Перші давньокитайські філософські ідеї, які дійшли до нас, датуються VII ст. до н. е. Робити такі припущення дозволяють давньокитайські трактати «І-цзін» («Книга змін»), «Ші-цзін» («Книга пісень»), «Шу-цзін» («Книга історії») тощо. Відносної зрілості й виразності філософські вчення набувають у VI-V ст. до н. є.
У Давньому Китаї УІІ-УІ ст. до н.е. як в ідеології, так і в і політиці чітко вбачалися дві тенденції - консервативна і прогресивна, містична і атеістична. У процесі боротьби цих двох тенденцій поширювалися наївно-матеріалістпчні думки про п’ять першоелементів і речей (метал, дерево, вода, вогонь, земля), про протилежні сили (інь і янь), про природний шлях (дао) та інші, що виникли ще на початку ІІ-І тисячочоліття до нашої ери внаслідок узагальнення першопочаткових знань того часу. Проте формування філософських течій відноситься до VI-Vст. до н.е. Між цими течіями велась напружена боротьба на протязі трьох століть, яка була пов’язана зі зламом в історії давньокитайського суспільства.
У У-Ш ст. до н.е. утворюються основні філософські школи: 1) конфуціанство; 2) моїзм; 3) школа закону фа-цзя; 4) даосизм;5) школа інь-ян (натурфілософія); 6) школа імен шін-цзя та інші.
Основна ідея давньокитайської філософії — ідея Дао. Дао — це спосіб функціонування Всесвіту як живого організму, що приходить на зміну первісному Хаосу. У цьому Всесвіті можна виділити:
• Небо як ідеальний образ чотирьох великих цінностей світу — жень, синь, і та лі, що вкривають кожну людину, подібно до того, як небо вкриває землю;
• землю — власне матеріальну підвалину світу, що також складається з чотирьох елементів, але вже матеріальних: дерева, води, металу і вогню;
Піднебесну — серединний світ, у якому живе людина,соціальне середовище її буття. Причому для китайців Піднебесну уособлювала виключно їхня рідна країна, тоді як
усі інші народи світу сприймалися як дикуни. Вічний енергетичний потік Ян-Інь — відповідно чоловіче і жіноче начала — пронизує Всесвіт, оживляє його, надає йому руху. Ян-Інь — немовби два полюси магніту, між якими утворюється поле Дао. Однак само по собі Дао не гармонізує Всесвіту — воно тільки спричиняє нескінченні взаємні перетворення речей, нескінченні черги подій у житті окремих людей і цивілізації в цілому. У кінцевому результаті світ постає незавершеним і дисгармонійним. Тож головне призначення китайської філософії — її «реставраційний» характер: ідеться про прагнення зрозуміти, осмислити розмаїття світу і людських доль, щоб свідомими зусиллями привнести у світ порядок, примусити кожну людину і кожну річ виконувати належну їй партію у великій симфонії космічної музики. Роль «диригента» покликаний грати філософ.
Однак згоди щодо шляхів досягнення цієї мети у китайській філософії не було. Два основні її напрями — даосизм і конфуціанство.
