кримінальної відповідаль­ності (ст.ст. 45-48 КК).

Обставинами, що пом’якшують покарання, можуть враховуватися обставини, як передбачені ст. 66 КК, так і інші, визнані судом пом’якшуючими по конкретній справі.

Врахування особи винного при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, пов’язане із встановленням таких даних, які свідчать про її невелику суспільну небезпечність. Ці дані мо­жуть характеризувати особу до вчинення злочину, під час його вчинення, а також після вчинення злочину.

У ст. 69 КК передбачено декілька способів при­значення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

Призначення покарання нижче від найнижчої межі полягає в тому, що суд призначає винному покарання то­го виду, який встановлений у санкції (при альтернативній санкції один із кількох видів покарань), але у меншому розмірі, ніж нижча межа санкції, що передбачає відпові­дальність за вчинений злочин. Призначене таким чином покарання не може бути меншим, ніж мінімальний розмір даного виду покарання, визначений відповідною статтею Загальної частини КК.

Перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання, має місце у випадку призначення такого виду покарання, який не встановлений у санкції, але є більш м’яким видом у співвідношенні суворості пока­рань, система яких передбачена ст. 51 КК. Така систе­ма покарань будується у послідовності від найменш суворого до найбільш суворого, кожний вид наступно­го покарання е суворішим, порівняно з попереднім.

Одним із видів призначення більш м’якого покаран­ня, ніж передбачено законом, слід вважати встановлену ч. 2 ст. 69 КК можливість не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов’язкове. Закон не пов’язує таку мо­жливість із призначенням більш м’якого основного ви­ду покарання. Тому додаткове покарання може не при­значатися як одночасно з призначенням більш м’якого основного виду покарання, так і самостійно.

При засудженні особи, винної у вчиненні декількох злочинів, більш м’яке покарання, ніж передбачене за­коном, може бути застосоване на підставі ст. 69 КК лише при призначенні покарання за конкретний зло­чин – один із злочинів або за кожний – і не може при­значатися при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів.