Призначення покарання за незакінчений зло­чин та злочин, вчинений у співучасті

Особливостям призначення покарання за незакінчений злочин присвячена ст. 68 КК. Згідно з її ч. 1 при призначенні покарання за незакінчений злочин, суд, керуючись положеннями ст.ст. 65-67 КК, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Як видно зі змісту цього положення, призначення покарання за незакінчений злочин вимагає обов’язкового застосу­вання загальних засад, встановлених ст.ст. 65-67 КК. Тобто, призначення покарання за незакінчений злочин має відбуватися: а) в межах санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за Закін­чений злочин; б) відповідно до положень Загальної частини КК; в) з урахуванням ступеня тяжкості вчи­неного злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.[28. c.150]

Замах на злочин – більш тяжкий, ніж готування, вид незакінченого злочину, але менш тяжкий, ніж закінче­ний злочин. Слід відмітити, що із зазначеної оцінки ступеня тяжкості готування й замаху виходить судова практика. Закон утримується від оцінки ступеня тяж­кості видів незакінченого злочину й співставлення йо­го зі ступенем тяжкості закінченого злочину, а також від встановлення певних меж призначення покарання за незакінчений злочин порівняно з закінченим злочи­ном. Право оцінювати ступінь тяжкості незакінченого злочину надається суду. Не виключається можливість призначення за незакінчений злочин покарання у мак­симальному розмірі, встановленому санкцією відпові­дної статті Особливої частини КК, що передбачає від­повідальність за закінчений злочин.

До речі, КК РФ 1996 р. містить правило обов’яз­кового пом’якшення покарання за будь-який незакінчений злочин та встановлює його межі. Строк або розмір покарання за готування до злочину не може пе­ревищувати половини максимального строку або роз­міру найбільш суворого виду покарання, передбачено­го відповідною статтею КК за закінчений злочин (ч. 2 ст. 66). Згідно з ч. 3 ст. 66 КК РФ строк або розмір по­карання за замах на злочин не може перевищувати трьох чвертей максимального строку або розміру най­більш суворого виду покарання, передбаченого відпо­відною статтею Особливої частини за закінчений зло­чин. Ч. 4 ст. 66 КК Р.Ф. забороняє застосування смерт­ної кари і довічного позбавлення волі за готування до злочину й замах на злочин, якщо такі види покарання встановлені за закінчений злочин.[27. c.78]

Крім загальних засад при призначенні покарання занезакінчений злочин враховуються і спеціальні вимоги, встановлені ч. 1 ст. 68 КК. Це необхідність врахування:

а) ступеня здійснення злочинного наміру і б) причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Дії при готуванні до злочину характеризуються тим, що вони не створюють безпосередньої небезпе­ки для об’єкта злочину, а створюють лише переду­мови для вчинення дії, яка є елементом об’єктивної сторони складу злочину. При замахові відбувається часткове виконання об’єктивної сторони певного складу злочину: а) часткове виконання дій, що вхо­дять в об’єктивну сторону, або б) ненастання суспі­льне небезпечного наслідку, передбаченого законом як обов’язкової ознаки даного злочину. Залежно від ступеня здійснення злочинного наміру закон розріз­няє два види замаху– закінчений і незакінчений (ч.ч. 2 і 3 ст. 15 КК). Закінчений замах найближче до закінченого злочину. Між ними немає різниці ні в суб’єктивній стороні (злочинний намір, умисел осо­би повністю реалізуватися в його діях), ні в характеpi дій, що утворюють об’єктивну сторону злочину. Відмінність – лише в наслідку, передбаченому зако­ном. При закінченому замахові він відсутній. При незакінченому замахові злочинна діяльність не тіль­ки об’єктивно залишається незавершеною – не ви­конані всі дії, що входять в об’єктивну сторону, і не настав наслідок, – але і суб’єктивно вона залишаєть­ся незавершеною – особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхід­ними для доведення злочину до кінця.

Незавершення злочинної діяль­ності може бути викликане, по-перше, зовнішніми обставинами, які зашкодили особі в реалізації зло­чинного наміру і примусили припинити злочинну діяльність (перерваний замах), по-друге, помилкою особи відносно предмету посягання або засобів вчи­нення злочину (непридатний замах). У першому ви­падку створюється й існує реальна загроза заподіян­ня шкоди, до досягнення якої прагне особа. У дру­гому випадку об’єктивно відсутня небезпечність дій винного, що свідчить про меншу ступінь небезпеч­ності такого замаху і є підставою для пом’якшення покарання.

Ч. 2 ст. 68 КК встановлено правила, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання співучас­никам злочину.

При призначенні покарання співучасникам злочину закон вимагає обов’язкового застосування загальних за­сад, встановлених ст.ст. 65-67 КК. У зв’язку з цим вини­кає запитання про підстави й межі відповідальності співучасників. Підстави й межі відповідальності спів­учасників визначаються згідно зі ст. 29 КК відповідно до кримінально-правової оцінки діяння, вчиненого вико­навцем. Дії виконавця (співвиконавців) кваліфікуються за кримінально-правовою нормою Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за дане діяння. Дії організатора, підбурювача та пособника кваліфікуються за тією ж кримінально-правовою нормою Особливої ча­стини КК, що і дії виконавця, але з посиланням на відпо­відну частину ст. 27 КК. Отже, відповідно до загальних засад покарання співучасникам злочину повинно при­значатися в межах санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений кожним із них злочин. Призначається покарання співучасникам, безумовно, відповідно до положень Загальної частини КК, із враху­ванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи вин­ного та обставин, що пом’якшують та обтяжують пока­рання. Але, крім загальних засад, при призначенні пока­рання співучасникам враховуються і спеціальні вимоги, встановлені ч. 2 ст. 68 КК, які спрямовані на конкрети­зацію тяжкості вчиненого кожним із них злочину. Судова практика визнає більш небезпечною особу виконавця й організатора. За загаль­ним правилом, роль підбурювача й пособника визнача­ється як менш небезпечна.

При призначенні покарання обставини, що характе­ризують особу певного співучасника, не можуть вра­ховуватися відносно інших співучасників.